Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/2414/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 14.01.2021. Зареєстровано: 16.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2021.
Дата набрання законної сили: 14.01.2021
Номер судового провадження: К/9901/35315/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 січня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 750/2414/17
		адміністративне провадження № К/9901/35315/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №750/2414/17
		за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області 
		до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:  ОСОБА_1 
		про визнання незаконною і скасування постанови,
		 
		за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
		на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 липня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Карапути Л.В.)
		і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Епель О.В., суддів Карпушової О.В., Степанюка А.Г.).
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2017 року Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України звернулося до суду з позовом, в якому просило:
		 
		- зобов`язати відповідача закінчити згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження ВП №53388624 від 10 лютого 2017 року, яке розпочате відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 жовтня 2016 року № 52603048;
		 
		- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 12 жовтня 2016 року №52603048 в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі: 12800,00 грн.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добровільно виконав судове рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 до відкриття виконавчого провадження, що, на його думку, є підставою для звільнення від сплати виконавчого збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, позивач звернув увагу на наявність підстав для закінчення виконавчого провадження у зв`язку з добровільним виконанням судового рішення у справі №750/6822/16-а.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року зазначені рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Ухвалюючи зазначену постанову, Верховний Суд погодився з висновками судів щодо правомірності визначення у постанові про відкриття виконавчого провадження питання про стягнення виконавчого збору, однак щодо вирішення позовних вимог в іншій частині зазначив, що суди не перевірили наявність підстав для закінчення виконавчого провадження з огляду на обставини, зазначені позивачем.
		 
		Протокольною ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 червня 2019 року замінено позивача - Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - «ГУ ПФ України в Чернігівській області»).
		 
		21 червня 2019 року Деснянський районний суд міста Чернігова протокольною ухвалою залучив у якості співвідповідача Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.
		 
		За результатами нового розгляду цієї справи рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ГУ ПФ України в Чернігівській області відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ані до суду першої інстанції за весь час перебування цієї справи в суді (майже півтора роки), ані на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів позивач не надав докази виконання судового рішення у справі №750/6822/16-а. Разом з тим, з наданого позивачем розпорядження від 13 жовтня 2016 року №190429, яке позивачем надано на підтвердження виконання судового рішення у вказаній справі, такі обставини, зокрема щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідному розмірі з 1 липня 2016 року, не підтверджуються.
		 
		Крім того, позивач у цій справі просить зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження, але при цьому не оскаржує дії або бездіяльність щодо неприйняття відповідної постанови державним виконавцем і не надає доказів повідомлення органу Державної виконавчої служби щодо належного і повного виконання ним судового рішення у справі №750/6822/16-а. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
		 
		У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 липня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року і ухвалити нову постанову, якої позовні вимоги ГУ ПФ України в Чернігівській області задовольнити.
		 
		Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги той факт, що позивач після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження повідомив державного виконавця про виконання рішення суду. Крім того, ГУ ПФ України в Чернігівській області вважає, що державний виконавець зобов`язаний закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки позивач добровільно виконав постанову у справі №750/6822/16-а задовго до відкриття виконавчого провадження.
		 
		Також, позивач зауважує, що оскаржувана постанова державного виконавця в частині стягнення виконавчого збору з позивача є протиправною, адже відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 вказаного Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
		 
		Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не надали.
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 10 лютого 2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Назаренко М.Б. було відкрито виконавче провадження №53388624 з виконання виконавчого листа №750/6822/16-а, виданого Деснянським районним судом міста Чернігова 31 жовтня 2016 року. 
		 
		Вказаним виконавчим листом Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України зобов`язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» в редакції, що діяла на дату призначення пенсії, в розмірі 80% місячного заробітку судді - суддівської винагороди, що становить: 15080,00 грн, починаючи з 1 липня 2016 року, у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 і на підставі довідки №03-36/974 від 16 червня 2016 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової Адміністрації України в Чернігівській області.
		 
		У зазначеній постанові про відкриття виконавчого провадження з боржника у виконавчому провадженні стягнуто виконавчий збір в сумі: 12800,00 грн.
		 
		На підставі банківських документів (виписки з рахунку) суди встановили, що з 16 червня 2016 року позивачу не перерахували і не виплатили пенсії у розмірі: 15080,00 грн відповідно до судового рішення у справі №750/6822/16-а.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
		 
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 №1404-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - «рішення») - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
		 
		Частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		 
		Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
		 
		За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
		 
		Згідно з частиною дев`ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
		 
		Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
		 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
		 
		Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		Аналізуючи наведені положення Закону України «Про виконавче провадження» можна дійти висновку, що на стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець не може з`ясовувати питання про те, чи виконано рішення суду. На цьому етапі він повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону України «Про виконавче провадження», чи надано усі документи, відтак якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження. А перевірка виконання рішення суду здійснюється вже після відкриття виконавчого провадження.
		 
		Крім того, аналіз положення статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» в аспекті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
		 
		Згідно із пунктом 8 розділу ІІІ (Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
		 
		Отже, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник спір, на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати/не зазначати у постанові про відкриття виконавчого провадження питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом.
		 
		Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, ані до суду першої інстанції за весь час перебування цієї справи в суді (майже півтора роки), ані на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів позивачем не надано доказів виконання судового рішення у справі №750/6822/16-а. Водночас, з наданого позивачем розпорядженням від 13 жовтня 2016 року №190429, такі обставини, зокрема щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідному розмірі з 1 липня 2016 року, не підтверджуються.
		 
		Крім того, позивач у цій справі просить зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження, але при цьому не оскаржує дії або бездіяльність щодо неприйняття відповідної постанови державним виконавцем і не надає доказів повідомлення органу Державної виконавчої служби щодо належного і повного виконання ним судового рішення у справі №750/6822/16-а.
		 
		За такого правового врегулювання і з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цьому випадку жодних передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено, державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження не вбачається, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
		 
		Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 24 липня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		 
		Н.М. Мартинюк
		А.Г. Загороднюк
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...