Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/12336/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2021.
Дата набрання законної сили: 13.01.2021
Номер судового провадження: 61-13275ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 січня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 756/12336/13
		провадження № 61-13275св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник Оксана Вікторівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у складі судді Шумейко О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст вимог
		 
		У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що 15 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіссані Груп» (далі - ТОВ «Тіссані Груп») укладено договір комісії про відкриття акредитиву, за умовами якого банк взяв на себе зобов`язання за рахунок комітента відкрити на користь бенефіціара Petroncini Impianti Spa (Via Del Fantino 2/A, 44047 S.Agostino (Fe), Italy) безвідкличний документарний акредитив на суму 656 000,00 євро. На забезпечення виконання зобов`язань за договором комісії про відкриття акредитиву 15 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (житлової нерухомості), за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		На виконання вказаного договору банк здійснив платежі за акредитивом у розмірі 656 000,00 євро, проте комітентом сплачено на його користь лише грошові кошти у загальному розмірі 47 847,45 євро. Тобто ТОВ «Тіссані Груп» взяті на себе зобов`язання виконало частково, на вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» боржники не реагували, внаслідок чого виникла заборгованість за договором комісії про відкриття акредитиву.
		 
		З урахуванням наведеного та заяви про збільшення позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд: 
		 - у рахунок часткового погашення заборгованості за договором комісії про відкриття акредитиву від 15 травня 2008 року у розмірі 30 415 505,24 грн, з яких: прострочені платежі за акредитивами у розмірі 11 527 460,84 грн; прострочена комісія комісіонера за проведення платежів за акредитивом у розмірі 7 804 779,09 грн; пеня у розмірі 10 724 897,33 грн; прострочена комісія у розмірі 358 367,97 грн; 
		 - звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-якій особі-покупцеві з правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 
		 - надати ПАТ КБ «ПриватБанк» усі інші права та повноваження, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки. 
		 
		У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки (житлової нерухомості) недійсним.
		 
		Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що 15 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Тіссані Груп» за договором комісії про відкриття акредитиву між її батьком - ОСОБА_3 , який діяв від її імені та в її інтересах за довіреністю, та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки (житлової нерухомості), за умовами якого вона як іпотекодавець передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Вказувала, що зазначений договір іпотеки (житлової нерухомості) укладено у письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. У жовтні 2014 року їй стало відомо від її представника за довіреністю ОСОБА_3 , який укладав спірний договір іпотеки, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. не є особою, яка 15 травня 2008 року вчиняла нотаріальне посвідчення договору іпотеки. Фактично договір іпотеки було посвідчено помічником нотаріуса. Вважала, що договір іпотеки від 15 травня 2008 року є недійсним, так як під час його укладення порушено положення частини першої статті 203 ЦК України (суперечить законодавству та моральним засадам суспільства), статті 215 ЦК України, статті 18 Закону України «Про іпотеку», статей 1, 13 Закону України «Про нотаріат».
		 
		З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати договір іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року, укладений між нею, в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 , та ПАТ КБ «ПриватБанк», недійсним.
		 
		Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2015 року позови ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 рокуу задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено нікчемність договору іпотеки (житлової нерухомості), укладеного 15 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року, а саме: скасовано заборону відчуження, накладену 15 травня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. на підставі договору іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року, об`єктом обтяження за якою є квартира АДРЕСА_1 ; скасовано реєстраційний запис, внесений 15 травня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. А. до Державного реєстру іпотек на підставі договору іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року, об`єктом обтяження за яким є квартира АДРЕСА_1 , іпотекодавець - ОСОБА_1 , іпотекодержатель - ПАТ КБ «ПриватБанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір іпотеки (житлової нерухомості) є нікчемним відповідно до статті 220 ЦК України, оскільки його посвідчено від імені приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. іншою особою, що підтверджується висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 18 лютого 2015 року. У зв`язку із встановленням судом нікчемності договору іпотеки, на підставі якого ПАТ КБ «ПриватБанк» просить звернути стягнення на спірну квартиру в рахунок погашення заборгованості за договором комісії про відкриття акредитиву від 15 травня 2008 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягає.
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 146,00 кв. м, житловою площею 59,10 кв. м., що належить на праві власності по 1/2 частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 15 травня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. і зареєстрованим в реєстрі за № 4012, в рахунок погашення заборгованості за договором комісії про відкриття акредитиву № 0805/4547/impa від 15 травня 2008 року в сумі 35 688 610,95 грн шляхом продажу ПАТ «КБ «ПриватБанк» будь-якій особі з правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу, в тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням ПАТ «КБ «ПриватБанк» всіх інших прав та повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки. Виконання рішення зупинено до припинення дії Закону України від 03 червня 2014 року 
		№ 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
		Рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих позивачем. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності по Ѕ частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року. У рахунок погашення заборгованості за договором комісії про відкриття акредитиву від 15 травня 2008 року у розмірі 9 829 830,32 грн, з яких: 6 457 454,90 грн - сума прострочених платежів за акредитивом; 1 416 819,31 грн - сума простроченої комісії комісіонера за проведення платежів за акредитивом; 1 645 493,33 грн - пеня; 345 721,82 грн - прострочена комісія за зобов`язанням, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-якій особі з правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх інших прав та повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки за ціною, встановленою за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у сумі 1 833 150,00 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд всупереч вимогам статей 214, 316 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на те, що перш ніж звернути стягнення на предмет іпотеки, суду слід правильно визначити розмір кредитної заборгованості відповідно до вимог закону та умов договору.
		Апеляційний суд всупереч положенням статей 253-255, 256, 257, 261 ЦК України, статей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідив, чи порушено банком строк позовної давності.
		 
