Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/12710/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 22.01.2021. Зареєстровано: 24.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2021.

Результат оскарження 29.04.2021 П'ятий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення суду першої інстанції із закриттям провадження
Номер судового провадження: П/420/12887/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/12710/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		          
		          22 січня 2021 року                                                                              м. Одеса
		 
		Одеський  окружний  адміністративний суд у складі головуючого судді  Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради,   Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна» про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва,   дозволу на виконання будівельних робіт, - 
		ВСТАНОВИВ:
		До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради,  Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна», в якому позивач просить суд:
		- визнати протиправними та скасувати Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку», затверджені Наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 06 березня 2018 року №01-06/34;
		- визнати протиправним та скасувати Дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД 112182601678 від 17 вересня 2018 року, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, з урахуванням змін, внесених повідомленням про зміну даних у дозволі на будівельні роботи №ОД 122200131929 від 13 січня 2020 року, найменування об`єкта будівництва - «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та Інфраструктуру відпочинку: АДРЕСА_1». 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надані відповідачами містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку» від 06 березня 2018 року № 01-06/34 та дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД112182601678 від 17 вересня 2018 року суперечать вимогам чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на наступне.
		Так, по-перше, позивач зазначає про невідповідність намірів забудовника цільовому призначенню земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Зокрема, у договорі оренди від 04.09.2015 року, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «ВКФ ім. П.Шмідта» зазначено, що земельна ділянка за зазначеною адресою передається для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових будівель на ній. У свою чергу містобудівні умови та обмеження видані фактично на здійснення нового будівництва, хоча цільове призначення земельної ділянки згідно вищевказаного договору не передбачає правомочностей щодо здійснення будівництва житлових будинків, готелів або будь-яке інше будівництво.
		По-друге, позивач зазначив, що містобудівні умови та обмеження та дозвіл на виконання будівельних робіт були видані третім особам всупереч вимог Земельного та Водного кодексів України. Так відповідно до норм чинного законодавства вбачається, що у межах пляжної зони прибережної захисної смуги заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а використання земель рекреаційного призначення не за призначенням забороняється. У свою чергу дозвіл видано за кодом об`єкта будівництва - 1211.1 на будівництво готелю в межах пляжної зони, що суперечить вказаним вище нормативним положенням. 
		По-третє, громадська організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» посилається на невідповідність вищезазначених документів також  плану зонування території - зонінгу м. Одеси (зони Р-3 (Р-3п) та заявленому будівництву в частині виду об`єкта будівництва. Так, всупереч вимог плану зонування територій (зонінгу) м. Одеси, документація, надана відповідачам для отримання дозвільних документів прямо передбачала будівництво готельного комплексу, що суперечить вимогам використання зони Р-3 (Р-Зп).
		Крім того, позивач зазначає, що ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта» було отримано містобудівні обмеження на здійснення реконструкції існуючих будівель саме під адміністративну будівлю, а дозвіл - на будівництво готелю, водночас забудовниками фактично здійснюється будівництво житлового комплексу.
		Зокрема, за твердженням позивача, на сьогоднішній день вже розпочався старт продаж 1, 2 та 3-кімнатних квартир у кількості 64 одиниць. Зокрема, на офіційних веб-сайтах забудовника «Пространство» (prosiranstvo.vip, prostranstvo.com.ua та prostranstvo.od.ua) містяться пропозиції щодо купівлі саме квартир. Зазначена інформація міститься також і на інших веб-сайтах з продажу нерухомості, зокрема « Лун » та «dom.ria.com». Також у відеоролику, розміщеному на Youtube-каналі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », датованого ІНФОРМАЦІЯ_1, від вказаного вище забудовника міститься відеозапис, присвячений початку будівництва на Маячному провулку, зі змісту якого вбачається, що забудовник пропонує до продажу «ще менше квартир, ще більше моря».
		Ухвалою суду від 23.11.2021 року адміністративну справу №420/12710/20 судом було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачам запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
		Обраний судом спосіб розгляду адміністративної справи №420/12710/20 був обумовлений процесуальними положеннями КАС України, а також тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями), на всій території України було продовжено дію карантину до 31 грудня 2020 року.
		18.12.2020 року через канцелярію суду від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (до 01.07.2019 року відповідач мав назву Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради) надійшов відзив на адміністративний позов (т.2 а.с.7-19), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що видані Управлінням містобудівні умови та обмеження від 06.03.2018 року №01-06/34 для проектування об`єкту будівництва - реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку за  адресою: АДРЕСА_1 жодним чином не порушують прав та інтересів позивача.
		Також Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради зазначив, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не є документом дозвільного характеру, вони не дають право на забудову земельної ділянки, на виконання будівельних робіт. Основною метою надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є, передусім, визначення відповідності намірів забудови діючий містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво об`єкту.
