Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 456/4355/15-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2021.
Дата набрання законної сили: 13.01.2021
Номер судового провадження: 61-471ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 січня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 456/4355/15-ц
		провадження № 61-471св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:
		касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Курій Н. М., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., 
		касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Курій Н. М., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2015 року   ОСОБА_1  звернулася з позовом до  ОСОБА_2 про стягнення зі спадкоємця суми боргу в межах спадкового майна.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 , керуючи автомобілем, вчинив ДТП, внаслідок якої чоловік позивача - ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 отримали важкі травми та стали особами з інвалідністю. Відповідно до судових рішень ОСОБА_5 за завдану їм шкоду повинен мав сплачувати на користь чоловіка та її користь грошові кошти.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Згідно свідоцтва про право на спадщину від 09 червня 2010 року у спадкові права позивача увійшов борг у розмірі 60 677,42 грн, який підлягав стягненню із ОСОБА_5 , на користь позивача, які ОСОБА_5 не виплатив чоловікові на час смерті. Також ОСОБА_5 мав борг перед позивачем в сумі 16 129,03 грн.
		 
		Постановою державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ від 21 лютого 2011 року для забезпечення виконання виконавчого документу накладено арешт із забороною відчуження на житловий будинок ОСОБА_5 , розташований по АДРЕСА_1 , який був його особистою власністю. Боржник ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його дружина ОСОБА_7 також померла приблизно через місяць після його смерті. Точна дата її смерті позивачу не відома.
		 
		Позивач вважала, що після смерті дружини боржника - ОСОБА_7 спадщину ніхто не прийняв, і тому у вересні 2015 року вона звернулася у Стрийську міську раду із вимогою в судовому порядку визнати будинок по АДРЕСА_1 , який був власністю ОСОБА_5 , відумерлою спадщиною з майбутнім стягненням суми боргу з міської ради за рахунок реалізації цього будинку. Однак у міській раді повідомили про те, що спадщину в порядку спадкової трансмісії прийняла ОСОБА_2 , яка є онукою померлої ОСОБА_7 . Згідно довідки ВДВС Стрийського МРУЮ від 19 вересня 2012 року по виконавчому листу № 2-2447 від 08 лютого 2011 року на її користь необхідно стягнути 60 842,42 грн (борг перед чоловіком), а згідно довідки Галицького ВДВС Львівського МУЮ від 24 травня 2012 року по виконавчому листу № 2-1020 від 06 червня 2011 року, виданого Стрийським міськрайонним судом Львівської області, залишок боргу на користь позивача становить 16 129,03 грн. За таких обставин розмір боргу по обох виконавчих листах на суму 76 971,45 грн належить стягнути з відповідача у межах вартості отриманого нею нерухомого майна у вигляді будинку по АДРЕСА_1 .
		 
		ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь:
		            суму основного боргу в розмірі 76 971,45 грн;
		            грошові кошти, з урахуванням індексу інфляції, в сумі 203 637,51 грн,
		            3% річних за час прострочення сплати основного боргу за період з липня 2010 року по травень 2018 року в сумі 18 295,90 грн в межах спадкового майна;
		            судові витрати в сумі 10 500,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2019 року в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Знято арешт з будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_5 , накладений згідно ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 грудня 2016 року. Виконання ухвали в частині зняття арешту з будинку покладено на ВДВС Стрийського МРУЮ.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		            відповідно до статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. Водночас, такий обов'язок спадкоємцякореспондується з вимогами статті 1281 ЦК України, згідно якої кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Тлумачення статті 1281 ЦК України свідчить, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому строки пред`явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), тобто, їх пропущення припиняє права кредиторів, а тому ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо;
		            згідно матеріалів справи 08 травня 2013 року ОСОБА_1 звернулася із заявою, адресованої у справі за заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради, ВДВС Стрийського МРУЮ про зміну порядку виконання судового рішення, та просила залучити до участі в розгляді справи спадкоємця ОСОБА_8 - ОСОБА_2 . За тих обставин позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_8 і саме 08 травня 2013 року визнається судом початком позовної давності;
		оскільки позивач, як кредитор, протягом встановленого статтею 1281 ЦК України строку не пред`явив своїх вимог до спадкоємця боржників, є підстави для висновку про обґрунтованість заяви відповідача про те, що позивач позбавлений права такої вимоги у зв`язку з пропуском встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до спадкоємців, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 , задоволено частково. 
		 
		Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.
		 
		Позовні  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2 про стягнення із спадкоємця суми боргу в межах спадкового майна задоволено частково. 
		 
		Стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 76 806,45 грн в межах вартості спадкового майна.
		 
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		            відповідно до частини першої статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. У частині третій статті 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Згідно частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою та третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявності у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження 14-53цс18);
		            відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 04 жовтня 2012 року звернулася до Стрийської державної нотаріальної контори із заявою, яка датована 20 вересням 2012 року, та просила довести до відома всіх спадкоємців ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та проживав на АДРЕСА_1 , про те, що він є її боржником (Т. 2, а. с. 13, 111). Оскільки 04 жовтня 2012 року Стрийською державною нотаріальною конторою зареєстровано заяву ОСОБА_1 , датовану 20 вересням 2012 року, про пред`явлення вимог до спадкоємців ОСОБА_5 про погашення боргу, ОСОБА_1 пред`явлено вимогу у передбачений статтею 1281 ЦК України строк;
		            згідно копії матеріалів спадкової справи ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_5 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і після її смерті до державного нотаріуса 06 вересня 2012 року із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину звернулась ОСОБА_2 - внучка ОСОБА_7 Стрийською державною нотаріальною конторою зареєстровано заяву ОСОБА_1 , датовану 20 вересням 2012 року, про пред`явлення вимог до спадкоємців ОСОБА_5 про погашення боргу 04 жовтня 2012 року, тобто, вже після звернення із заявою про прийняття спадщини, поданою внучкою померлої ОСОБА_7 08 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулася із заявою в Стрийську державну нотаріальну контору, в якій просила повідомити, хто із спадкоємців ОСОБА_5 звертався із заявами про прийняття спадщини після його смерті. ОСОБА_1 не була повідомлена про спадкоємця ОСОБА_2 ні Стрийською державною нотаріальною конторою, якою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_5 , ні самими спадкоємицями ОСОБА_5 , які відповідно до частини першої статті 1281 ЦК України зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. У зв`язку із цим апеляційний суд зробив висновок про те, що ОСОБА_1 не пропущено передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України шестимісячний строк пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, оскільки кредитор не зобов`язаний повідомляти спадкоємців про наявність вимог щодо спадщини безпосередньо, а таке повідомлення може бути здійснено через нотаріальну контору. Таким правом ОСОБА_1 скористалася, пред`явивши в шестимісячний строк свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 ;
		            відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 08 травня 2013 року ОСОБА_1 звернулась із заявою у справі за заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради, ВДВС Стрийського МРУЮ про зміну порядку виконання судового рішення та просила залучити до участі в розгляді цієї справи спадкоємцю ОСОБА_5 - ОСОБА_2 . У цій заяві ОСОБА_1 зазначила про те, що їй стало відомо, що після смерті її боржника ОСОБА_5 з`явилась його спадкоємця ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 . Згідно повідомлення від 18 березня 2013 року № 303/02-14, виданого Стрийською державною нотаріальною конторою гр. ОСОБА_2 , встановлено, що ОСОБА_2 було повідомлено про те, що після смерті її бабці ОСОБА_7 , свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається з житлового будинку в АДРЕСА_1 , який належав бабиному чоловікові - ОСОБА_5 , видати немає можливості, оскільки на спадкове майно 02 липня 2004 року ВДВС Стрийського МРУЮ накладений арешт. У матеріалах справи відсутні докази задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 спадкоємцем ОСОБА_2 в добровільному порядку. ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про стягнення із спадкоємця суми боргу в межах спадкового майна 12 жовтня 2015 року, а тому позовна давність ОСОБА_1 не пропущена. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права;
		            незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що не отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Отже, не отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадкове майно за адресою: АДРЕСА_1 не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку задовольнити вимоги кредитора спадкодавця. При цьому ОСОБА_2 , звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, від її прийняття не відмовилася;