		Також апеляційний суд не дослідив, чи підпадають спірні правовідносини під дію мораторію, так як ОСОБА_1 як майновий поручитель передала в іпотеку належну їй квартиру на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Тіссані Груп» з повернення кредиту в іноземній валюті, а відповідно до пункту 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		Зазначаючи, що відповідно до положень частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» до ОСОБА_2 перейшли права та обов`язки іпотекодавця на підставі рішення суду, апеляційний суд не звернув увагу на те, що переходу права власності від іпотекодавця до іншої особи, як це вимагає закон, не відбулось, оскільки згідно з положеннями статті 74 СК України та сттатей 328, 334 ЦК України у ОСОБА_2 право на спірну квартиру виникло одночасно з ОСОБА_1 . Отже, на момент укладення ОСОБА_1 договору іпотеки (житлової нерухомості) спірна квартира вже належала їй і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу правонаступника ПАТ КБ «ПриватБанк» - АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 220 ЦК України. Сторони оспорюваного договору іпотеки під час його укладення дотримали вимоги, передбачені статтею 203 ЦК України. Лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 08 вересня 2015 року є неналежним доказом у справі, оскільки викладена в ньому інформація не стосується особи ОСОБА_5 .
		Покладений в основу рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року висновок експерта відділу техніко-криміналістичного забезпечення ОВС НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві від 18 лютого 2015 року виконаний з порушеннями законодавства України, оскільки не було відібрано вільні та умовно вільні зразки підпису особи, не було надано для дослідження оригінал договору іпотеки. 
		Також, на переконання заявника, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу, поданому у вересні 2019 року, представник ОСОБА_1 адвокат Придувалов В. В. заперечував проти доводів АТ КБ «ПриватБанк», а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року вважав законними та обґрунтованими.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 756/12336/13 із суду першої інстанції, відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		15 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Тіссані груп» укладено договір комісії про відкриття акредитиву № 0805/4547/impa, за умовами якого комітент (ТОВ «Тіссані Груп») доручає, а комісіонер (ЗАТ КБ «ПриватБанк») приймає на себе зобов`язання за плату, від свого імені і за рахунок комітента відкрити на користь бенефіціара Petroncini Impianti Spa (Via Del Fantino 2/A, 44047 S.Agostino (Fe), Italy) безвідкличний документарний акредитив на суму 656 000,00 євро, а також доручити підтверджуючому банку UniCredit, Italy додати своє безвідкличне підтвердження до акредитиву.
		 
		За умовами пункту 1.3 договору комісії комітент також доручає, а комісіонер приймає на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок комітента укласти угоду з підтверджуючим банком про надання відстрочки на погашення комісіонером його заборгованості перед підтверджуючим банком, яка може виникнути при проведенні таким підтверджуючим банком платежу по акредитиву на користь бенефіціара. Загальний строк відстрочки на погашення заборгованості має складати три роки з дати проведення підтверджуючим банком платежу за акредитивом, періодичність погашення заборгованості - рівними частинами кожні 6 місяців.
		 
		Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.2.3 договору комісії ТОВ «Тіссані Груп» зобов`язалося сплатити комісіонеру комісію за зобов`язання по акредитиву за ставкою 4% річних. Нарахування комісії за зобов`язання здійснюється щомісяця в гривні за курсом Національного банку Україги на останній робочий день відповідного місяця. Крім того, комітент ТОВ «Тіссані Груп» зобов`язалося сплатити комісіонеру комісію за здійснені платежі по акредитиву ставкою 20% річних. Вказана комісія нараховується на суму, рівну різниці між сумою здійснених платежів по акредитиву та сумою коштів, наданих комітентом для здійснення відповідних платежів комісіонера, за період від дати проведення відповідного платежу по акредитиву до дати погашення заборгованості комітента перед комісіонером, що виникла при проведенні останнім платежу по акредитиву.
		Оплата проводиться по реквізитах та в строки, вказані у відповідній вимозі комісіонера, що вручається повноважному представнику комітента або надсилається на адресу комітента листом з описом вкладення.
		 
