Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/12540/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за скаргами на дії та рішення правоохоронних органів, на дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування; бездіяльність слідчого, прокурора.
Надіслано для оприлюднення: 16.01.2021. Зареєстровано: 17.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2021.
Дата набрання законної сили: 12.01.2021
Номер судового провадження: 11-сс/991/7/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42014000000000409

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 757/12540/20
		Провадження № 11-сс/991/7/21
		Слідчий суддя: ОСОБА_1 
		 
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		12 січня 2021 року м. Київ
		Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:
		головуючого судді  ОСОБА_2 ,
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		секретар судового засідання  ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року про задоволення скарги адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах ОСОБА_8 , на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року,
		за участю:
		прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора  ОСОБА_9 ,
		представників ОСОБА_10  адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Зміст оскаржуваного рішення та встановлені судом обставини
		Управлінням спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 20 травня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) за № 42014000000000409.
		У рамках вказаного кримінального провадження, 28 травня 2015 року колишньому Міністру юстиції України ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		17 жовтня 2019 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_11 вручено ОСОБА_8 повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якої остання підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
		Постановою Генерального прокурора ОСОБА_12 від 21 жовтня 2019 року досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року доручено здійснювати органу досудового розслідування Національному антикорупційному бюро України (далі  НАБУ).
		18березня 2020року адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , діючи в інтересах ОСОБА_8 звернулися до Печерського районного суду міста Києва із скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року (далі  скарга).
		За результатами розгляду скарги, слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 20 жовтня 2020 року скаргу задовольнив; повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_8 скасував; зобов`язав компетентну (уповноважену) посадову особу Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року вчинити дії щодо виключення з ЄРДР відомостей у вказаному кримінальному провадженні про дату та час повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_8 .
		Задовольняючи скаргу, слідчий суддя дійшов висновку, що повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року є необґрунтованим та здійсненим в умовах належно не визначеного, як того вимагає КПК України, органу досудового розслідування та, відповідно, прокурора  процесуального керівника.
		 
		Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі  САП) 28 жовтня 2020 року подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить вимогу про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, якою провадження за скаргою закрити та скаргу повернути особам, які її подали.
		Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що слідчий суддя допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді скарги. Так, на його думку, відповідно до вимог ст. 33-1, 216 КПК України, примітки ст. 45 КК України, а також постанови Генерального прокурора від 21 жовтня 2019 року про доручення здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року органу досудового розслідування НАБУ, скарга належить до підсудності Вищого антикорупційного суду. Отже, слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва повинен був повернути скаргу, як таку, що не підлягає розгляду в Печерському районному суді міста Києва. 
		Крім того, зазначає, що оскільки кримінальне провадження № 42014000000000409 розпочато 20 травня 2014 року, то положення ст. 303 КПК України щодо можливості оскарження повідомлення про підозру, які введено в дію з 16 березня 2018 року, на нього не поширюються. Отже, скарга, відповідно до вимог ст. 303 та 304 КПК України, подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовомузасіданні прокурорСАП у повному обсязі підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, просив її задовольнити. 
		Додатково надав суду письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначив, що з 22 жовтня 2019 року процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42014000000000409 здійснюється працівниками САП спільно з працівниками Генеральної прокуратури України, а у подальшому  з працівниками Офісу Генерального прокурора. Також, з цієї дати здійснюється виконання вимог ст. 290 КПК України, у зв`язку з чим є законним та відповідає вимогам КПК України здійснення повідомлень про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів кримінального провадження працівниками Генеральної прокуратури України та Офісу Генерального прокурора як прокурорами групи прокурорів, визначених відповідно до постанов Генерального прокурора. Крім того, звертає увагу на те, що 29 липня 2020 року на виконання доручення прокурора матеріали кримінального провадження № 42014000000000409 було передано до НАБУ та станом на 11 серпня 2020 року вже надійшли до бюро. Отже, на час розгляду скарги органом досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні було НАБУ, що виключає підсудність скарги Печерському районному суду міста Києва. 
		Представники ОСОБА_10  адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді  без змін.