		Згідно з «Планом зонування території м. Одеси» (зонінг), затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, розташована у проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-Зп), де можливе розміщення адміністративних будівель, допоміжних споруд та інфраструктури для відпочинку. Таким чином, наміри забудови земельної ділянки, на думку відповідача, у повній мірі відповідають положенням містобудівної документації міста.
		За таких умов Управління, при підготовці та наданні оскаржуваних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки діяло згідно приписів чинного законодавства, положень містобудівної документацій на місцевому рівні та у спосіб, передбачений Законом, та, як вбачається з приписів чинного законодавства, не мало підстав для відмови у їх видачі.
		Відповідач також зазначає, що з 06.08.2018 по 03.09.2018 року на підставі наказу від 23.06.2018 року Державної архітектурно-будівельної інспекції України та п.10 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року №698 в Управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради інспекторами будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області було проведено планову перевірку за період діяльності ІІ-ІV квартал 2016, 2017, І-ІІ квартал 2018 року.
		Час видачі відповідачем оскаржуваних містобудівних умови увійшов у період діяльності відповідача, який охоплювався перевіркою уповноваженого органу. При цьому жодних порушень під час перевірки при надані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради містобудівних умов та обмежень від 06.03.2018 року №01-06/34 для проектування об`єкту будівництва - реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку за адресою: АДРЕСА_1, замовник - ТОВ «ВКФ імені П. Шмідта», виявлено не було.
		18.12.2020 року та 21.12.2020 року через канцелярію суду від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради також надійшов (надісланий відповідно електронною та звичайною поштою) відзив на адміністративний позов (т. 2 а.с. 1-6, 24-35),  з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що 31.08.2018 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта» звернулось до Управління із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку здійснення підготовчих та будівельних робіт на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1. Разом із заявою ним було подано повний пакет документів, що вимагає чинне законодавство. Водночас, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та затверджений постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт визначають вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, а саме: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України.
		Враховуючи відсутність таких обставин відповідач вважає, що у Управління були наявні правові підстави та обов`язок видати замовнику дозвіл на виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку».
		Також відповідач вказує, що Генеральним планом м. Одеса, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VІ, були надані пропозиції щодо встановлення меж водоохоронної зони Чорного моря і лиманів та прибережних захисних смуг для подальшої розробки проектів землеустрою щодо їх визначення згідно порядку, встановленого чинним законодавством. Рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року №6760-VI надано згоду на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря, Куяльницького та Хаджибейського лиманів на території м.Одеси. Водночас на сьогоднішній день, відповідний проект землеустрою не затверджено, та конкретні розміри та межі водоохоронної зони та прибережної захисної смуги з установленою пляжною зоною не визначені.
		Вказане, на думку відповідача, спростовує доводи позивача щодо порушень приписів Водного кодексу України в частині недотримання 100 метрової відстані до лінії урізу води під час здійснення реконструкції нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку за адресою: м. Одеса, провул. Маячний, 11, 11А.
		Також Управління зазначає, що положеннями Державного класифікатору будівель та споруд визначено, що будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинне бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання.
		Так, з експертного звіту щодо розгляду проектної документації №152/18 від 22.08.2018 року вбачається, що згідно з проектом даний об`єкт являє собою адміністративну будівлю з інфраструктурою відпочинку. В будівлі передбачені: номери, SРА-центр, кафе, конференційні та мультимедійні зали. Зокрема, адміністративні, технічні, підсобні приміщення, зона завантаження та приміщення інженерного забезпечення будівлі.
		З огляду на викладене, Управління зазначає, що запроектована будівля представляє собою сукупність комбінованих приміщень, призначення яких відрізняється один від одного, а тому необхідно визначати головне призначення цих приміщень. В свою чергу головне призначення є відсотковим співвідношенням площ цих приміщень. Так, загальна площа, яку займають номери є більшою, аніж площі інших приміщень, що мають інше призначення. З урахуванням наведеного, вказаний об`єкт відноситься до класу - 1211.1 - «будівлі готельні», який в свою чергу відноситься до групи 12 «будівлі нежитлові».
		Також відповідач зазначає, що жодна зі стадій проектування та будівництва об`єктів згідно норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не ставлять в залежність можливість чи законність будівництва такого об`єкта від наміру замовника будівництва чи інших осіб у використанні такого об`єкту фактично в майбутньому, чи будь-яких інших обставин, що свідчать про можливе використання об`єкту не за цільовим призначенням. 
		Вказане відповідає приписам п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», які передбачають накладення штрафних санкцій на осіб, які використовують об`єкт будівництва не за цільовим призначенням після його створення та прийняття в експлуатацію.
		24.12.2020 року та 29.12.2020 року (електронною та звичайною поштою) від товариства з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна» надійшли пояснення третьої особи (т. 2 а.с. 109-119; 121-142), які обґрунтовані аналогічними доводами, що і відзиви на адміністративний позов, надані Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради  та Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта» копію ухвали суду від 23.11.2020 року та адміністративний позов з додатками отримало 29.12.2020 року, водночас жодних пояснень по суті спірних правовідносин третьою особою до суду надано не було.
