Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/24376/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.01.2021. Зареєстровано: 22.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2021.
Дата набрання законної сили: 20.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		20 січня 2021 року                                         м. Київ                                        № 640/24376/19
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу 
		за позовомОСОБА_1 доГромадської ради доброчесності, третя особаВища кваліфікаційна комісія суддів України,провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Громадської ради доброчесності (далі - ГРД, відповідач), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (надалі - ВККС України, третя особа), в якій просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 06.10.2019.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що відповідач протиправно прийняв оскаржуваний висновок, оскільки він не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та винесений з порушенням вимог Регламенту ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 №1/2016, містить недостовірні та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості, з огляду на що є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та запропоновано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
		Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, заяви про продовження процесуальних строків на подання відзиву також не подано. При цьому, ухвала про відкриття провадження у справі, а також усі позовні матеріали було направлено судом на поштову адресу відповідача, а саме: м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, рекомендованим листом з повідомленням.
		При цьому, відповідна ухвала оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.12.2019.
		Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
		Третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України своїм правом надати пояснення по суті спору не скористалась.
		Позивачем неодноразово зверталась до суду із клопотаннями про прискорення розгляду справи у зв`язку з великим значенням вирішення спору по суті для відновлення порушених прав позивача.
		 
		Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
		Указом Президента України «Про призначення суддів» від 12.03.2012 № 193/2012 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області строком на п`ять років.
		Рішенням ВККС України від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1 .
		У межах процедури проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді, Громадською радою доброчесності 06.10.2019 затверджено висновок про невідповідність судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, а саме:
		- суддя, не перебуваючи на робочому місці, ухвалювала судові рішення, (підпункт 6.5 пункту 6 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019);
		- суддя допускала вочевидь недбале оформлення документів (рішень, ухвал чи інших документів, пов`язаних із здійсненням суддею професійної діяльності), (підпункт 6.1 пункту 6 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		ВККС України 07.10.2019 завершено проведення співбесіди із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє. Дослідивши інформацію, зазначену ГРД, пояснення ОСОБА_1 ВККС України не знайшла підстав для висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
		Заслухавши доповідача, дослідивши досьє судді, надані суддею пояснення та результати співбесіди, під час якої вивчено питання про відповідність ОСОБА_1 критеріям кваліфікаційного оцінювання, Комісія визначила, що суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 695.5 бали, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
		Таким чином, ВККС України вирішила визнати суддю Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, та прийняла відповідне рішення від 07.10.2019 № 940/ко-19. Однак це рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		На час звернення позивача до суду із цим позовом розгляд питання про підтримку вказаного рішення колегії ВККС України, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не відбувся.
		Позивач наголошує, що п`ятирічний строк, на який вона була призначена, закінчився 12.03.2017, а призначення її безстроково було неможливе без проходження оцінювання, висновок ГРД суттєво відтермінував час, коли вона може бути призначена суддею безстроково і приступити до здійснення правосуддя. 
		Незгода позивача із зазначеним висновком ГРД зумовила її звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.
		 
		З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
		Надаючи тлумачення наведеній конституційній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 № 9-зп у справі за зверненнями жителів міста Жовті Води зазначив, частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
		За приписами статей 6, 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини; суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує також й інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
		Розкриваючи зміст верховенства права і звертаючись до практики Європейського суду з прав людини (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), Верховний Суд у постанові від 28.08.2018 у справі № 820/3789/17 зазначив, що принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
		Аналогічні позиції наведено в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Вінтман проти України» (заява № 28403/05), «Гурепка проти України» (заява № 61406/00), «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/96).
		Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Наведена стаття Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (пункт 108 рішення Європейського суду з прав людини від 13.03.2014 у справі «Зінченко проти України», заява № 63763/11).
		Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 31.05.2016 у справі № 826/11379/14).
		У Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності з посиланням на позиції Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) наголошено, що усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.
		З огляду на наведене, для позивача подання цього позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова в прийнятті та розгляді по суті заявлених нею вимог, на переконання суду, означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства (Конституції України), так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень і практики Європейського суду з прав людини.
		За пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України (частина третя статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України).
		За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Згідно з роз`ясненням пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» (з подальшими змінами) суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. При цьому за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи. 