		            згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 червня 2010 року ОСОБА_1 , спадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , суму заборгованості в розмірі 60 677,42 грн, яка належала спадкодавцю на підставі довідки ВДВС Стрийського МУЮ Львівської області від 17 березня 2010 року за № 09-40/220. Згідно довідки, виданої Галицьким ВДВС Львівського МУЮ від 24 травня 2012 року № 9431, станом на 01 червня 2012 року залишок заборгованості ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 становить 16 123,03 грн. Грошові кошти, які просила стягнути позивач з спадкоємця ОСОБА_2 на підставі статті 625 ЦК України з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних за час прострочення основного боргу з липня 2010 року по травень 2018 року в розмірі 203 637,51 грн та 3% річних за час прострочення сплати основного боргу за період з липня 2010 року по травень 2018 року в сумі 18 295,90 грн не належали до стягнення зі спадкодавця на момент відкриття спадщини та не входили до спадкового майна. Спадкування права на стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України грошових коштів у зв`язку з невиконанням спадкодавцем своїх боргових зобов`язань, можливе лише за умови, що такі кошти були стягнуті судом зі спадкодавця за його життя на користь кредитора. Матеріали справи не містять відомостей того, що таке рішення судом було ухвалено, а тому до позивача перейшло право на стягнення з спадкоємця ОСОБА_2 лише суми боргу в розмірі 76 806,45 грн у межах спадкового майна, а не цієї суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 76 806,45 грн у межах спадкового майна, який складається з боргу в сумі 60 677,42 грн, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 червня 2010 року, успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , та з боргу в розмірі 16 123,03 грн, який встановлений Галицьким ВДВС Львівського МУЮ;
		            посилання ОСОБА_2 на те, що вона як спадкоємець ОСОБА_5 є його правонаступником, а тому ухвалені Стрийським міськрайонним судом Львівської області рішення від 12 листопада 2010 року у справі № 2-2447/2010 і від 14 квітня 2011 року у справі № 2-1020/2011 є ухваленими з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 належить закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхилив. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто, збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі. При закритті провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України важливим моментом є те, що у поданій позовній заяві мають бути тотожними сторони, предмет та підстави позову з тією справою, по якій судом приймалося рішення. Не вважаються тотожними спори, які співпадають за предметом і підставою, але пред`явлені із зміненим суб`єктним складом. Статтями 1281, 1282 ЦК України передбачено право кредитора спадкодавця пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, яким в цій справі і скористалась ОСОБА_1 , подавши позов до спадкоємця кредитора - ОСОБА_2 . Тому посилання ОСОБА_2 на те, що позовні вимоги у справі № 2-2447/2010 і у справі № 2-1020/2011 є ідентичними із позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення із спадкоємця суми боргу в межах спадкового майна не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову в зазначених цивільних справах є стягнення коштів із боржника ОСОБА_5 на користь спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_1 та стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_5 щомісячно по 1 524,67 грн відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, а тому підстави для закриття провадження у справі, визначені пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, відсутні;
		            ОСОБА_1 подала розрахунок судових витрат, пов`язаних із розглядом справи та зазначила, що між нею та адвокатом Дуткевичем М. В. укладений договір про надання правової допомоги. За підготовку та складання позовної заяви нею було сплачено адвокату згідно квитанції 500 грн. Також позивач зазначила, що за три з половиною роки у справі відбулося не менше 10 судових засідань, адвокату Дуткевичу М. В. за кожен виїзд із м. Болехова до м. Стрия позивач сплатила по 1 000 грн (10 х 1 000 = 10 000), а всього вона заплатила адвокату станом на 05 червня 2019 року 10 500 грн. У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 11 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Дуткевичем М. В. ОСОБА_1. на підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу подано квитанцію на суму 500 грн, яка була сплачена нею за підготовку та складання позовної заяви, а також подано квитанцію про сплату нею 10 000 грн за ведення справи в суді. Оскільки витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 10 500 грн витрат на правничу допомогу;
		            ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Тому з ОСОБА_2 необхідно стягнути в користь держави судовий збір в розмірі 768,11 грн (76 806 грн (задоволена частина позову) х 100 : 221 933,41 грн (сума за уточненими позовними вимогами) = 34,61 %, що становить 768,11 грн від суми судового збору, який належало б сплатити за подання позовної заяви, з урахуванням уточнених позовних вимог, 2 219,33 грн.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині відмови у стягненні із спадкоємця ОСОБА_2 на її користь суми боргу в межах вартості спадкового майна з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних від основного боргу 76 806, 45 грн. за період липня 2010 по травень 2018 року та повернути справу на новий розгляд в цій частині до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962 15-ц;
