Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 165/445/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2021.
Дата набрання законної сили: 14.01.2021
Номер судового провадження: 51-4371км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017030050001104

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		14 січня 2021 року
		м. Київ
		справа № 165/445/18 
		провадження № 51-4371 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , касаційні скарги потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 на вирок Волинського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017030050001104 від 08 серпня 2017 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Хренів Іваничівського району Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України,
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343, ч. 2 ст.345 КК України,
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця с. Хренів Іваничівського району Волинської області, мешканця АДРЕСА_3 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст.345, ч. 1 ст.125 КК України.
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 лютого 2019 року ОСОБА_11 засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
		На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_11 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
		Цим же вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343, ч. 2 ст.345 КК України із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
		На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
		Також вищевказаним вироком ОСОБА_12 засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст.345, ч. 1 ст.125 КК України із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. 
		На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_12 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
		Згідно з вироком ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 визнано винуватими у вчиненні інкримінованих їм злочинів за наступних обставин. 
		07 серпня 2017 року приблизно о 20:21 працівники поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виконуючи свої професійні обов`язки, за повідомленням ОСОБА_13 про дорожньо-транспортну пригоду (далі  ДТП), прибули на перехрестя вул.Некрасова та вул. І. Франка в м. Нововолинську Волинської області, де виявили у кюветі на вул. І. Франка автомобіль марки «Фольксваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , якого намагався витягнути інший автомобіль марки «Мерседес Спринтер». Працівники поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , увімкнувши на службовому автомобілі проблискові маячки синього та червоного кольорів, підійшли до осіб, які перебували за кермом та біля вказаних автомобілів, і з метою встановлення обставин ДТП та перевірки документів на автомобіль пред`явили законну вимогу до водіїв зупинити буксирування, вийти з автомобілів, надати документи на автомобілі, на право керувати транспортним засобом та пояснити обставини ДТП.
		Обвинувачені ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , які стояли поряд з автомобілем марки «Фольксваген Гольф» і перебували у стані алкогольного сп`яніння, на появу працівників поліції зреагували агресивно. Ображаючи та висловлюючись на їхню адресу нецензурною лайкою, відмовилися виконувати неодноразові законні вимоги працівників поліції припинити буксирування, вийти з автомобілів, пред`явити документи на автомобілі, на право керування транспортним засобом та пояснити обставини ДТП, а також припинити нецензурну лайку та образливе чіпляння до них. І будучи публічно попередженими працівниками поліції, що в разі невиконання законних вимог поліцейського їх дії можуть кваліфікуватися як злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, на зроблені зауваження не реагували та, усвідомлюючи, що працівники поліції виконують службові обов`язки і ставлять до них законні вимоги, демонструючи явну зневагу до них, вчинили опір працівникам правоохоронного органу, який виразився в активній фізичній протидії здійсненню потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виконання своїх службових обов`язків. Зокрема, обвинувачені, активно застосовуючи фізичну силу, спільно відпихали працівників поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 руками, шарпали їх за однострій та руки, намагаючись перешкодити збору матеріалів та складанню протоколів у сфері забезпечення дорожнього руху, таким чином демонструючи своє небажання виконувати їхні вимоги, активними фізичними діями почали відтісняти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від автомобіля марки «Фольксваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кермом якого перебувала невстановлена особа, тим самим надали змогу цьому автомобілю залишити місце пригоди.
		За цих же обставин приблизно о 20:25 ОСОБА_7 , продовжуючи свої протиправні дії, умисно завдав удару руками по руках потерпілого ОСОБА_8 , чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження.
		При цьому ОСОБА_12 за вищевказаних обставин приблизно о 20:45 умисно завдав потерпілому ОСОБА_9 одного удару рукою, а згодом головою в обличчя, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження. 
		В подальшому ОСОБА_12 намагався силою вирватися від затримання, а ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , застосовуючи фізичну силу, намагалися звільнити від затримання ОСОБА_12 та перешкодити поліцейським заходам примусу зі сторони працівників поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Крім того, ОСОБА_12 приблизно о 20:50, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на майданчику поряд зі стоянкою автомобілів неподалік перехрестя вул. Некрасова та вул. І. Франка в м. Нововолинську Волинської області, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин умисно завдав одного удару ногою в ліве плече потерпілого ОСОБА_13 , заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження.
		Вироком Волинського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_14 та захисника ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_11 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині засудження та призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України та ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст.342 КК України скасовано та звільнено останніх від кримінальної відповідальності за вказані злочини на підставі ст. 49 КК України. 
		Крім того, вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 та ОСОБА_12 покарання за ч. 2 ст. 345 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік та ОСОБА_16 за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік.
		У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У своїй касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок апеляційного суду змінити, виключити вказівку про звільнення засудженого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України та закрити провадження в цій частині.
