Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 923/1067/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Розірвання договорів (правочинів); підряду.
Надіслано для оприлюднення: 16.01.2021. Зареєстровано: 17.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2021.
Дата набрання законної сили: 14.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		14 січня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  923/1067/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., 
		за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БАТИЇВКА" (далі - ТОВ  "БАТИЇВКА", позивач, скаржник) - Григоревський В.В. (адвокат), 
		відповідача - фізичної особи-підприємця Огньова Володимира Олеговича (далі - Підприємець, відповідач) - Гонтар П.А. (адвокат),
		 
		розглянув касаційну скаргу ТОВ  "БАТИЇВКА"
		 
		на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020 (суддя Гридасов  Ю.В.) та
		постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 (головуючий  - суддя Колоколов С.І., судді: Головей В.М., Разюк Г.П.) 
		 
		у справі № 923/1067/19
		 
		за позовом ТОВ  "БАТИЇВКА"
		до Підприємця
		про  розірвання договору та стягнення 51  197, 00 грн,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2019 року ТОВ  "БАТИЇВКА"    звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Підприємця про розірвання договору про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (веб-сайту) від 24.01.2018 та стягнення    грошових коштів у розмірі 51  197,00 грн, які отримані відповідачем як попередня оплата за договором.
		 
		Позовні вимоги    обґрунтовані, з посиланням на статті 526, 530, 610, 611, 612, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (веб-сайту) від 24.01.2018. Так, відповідачем не розроблено та не передано позивачу дизайн Інтернет-сайту більш ніж протягом року від передбаченого умовами договору строку, а тому позивач повністю позбавлений того результату, на який він розраховував при укладенні договору з відповідачем.
		 
		Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що відповідач у встановлений строк не виконав обов`язок щодо надання послуг позивачу, чим істотно порушив умови договору, у останнього за умови розірвання договору виникає право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати у розмірі 51  197,00 грн.
		 
		Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020: позов задоволено частково; розірвано договір про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (веб-сайту) від 24.01.2018; у задоволенні іншої частини позову відмовлено; стягнуто з Підприємця на користь ТОВ  "БАТИЇВКА" 1  921,00 грн витрат зі сплати судового збору; повернуто з державного бюджету на користь ТОВ  "БАТИЇВКА" 1  070,00  грн. судового збору, сплаченого при поданні позову платіжним дорученням від 28.11.2019 №  416.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідачем не розроблено та не передано позивачу дизайн Інтернет-сайту більше ніж протягом року від передбаченого умовами Договору строку, позивач повністю позбавлений того результату, на який він розраховував при укладанні Договору з відповідачем, а тому    наведене порушення умов Договору з боку відповідача є істотним для позивача, у розумінні статті 651 ЦК України, та свідчить про наявність правових підстав для розірвання спірного Договору у судовому порядку.
		 
		Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача отриманої останнім попередньої оплати за договором у розмірі 51197,00 грн, судом відмовлено в її задоволені з огляду на не зазначення позивачем її правової природи. При цьому зазначена позивачем правова природа вказаної суми коштів не може слугувати правовою підставою для її стягнення з відповідача, що свідчить про безпідставність позовних вимог у зазначеній частині.            
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції лише у частині відмови у стягненні попередньої оплати у розмірі 51  197,00 грн. Так, суд апеляційної інстанції вказав, що погоджується з висновком господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати, оскільки зазначена позивачем правова природа вказаної суми коштів не може слугувати правовою підставою для її стягнення. Суд апеляційної інстанції вказав, що безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що підставою для відмови в стягненні авансу є відсутність посилань на конкретну матеріально-правову норму. Так, судом апеляційної інстанції розглянуто та відхилено доводи апеляційної скарги у частині наявності підстав, визначених у пункті 2 статті 570 ЦК України для стягнення суми попередньої оплати, яка за своєю правовою природою є авансом, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише в тому разі, коли виконавець не приступив до виконання робіт за договором про надання послуг та сума сплаченого замовником авансу залишилася невикористаною.      
		 
		ТОВ  "БАТИЇВКА" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №  923/1067/19 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 51  197, 00 грн, ухвалити у цій частині нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі №  923/1067/19 за касаційною скаргою ТОВ  "БАТИЇВКА" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями. 
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду   від 28.12.2020  №29.3-02/3909 у зв`язку з відпусткою судді Колос  І.Б. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №  923/1067/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В. 
		 
		В обґрунтування своєї правової позиції скаржник у поданій касаційній скарзі із посиланням на статтю 287 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		ТОВ "БАТИЇВКА" відзначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив доводи позивача в частині наявності підстав, визначених пунктом 2 статті 570 Цивільного кодексу України, для стягнення суми попередньої оплати, яка за своєю правовою природою є авансом. При цьому судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.02.2019 у справі №  910/21154/17, від 10.05.2018 у справі №  916/1591/17.
		 
		Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норму матеріального права, а саме пункт 4 статті 653 Цивільного кодексу України, оскільки дана норма є альтернативно-бланкетною, тобто такою, що встановлює певний варіант поведінки, але дозволяє регулювати правовідносини в інший спосіб, встановлений договором або законом. Таким чином, на думку скаржника, в даному випадку, у разі встановлення судом відсутності підстав для повернення коштів на підставі статті 570 Цивільного кодексу України, суд мав застосувати до спірних правовідносин пункт 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17.  
		 
		Водночас скаржник наголошує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Від Підприємця на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, у якому відповідач вказує на те, що посилання скаржника на постанови від 15.02.2019 у справі №  910/21154/17, від 10.05.2018 у справі №  916/1591/17 є необґрунтованими, оскільки останні ухвалені за інших фактичних обставин справи і не є подібними до справи яка розглядається. Так, відповідач зазначає, що у наведених справах, на відміну від справи №923/1067/19, предметом позову є стягнення невикористаної частини попередньої оплати.
		 
		Від Підприємця на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "БАТИЇВКА".
		 
		Підприємець зазначає, що позивач зобов`язання, передбачені пунктом 2.1 договору, не виконав, що в подальшому призвело до порушення календарного плану виконання робіт, визначеного додатком №2 до договору. Крім того, Підприємець вказує на те, що умовами укладеного сторонами договору передбачено тісний взаємозв`язок між сторонами і обов`язку виконавця вчасно надати послуги кореспондує обов`язок замовника у встановлені договором строки надавати виконавцю дані або інші матеріали, а також затверджувати надані йому матеріали у відповідні строки. Разом з тим, порушення строків надання послуг відбулось у зв`язку із неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань за договором, згідно з яким він повинен був затверджувати матеріали у встановлені розділом 2 договору терміни. Позивач на порушення строків договору, висував все нові пропозиції, побажання та зауваження на кожному з етапів створення дизайн-макету сайту, які відповідач втілював з поваги до клієнта протягом всієї співпраці, без додаткової оплати, що підтверджується електронною перепискою сторін. Відповідач вказує, що ним повністю виконано чотири найбільш трудомісткі етапи роботи із розробки сайту, а подальше виконання робіт було припинено за мовчазною згодою позивача. 
		 
		Підприємець звертає увагу на те, що позивач ні в позові, ні в ході розгляду справи у суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, ні у суді апеляційної інстанції не заперечувався факт часткового виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (веб-сайту) від 24.01.2018. Факт часткового виконання відповідачем послуг встановлено і в оскаржуваних рішеннях.
		 
		Відповідач вважає, що оскільки правові наслідки розірвання договору про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (веб-сайту) від 24.01.2018 не визначені, то застосовуються положення частин третьої - п`ятої  статті 653 ЦК України.
		 
		14.01.2021 на адресу Верховного Суду від ТОВ  "БАТИЇВКА" надійшла відповідь на відзив, яка у судовому засіданні 14.01.2021прийнята Судом як додаткові пояснення у справі та оцінювалась з урахуванням положень передбачених статтею 300 ГПК України.  
		 
		Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		 
		Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
		 
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Дослідивши доводи касаційної скарги, відзив, клопотання про закриття касаційного провадження, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №  923/1067/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		 
		Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.
		 
		При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		 
		Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).
		 
		Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
		 
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.
		 
		Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		 
		Верховний Суд виходить з того, що у випадку виникнення між сторонами договірних відносин визначальною у даному контексті є оцінка договору, який згідно з частиною другою статті 11 ЦК України є підставою для виникнення у сторін певних прав та обов`язків.
		У разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні  відносини, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання. 
		 
		Правова природа договору визначається з огляду на його зміст, і суд, при його правовій оцінці, повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення  спрямованості як їх дій, так і настання певних юридичних наслідків.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що за своєю правовою природою договір про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (вебсайту) для компанії ТОВ "БАТИЇВКА" є договором про надання послуг. 
		 
		Верховний Суд звертає увагу на те, що існують такі підходи до визначення «послуга»: це дія, що приносить користь іншій особі; це продукт, результат діяльності певної особи.
		Тобто «послуга» - це «невидимий товар», який можна купити, але фізично не відчути, що продається не як результат виробництва, а як дія та/чи/або продукт, результат діяльності. Послуги є двостороннім зобов`язанням, за наявністю як замовника так і виконавця. 
		 
		За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 ЦК України).
		 
		За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК України).
		 
		Верховний Суд відзначає, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
		 
		Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.
		 