		            дізнавшись про смерть ОСОБА_5 згідно частини другої статті 1281 ЦК України позивач у строк 6 місяців, а саме - 20 вересня 2012 року подала у Стрийську державну нотаріальну контору заяву, якою просила довести до відома всіх його спадкоємців, які звернулися із заявою про прийняття спадщини, про претензію. Заява стосувалася не конкретних спадкоємців, а всіх осіб, які прийняли спадщину. ОСОБА_2 категорично відмовилася погашати борг спадкодавця ОСОБА_5 за рахунок його спадкового майна, мотивуючи це тим, що своїми діями вона особисто не нанесла позивачу майнової шкоди та не прав та інтересів;
		            посилання апеляційного суду на те, що спадкування права на стягнення грошових коштів згідно статті 625 ЦК України у зв`язку із невиконанням спадкодавцем своїх боргових зобов`язань можливе лише за умови, що такі кошти були стягнуті судом зі спадкодавця за його життя на користь кредитора, є необґрунтованим. Виконавче провадження про стягнення основного розміру боргу було відкрито на підставі судового рішення, оскільки саме судом був виданий виконавчий лист до смерті ОСОБА_5 . Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962 15-ц, згідно якої статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За життя боржник ОСОБА_5 не виконував судове рішення;
		            згідно технічного паспорту, виданого 16 березня 2017 року Стрийським МБТІ, інвентарна вартість домоволодіння по АДРЕСА_1 становить 178 217 грн. Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0637 га по АДРЕСА_1 за 2017 рік її вартість визначена 121 900 грн. Загальна вартість спадкового майна боржника ОСОБА_5 становить 303 117 грн. Сума позовних вимог становить 221 933 грн.
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 не пропущено, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України, шестимісячний строк пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину. У матеріалах справи відсутні належні докази, що кредитор спадкодавця ОСОБА_1 протягом шести місяців від дня, коли вона дізнався або могла дізнатися про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та смерті його дружини ОСОБА_7 пред`явила свої вимоги через нотаріальну контору або безпосередньо до спадкоємця, який прийняв спадщину, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 76 806,45 грн у межах спадкового майна. Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 84 Закону України «Про нотаріат» та главу 20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України;
		            згідно позовної заяви ОСОБА_1 від 12 жовтня 2015 року та заяви від 08 жовтня 2018 року про уточнення позовних вимог та зменшення суми позову є рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке набуло законної сили. Цим рішенням є рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 листопада 2010 року у справі № 2-2447/2010, оскільки ОСОБА_2 як спадкоємець ОСОБА_5 є його правонаступником у цій справі. Тому провадження у справі № 456/4355/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині стягнення боргу в розмірі 60 677,42 грн підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України;
		            у заяві від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропущення строку для звернення до суду у справі № 456/4355/15-ц. Заява мотивована тим, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки внаслідок спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у спадкові права вступила його дружина ОСОБА_7 , а після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 спадщину прийняла відповідач, тому початок строку звернення до суду необхідно обчислювати з 05 січня 2013 року. Заява ОСОБА_1 від 10 квітня 2019 року про поновлення пропущеного строку є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно матеріалів спадкової справи № 674/2012, заведеної Стрийською державною нотаріальною конторою, 06 вересня 2012 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Згідно заяви ОСОБА_1 від 20 вересня 2012 року, поданої до Стрийської державної нотаріальної контори і зареєстрованої за № 1000 від 04 жовтня 2012 року, 04 жовтня 2012 року ОСОБА_1 довідалась або могла довідатися про те, що спадщину в порядку спадкової трансмісії прийняла ОСОБА_2 , як внучка ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Це підтверджується заявою ОСОБА_1 від 20 вересня 2012 року і витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 31901332 від 04 жовтня 2012 року. Проте із цим позовом ОСОБА_1 звернулася 12 жовтня 2015 року.
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_2 через представника  ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу задовольнити частково, а постанову апеляційного суду скасувати повністю, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.
		 
		Зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач, як кредитор, протягом, встановленого статтею 1281 ЦК України, строку не пред`явив своїх вимог до спадкоємця боржників. У матеріалах справи відсутні належні докази, що ОСОБА_1 протягом шести місяців від дня, коли вона дізналася або могла дізнатися про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та смерті його дружини ОСОБА_7 пред`явила свої вимоги через нотаріальну контору або безпосередньо до спадкоємця, який прийняв спадщину. Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 84 Закону України «Про нотаріат», главу 20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 не пропущено, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України, шестимісячний строк пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину. Провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. 04 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 закінчився строк на звернення до суду з вимогою до ОСОБА_2 , оскільки 04 жовтня 2012 року ОСОБА_1 довідалась або могла довідатися про те, що спадщину в порядку спадкової трансмісії прийняла ОСОБА_2 як внучка ОСОБА_7 .
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.
		 
		Зазначає, що дізнавшись про смерть ОСОБА_5 позивач згідно частини другої статті 1281 ЦК України 20 вересня 2012 року подала у Стрийську державну нотаріальну контору заяву, якою просила довести до відома всіх його спадкоємців, які звернулися із заявою про прийняття спадщини, про претензію. Про прийняття спадщини ОСОБА_7 позивачу не було нічого відомо. Оскільки спадкоємцем майна ОСОБА_5 є ОСОБА_2 , то вона є відповідачем за борговим зобов`язанням ОСОБА_5 в межах вартості спадкового майна. У витребуваних судом апеляційної інстанції із Стрийської державної нотаріальної контори матеріалах спадкової справи міститься заява позивача до нотаріуса від 03 листопада 2012 року з вимогою надати інформацію про те, хто прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , однак, відповіді ОСОБА_1 так і не отримала. Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц, стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. При цьому, на відміну від пред`явлення вимоги безпосередньо до спадкоємців, кредитор, скеровуючи претензію до нотаріуса, не зобов`язаний зважати на факт прийняття спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені спадкоємці взагалі. ОСОБА_2 , отримавши 18 серпня 2013 року відповідь завідувача Стрийської районної державної нотаріальної контори на заяву від 06 вересня 2012 року про те, що на житловий будинок по АДРЕСА_1 накладено арешт, і тим самим знаючи, що є особи, які претендують на майно після смерті ОСОБА_5 , не дотрималась вимог частини першої статті 1281 ЦК України та не повідомила позивача у встановленому порядку (листом (заявою) через нотаріуса або безпосередньо як кредитора спадкодавця) про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . Про борги ОСОБА_5 перед позивачем відповідач знала, бо пропонувала 5 000 грн і цією сумою хотіла вирішити майновий спір.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року: заяву  ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 рокузадоволено; зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		 
		У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі  ОСОБА_2 , та приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзіОСОБА_1 , з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_5 07 квітня 1984 року, керуючи автомобілем, вчинив ДТП, внаслідок якої чоловік позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_1 отримали важкі травми та стали особами з інвалідністю. Відповідно до судових рішень ОСОБА_5 за завдану їм шкоду повинен був сплачувати на користь чоловіка позивача та на користь позивача грошові кошти.
		 
		ОСОБА_6 , чоловік позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 червня 2010 року ОСОБА_1 успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 суму заборгованості в розмірі 60 677,42 грн.
		 
		ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_5 на її користь 60 677,72 грн боргу відшкодування у зв`язку з каліцтвом спадкодавця та 165,00 грн витрат на юридичні послуги, а всього 60 842,42 грн.
		 
