Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/5574/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2021.
Дата набрання законної сили: 22.12.2020
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 359/5574/15-к  Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/824/1397/2020  Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_2 
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		22 грудня 2020 року м. Київ
		Колегія суддів судової палати з розгляду 
		кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
		 
		суддів: ОСОБА_2 ,
		  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		секретар ОСОБА_5 ,
		за участю:
		прокурора ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого ОСОБА_7 ,
		захисника  ОСОБА_8 ,
		потерпілого  ОСОБА_9 ,
		представника потерпілого ОСОБА_10 ,
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2019 року, яким:
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль, Київської області, громадянина України, з вищою юридичною освітою, головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області, одруженого, маючого на утриманні двох дітей, 2003 р.н. та 2011 р.н., зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_1 , раніше не судимого,-
		 
		визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції від 07.04.2011 року), та виправдано у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		З вироку суду першої інстанції вбачається, що згідно зміненого обвинувального акту від 05.11.2015 року ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції від 07.04.2011 року).
		Так, відповідно до наказу №600/3 від 04.06.2013 виданого начальником Головного управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України, ОСОБА_7 переведено з 11.06.2013 року на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції (далі - головний спеціаліст), із збереженням 13 рангу державного службовця.
		Посадовою інструкцією головного спеціаліста, затвердженою 04.12.2012 року, з якою ОСОБА_7 ознайомився, визначено, що він повинен знати Конституцію України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інші Закони України; акти Президента України та Кабінету Міністрів України, які мають відношення до виконання його функціональних обов`язків.
		Цією інструкцією визначено, що головний спеціаліст, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону, а саме, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України ОСОБА_7 , як працівник органу державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
		Статтею 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону), визначено, що державний реєстратор є державним службовцем.
		Частиною 2 ст.9 Закону, передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. У разі потреби державний реєстратор вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
		Статтею 22 Закону передбачено, що у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п`ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.
		Статтею 24 Закону установлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
		За наявності підстав для відмови в державній реєстрації, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
		Безпосередні обов`язки ОСОБА_7 , як державного реєстратора, визначалися, на час вчинення злочину, Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі - Порядок).
		Таким чином, вищезазначені повноваження ОСОБА_7 свідчать про те, що, обіймаючи посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Бориспільського міськрайонного управління юстиції, останній здійснював повноваження державного реєстратора, а тому, в силу Примітки 1 до ст.364 КК України, будучи службовою особою, постійно здійснював функції представника влади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.
		Так, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 28.05.2012 року, укладеного з Гірською сільською радою, ОСОБА_9 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 3220883201:01:006:0087) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,12 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 49 років. Відповідно до п. 3 вказаного договору, на земельній ділянці розташований житловий будинок, який не введений в експлуатацію.
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2012 року визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструкцій, що були використані для будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 .
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19.11.2012 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2012 року скасовано та визнано за ОСОБА_12 право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2012 змінено та викладено в такій редакції: «визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 ».
		18.09.2013 року ОСОБА_12 подала до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за нею права власності на об`єкт нерухомого майна  житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та додатки до неї, а саме технічний паспорт б/н виданий 26.07.2013 року на житловий будинок за вищевказаною адресою та довідку Гірської сільської ради Бориспільського району № 551 від 09.09.2013 про поштову адресу.
		Зазначена заява ОСОБА_12 була зареєстрована в базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.09.2013 року за реєстраційним № 3002717.
		25.10.2013 року державний реєстратор ОСОБА_7 , перебуваючи на робочому місці у відділі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, що знаходиться за адресою: вул. Київський Шлях, 79, в місті Борисполі Київської області, будучи службовою особою зазначеної державної установи, прийняв до розгляду заяву ОСОБА_12 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
		У цей же день, опрацювавши подані ОСОБА_12 документи, державний реєстратор ОСОБА_7 виявив, що останньою надані лише заява про державну реєстрацію від 18.09.2013, технічний паспорт б/н виданий 26.07.2013 та довідка Гірської сільської ради Бориспільського району № 551 від 09.09.2013 про поштову адресу, та жодного правовстановлюючого документу, який би підтверджував відповідність заявлених ОСОБА_12 прав на будинок АДРЕСА_2 .