		До того ж необхідно звернути увагу на умову про ризик: відповідно до статті 837 ЦК України підрядник зобов`язується виконати певну роботу на власний ризик, а конструкція статті 901 ЦК України такого застереження не містить.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини у цій справі виникли із укладеного між сторонами договору про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (дизайн Інтернет-сайту), та констатує, що між сторонами виникли відносини у сфері надання послуг на підставі укладеного договору. 
		 
		У касаційній скарзі відсутні доводи скаржника щодо невірного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій щодо визначення правової природи спірного договору.
		 
		Звертаючись до суду із позовом ТОВ "БАТИЇВКА" просило розірвати договір про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (вебсайту) від 24.01.2018 та стягнути з відповідача    грошові кошти у розмірі 51  197,00 грн отримані ним як попередня оплата за договором.
		 
		Верховний Суд зазначає, що предметом касаційного оскарження є лише питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 51  197, 00 грн. 
		 
		Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
		 
		Розриваючи договір про надання послуг у цій справі, суд першої інстанції зазначив, що порушення умов договору з боку відповідача є істотним, у розумінні статті 651 ЦК України, та свідчить про наявність правових підстав для розірвання спірного договору.
		 
		Суд апеляційної інстанції вказав на те, що умовами укладеного між сторонами договору від 24.01.2018 не визначено правові наслідки його розірвання, у цьому випадку застосовуються положення статті 653 ЦК України, у відповідності до частин третьої - п`ятої якої визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
		 
		Суди попередніх інстанцій зазначили, що зазначена позивачем правова природа вказаної суми коштів як попередня оплата за договором не може слугувати правовою підставою для її стягнення.
		 
		Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 910/21154/17, №  916/1591/17.
		 
		У постанові Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №  910/21154/17, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, предметом розгляду було стягнення суми попередньої оплати за договором на виготовлення меблів по індивідуальному замовленню. Судами встановлено, що за своєю правовою природою даний договір є договором підряду. Крім того, судами встановлено, що підрядник не приступив до виконання зобов`язання. Верховний Суд під час розгляду названої справи застосовував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України.
		 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що ухвалою Верховного Суду від 27.12.2019 справу №  910/2051/19 разом із касаційною скаргою ТОВ "Зорг Біогаз Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступлення від висловленого у постановах Верховного Суду  від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17,  від 15.02.2019 у справі №  910/21154/17 правового висновку щодо застосування положень статті 1212 ЦК України до правовідносин, які виникли з приводу повернення попередньої оплати за договором підряду у зв`язку із відмовою замовника від договору. Так, передаючи справу разом із касаційною скаргою на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів дійшла висновку, що у статті 849 ЦК України не передбачено права замовника на повернення попередньої оплати за договором, отже замовник, який на підставі частини другої статті 849 ЦК України розірвав договір, має право вимагати від виконавця відшкодування збитків.
		 
		За наслідками розгляду справи №  910/2051/19, об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у пункті 69 постанови зазначила про те, що: «положення глави 83 ЦК України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		 
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно,  згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Отже, правова природа, підстави виникнення і доведення наявності підстав для стягнення збитків або повернення безпідставно набутого майна є відмінними і такими, що врегульовані різними нормами матеріального права».
		 
		У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №  916/1591/17, на яку послався скаржник у касаційній скарзі предметом розгляду було стягнення авансу, що є неосвоєним відповідачем, за договором підряду. Таким чином, позивач просив повернути невикористану відповідачем суму авансу переданого за договором. Крім того, Верховним Судом було скасовано рішення та постанову судів попередніх інстанцій та передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Направлення справи на новий розгляд виключає вирішення спору по суті заявлених вимог, а тому не має насідком остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.
		 
		Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини та застосовані судами норми права, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, за різного правового регулювання та різних об`єктів правового регулювання, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.  
		 
		Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.
		 
		Верховний Суд зазначає, що інші аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на фундаментальне значення цієї справи, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України. 
		 
		Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		З огляду на викладене, знайшли підтвердження доводи відповідача, викладені у клопотанні про закриття касаційного провадження, отже клопотання відповідача підлягає задоволенню.  
		 
		Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного в цій ухвалі беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими судами.
		 
		Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		 
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		 
		Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		 
		При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). 
		 
		У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
		 
		Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". 
		 
		У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право,  як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
		 
		До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
		 
		Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
		 
		Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
		 
		Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ  "БАТИЇВКА".
		 
		Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1.          Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БАТИЇВКА" на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.03.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №  923/1067/19, відкрите на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                             Т. Малашенкова 
		 
		Суддя                                                                                                  І. Бенедисюк
		 
		Суддя                                                                                                                   І. Булгакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...