		На обґрунтування своїх вимог захисник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 11 липня 2019 року (справа № 688/1521/17), зазначає, що апеляційний суд, звільняючи засудженого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України, не врахував того, що опір або насильство, застосовані до працівника правоохоронного органу, що об`єднані єдиним умислом та вчинені щодо одного і того ж потерпілого, утворюють одне кримінально-карне діяння, передбачене ст. 345 КК України, та не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342 КК України. При цьому захисник також стверджує, що аналогічно не потребують додаткової кваліфікації дії ОСОБА_7 і за ч. 1 ст. 343 КК України, оскільки вплив на працівників правоохоронних органів з метою перешкодити виконанню ними службових обов`язків також охоплюється єдиним умислом, а тому дії засудженого ОСОБА_7 мають кваліфікуватися лише за ч. 2 ст.345 КК України. 
		Крім того, захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_7 , просить вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання змінити та призначити останньому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Аргументуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання без застосування норми кримінального закону, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, повною мірою не врахував тяжкості вчиненого злочину, особи засудженого, його віку, наявності міцних соціальних зв`язків, а також позицію потерпілих, які не мають жодних претензій до ОСОБА_7 . При цьому захисник вказує, що посилання суду апеляційної інстанції у своєму рішенні на те, що засуджений ОСОБА_7 не висловив жалю з приводу вчиненого злочину, не усунув негативних наслідків своїх протиправних дій та не сприяв органу досудового розслідування у розкритті злочину, не відповідають дійсності.
		У своїх касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просять вирок апеляційного суду змінити, виключити вказівку про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України та закрити провадження в цій частині, а також призначити засудженому покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
		У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок апеляційного суду скасувати, на підставі ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_11 (за ч.2 ст. 342, ч. 1 ст.343 КК України), ОСОБА_12 (за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст.342 КК України), ОСОБА_7 (за ч. 2 ст.342, ч. 1 ст. 343 КК України) від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження у цій частині закрити на підставі п. 1 ч.2 ст. 284 КПК України.
		На підтвердження вимог касаційної скарги прокурор посилається на те, що апеляційний суд хоча й правильно звільнив ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вищевказані злочини на підставі положень ст.49 КК України, однак, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 288 КПК України, безпідставно не прийняв рішення щодо закриття кримінального провадження за зазначеними кримінальними правопорушеннями.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		На зазначені касаційні скарги захисник ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_12 подав заперечення, в яких частково погоджується з касаційною скаргою прокурора щодо необхідності застосування положень ч. 3 ст. 288 КПК України та закриття кримінального провадження щодо  ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 в частині звільнення їх від кримінальної відповідальності, та касаційними скаргами потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 і захисника ОСОБА_6 в частині призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Що стосується інших доводів касаційних скарг прокурора, захисника та потерпілих, то адвокат ОСОБА_17 покладається на розсуд суду. 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 та просив вирок суду апеляційної інстанції змінити, а кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 288 КПК України закрити. При цьому прокурор заперечував щодо задоволення касаційних скарг захисника і потерпілих, посилаючись на те, що вони є необґрунтованими та безпідставними, а тому просив залишити їх без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_6 та касаційні скарги потерпілих  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 задоволенню не підлягають, а касаційна скарга прокурора ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 КПК України.
		Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій ОСОБА_11 за ч. 2 ст.342, ч. 1 ст. 343 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК України та ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
		Твердження захисника та потерпілих про безпідставність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України, на переконання Суду, є необґрунтованими та безпідставними.
		Так, у своїх касаційних скаргах захисник ОСОБА_6 та потерпілі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , посилаючись на постанову Верховного Суду від 11 липня 2019 року (справа №688/1521/17), вказують, що опір, втручання в діяльність та насильство, застосовані до працівника правоохоронного органу, що об`єднані єдиним умислом та вчинені щодо одного і того ж потерпілого, утворюють злочин, передбачений ст. 345 КК України, та не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст.342, ч. 1 ст. 343 КК України, а тому дії засудженого ОСОБА_7 мають кваліфікуватися лише за ч. 2 ст.345 КК України.
		Однак колегія суддів не погоджується з такою позицією захисника та потерпілих, виходячи з наступного.
		Постановою Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі № 688/1521/17 (провадження №51-8618км18) встановлено, що опір, погроза насильством або насильство, застосовані до представника правоохоронного органу, що обєднані єдиним умислом, вчинені безпосередньо після погрози вчинити такі дії стосовно одного й того ж потерпілого (потерпілих), є випадком переростання менш небезпечного кримінального правопорушення в більш небезпечне та утворюють одне кримінально-карне діяння і не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345 КК України, а тому дії винної особи слід кваліфікувати лише за ст. 345 КК України.
		Відповідно до матеріалів кримінального провадження дії ОСОБА_7 було кваліфіковано за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків щодо охорони громадського порядку), ч. 2 ст.345 (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків), ч. 1 ст.343 (вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов`язків) КК України.