		Правовий статус, повноваження та завдання ГРД визначено статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої якої ГРД утворюється з метою сприяння ВККСУ у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Як зазначалося, ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. При цьому якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Відповідно до частини першої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. При цьому пункт 16 частини четвертої цієї статті Закону передбачає, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
		Оскаржуваний висновок ГРД, на переконання суду, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки: 
		- по-перше, є самостійним юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між ОСОБА_1 (позивачем) і ГРД (відповідачем), ГРД та ВККС України, а також, як наслідок, між ОСОБА_1 та ВККС України; 
		- по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо ОСОБА_1 , та розрахований на одноразове застосування; 
		- по-третє, висновок є обов`язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу, забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД; 
		- по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та законні інтереси ОСОБА_1 , створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження нею здатності здійснювати правосуддя у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області вона могла б тільки якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю ВККС України, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюються простою більшістю голосів складу ВККС України; 
		- по-п`яте, висновок ГРД про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права і законні інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області, так і безпосередньо впливає на її подальшу професійну суддівську кар`єру, оскільки знаходиться в матеріалах суддівського досьє, а також розміщений на сайті ГРД для вільного доступу усіх без виключення суб`єктів.
		У зв`язку з наведеним та передбаченою законом можливістю видання ГРД актів індивідуальної дії, процес надання відповідачем для ВККС України висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності містить усі ознаки владної управлінської діяльності на основі закону.
		З огляду на викладене можна зробити висновок про те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Таким чином, відповідач тим самим фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, як наслідок, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У зв`язку з цим, враховуючи, що у правовідносинах із ОСОБА_1 . ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, тому прийнятий нею висновок як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, що з нього витікають у питаннях суддівської кар`єри останньої, має відповідати критеріям, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Тому суд у межах розгляду справи має перевірити оскаржуваний висновок ГРД від 06.10.2019 на відповідність його критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		З огляду на наведене і враховуючи, що складання та надання висновку ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, відтак фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» владних управлінських функцій та стосується проходження, зокрема, позивачем публічної служби, а також беручи до уваги, що оскаржуваний висновок ГРД від 06.10.2019 прямо зачіпає права та законні інтереси ОСОБА_1 , тому суд приходить до висновку, що цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, й у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справ щодо оскарження суддями рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оцінюючи рішення адміністративних судів про визнання протиправними та скасування висновків Ради, не висловлювалась про відсутність повноважень у судів розглядати такі спори (наприклад, постанови від 20.09.2019 у справі №800/311/17, від 25.04.2018 у справі №800/249/17).
		Стосовно суті позовних вимог, суд, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вирішуючи справу, виходить з такого.
		Відповідно до частини шостої статті 87 Закону №1402-VIII Громадська рада доброчесності:
		1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);
		2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);
		3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;
		4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);
		5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		У відповідності до частин 1 та 2 статті 3 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням Громадської ради доброчесності №1/2016 від 23 листопада 2016 року (далі - Регламент ГРД), члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.
		Частиною 1 статті 12 Регламенту ГРД передбачено, що Рада здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради.
		Згідно з пунктами 3 та 4 частини 2 статті 12 Регламенту ГРД колегія Ради: 
		- організовує збір, перевірку та аналіз інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) членами Ради, які входять до колегії; 
		- приймає рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо судді (кандидата на посаду судді); 
		- приймає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності і передає його зборам Ради для затвердження. 
		У відповідності до частини 1 статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді.
		За приписами частин 1 та 2 статті 12 Регламенту ГРД у рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення (частина третя); за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 
		1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 
		2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. 
		Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами. 
		У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку. 
		Згідно з пунктами 43 та 46 розділу III Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.02.2018 №20/зп-18) за наявності відповідних підстав Громадська рада доброчесності надає Комісії вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності або іншу інформації стосовно судді (кандидата на посаду судді), які надаються та розглядаються Комісією у порядку, встановленому Регламентом Комісії.
		Інформація, яка містилися у висновку, за наявності достатніх підстав береться до уваги Комісією під час визначення оцінок за відповідні критерії. Комісія не надає оцінку судовим рішенням, відображеним у відповідному висновку або інформації, за відсутності посилання на рішення компетентного органу про притягнення судді (кандидата на посаду судді) до передбаченої законом відповідальності або встановлення факту порушення суддею (кандидатом на посаду судді) вимог законодавства.
		Таким чином, на думку суду, зміст наведених положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, а також Регламенту ГРД дає підстави дійти висновку, що рішення із зазначенням негативної інформації про суддю, висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики можуть затверджуватись лише за наявності на це підстав. 
		Висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики повинен бути вмотивований, затверджуватись за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді, яка є достовірною та достатньою для обґрунтованого висновку. При цьому сумніви членів Ради щодо відповідності судді критеріям доброчесності чи професійної етики мають бути обґрунтовані. 