		Додатково адвокатом ОСОБА_6 у судовому засіданні було заявлено клопотання про повернення апеляційної скарги прокурору, оскільки згідно позиції Верховного суду викладеній в ухвалі від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду, а отже й апеляційна скарга повинна була подаватись прокурором до Київського апеляційного суду.
		Інші учасники судового провадження у судове засідання не прибули, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, однак відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду. При цьому, учасники судового провадження, які не прибули, не надали суду свої позиції щодо вимог та доводів апеляційної скарги.
		 
		Мотиви суду
		Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а також заперечення інших учасників судового провадження, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступних висновків.
		Оскаржувана ухвала Печерського районного суду міста Києва постановлена 20 жовтня 2020 року, тобто після початку роботи Вищого антикорупційного суду.
		Із урахуванням цього, а також доводів адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо підсудності даної апеляційної скарги саме Київському апеляційному суду, насамперед слід вирішити питання  чи уповноважена Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду здійснювати розгляд цієї апеляційної скарги.
		Правила визначення підсудності кримінальних проваджень встановлені ст. 3233-1 КПК України.
		Відповідно до ч.1 ст. 33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених у примітці ст. 45ККУкраїни, ст. 206-2, 209, 211, 366-1 КК України,якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
		Слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті (ч.2 ст. 33-1 КПК України).
		У примітці до ст. 45 КК України зазначено, що корупційними злочинами вважаються:
		а) злочини, передбачені ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
		б) злочини, передбачені ст. 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК України.
		Умовами передбаченими ч. 5 ст. 216 КПК України є:
		1) злочин вчинено: Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем`єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України; державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»; депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад; суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов`язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; прокурорами органів прокуратури, зазначеними у п. 1-4, 5-11 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»; особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище; військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; керівником суб`єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків.
		2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
		3) злочин, передбаченийст. 369,ч. 1 ст. 369-2КК України, вчинено щодо службової особи, визначеної уч. 4ст. 18 КК України або у п. 1 цієї частини.
		Відповідно до змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» п. 20-2 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України, які набули чинності 22 вересня 2019 року, підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося НАБУ та закінчено прокурорами САП. У разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
		Метою законопроекту, яким КПК України було доповнено ст. 33-1 «Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду» та скориговано зміст п. 20 ч. 1 ст. 3 КПК України, що містить визначення терміну «суд апеляційної інстанції» було встановити, що «інші суди не можуть розглядати кримінальні провадження щодо злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду. Виключення становитимуть провадження щодо корупційних злочинів, вчинених суддями або працівниками Вищого антикорупційного суду (такі провадження не будуть розглядатися Вищим антикорупційним судом), та випадки, коли внаслідок відводів, заявлених суддям, неможливо буде утворити складу суду  у такому разі судовий розгляд кримінального провадження у першій інстанції пропонується покласти на апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на місто Київ» (абз. 9 п. 3.2. пояснювальної записки до проекту Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» №7440 від 22 грудня 2017 року).
		Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Дія цього абзацу не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду згідно з правилами статті 33-1цього Кодексу (абз. 1 ч. 1 ст. 32 КПК України). Кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, здійснює Вищий антикорупційний суд (абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України).
		З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у, зокрема, кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, скарги, які надійшли до слідчих суддів і не розглянуті до дня набрання чинності зазначеним Законом України, передаються до Вищого антикорупційногосуду для розгляду в установленому порядку слідчими суддями цього суду, а у разі якщо судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій не закінчено до дня набрання чинності наведеним Законом України, то такі кримінальні провадження передаються до Вищого антикорупційногосуду для розгляду в установленому КПК України порядку (абз. 7, 8 п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України).
		Зазначені вище норми КПК України щодо апеляційних судів не містять будь-яких обмежень щодо їх застосування у залежності від часу прийняття оскаржуваного в апеляційному порядку рішення суду (до чи після початку роботи Вищого антикорупційногосуду) та суду, який таке рішення постановив (Вищий антикорупційнийсуд чи інший суд), а тому ці норми не передбачають для судів апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) іншого, аніж припинити приймати апеляційні скарги у кримінальних провадженнях, які предметно підсудні Вищому антикорупційному суду, та передати кримінальні провадження до Вищого антикорупційного суду, судовий розгляд яких не закінчено.