		Переконавшись у відсутності необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , з метою одержання неправомірної вигоди ОСОБА_12 , використовуючи своє владне становище всупереч інтересам служби, в порушення ст. 22 Закону, п.п. 12, 13 Порядку, умисно, не встановив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на будинок АДРЕСА_2 , та не прийняв рішення про зупинення розгляду заяви ОСОБА_12 про державну реєстрацію прав.
		Зокрема, зловживаючи владою, державний реєстратор ОСОБА_7 , не прийняв рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, та в порушення п.п. 26, 27, 46 Порядку, не дотримався вимог зазначених норм, згідно яких документами, що підтверджують виникнення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, серед інших є: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; інші документи, що підтверджують виникнення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону, які ОСОБА_12 не надала як додатки до заяви про державну реєстрацію від 18.09.2013.
		В подальшому, цього ж дня, 25.10.2013 державний реєстратор ОСОБА_7 , перебуваючи на своєму робочому місці, зловживаючи владою, з метою одержання неправомірної вигоди ОСОБА_12 , використовуючи своє владне становище всупереч інтересам служби, діючи умисно, в порушення ст. 24 Закону та п. 16 Порядку, прийняв неправомірне рішення № 7222626 від 25.10.2013 про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_12 .
		Зокрема, державний реєстратор ОСОБА_7 , зловживаючи владою, діючи в інтересах ОСОБА_12 , яка мала намір отримати неправомірну вигоду у вигляді безпідставної реєстрації права власності на весь будинок АДРЕСА_2 , використовуючи свої владні повноваження, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, в порушення ст. 24 Закону, діючи умисно, не прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на будинок за заявою ОСОБА_12 , незважаючи на те, що подані документи не відповідали вимогам, встановленим Законом, не давали змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а також незважаючи на те, що остання не надала жодного документу, передбаченого п.п. 26, 27, 46 Порядку, які підтверджують виникнення її права власності на будинок, а також права на земельну ділянку, на якій розташований зазначений будинок.
		Зловживаючи владою, діючи умисно в інтересах ОСОБА_12 всупереч інтересам служби, 25.10.2013 року державний реєстратор ОСОБА_7 видав свідоцтво на право власності на нерухоме майно індексний №11596903 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 92,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого одноособовим власником зазначеного будинку була незаконно визначена ОСОБА_12 , у той час як відповідно до рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2012 за ОСОБА_9 визнано право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструкцій, що були використані для будівництва житлового будинку та господарських споруд, за цією ж адресою.
		Відповідно до висновку про вартість нерухомого майна від 23.12.2014, ринкова вартість 1/2 частини будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 25.10.2013 року склала 140367 гривень.
		Внаслідок зловживання владою, в інтересах ОСОБА_12 , державний реєстратор ОСОБА_7 , використовуючи свої владні службові повноваження всупереч інтересам служби, незаконно видав свідоцтво на право власності на нерухоме майно індексний №11596903, спричинивши ОСОБА_9 майнові збитки, у вигляді позбавлення останнього права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 140367 гривень, що станом на 25.10.2013 більше ніж у 100 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тому згідно з ч. 3 Примітки до ст. 364 КК України є істотною шкодою.
		Крім цього, державним реєстратором ОСОБА_7 , внаслідок зловживання своїми владними повноваженнями, також порушено закріплене ст.41 Конституції України право ОСОБА_9 володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а саме 1/2 частиною будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою:  АДРЕСА_2 , що також є істотною шкодою, спричиненою інтересам ОСОБА_9 .
		Таким чином, ОСОБА_7 прокуратурою було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, а саме, зловживанні владою, тобто умисному, в інтересах третіх осіб, використанні службовою особою влади всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди правам та інтересам окремих громадян.
		Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції від 07.04.2011 року), та виправдано у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
		Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції прокурор Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.12.2019 відносно ОСОБА_7 у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно  розпорядчих функцій строком на 2 роки та штрафом в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
		В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що судом першої інстанції безпідставно визнано звіт ПП «Авто-Експерс» про оцінку нерухомого майна від 23.12.2014 недопустимим доказом. Так, в ході досудового розслідування слідчим СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області 01.12.2014 винесено постанову про призначення будівельно-технічної експертизи, виконання якої доручено саме ПП «Авто-Експрес». При цьому на вирішення експерта постановлено питання про ринкову вартість частини матеріалів, обладнання того, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Як наслідок, на виконання постанови ПП «Авто-Експрес» складено відповідний звіт про вартість вартості матеріалів та обладнання, які слугували для будівництва, який досліджено в ході судового розгляду. 
		Прокурор вважає, що судом ухвалено незаконний виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_7 , що суперечить завданням кримінального провадження, передбаченим ст.2 КПК України та сприяє ухиленню винного від кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин.
		В свою чергу, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.12.2019 відносно ОСОБА_7 та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, та призначити відповідне покарання.
		В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_9 зазначає, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Так, в процесі судового розгляду підозрюваний ОСОБА_7 та свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , вказують на те, що об`єкт реєструвався як новостворене майно, а відтак це була перша реєстрація новозбудованого будинку, та виникнення права власності.
		Відповідно до п.26 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 22.06.2011 №703, для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. 
		Так, на думку апелянта, висновки суду першої інстанції про те, що вказаний порядок не містить обов`язку надання особою, яка подає заяву щодо реєстрації права власності, документа що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку саме на вказану особу при реєстрації права власності на нерухоме майно, є хибним. Обов`язковість надання документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку, передбачена законодавством. А відтак наступні висновки суду перо те, що у ОСОБА_12 не було обов`язку надавати документ, що підтверджує прав на земельну ділянку є помилковим.
		Окрім того, суд вказує, що стороною обвинувачення не доведено, у передбачений КПК України спосіб, наявність істотної шкоди, що є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за ч.1 ст.364 КК України. Проте, звіт ПП «Авто-Експерт» про оцінку нерухомого майна, був єдиним можливим документом, який підтверджує завдання ОСОБА_9 майнової шкоди. Оскільки під час судового розгляду ухвалою від 17.03.2016 у справі №359/5574/15-к було призначено судову експертизу, проте дана експертиза не була виконана так як не було забезпечено доступу до будинку, саме ОСОБА_12 , хоча її представник ОСОБА_8 був належним чином повідомлений про необхідність надання доступу для проведення експертизи.
		Крім того, визнання ОСОБА_9 потерпілим, відповідно до ст.55 КПК України вже саме по собі передбачає, що особі кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
		До того ж, матеріальна шкода завдана ОСОБА_7 внаслідок незаконних дій, фактично позбавила потерпілого ОСОБА_9 права власності на будинок, що фактично призвело до порушення його конституційних прав.
		На противагу доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілого захисник обвинуваченого ОСОБА_7  адвокат ОСОБА_8 подав заперечення, в якому просить вирок Бориспільського районного суду міста Києва 24 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та потерпілого без задоволення. 
		Захисник зазначає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не скасовують. Суд першої інстанції повно досліди докази обвинувачення та захисту та надав їм належну оцінку. Висновки суду першої інстанції перебувають у логічному зв`язку з дослідженими доказами та законодавством якими врегульовані спірні правовідносини. Так, під час розгляду провадження в суді першої інстанції сторона обвинувачення не спромоглась надати допустимі та належні докази вини обвинуваченого, а також навіть сформулювати конкретне обвинувачення.
		Заслухавши доповідь судді, 
		пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, частково підтримав апеляційну скаргу потерпілого,
		пояснення потерпілого ОСОБА_9 та його представника ОСОБА_10 , які також підтримали подану потерпілим апеляційну скаргу та просили її задовольнити, та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,
		пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг,
		пояснення захисника ОСОБА_8 , який також заперечував проти задоволення апеляційних скарг,
		перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього ж Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ухвалюючи вирок, суд, у відповідності зі ст.368 КПК України, повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		При цьому, положеннямист.94 КПК Українивстановлено обов`язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів ? з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Згідно з приписами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п.1 та 2 ч.1 ст.284 цього Кодексу.