		Згідно з пунктом 4.2 договору комісії у разі невчасного виконання сторонами зобов`язань по цьому договору винна сторона сплачує другій стороні пеню в розмірі 0,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, виходячи з суми невиконання зобов`язання за кожен день прострочки.
		 
		Відповідно до пунктів 6.3, 6.4 договору комісії нарахування пені за порушення сторонами виконання своїх зобов`язань буде здійснюватися протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно бути виконане. Строк позовної давності по вимогах із оплати винагороди комісіонера та сплати пені згідно з умовами цього договору встановлюються тривалістю 5 років.
		 
		Договір комісії укладений між сторонами у письмовій формі та підписаний представниками сторін.
		 
		15 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв її батько ОСОБА_3 на підставі довіреності, укладено договір іпотеки (житлової нерухомості), за умовами якого останньою передається в іпотеку нерухоме майно на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ТОВ «Тіссані Груп» перед іпотекодержателем, в силу чого останній має право в разі невиконання товариством зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами позичальника або іпотекодавця. Іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника ТОВ «Тіссані Груп» за договором комісії про відкриття акредитиву № 0805/4547/impa від 15 травня 2008 року.
		 
		У пункті 7 договору іпотеки передбачено, що відповідач ОСОБА_1 надала в іпотеку належну їй на праві приватної власності трикімнатну квартиру  АДРЕСА_1 .
		Відповідно до пункту 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.
		 
		У договорі іпотеки міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку». 
		Згідно з пунктом 29 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від свого імені.
		 
		Із копії договору іпотеки вбачається, що договір іпотеки укладений між сторонами у письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., реєстровий № 4012.
		 
		У день укладення договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В. була накладена заборона на відчуження предмета іпотеки до припинення дії договору іпотеки та внесено реєстраційний запис до Державного реєстру іпотек.
		 
		На виконання договірних зобов`язань комітентом ТОВ «Тіссані Груп» були здійснені відшкодування суми платежу по акредитиву: 08 квітня 2009 року - на загальну суму 44 634,56 євро та 28 квітня 2009 року - на загальну суму 3 212,89 євро. 
		Отже, починаючи з квітня 2009 року комітент припинив виконувати свої договірні зобов`язання.
		 
		Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 08 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		 
		23 травня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, що набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ «Тіссані Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо торгівля та фінанси», ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором комісії про відкриття акредитиву від 15 травня 2008 року у розмірі 9 484 109,32 грн та 345 721,82 грн.
		 
		Зазначене рішення суду боржниками не виконано, заборгованість за договором про відкриття акредитиву не погашена, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Відповідно до висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 18 лютого 2015 року №309 підписи від імені ОСОБА_5 в договорі іпотеки від 15 травня 2008 року, реєстровий № 4012, укладеному між ОСОБА_1 та ЗАТ «КБ «ПриватБанк», та підпис в картці із зразком підпису приватного нотаріуса Мироник О.В., який знаходиться на сторінці 46 реєстраційної справи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , виконано не однією особою (т. 1, а. с. 141-148).
		 
		2.     Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в  постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і  заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року та постанова Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Статтею 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
		 
		Згідно зі статтею 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		 
		За приписами статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про нотаріат» помічник нотаріуса не має права підписувати нотаріальні документи та використовувати печатку нотаріуса.
		 
		Відповідно до пункту 6 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки) (далі - Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса.
		 
		Згідно з пунктом 91 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договори застави (іпотеки) нерухомого майна (житлового будинку, садиби, квартири, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо) підлягають нотаріальному посвідченню.
		 
		Наявними у матеріалах справи доказами, які судами попередніх інстанцій оцінені належним чином, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 в договорі іпотеки від 15 травня 2008 року, реєстровий № 4012, укладеному між ОСОБА_1 та ЗАТ «КБ «ПриватБанк», виконаний не приватним нотаріусом Мироник О. В., а іншою особою.
		 
		Доводи касаційної скарги в цій частині висновків судів не спростовують та у більшості аргументів зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
		 
		Таким чином, встановивши, що під час укладення між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» договору іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року не було дотримано вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про нікчемність такого договору.
		 
		Водночас, вирішуючи питання про те, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на таке. 
		 
		У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» містяться роз`яснення, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
		Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
		З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.
		 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.
		 
		При наявності спору щодо правових наслідків недійсності правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі 463/5 896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
		 
		У пунктах 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5 896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки (житлової нерухомості) від 15 травня 2008 року належить відмовити з підстав його нікчемності.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Верховний Суд не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, оскільки вони ухвалені з порушенням вимог процесуального права та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
		 
		Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору із ухваленням нового рішення про відмову у позові у цій частині, без зміни мотивів рішення у частині встановлення нікчемності оспорюваного правочину та в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
		 
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки (житлової нерухомості) недійсним скасувати.
		 
		Ухвалити у справі у цій частині нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки (житлової нерухомості) недійсним відмовити.
		 
		В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                                 І. А. Воробйова 
		 
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець 
		 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...