		У цьому контексті звертає на себе увагу висновок Верховного Суду, за яким додатковою гарантією від втручання у діяльність Вищого антикорупційного суду, яка унеможливлює випадки, коли б кримінальне провадження за клопотанням сторін направлялося з Вищого антикорупційногосуду до іншого суду всупереч рішенню самого Вищого антикорупційного суду, є положення абз. 2 ч. 3 ст. 34 КПК України (ухвала від 03 жовтня 2019 року у справі №469/1409/15-к, провадження № 51-4902впс19).
		Таким чином, враховуючи, що: (1)метою доповнення КПК України ст. 33-1 «Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду» та коригування змісту п. 20 ч. 1 ст. 3 КПК України було встановити, що інші суди не можуть розглядати кримінальні провадження щодо злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду; (2)дія норми про територіальну підсудність (абз. 1 ч. 1 ст. 32 КПК України) не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду; (3)інші суди (окрім Вищого антикорупційного суду), визначені КПК України, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду; (4) у кримінальних провадженнях, які є предметно підсудні Вищому антикорупційному суду, слідчі судді, суди першої інстанції та суди апеляційної інстанції (крім слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, самого Вищого антикорупційногосуду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) припиняють приймати до розгляду відповідні матеріали і, зокрема, апеляційні скарги та передають кримінальні провадження до Вищого антикорупційного суду, судовий розгляд яких не закінчено; (5)у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань (як підсудних Вищому антикорупційному суду, так і ні) об`єднане кримінальне провадження буде предметно підсудне Вищому антикорупційному суду; (6)КПК України передбачає гарантію від втручання у діяльність Вищого антикорупційного суду, яка унеможливлює направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційногосуду до іншого суду всупереч рішенню самого Вищого антикорупційного суду, то кримінальним процесуальним законодавством України встановлено пріоритет правил предметної підсудності у порівнянні з правилами територіальної підсудності.
		Пріоритет правил предметної підсудності у порівнянні з правилами територіальної підсудності у кримінальному провадженні означає, що при визначенні компетентного суду, який, зокрема, має повноваження розглядати апеляційну скаргу, у першу чергу слід перевіряти наявність ознак предметної підсудності, а у разі їх відсутності  визначати підсудність за правилами територіальної підсудності.
		Доводи захисту, які ґрунтуються на визначенні суду апеляційної інстанції, яке міститься в п. 20 ч. 1 ст. 3 КПК України, не є достатніми для визначення підсудності. Ця норма права є нормою-дефініцією і має враховуватися в комплексі з вимогами, встановленими ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 33, ст. 33-1 КПК України, п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (ці норми спеціально призначені регулювати питання підсудності), за якими інші суди, у тому числі й апеляційні, які визначені КПК України, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
		При цьому ст. 33-1 КПК України не ставить наявність чи відсутність предметної підсудності Вищого антикорупційногосуду у залежність від того, який суд постановив оскаржуване в апеляційному порядку рішення  Вищий антикорупційнийсуд чи інший суд. Така предметна підсудність встановлюється виключно на підставі сутнісних характеристик (юридичних властивостей) самого кримінального провадження і стосується саме кримінального провадження, а не окремих проваджень з перегляду судових рішень у межах цього кримінального провадження. Також очевидним, виходячи зі змісту ст. 33-1 КПК України, є те, що вид суду, який постановив рішення у кримінальному провадженні, яке предметно підсудне Вищому антикорупційному суду, не може змінити чи усунути будь-яку ознаку цієї предметної підсудності імперативно встановленої нормами КПК України, перетворивши кримінальне провадження на таке, що непідсудне Вищому антикорупційному суду.