		Відповідно до п.1 ч.3ст.374 КПК Українимотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
		Згідно зі ст.62 Конституції України, положень ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
		Роз`яснення суворого додержання, закріпленого у ст.62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, передбачені також у п.18 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст.62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		У справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї" від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (п. 150, п. 253).
		Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Так, колегія суддів вважає, що вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
		Як вбачається з вироку суду першої інстанції, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_7 , а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд, під час розгляду кримінального провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону,забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2ст.22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено ОСОБА_7 обвинувачення, допитав безпосередньо свідків та потерпілого, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них в їх сукупності і взаємозв`язку.
		З матеріалів кримінального провадження та, зокрема, виправдувального вироку вбачається, що в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 своювину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції від 07.04.2011),не визнав у повному обсязі та показав, що в жовтні 2013 року йому від начальника реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_14 було передано на виконання справу на реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Документи ці приймав ОСОБА_15 . ОСОБА_12 для реєстрації права власності надала копію паспорта та ідентифікаційного номера, технічний паспорт, довідку з сільської ради про присвоєння поштової адреси ( АДРЕСА_2 ), квитанцію про сплату держмита. Згідно ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», в редакції яка діяла на момент здійснення ним реєстрації, право власності на житловий будинок, могло бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій він розташований.Документу на підтвердження права власності ОСОБА_12 не надала, оскільки будинок не проходив реєстрацію, а реєструвався як новостворене майно. Жодного рішення суду він не бачив. В реєстрі судових рішень пошуки він також не здійснював, оскільки рішення суду ОСОБА_12 до заяви не долучалось, а отже і перевіряти йому було нічого. При прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на майно за ОСОБА_12 він керувався Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також роз`ясненнями вищого керівництва реєстраційної служби. Після отримання вказаних документів він прийняв рішення про державну реєстрацію та видав ОСОБА_12 свідоцтво про право власності на будинок та Витяг з Реєстру. При здійсненні реєстрації ним перевірялася наявність співвласників даного нерухомого майна в реєстрі по ОСОБА_12 та по адресі. Пошуки в реєстрі ні до 2013 року, ні після 2013 року ніяких результатів не дали. Ні заборон, ні співвласників виявлено не було, оскільки будинок реєструвався як новостворене майно. Більше того, будинок був побудований до 1992 року, і для реєстрації прав власності на нього достатньо було технічного паспорту та довідки про поштову адресу. З ОСОБА_12 він ніколи не зустрічався, і побачив її вже безпосередньо під час розгляду справи в суді.
		Натомість, ключовими доказами сторони обвинувачення, на якому ґрунтувалося обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції від 07.04.2011 року), та які були досліджені судом першої та частково судом апеляційної інстанцій є:
		- показання потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив в суді першої інстанції, що він випадково дізнався, про те, що ОСОБА_12 отримала свідоцтво про право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Після цього він звернувся до начальника реєстраційної служби, надавши копію свого паспорту, технічний паспорт на будинок, рішення суду про визнання за ним та ОСОБА_12 по 1/2 частині спірного будинку та запитав, на яких підставах за ОСОБА_12 було зареєстроване право власності на ввесь будинок. Не отримавши інформації, він звернувся до прокуратури. На даний час спірний будинок та земельна ділянка зареєстровані за ОСОБА_12 . На момент подання ОСОБА_12 заяви про реєстрацію права власності на спірний будинок, останній було відомо про наявність рішення суду, яким вказаний будинок було поділено між нею та ним порівну по 1/2 частині. В 2015 році він тричі звертався до реєстраційної служби для реєстрації права власності, надавав усі документи, але йому було відмовлено.