		У виданій ВДВС Стрийського МРУЮ Львівської області довідці від 19 вересня 2012 року за № 09-20-14/534 зазначено, що згідно з виконавчим листом № 2-2447, виданим 08 лютого 2011 року Стрийським міськрайонний судом Львівської області, з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_1 60 677,72 грн боргу на відшкодування у зв`язку з каліцтвом спадкодавця та 165,00 грн витрат на юридичні послуги, а всього 60 842,42 грн. Також в довідці зазначено, що станом на 19 вересня 2012 року заборгованість не сплачено у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_5 .
		 
		Згідно з довідкою, виданою Галицьким ВДВС Львівського МУЮ від 24 травня 2012 року № 9431, станом на 01 червня 2012 року залишок заборгованості ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 становить 16 123,03 грн.
		 
		Постановою державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ від 21 лютого 2011 року для забезпечення виконання виконавчого документу накладено арешт із забороною відчуження на житловий будинок ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 , який був його особистою власністю.
		 
		Суди встановили, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_7 , яка на день смерті свого чоловіка ОСОБА_5 була зареєстрована і проживала по АДРЕСА_1 .
		 
		ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і після її смерті до державного нотаріуса 06 вересня 2012 року із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину звернулась ОСОБА_2 (внучка ОСОБА_7 ).
		 
		Відповідно до повідомлення від 2013-03-18 № 303/02-14, виданого Стрийською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було повідомлено про те, що після смерті її бабці ОСОБА_7 , свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається з житлового будинку в АДРЕСА_1 , який належав бабиному чоловікові - ОСОБА_5 , видати немає можливості, оскільки на спадкове майно 02 липня 2004 року ВДВС Стрийського МРУЮ накладений арешт.
		 
		Судом першої інстанції із долученої до матеріалів справи заяви ОСОБА_1 , адресованої суду від 08 травня 2013 року у справі за заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради, ВДВС Стрийського МРУЮ про зміну порядку виконання судового рішення, встановлено, що ОСОБА_1 , просила залучити до участі в розгляді цієї справи спадкоємицю ОСОБА_5 - ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2013 року заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради, ВДВС Стрийського МРУЮ про зміну порядку виконання судового рішення залишено без розгляду.
		 
		Згідно із заявою ОСОБА_1 від 04 жовтня 2012 року вона звернулася до Стрийської державної нотаріальної контори та просила довести до відома всіх спадкоємців ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та проживав на АДРЕСА_1 , про те, що він є її боржником.
		 
		04 жовтня 2013 року Стрийським міськрайонний судом Львівської області було відкрито провадження у справі № 456/5254/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання спадкоємця виконати вимоги кредитора позивача невідшкодовані спадкодавцем. 24 грудня 2013 року, цей позов було залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_1 .
		 
		Згідно частини першої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року в справі № 205/9764/16-ц (провадження № 61-41762св18) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 1231 ЦК України та вказано, що «законодавець не деталізує того, обов`язки в яких зобов`язаннях переходять в порядку спадкування - договірних чи недоговірних. Власне, відсутні будь-які передумови для обмеження законодавцем переходу в порядку спадкового правонаступництва обов`язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) в договірних чи недоговірних зобов`язаннях. Такий висновок підтверджується й системним аналізом випадків використання законодавцем словосполучення «майнова шкода», наприклад, у статтях 22, 623, 1166, 1177 ЦК України».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 662/541/15-ц (провадження № 61-44995св18) вказано, що «при застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора. Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов`язанні до складу спадщини вказує зміст частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов`язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов`язанні».
		 
		Відповідно до статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зроблено висновок, що «спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього. Кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18) зроблено висновок по застосуванню статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і зазначено, що «вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса».
		 
		Апеляційний суд встановив, що:
		             ІНФОРМАЦІЯ_2  помер ОСОБА_5 ;
		            згідно копії матеріалів спадкової справи ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_5 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і після її смерті до державного нотаріуса 06 вересня 2012 року із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину звернулась ОСОБА_2 - внучка ОСОБА_7 ;
		            04 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Стрийської державної нотаріальної контори із заявою, яка датована 20 вересням 2012 року, та просила довести до відома всіх спадкоємців ОСОБА_5 те, що він є її боржником.
		 