		Більше того, у разі допущення можливості одночасної дії у межах одного кримінального провадження правил предметної підсудності, передбаченої ст. 33-1 КПК України (заснованої на юридичних властивостях відповідного кримінального провадження), та територіальної підсудності, передбаченої ст. 32 КПК України (заснованої на виді суду, який приймає рішення у межах відповідного кримінального провадження), це може призвести до одночасного існування декількох судових проваджень (у Вищому антикорупційномусуді і в іншому суді) з приводу одного і того ж кримінального правопорушення чи одночасного існування декількох проваджень з судового контролю в межах одного і того ж кримінального провадження, який здійснюють слідчі судді Вищого антикорупційногосуду та інших судів, що є недопустимим з огляду на можливість прийняття протилежних за змістом судових рішень із одних і тих же правових питань. Крім того, якщо допустити, що апеляційну скаргу має розглядати не Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, а Київський апеляційний суд, то за таких умов прямо була б порушена не тільки ч. 3 ст. 33-1 КПК України, а й пункт 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України.
		Викладені вище висновки узгоджуються із практикою Київського апеляційного суду, Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та Касаційного кримінального суду Верховного Суду у інших справах. 
		Так, зокрема, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року була вирішена по суті (задоволена частково) апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2020 року в справі 757/22567/20-к. Третя судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на зазначену ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року (ухвали від 08 вересня 2020 року, від 27 жовтня 2020 року та від 04 листопада 2020 року (провадження № 51-3330ск20)), при цьому визнавши доводи касаційної скарги адвоката про право на касаційне оскарження цієї ухвали необґрунтованими. Крім того, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду прийняла рішення щодо прийнятності апеляційної скарги на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року (це рішення також постановлене після початку роботи Вищого антикорупційного суду), а Третя судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на зазначену ухвалу (ухвала від 02 листопада 2020 року (провадження № 51-5053ск19)) при цьому визнавши, що суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. У справі №757/49033/20-к ухвала Печерського районного суду міста Києва була постановлена також після початку роботи Вищого антикорупційного суду, а саме  11 листопада 2020 року. Представник власника майна направила апеляційну скаргу на цю ухвалу до Київського апеляційного суду, проте 14 грудня 2020 року ухвалою Київського апеляційного суду на виконання вимоги п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України з урахуванням саме правил предметної підсудності, які передбачені ст. 33-1 КПК України, цю апеляційну скаргу з додатками було вирішено передати на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, та супровідним листом від 15 грудня 2020 року (№11-сс/824/6642/2020) було скеровано за належністю до Вищого антикорупційного суду, що відповідає вимогам КПК України та викладеній вище правовій позиції.
		Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні як Міністр юстиції України кримінальних правопорушень, зокрема у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 5 ст. 191 КК України, та у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 366 КК України. Інкримінований злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, є корупційним відповідно до примітки ст. 45 КК України та відповідає умовам, визначеним п. 1 та 2 ч. 5 ст. 216 КПК України. Досудове розслідування здійснюється детективами НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП, про що свідчить наявний в матеріалах провадження витяг з ЄРДР, а також постанова про зміну групи прокурорів у даному провадженні від 07 лютого 2020 року та постанова про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 21 жовтня 2019 року за підписом Генерального прокурора України.
		Враховуючи те, що визначальним є відповідність злочину, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, критеріям предметної підсудності, передбаченим ст.33-1КПК України з урахуванням п. 1, 2 абз. 1 п. 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, вказане кримінальне провадження підсудне Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, а інші суди, визначені КПК України, не можуть приймати до розгляду та розглядати апеляційні скарги у цьому кримінальному провадженні, то саме у Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду підлягає розгляду подана апеляційна скарга.
		Згідно ч.1 ст. 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду,  слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченимист. 318-380цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
		Відповідно до ч.3 ст. 33-1 КПК України, інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченогоабз. 7 ч. 1 ст. 34цього Кодексу).
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, повертається якщо не підлягає розгляду у цьому суді.
		Таким чином, згідно положень ст. 33-1, 306 КПК України, виключно слідчі судді Вищого антикорупційного суду уповноважені здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до їх підсудності, а слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва, отримавши вказану скаргу, був зобов`язаний у відповідності до вимог п.2 ч.2ст. 304 КПК України повернути таку скаргу особі, яка її подала та роз`яснити, що повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, тобто з дотриманням правил предметної підсудності.