		- показання свідка ОСОБА_15 , який пояснив, що приблизно в 2014 році він працював державним реєстратором у реєстраційній службі Бориспільського міськрайонного управління юстиції. На скільки він пам`ятає, для реєстрації права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , документи подавала ОСОБА_12 . Він здійснював прийом вказаних документів, після чого передавав їх керівництву, а керівництво в свою чергу здійснювало розподіл документів між державними реєстраторами, які повинні були здійснювати реєстрацію права власності. ОСОБА_12 було надано технічний паспорт, виписку з домової книги, паспорт та ідентифікаційний номер. Документ про право власності на земельну ділянку не надавався, оскільки на той час обов`язкової його подачі не було. Що ще додавала ОСОБА_12 він не пам`ятає. На той час у 2013 році, державний реєстратор не перевіряв наявність судових рішень щодо майна, право власності на яке підлягає реєстрації. Право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_12 , було зареєстрованого ОСОБА_7 
		- показання свідка ОСОБА_12 , яка пояснила суду, що вона з 1984 року проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний будинок побудували її батьки. Земельна ділянка надавалась ОСОБА_9 . В 1994 році вона розлучилася з потерпілим ОСОБА_9 . Право власності на вказаний будинок не було оформлено. З метою реєстрації права власності на вказаний будинок вона звернулася з заявою до реєстраційної служби. Разом з заявою вона надала копію паспорту та ідентифікаційного номеру, довідку з сільської ради про поштову адресу, технічний паспорт на будинок, а також квитанцію про сплату держмита. Ніякого рішення суду в реєстраційну службу та документу про право власності на земельну ділянку вона не надавала.
		- показання свідка ОСОБА_16 , яка пояснила, що з 2013 року вона працює заступником директора ТОВ «Техінвентаризація» (директором товариства є ОСОБА_17 ). 25 липня 2013 року до ТОВ «Техінвентаризація» звернулася ОСОБА_12 разом з ОСОБА_8 з замовленням на оформлення технічної інвентаризації за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане замовлення було оформлено за № 46 2013. Нею особисто була проведена технічна інвентаризація даного домоволодіння та був складений технічний паспорт на вказане домоволодіння, після чого він був виданий замовнику. Присутність власника майна при проведенні інвентаризації необов`язкова. Замовник інвентаризації не повинен бути обов`язково власником майна. Вказана інвентаризація проводилася в межах Інструкції про технічну інвентаризацію 2001 року зі змінами та додатками станом на 2013 рік. В інструкції 2001 року було вказано, що інвентаризація проводиться на підставі замовлення, яке оформлюється в КБТІ та реєстрації права власності об`єкта нерухомого майна. Відповідно до наказу для проведення інвентаризації була прийнята інструкція зі змінами та додатками станом на 2013 рік. Згідно цієї інструкції інвентаризація проводиться на підставі договору суб`єктами господарювання, які мають в штаті одного чи двох кваліфікованих спеціалістів. Для укладення такого договору необхідно паспорт громадянина України та ідентифікаційний код; також необхідно сплатити вартість послуги. Надання правовстановлюючих документів для укладення даного договору не є обов`язковим, оскільки технічна Інвентаризація проводиться на підставі Інструкції про технічну інвентаризацію, яка базується на Будівельних нормах і правилах з додатками, які не регламентують право власності.
		Судом також були досліджені наступні письмові докази:
		- договір оренди земельної ділянки від 28.05.2012 року, укладеного між Гірською сільською радою та ОСОБА_9 , відповідно до якого останній прийняв в строкове, платне, користування на термін 49 років земельну ділянку з кадастровим номером 3220883201:01:006:0087, загальною площею 0,1200 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_2 (том 2 а.с.107-115).
		- рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2012 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_12 про визнання права власності на конструктивні елементи, матеріали, обладнання, не введеного в експлуатацію будинку розташованого в АДРЕСА_2 . Задоволено зустрічний позов ОСОБА_9 . Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і конструкцій, що були використані для будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_2 (том 2 а.с.135-138, том 3 а.с.81-84). Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19.11.2012 року вказане рішення частково скасовано та змінено. Визнано право власності за ОСОБА_12 та ОСОБА_9 по 1/2 частині матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 (том 2 а.с.116-117, том 3 а.с.85-88).