		За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 76 806,45 грн в межах вартості спадкового майна.
		 
		У зв`язку із наведеним необґрунтованим є посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що  ОСОБА_1 пропущено шестимісячний строк пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України.
		 
		Доводи касаційної скарги та відзиву  ОСОБА_2 про те, що 04 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 закінчився строк на звернення до суду з вимогою до ОСОБА_2 , оскільки 04 жовтня 2012 року ОСОБА_1 довідалась або могла довідатися про те, що спадщину в порядку спадкової трансмісії прийняла ОСОБА_2 як внучка ОСОБА_7 , колегія суддів відхиляє.
		 
		Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		 
		У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 вказано, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 751/8797/17 (провадження № 61-47610св18) зазначено, що: «аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд, а вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено (частина друга статті 1282 ЦК України)».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 320/9961/15-ц (провадження № 61-3471св18) зазначено, що: «наявність у кредитора померлого боржника відомостей про прийняття спадщини, що відкрилась після нього, його спадкоємцями, а також про коло спадкоємців, зумовлює початок перебігу позовної давності за правилами, визначеними частиною першою статті 261 ЦК України. У спадкових правовідносинах банк як кредитор спадкодавця та його спадкоємців наділений власними повноваженнями та самостійно визначає спосіб та порядок їх реалізації. Банк, звернувшись до нотаріуса з відповідною вимогою до можливих спадкоємців, реалізував своє право, передбачене правилом статті 1281 ЦК України, здійснюючи свої повноваження на власний розсуд та у власному інтересі. Невикористання надалі банком власних повноважень та нездійснення суб`єктивних прав не може бути поважною причиною пропуску відповідних строків та підставою для поновлення прав, втрачених (припинених) в результаті недобросовісного ведення власних справ такою особою (позивачем)».
		 
		Апеляційний суд встановив, що 08 травня 2013 року ОСОБА_1 звернулась із заявою у справі за заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради, ВДВС Стрийського МРУЮ про зміну порядку виконання судового рішення та просила залучити до участі в розгляді цієї справи спадкоємцю ОСОБА_5 - ОСОБА_2 . У цій заяві ОСОБА_1 зазначила про те, що їй стало відомо, що після смерті її боржника ОСОБА_5 з`явилась його спадкоємця ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 . Згідно повідомлення від 18 березня 2013 року № 303/02-14, виданого Стрийською державною нотаріальною конторою гр. ОСОБА_2 , встановлено, що  ОСОБА_2 було повідомлено про те, що після смерті її бабці ОСОБА_7 , свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається з житлового будинку в АДРЕСА_1 , який належав бабиному чоловікові - ОСОБА_5 , видати немає можливості, оскільки на спадкове майно 02 липня 2004 року ВДВС Стрийського МРУЮ накладений арешт. У матеріалах справи відсутні докази задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 спадкоємцем ОСОБА_2 в добровільному порядку. 08 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулася із заявою в Стрийську державну нотаріальну контору, в якій просила повідомити, хто із спадкоємців ОСОБА_5 звертався із заявами про прийняття спадщини після його смерті. ОСОБА_1 не була повідомлена про спадкоємця ОСОБА_2 ні Стрийською державною нотаріальною конторою, якою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_5 , ні самими спадкоємицями ОСОБА_5 , які відповідно до частини першої статті 1281 ЦК України зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про стягнення із спадкоємця суми боргу в межах спадкового майна.
		 
		Таким чином, про прийняття спадщини після смерті боржника ОСОБА_5 його спадкоємцем - ОСОБА_2 ОСОБА_1 стало відомо 08 травня 2013 року. Із цим позовом ОСОБА_1 звернулася 12 жовтня 2015 року. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що позовна давність ОСОБА_1 не пропущена.
		 
		Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 205/6749/15-ц (провадження № 61-17655св18), в якій зазначено, що:
		            «згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Враховуючи, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, строк для прийняття спадщини після його смерті закінчився 19 жовтня 2012 року. Із вказаним позовом до суду ПАТ «УкрСиббанк» звернулось 31 серпня 2015 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті. Отже, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову до спадкоємця ОСОБА_1, не з`ясували, чи дотримав банк вимоги статей 256, 257 ЦК України з огляду на те, що коло спадкоємців визначилось лише 20 жовтня 2012 року, а банк пред`явив вимоги 06 липня 2012 року, направивши повідомлення до нотаріальної контори».
		 
		Аргумент касаційної скарги  ОСОБА_2 про те, що провадження у справі № 456/4355/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині стягнення боргу в розмірі 60 677,42 грн підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку із наявністю рішення справі № 2-2447/2010, оскільки ОСОБА_2 як спадкоємець ОСОБА_5 є його правонаступником у цій справі, колегія суддів відхиляє.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
		 
		Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
		 
		У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
		 
		Апеляційний суд встановив, що статтями 1281, 1282 ЦК України передбачено право кредитора спадкодавця пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, яким в цій справі і скористалась ОСОБА_1 , подавши позов до спадкоємця кредитора - ОСОБА_2 . Тому посилання ОСОБА_2 на те, що позовні вимоги у справі № 2-2447/2010 є ідентичними із позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення із спадкоємця суми боргу в межах спадкового майна не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову в зазначених цивільних справах є стягнення коштів із боржника ОСОБА_5 на користь спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_1 та стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_5 щомісячно по 1 524,67 грн відшкодування шкоди, завданої каліцтвом.
		 
		За таких обставин підстави для закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині стягнення боргу в розмірі 60 677,42 грн, визначені пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, відсутні.
		 
		При відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів, з урахуванням індексу інфляції, та 3 % річних апеляційний суд зазначив, що грошові кошти на підставі статті 625 ЦК України не належали до стягнення зі спадкодавця на момент відкриття спадщини та не входили до спадкового майна, а стягнення таких коштів можливе лише за умови, що вони були присуджені судом стягувачу ОСОБА_1 зі спадкодавця ОСОБА_5 за його життя.
		 
		Колегія суддів не погоджується із цим висновком суду апеляційної інстанції з таких мотивів.
		 
		Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».
		 
		Згідно частини другої статті 1282 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 369/10424/17 (провадження № 61-8310св19) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1282 ЦК України та вказано, що «стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від суми боргу пов`язуються з нездійсненням спадкоємцем (спадкоємцями) одноразового платежу, а не з фактом ухилення спадкоємця від виконання зобов`язання спадкодавця».
		 
		Проте апеляційний суд не з`ясовував за який період прострочення виконання грошового зобов`язання нараховані інфляційні втрати та 3 % річних, не вирішив питання про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог. За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду у частині стягнення боргу в розмірі 76 806,45 грн в межах вартості спадкового майнаухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду у частині стягнення грошових коштів, з урахуванням індексу інфляції, та 3 % річних ухвалена без додержання норм матеріального права. 
		 
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити; постанову апеляційного суду в частині стягнення грошових коштів, з урахуванням індексу інфляції, та 3 % річних скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; постанову апеляційного суду у частині стягнення боргу в розмірі 76 806,45 грн в межах вартості спадкового майна залишити без змін; оскільки постанова Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року підлягає частковому скасуванню, то її виконання необхідно поновити у нескасованій частині.
		 
		Керуючись статтями 400, 410 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, з урахуванням індексу інфляції, в сумі 203 637,51 грн та 3 % річних за час прострочення сплати основного боргу за період з липня 2010 року по травень 2018 року в сумі 18 295,90 грн в межах вартості спадкового майна, скасувати.
		 
		Передати справу № 456/4355/15-ц року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, з урахуванням індексу інфляції, в сумі 203 637,51 грн, та 3 % річних за час прострочення сплати основного боргу за період з липня 2010 року по травень 2018 року в сумі 18 295,90 грн в межах спадкового майна, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з боргу в розмірі 76 806,45 грн в межах вартості спадкового майна залишити без змін.
		 
		Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 76 806,45 грн в межах вартості спадкового майна.
		 
		З моменту прийняття постанови сулу касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...