		Однак, під час розгляду скарги ухвалою Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к було залишено без задоволення клопотання прокурора САП про направлення провадження №757/12540/20-к за скаргою захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах ОСОБА_8 на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні № 42014000000000409, з Печерського районного суду міста Києва до Вищого антикорупційного суду.
		Відповідно до висновків, викладених в ухвалі суду касаційної інстанції, повідомлення ОСОБА_8 про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні № 42014000000000409 підписано заступником Генерального прокурора  Головним військовим прокурором ОСОБА_11 . 
		Оскільки вказана процесуальна дія була вчинена не прокурором САП, то скарга захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах ОСОБА_8 на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, за викладеною в ухвалі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к позиції, не підсудна Вищому антикорупційному суду.
		Враховуючи те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescu проти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Тому, з огляду на вищенаведену ухвалу Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва здійснив судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб за даною скаргою.
		Вирішуючи питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року та підсудності апеляційної скарги на вказану ухвалу Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в контексті ухвали Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Згідно із абз. 1 ч.3 ст. 34 КПК питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
		Виходячи із цієї норми та відповідно до усталеної практики Верховного Суду до повноважень колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного суду віднесено розгляд питання саме про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, а не про визначення підсудності. Зазначене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої Верховний Суд не наділений повноваженнями визначати підсудність кримінального провадження, однак має право направити кримінальне провадження з одного суду до іншого в порядку і з підстав, визначених законом (наприклад, ухвала від 15 вересня 2020 року в справі № 296/7150/20, ухвала від 14 серпня 2019 року в провадженні №51-9325 впс 18, ухвала від 07 грудня 2020 року в справі №361/6355/18).
		При цьому адвокат ОСОБА_6 у судових дебатах також звернула увагу на те, що Верховний Суд при розгляді клопотань у порядку ст. 34 КПК України не вирішує питання підсудності, а лише питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
		Таке питання вирішується зокрема на підставі клопотання сторони.
		Згідно ж до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК України.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що Касаційний кримінальний суд Верховного Суду ухвалою від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к вирішував питання саме про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого та лише на підставі клопотання прокурора і в межах цього клопотання (виходячи із доводів прокурора, які викладені у ньому), забезпечуючи при цьому дотримання засади змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Таким чином, рішення Касаційний кримінальний суд Верховного Суду та його мотиви, які викладені в ухвалі від 12 жовтня 2020 року в справі №757/12540/20-к не ставляться та не можуть бути поставлені під сумнів будь-яким судом, проте не вирішують питання підсудності кримінального провадження №42014000000000409 від 20 травня 2014 року та ґрунтуються виключно на тих доводах, які були висловлені прокурором у клопотанні, яке вирішувалося.
		В апеляційній скарзі на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року та під час самого апеляційного розгляду цієї скарги прокурором висловлено ряд доводів щодо підсудності кримінального провадження №42014000000000409 від 20 травня 2014 року Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, які, судячи із змісту ухвали Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к не виносилися на розгляд Верховного Суду та не вирішувалися ним. Такі доводи, як викладено вище, свідчать про те, що зазначене провадження предметно підсудне Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду.
		Крім того, ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к стосується вирішення питання передачі до іншого суду саме скарги, яка надійшла до Печерського районного суду міста Києва, а не апеляційної скарги, яка розглядається у цьому провадженні.
		На думку колегії суддів, заслуговує також на увагу той факт, що до звернення із даною скаргою до Печерського районного суду міста Києва, адвокат ОСОБА_6 в даному кримінальному провадженні неодноразово зверталась із скаргами до слідчих суддів саме Вищого антикорупційного суду, а адвокат ОСОБА_7 до прокурорів САП, про що свідчать наявні в матеріалах провадження ухвали слідчих суддів Вищого антикорупційного суду постановлені за наслідками розгляду таких скарг та пояснення самих адвокатів.
		У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , про повернення апеляційної скарги прокурору САП з огляду на її підсудність Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду.