		З установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин убачається, що такі протиправні дії, вчинені ОСОБА_7 , як опір та втручання в діяльність працівників поліції ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а також насильство стосовно ОСОБА_8 , розвивалися послідовно, не були охоплені єдиним умислом, спрямовані на різних потерпілих та здійснювалися з тривалим проміжком у часі. Тобто дії винного були вчинені з певним інтервалом та не мали кінцевої мети, спрямованої на заподіяння працівникові або працівникам правоохоронного органу тілесних ушкоджень, а тому характеризуються як реальна сукупність злочинів. 
		Одночасно посилання у вищевказаних касаційних скаргах на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 11 липня 2019 року у провадженні № 51-8618км18 (справа №688/1521/17), як на додатковий аргумент необхідності кваліфікувати дії ОСОБА_7 лише за ч. 2 ст. 345 КК України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаному рішенні Суд дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій засудженого лише за ст. 345 КК України та відсутність потреби додаткової кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст.342 КК України з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених фактичних обставин справи у цьому конкретному випадку. 
		За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343, ч.2 ст. 345 КК України. 
		Крім того, у своїх касаційних скаргах захисник та потерпілі вказують на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також посилаються на те, що апеляційним судом під час призначення покарання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК України повною мірою не враховано даних про особу засудженого, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявності міцних соціальних зв`язків та інших даних, які, на їхню думку, свідчать про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. 
		Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 345 КК України та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_7 злочину, відсутність в останнього попередніх судимостей, а також особу обвинуваченого, який одружений, має на утриманні малолітню дитину, не працює, до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно.
		Крім того, апеляційним судом взято до уваги і те, що засуджений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину в суді першої інстанції не визнавав, а також позицію потерпілих, які підтримали рішення місцевого суду та не наполягали на призначенні засудженому реальної міри покарання.
		Обставин, що пом`якшують покарання, у ході судового розгляду не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання засудженому ОСОБА_7 , судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
		Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи засудженого, неможливість його виправлення без реального відбування покарання та підтверджує безпідставне застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.
		Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст.75 КК України щодо ОСОБА_7 , а тому доводи захисника та потерпілих у цій частині є необґрунтованими.
		Суд вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а отже звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.
		На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_7 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційних скарг потерпілих та захисника в частині застосування до засудженого ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.
		Разом з тим Суд погоджується з доводами касаційних скарг захисника ОСОБА_6 та потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в частині безпідставного посилання апеляційного суду на те, що засуджений ОСОБА_7 не висловив жалю з приводу вчиненого та не усунув негативних наслідків своїх протиправних дій, однак, на переконання колегії суддів, така позиція суду апеляційної інстанції жодним чином не впливає на призначене засудженому покарання в цілому, а тому підстав для зміни судового рішення в цій частині не убачається.
		Крім того, захисник та потерпілі також вказують, що посилання апеляційного суду на несприяння ОСОБА_7 органу досудового розслідування у з`ясуванні всіх обставин вчинених ним кримінальних правопорушень як на одну з обставин, що фактично обтяжує його покарання, є безпідставними, оскільки така обставина відсутня в переліку, визначеному ч. 1 ст. 67 КК України.
		Як убачається з вироку суду апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 345 КК України без застосування положень ст. 75 КК України, суд встановив лише одну обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. При цьому апеляційний суд, посилаючись на те, що ОСОБА_7 не сприяв органу досудового розслідування в з`ясуванні усіх обставин вчинених злочинів, не визначав вказану обставину як таку, що передбачена положеннями ч. 1 ст. 67 КК України, а лише послався на неї як на обставину, що характеризує особу засудженого. 
		З урахуванням вищевказаного колегія суддів вважає, що касаційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_6 , а також касаційні скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є необґрунтованими, безпідставними та невмотивованими, а тому задоволенню не підлягають.
		Разом з тим, що стосується вимог касаційної скарги прокурора щодо необхідності закриття кримінального провадження в частині звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_11 (за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України), ОСОБА_12 (за ч.1 ст. 125, ч. 2 ст.342 КК України) та ОСОБА_7 (за ч. 2 ст.342, ч. 1 ст. 343 КК України) на підставі положень ст. 49 КК України, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
		Частиною 3 ст. 288 КПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
		Як убачається з вироку суду апеляційної інстанції, застосовуючи до  ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 положення ст. 49 КК України та звільняючи їх від кримінальної відповідальності, суд відповідно до положень вищевказаних норм процесуального закону кримінальне провадження не закрив, чим допустив істотні порушення вимог процесуального закону.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
		Таким чином, за наведених вище обставинколегія суддів вважає, щокасаційна скарга прокурораОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню, вирок апеляційного суду в частині звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України, ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст.342 КК України та ОСОБА_7 за ч. 2 ст.342, ч. 1 ст. 343 КК України  зміні, а кримінальне провадження щодо вказаних осіб відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України  закриттю.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 та касаційні скарги потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 задовольнити частково.
		Вирок Волинського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року щодо засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 змінити.
		Кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 343 КК України та ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст.342 КК України закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
		У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...