		В свою чергу, рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді може бути затверджене за наявності такої інформації та за результатами її аналізу.
		Згідно з пунктами 1, 2, 3 та 4 частини 2 статті 20 Регламенту ГРД з метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 
		1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті; 
		2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради; 
		3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах; 
		4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними. 
		Частиною 1 статті 21 Регламенту ГРД встановлено, що перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.
		Згідно з пунктами 1 - 6 частини 2 статті 21 Регламенту ГРД, з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 
		1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 
		2) порівнює інформацію з різних джерел; 
		3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 
		4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 
		5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 
		6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними. 
		У відповідності до пунктів 1, 2 та 3 частини 4 статті 21 Регламенту ГРД під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 
		1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 
		2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 
		3) визначає зміст проекту рішення або висновку.
		Зі спірного висновку вбачається, що ГРД проаналізовано інформацію про суддю Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 та встановлено, що суддя в період з 18.03.2013 по 29.03.2013 проходила навчання у Дніпропетровському регіональному відділенні Національної школи суддів України, проте, 20.03.2013 вона постановила 2 ухвали: 43955483 про відновлення провадження у справі № 815/12439/2012 та 51141735 про відкладення судового розгляду у справі № 815/17247/2012; в період з 17.03.2014 по 28.03.2014 суддя проходила навчання у Дніпропетровському регіональному відділенні Національної школи суддів України, однак 20.03.2014, у складі колегії суддів, вона постановила ухвалу 53883275 про продовження запобіжного заходу у виді поміщення обвинуваченого до психіатричного закладу у справі №320/8435/13-к; в період з 14.04.2015 по 24.04.2015 суддя проходила навчання у Дніпропетровському регіональному відділенні Національної школи суддів України, проте, 17.04.2015 у складі колегії суддів вона постановила ухвалу 43632903 про продовження запобіжного заходу у виді під вартою обвинуваченого у справі № 320/10253/14-к; в період з 08.01.2014 по 15.01.2014 суддя перебувала у Єгипті, однак в цей період вона ухвалила 3 судових рішення, а саме: 11.01.2014 - ухвалу 37391133 про відкриття наказного провадження та в той же день видала судовий наказ 37391072 у справі № 320/13189/13-ц, а 14.01.2014 - ухвалу 53883143 у складі колегії суддів у справі № 320/8435/13к про призначення підготовчого судового засідання.
		Таким чином, на думку ГРД суддя, не перебуваючи на робочому місці (була на навчанні і перебувала за кордоном), ухвалила судові рішення.
		Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що в період навчання, що проходило у місті Дніпропетровськ, позивач ухвалювала декілька судових рішень, що відбувалось в дні її перебування у м. Мелітополь. По справі № 320/10253/14-к позивач зверталась до Національьної школи суддів України із заявою з проханням дозволити їй пропустити один день навчання з метою прийняття участі в колегіальному розгляді справи для вирішення питання необхідності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки діючими кримінально-процесуальними нормами передбачені чіткі строки дії запобіжних заходів, не розгляд цього питання у визначений строк звільнило б обвинуваченого в тяжкому злочині з під варти та від будь-якого іншого запобіжного заходу.
		Щодо ухвали про відкриття наказного провадження та судового наказу у справі № 320/13189/13-ц, датованих 11.01.2014, однак надані позивачем документи свідчать про те, що запит на отримання ідентифікаційного номеру боржника, який обов`язково зазначається у виконавчому документі (судовому наказі) був направлений лише 25.02.2014, а відповідь отримана 27.02.2014 і вочевидь не міг бути внесений раніше. Це підтверджується також і тим, що зазначені процесуальні документи були направлені сторонам по справі та до Єдиного реєстру судових рішень лише після отримання даних щодо боржника. Як зазначає позивач, ухвала про виправлення описки відсутня лише з тієї підстави, що ця технічна помилка не порушила нічиїх прав, а тому на це не звернули увагу.
		Теж саме стосується й ухвали про призначення підготовчого судового засідання від 14.01.2014 по справі №320/8435/13к. Як свідчить зміст ухвали, вона виносилась колегіально і позивач була членом колегії. Допущена технічна помилка не може розцінюватись в контексті «доброчесності», оскільки для визнання таких дій недоброчесними повинен бути встановлений (виявлений, зафіксований і доведений) умисел на порушення морально-етичних стандартів при прийнятті судового рішення, в даному ж випадку ніяких наслідків, окрім призначення справи до розгляду, ця ухвала не несла.