		Крім того, на додаток до вищевикладеного, колегія суддів наголошує, що ч. 3 ст. 399 КПК України визначає підстави для повернення апеляційної скарги, зокрема, у випадках якщо особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк; апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу; апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції; апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
		Отже, рішення про повернення скарги можуть бути ухвалені на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а у випадку оскарження ухвали слідчого судді  при вирішенні питання про призначення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги на таке рішення.
		Оскільки клопотання адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , про повернення апеляційної скарги прокурору САП було подане після призначення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, тому нормами діючого КПК України її повернення не передбачено.
		Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів приходить до наступних висновків. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Положеннями ст. 55 Конституції України  кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України, від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
		Положеннями ч. 1 ст. 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
		Так, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено главою 26 КПК України (параграф 1, ст. 303-308 цього Кодексу).
		У даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування стороною захисту оскаржено до слідчого судді повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.
		Однак, частину 1 статті 303 КПК України було доповнено пунктом 10 щодо можливості оскарження під час досудового розслідування повідомлення про підозру на підставі Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року. Це доповнення набрало чинності 15 березня 2018 року та було введено в дію з 16 березня 2018 року, не має зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін (пункт 4 параграфу 2 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).
		Тобто, шляхом прямої вказівки в Законі України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року визначено питання щодо дії норми пункту 10 частини 1 статті 303 КПК України.
		При цьому Закон пов`язує можливість оскарження повідомлення про підозру в межах конкретного кримінального провадження з часом внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР у цьому провадженні (а не з часом повідомлення про підозру), а саме кримінальне провадження має бути розпочато (відомості про кримінальне правопорушення мають бути внесені до ЄРДР) після 15 березня 2018 року. Час повідомлення особі про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри) в межах кримінального провадження, розпочатого до 15 березня 2018 року, не обумовлює застосування п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України. Єдині нові відомості, які вносяться до ЄРДР в межах вже розпочатого кримінального провадження, при повідомленні (зміні) підозри є дата складення складання повідомлення про підозру, дата і час вручення повідомлення про підозру, зміну раніше повідомленої підозри (абз.5 п. 1 глави3 розділу І Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого Наказом ГПУ від 06 квітня 2016 року №139, чинного станом на час зміни підозри ОСОБА_8 ).
		З огляду на зміни, внесені до КПК України Законом України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, правовий режим в кримінальному провадженні визначається датою початку досудового розслідування, є єдиним та незмінним протягом усього часу досудового розслідування та не обумовлюється часом повідомлення особі про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри). У протилежному випадку в межах одного кримінального провадження (в якому повідомлено про підозру як до, так і після 15 серпня 2018 року) застосовувалися б різні правові режими, обумовлені змінами до КПК України, внесеними зазначеним Законом. Як наслідок у межах такого кримінального провадження вступали б в протиріччя різні інститути КПК України (щодо обчислення та продовження строку досудового розслідування, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, призначення судових експертиз, закриття кримінального провадження, оскарження повідомлення про підозру тощо), що унеможливлювало б належне здійснення кримінального провадження. 
		Отже, на стадії досудового розслідування повідомлення про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри) в межах кримінального провадження, яке розпочато до 15 березня 2018 року, незалежно від дати повідомлення про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри), оскарженню не підлягає.
		Зміст норми, передбаченої пунктом 4 параграфу 2 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року сформульовано зрозуміло та чітко, що унеможливлює будь-яке двозначне тлумачення щодо його дії в часі та виключає правову невизначеність при застосуванні в частині оскарження повідомлення про підозру, обумовлює повну прогнозованість судової процедури.
		Разом з тим, слід зазначити, що принцип незворотності дії в часі матеріального закону та випадки його зворотної дії отримали конституційне закріплення в ст. 58 Конституції України. Правила дії в часі кримінального матеріального закону та правила дії кримінального процесуального закону є відмінними. На відміну від кримінального матеріального закону, кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе (постанова Верховного Суду України від 17 грудня 2015 року у справі № 5-205кс15).
		Як вбачається з матеріалів судового провадження, відомості про кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні № 42014000000000409 були внесені 20 травня 2014 року.
		28 травня 2015 року колишньому Міністру юстиції України ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України.