		- копія реєстраційної справи № 192907632208, розпочатої 18.09.2013 року , з якої вбачалось, що 18.09.2013 року ОСОБА_12 звернулася до реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області із заявою про реєстрацію прав та їх обтяжень. До своєї заяви ОСОБА_12 долучила дві копії квитанцій про сплату державного мита, копію свого паспорту та ідентифікаційного номеру, довіреність на ім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_18 , довідку Гірської сільської ради від 09.09.2013 року № 551 про адресу, технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , виготовлений ТОВ «Техінвентаризація». Вказану заяву разом з доданими до неї документами, згідно картки прийому заяви № 5969060 було прийнято державним реєстратором ОСОБА_15 та зареєстровано у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.09.2013 року о 09:33:08 за реєстраційним номером 3002717 (том 1 а.с.87-114). Заяву ОСОБА_12 , зареєстровану у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.09.2013 року о 09:33:08 за реєстраційним номером 3002717, в подальшому було передано начальником реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_14 - головному спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_7 .
		Посадова інструкцію головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області відповідно до якої до завдань та обов`язків ОСОБА_7 зокрема входили: - здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відповідно до закону (встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з яким закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав; відкриває та веде реєстраційні і облікові справи щодо об`єктів нерухомого майна; видає свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених законом; підписує свідоцтво про право власності на нерухоме майно і засвідчує печаткою; видає витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень) (том 1 а.с.76-82).
		- висновок товарознавчої експертизи ПП «Авто-Експрес» про визначення ринкової вартості 1\2 частини будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та господарських споруд, за адресою: АДРЕСА_2 від 25.10.2013 року, який складений оцінювачами ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (т.1 а.с.140-169).
		- інші матеріали провадження.
		Аналіз вказаних доказів указує на правильність висновків суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.
		Посилання прокурора та потерпілого щодо допущеної судом першої інстанції неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням кримінального процесуального закону, є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
		Навпаки, суд першої інстанції, керуючись законом, всебічно, повно та неупереджено дослідив наявні у справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Доводи прокурора та потерпілого, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказамивинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченихч.1 ст.364 КК України як зловживання владою, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди правам та інтересам окремих громадян.
		Відповідно до примітки 3 до ст. 364 КК України - істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
		Відповідно до п.6 ч.2 ст. 242 КПК України (в редакції Закону 1261-VII від 13.05.2014 року) - слідчий або прокурор зобов`язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.
		Відповідно до ч.1 ст.69 КПК України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно доЗакону України "Про судову експертизу"на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
		Відповідно до вимог ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Так, сторона обвинувачення на підтвердження наявності істотної шкоди надала суду висновок ПП «Авто-Експрес» про оцінку нерухомого майна від 23.12.2014 року, відповідно до якого ринкова вартість 1/2 частини будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, що були використані в процесі будівництва садибного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 25.10.2013 року становить 140367,00 грн. (том 1 а.с.140-193).
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами провадження підтверджується те, що сторона обвинувачення не зверталася до експерта, який відповідає вимогам ст. 69 КПК України та не має в своєму розпорядженні висновку експерта, який відповідає вимогам ст.ст. 101 та 102 КПК України. Крім того, такий доказ, як висновок складений оцінювачем, не є джерелом доказів в контексті положень ч.2 ст.86 КК України, та як наслідок є недопустимим доказом. Тобто, стороною обвинувачення не доведено, у передбачений КПК України спосіб, наявність істотної шкоди, що є обов`язковою умовою для кваліфікацій дій за ч.1 ст.364 КПК України.
		Також, судом першої інстанції було враховано те, що потерпілий ОСОБА_9 в ході розгляду справи також не зазначив про завдання саме ОСОБА_7 йому будь-якої шкоди.
		Доводи прокурора про те, що викладені у вироку суду висновки не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду, зокрема, те, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а окремі висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності є безпідставними, оскільки судом першої інстанції досліджено та оцінено всі надані стороною обвинувачення докази з дотриманням положень ст.94 КПК України, усі висновки суду підтверджуються доказами, яким дана належна оцінка.
		Дослідивши вказані докази, проаналізувавши їх, та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами те, що ОСОБА_7 умисно, в інтересах третіх осіб використовував як службова особа, владу всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди правам та інтересам окремих громадян, тобто вчинив зловживання владою, отже обвинувачення ґрунтується на припущеннях, які не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, а тому ОСОБА_7 необхідно визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України та виправдати, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Таких висновків суд першої інстанції дійшов з урахуванням досліджених та проаналізованих доказів, наданих стороною обвинувачення.
