Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/4186/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2021.
Дата набрання законної сили: 16.01.2021
Номер судового провадження: 61-10046ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 січня 2021 року
		м. Київ
		справа № 643/4186/19
		провадження № 61-10046св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Харківська міська рада,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:ОСОБА_2 , Четверта Харківська державна нотаріальна контора,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова, у складі судді Букреєвої І. А., 
		від 25 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
		від 28 травня 2020 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Харківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Четверта Харківська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
		Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю та її чоловікові ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 31 березня 2006 року, виданого відділом приватизації житлового фонду управління Виконавчого комітету Харківської міської ради. 
		13 вересня 2012 року державним нотаріусом позивачу було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 
		на 3/4 часток спадкового майна, яке складається із 1/2 частки у праві спільної власності на вказану квартиру.
		Інша частина спадкового майна після смерті ОСОБА_3 була успадкована її чоловіком ОСОБА_4 , який на час смерті дружини був непрацездатним за віком (90 років) та постійно проживав зі спадкодавцем. 
		Однак ОСОБА_4 за життя не оформив свої спадкові права після смерті дружини.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частку у праві власності на приватизовану квартиру, а також на успадковану, але не оформлену частину спадкового майна після смерті ОСОБА_3 . 
		Позивач стверджувала, що є єдиним спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та належить до числа спадкоємців за законом четвертої черги, оскільки із грудня 2006 року проживала однією сім`єю із ОСОБА_4 здійснювала за ним догляд і піклування.
		З огляду на постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вважає, що у передбачений законом спосіб прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 . 
		Однак постановою від 05 вересня 2017 року державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв`язку із тим, що вони зі спадкодавцем були зареєстровані за різними адресами, а також відсутні докази їх родинних відносин. 
		Враховуючи наведене, просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 
		із грудня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частин квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 із грудня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 . У визнанні за  ОСОБА_1 права власності на 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 відмовлено.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту спільного проживання  ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю понад п`ять років. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за законом, суд виходив із того, що після встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , остання не позбавлена можливості, як спадкоємець четвертої черги за законом, повторно звернутися до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовити.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		06 липня 2020 року засобами поштового зв`язку Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 643/4186/19 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року, повний текст якої складено 01 червня 2020 року.
		Касаційна скарга подана під час дії пункту 3 розділу ХІІ ЦПК України в редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 643/4186/19 з місцевого суду.
		У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив 
		пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вважаючи що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі 
		№ 129/2115/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц, 
		від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц.
		Заявник вказує, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою під час спільного проживання з ОСОБА_4 , що свідчить про неможливість спадкування нею, як спадкоємцем четвертої черги за законом.
		Звертає увагу, що встановлений судами факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та  ОСОБА_4 ґрунтується лише на показах свідків, натомість позивачем не було надано належних доказів на підтвердження спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
		У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		На підставі свідоцтва про право власності реєстраційний №  НОМЕР_1 , виданого 31 березня 2006 року відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління комунального майна та приватизації Виконавчого комітету Харківської міської ради, власниками квартири АДРЕСА_1 були ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
		Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 1976 році зареєстровано шлюб, актовий запис № 623. 
		ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		ОСОБА_1 є рідною онукою ОСОБА_3 .
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 
		13 вересня 2012 року державним нотаріусом Лисенко Г. М., на підставі заповіту від 07 червня 2006 року, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 
		яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано на 3/4 часток спадкового майна, яке складається із 1/2 частки у праві спільної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 32,6 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м.
		Інша частка спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , була фактично прийнята і успадкована в порядку статті 1241 ЦК України чоловіком 
		померлої - ОСОБА_5 , який на час смерті своєї дружини проживав разом із нею та досяг пенсійного віку (90 років), тобто був непрацездатною особою, яка мала право на обов`язкову частку у спадщині.
		ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина, до складу якої увійшла частка квартири АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 31 березня 2006 року, та частка квартири успадкована, але не оформлена ним після смерті ОСОБА_3 .
		Відомостей про укладення ОСОБА_5 нового шлюбу після смерті ОСОБА_3 , складення ним заповіту та наявність спадкоємців за законом першої, другої або третьої черг судами не встановлено.
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 вересня 2017 року державним нотаріусом Козелько Т. М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , з тих підстав, що ОСОБА_1 не була зареєстрована разом зі спадкодавцем на час його смерті та не надала документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем.
		Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		ОСОБА_10 підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_5 у квартирі 
		АДРЕСА_1 .
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 
		частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - 
		ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
		У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).
		Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.
		При цьому до спадкоємців четвертої черги за законом належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
		Згідно частини другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів як: 
		а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та позивач (заявник) проживали однією сім`єю.
		Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 
		ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
		Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину, особа, яка вважає себе спадкоємцем має право звернутися до суду для встановлення вказаних фактів в судовому порядку.
		Встановивши, що позивач ОСОБА_1 із 2006 року, спільно проживала у квартирі 
		АДРЕСА_1  однією сім`єю зі своєю бабою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_5 , а після смерті ОСОБА_3 залишилася проживати із ОСОБА_5 , однією сім`єю, як із нерідним дідом, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із грудня 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі, а отже не може бути спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не стверджувала, а суди не встановлювали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах. Натомість апеляційний суд конкретизував, що однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали, як онука та дід, який перебував у шлюбі із рідною бабою позивача ОСОБА_3 . Сімейні відносини, що склались між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , не суперечать моральним засадам суспільства.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до необхідності переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 лютого 2018 року у справі 
		№ 129/2115/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц, 
		від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц, на які посилався заявник в касаційній скарзі, а фактичні обставини розглядуваної справи є відмінними від обставин, встановлених судами в справах № 129/2115/15-ц, де зокрема, встановлювався факт перебування осіб у фактичних шлюбних відносинах, № 643/10756/16-ц, де вирішувалось питання про визнання спадщини відумерлою, № 640/17297/15-ц, де не було встановлено будь-якого зв`язку між спірною квартирою, особою, яка вважала себе спадкоємцем четвертої черги, та спадкодавцем.
		За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та не без порушень норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
		Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
		Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                   В. В. Шипович
		 
		 
		                                                                                                                Є. В. Синельников
		 
		 
		                                                                                                                С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...