		Між тим, вказана інформація не була перевірена відповідачем під час складення спірного висновку.
		Стосовно висновку ГРД про те, що суддя допускала вочевидь недбале оформлення документів (рішень, ухвал чи інших документів, пов`язаних із здійсненням суддею професійної діяльності), (підпункт 6.1. п. 6 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019), такий висновок ґрунтується на тому, що «У Єдиному державному реєстрі судових рішень виявлені численні рішення, ухвалені суддею російською мовою, зокрема вироки в кримінальних справах, розглянутих за Кримінальним процесуальним кодексом 1960 року:
		1. 06.11.2012 - постанова 27315672 про звільнення від відбування покарання у справі № 815/14645/2012;
		2. 30.11.2012 - постанова 27792907 про звільнення від відбування покарання у справі № 815/15767/2012;
		3. 25.12.2012 - постанова 28234156 про призначення справи до розгляду по справі № 815/16580/2012;
		4. 28.01.2013 - постанова 36743449 про розгляд заяви про відвід у справі №815/16580/2012;
		5. 25.02.2013 - ухвала 36743362 про розгляд заяви підсудного про зміну захисника у справі № 815/16580/2012;
		6. 13.11.2013 - вирок 36070712 у справі № 815/15933/2012; 7.06.12.2013 - вирок 36743337 у справі № 815/16580/2012;
		7. 06.12.2013 - вирок 36743337 у справі № 815/16580/2012;
		8. 19.12.2014 - вирок 42100002 у справі № 320/1049/14-к;
		9. 10.04.2015 - вирок 43537482 у справі № 320/5003/14-к;
		10. 19.06.2015 - вирок 45384278 у справі № 320/9031/14-к;
		11. 17.07.2015 - вирок 47226244 у складі колегії суддів у справі № 320/11191/13-к;
		12. 06.10.2015 - постанова 51954617 щодо відзиву апеляційної скарги на вирок у справі № 320/9031/14-к».
		Оцінюючи наведені обставини, суд вважає за доцільне наголосити на такому.
		Згідно з частиною другою статті 1, частиною першою статті 10 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI, кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
		Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 29 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.
		Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють.
		За приписами частин третьої, четвертої, п`ятої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
		У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом.
		Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
		При цьому наведені положення частин четвертої та п`ятої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011.
		Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VI, кожному гарантується право на захист у відповідних державних органах і суді своїх мовних прав і законних інтересів, мовних прав і законних інтересів своїх дітей, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, юридичних і фізичних осіб, якими порушуються мовні права і свободи людини і громадянина.
		Окрім того, рішенням Запорізької обласної ради № 2 від 16.08.2012 «Про заходи, направлені на використання регіональних мов або мов меншин, передбачених Законом України «Про засади державної мовної політики» на території Запорізької області» вжиті заходи, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», направлені на використання російської мови як регіональної на території Запорізької області.
		Виходячи з наведених норм, суд вважає помилковими висновки відповідача щодо недбалого оформлення позивачем документів, що виразилось у складанні судових рішень протягом 2012-2015 років російською мовою.
		Натомість судом встановлено, що ні Закон № 1402-VIII, ні Регламент, ні положення процесуального законодавства, не наділяють ГРД повноваженнями надання оцінки чи перегляду судових рішень, прийнятих суддями, під час аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді).
		Поряд з цим, Верховним Судом України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
		Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.
		Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.
		Зазначений підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
		Відповідно до пункту 5 Рекомендації СМ/Rес (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки суді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачено, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в будь-який спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.
		Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
		Аналогічні положення знайшли відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 згадується, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
		Таким чином, ГРД не наділена повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення (у тому числі щодо його оформлення) та робити висновок, який не підтверджений жодним належним та допустимим доказом.
		Таким чином, виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що оскаржуваний висновок сформовано відповідачем із порушенням принципів, закріплених Конституцією України, на підставі неперевіреної та необґрунтованої інформації на підставі довільного суб`єктивного трактування норм чинного законодавства, без дослідження належних та допустимих доказів, внаслідок чого порушено конституційні права та охоронювані законом інтереси позивача.
		З огляду на викладене, висновок про невідповідність судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого ГРД 06.10.2019 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Згідно частини першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд вважає, що відповідач не виконав обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним спірного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
		2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 06.10.2019.
		3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; адреса - АДРЕСА_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Громадською радою доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9)
		Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
		 
		 
		Суддя                                                                                          Н.А. Добрівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...