		17 жовтня 2019 року ОСОБА_8 вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якої остання підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
		Отже, відомості про кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року, внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року, тобто до набуття чинності відповідних змін, які зворотної дії не мають та не застосовують до таких кримінальних проваджень в силу прямої вказівки закону. 
		Таким чином, сторона захисту подала скаргу в межах кримінального провадження, до якого не застосовується зазначений вище пункт КПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).
		При цьому, скарга на повідомлення про підозру в межах кримінальних проваджень, розпочатих до 15 березня 2018 року, може бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст. 314-316 КПК України (ч. 2 ст. 303 КПК України). Тобто в цих випадках етап судової перевірки вчинення органом досудового розслідування певних процесуальних дій законодавцем перенесено на стадію судового провадження, що не порушує сутності конституційного права особи на судовий захист.
		Встановлені законодавцем обмеження щодо оскарження повідомлення про підозру в межах кримінальних проваджень, розпочатих до 15 березня 2018 року, не є обмеженням доступу до суду і в розмінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Так, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) (ч. 5 ст. 9 КПК України). В ухвалі ЄСПЛ щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справіСкорик проти Українизазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Безумовно, право доступу до судів не є абсолютним, але може бути обмежене; це дозволено в тому розумінні, що право доступу «за своєю суттю вимагає регулювання державою, регулювання якої може змінюватися за часом та місцем відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих людей». Тим не менш, застосовані обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати доступ до особи таким чином або настільки, що порушується сама суть права (рішення ЄСПЛ у справіAshingdane v. The United Kingdomвід 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57).
		Наведені висновки ЄСПЛ хоча і сформульовані щодо випадків, які відмінні від оскарження стороною захисту повідомлення про підозру, проте встановлюють деякі загальні вимоги щодо прийнятності скарг (звернень до суду) і у кримінальному провадженні, зокрема, на етапі досудового розслідування. Так, законодавець у КПК України, як це було мотивовано вище, чітко висловився щодо неможливості оскарження повідомлення про підозру в межах кримінальних проваджень, які розпочаті до 15 березня 2018 року. При цьому це обмеження не може вважатися таким, що порушує саму суть права на доступ до суду, оскільки доводи, викладені в скарзі, хоча і не можуть бути розглянуті слідчим суддею по суті, проте це компенсується наявністю права (1) подати скаргу на повідомлення про підозру під час підготовчого провадження (ч. 2 ст. 303КПК України) та (2) доводити необґрунтованість підозри як на стадії досудового розслідування при вирішенні відповідних процесуальних питань, так і під час розгляду кримінального провадження по суті (ч. 2 ст. 22КПК України).
		Згідно ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
		1) залишити ухвалу без змін;
		2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Згідно ч.1ст.412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Як вбачається з ч.4 ст.304 КПК України, у разі отримання слідчим суддею скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню, то слідчий суддя відмовляє у відкритті. При цьому, рішення про відмову у відкритті провадження за скаргою може бути ухвалене лише під час вирішення питання про призначення судового засідання щодо розгляду скарги. Разом із тим, якщо після відкриття провадження за скаргою буде встановлено, що воно відкрите за скаргою на рішення, яке не підлягає оскарженню, то слідчий суддя має постановити ухвалу про закриття провадження за скаргою, що узгоджується з позицією, висловленою в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19лютого 2019 року у справі №569/17036/18.
		Таким чином, враховуючи, що скарга адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах ОСОБА_8 , на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року, вже призначалась слідчим суддею до розгляду та була розглянута по суті, колегія суддів на даній стадії не уповноважена, за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, вирішувати питання щодо повернення скарги особі, яка її подала. 
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року з підстав істотного порушенням слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону, та постановити нову ухвалу, якою провадження за скаргою адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах ОСОБА_8 , на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року закрити.
		Керуючись ст. 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Клопотання адвоката ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , про повернення апеляційної скарги прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
		Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року скасувати.
		Постановити нову ухвалу, якою провадження за скаргою адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які діють в інтересах ОСОБА_8 , на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20 травня 2014 року закрити. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя     ОСОБА_2 
		 
		Судді     ОСОБА_3 
		 
		ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...