		Таким чином, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена з дотриманням при цьому принципу "поза розумним сумнівом". Його зміст сформульовано в п. 43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі "Кобець проти України", доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення, що в даному випадку стороною обвинувачення дотримано не було.
		Окрім того, після внесення змін до ст. 364 КК України, згідно Закону України №476-VІІ від 21.02.2014 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції», який набрав чинності 28.02.2014 року, законодавцем було значно звужено випадки карності діяння, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, та встановлено, що використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (у разі настання відповідних наслідків) є злочином лише у разі, коли воно вчинене саме з метою отримання будь-якої неправомірної вигоди для себе або іншої фізичної чи юридичної особи.
		Згідно з примітками до ст. 364-1 КК України, під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи не грошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
		З урахуванням даних положень статей 364 та 364-1 КК України, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби з метою відмінною від мети отримання саме неправомірної вигоди будь-ким, на даний час не є карним діянням.
		Під час судового розгляду даного кримінального провадження судом не встановлено фактів отримання неправомірної вигоди обвинуваченим ОСОБА_7 , свідком ОСОБА_12 чи іншими особами.
		Відповідно до ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.
		Відповідно, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, чи обтяжує кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії у часі.
		Відповідно до ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		В даному випадку, пред`явленим обвинуваченням, яке було змінено прокурором ОСОБА_21 та Бориспільським міжрайонним прокурором ОСОБА_22 05.11.2015 року, становище обвинуваченого ОСОБА_7 було значно погіршено, оскільки прокурором на власний розсуд було розширено можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності та кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_7 таким чином, що вони були вчинені ним з іншою метою, ніж з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної чи юридичної особи.
		Пред`явленим зміненим обвинуваченням ОСОБА_7 обвинувачується в умисному, в інтересах третіх осіб, використанні службовою особою влади всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди правам, свободам та інтересам окремих громадян, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції 07.04.2011 року).
		Разом із тим, така обов`язкова ознака складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України (в редакції від 28.02.2014 року), як вчинення дій з метою одержання неправомірної вигоди для самих себе, або іншої фізичної чи юридичної особи, прокурором не встановлена, обвинуваченому ОСОБА_7 не інкримінована.
		В ході судового розгляду справи, зокрема з показів свідків, судом було встановлено, що документи від ОСОБА_12 приймав ОСОБА_15 , після чого він передав їх керівництву для проставлення резолюції, і вже після резолюції ці документи потрапили до державного реєстратора ОСОБА_7 . Крім того, відповідно до показів свідків також не вбачається, що ОСОБА_7 під час подачі документів бачив особу, яка подавала ці документи. Стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_12 були раніше знайомі та те, що ОСОБА_7 діяв в інтересах ОСОБА_12 .
		Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (в редакції від 07.04.2011 року), оскільки склад злочину в редакції від 07.04.2011 року змінений та відповідальність за вчинення таких дій скасована Законом України №476-VІІ від 21.02.2014 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції», який набрав чинності 28.02.2014 року, за винятком випадку вчинення даних дій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, яка в свою чергу обвинуваченому ОСОБА_7 не інкримінована.
		Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Відповідно до ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		У справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» від 6 грудня 1988 року ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).
		Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду «Капо проти Бельгії» № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
		Перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційних скарг, обставин та фактів, які могли б вплинути на обґрунтованість прийнятого судом рішення щодо визнання невинуватим та виправдання ОСОБА_7 за ч.1 ст.364 КК України і не були досліджені чи належним чином оцінені судом першої інстанції, апеляційний суд не вбачає.
		Всі інші доводи, які викладені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
		Порушення вимог кримінального процесуального законодавства, які можуть бути підставою скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлено.
		Таким чином, виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, оскільки постановлений згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, з наведенням належних і достатніх мотивів для його ухвалення, а тому підстав для його скасування, про що ставиться питання в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого ОСОБА_9 , колегія суддів не вбачає.
		Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційні скарги прокурора Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_9  залишити без задоволення.
		Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7  залишити без змін.
		Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту отримання судового рішення.
		 
		Судді ____________________ ___________________ _____________________
		 ОСОБА_2  ОСОБА_3    ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...