		Відповіді на відзив та відповідно заперечень на неї сторонами до суду також надано не було.
		Разом з тим 16.01.2021 року Громадською організацією «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» до суду були надані письмові пояснення, в яких позивач заперечував проти доводів, наведених у відзивах суб`єктів владних повноважень та поясненнях третьої особи, з підстав, аналогічних зазначеним у адміністративному позові. 
		Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
		Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
		Судом у справі встановлено наступне.
		23.10.2014 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П. Шмідта» (далі - ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта») було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно:
		- № НОМЕР_1 , яким посвідчено відомості про право власності на нежитлову будівлю площею 153,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 69-71).
		- НОМЕР_2, яким посвідчено відомості про право власності на нежитлову будівлю площею 101,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 72-74).
		29.10.2014 року  Одеською міською радою було прийнято рішення №5646-VI «Про надання дозволу ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом продажу, орієнтовною площею 0,2700 га за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових будівель та споруд та про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2700 га за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових будівель та споруд» (т. 1 а.с. 53-54).
		10.06.2015 року Одеською міською радою було прийнято рішення №6898-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1546 га, за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових будівель та надання її ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта» в оренду» (т. 1 а.с. 55-56).
		Так відповідно до п.1 зазначеного рішення передбачено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:35:002:0018), площею 0,1546 га. (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі рекреаційного призначення) за адресою: АДРЕСА_1.
		Згідно п.2 рішення №6898-VI вирішено надати ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта» земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду терміном на 10 років для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових будівель (цільове призначення Е.07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів  рекреаційного призначення).
		З огляду на зазначене, 04.09.2015 року між Одеською міською радою та ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта» було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,1546 га, кадастровий номер 5110136900:35:002:0018 за адресою: АДРЕСА_1, строком на 10 років (т. 2 а.с. 56-61).
		Відповідно до п.п.5.1-5.2 Договору земельна ділянка передається в оренду ТОВ «ВКФ ім. П. Шмідта» для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових об`єктів. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі рекреаційного призначення; вид цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.
		06.03.2018 року наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради за № 01-06/34 було затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №33 «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку» (т. 1  а.с. 157-162, т. 2 а.с. 41-46).
		При цьому у пункті 3 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва зазначено, що згідно з «Планом зонування території м. Одеси» (зонінг), затвердженим  рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VІІ, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, розташована у проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-3п), де можливе розміщення адміністративних будівель, допоміжних споруд та інфраструктури для відпочинку. 
		31.08.2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта» звернулось до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради із заявою та відповідним пакетом документів для отримання дозволу на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 62-154).
		17.09.2018 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта» було видано дозвіл на виконання будівельних робіт за №ОД 112182601678.
		Відповідно до зазначеного дозволу передбачено здійснення реконструкції нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку. Вид будівництва - реконструкція. Код об`єкта будівництва - 1211.1. 
		Також судом встановлено, що на підставі звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна» від 02.01.2020 року відповідно до статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", 13.01.2020 року було внесено зміни до дозволу №ОД112182601678, зокрема до переліку замовників додано було ТОВ «Вест Білдінг Україна», що також підтверджується витягом з Реєстру дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України (т.3 а.с.35).
		Водночас позивач не погоджується і вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 06.03.2018 року № 01-06/34 та дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД 112182601678 від 17 вересня 2018 року (з урахуванням змін внесених повідомленням про зміну даних у дозволі на будівельні роботи №ОД 122200131929 від 13 січня 2020 року), з огляду на що Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» звернулась до суду з адміністративним позовом у справі №420/12710/20.
		Дослідивши адміністративний позов, відзиви Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, пояснення товариства з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна», інші письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до ст. 9 Закону України від 20.05.1999 року №687-XIV «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності врегульовано Законом України від 17.02.2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», який згідно його преамбули спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів» (далі Закон України №3038-VI).
		Відповідно до п.5 ч.1 ст.2 цього Закону планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів.
		Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Згідно із ч.3 ст.8 Закону України №3038-VI  рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
		Частиною 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
		За правилами ст.25 Закону України від 17.02.2011 року №3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
		Згідно ст.180 Земельного кодексу України (№2768-ІІІ від 25.10.2001 року) зонування земель здійснюється у межах населених пунктів (ч.1); при зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон (ч. 2).
		Згідно з цією статтею зонування земель має здійснюватися у межах населених пунктів, тому основним завданням зонування земель є визначення вимог щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови. Зонування земель повинно здійснюватись відповідно до закону, який ще не прийнятий.
		Згідно ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. 
		План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів (ч. 1). 
		Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України №3038-VI план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
		Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3)відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5)установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6)узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7)відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.
		Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.
		Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
		Склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
		Згідно ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території (ч. 1); детальний план території визначає,  зокрема, містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території (п. 4 ч. 4).
		Згідно положень частини 1 ст. 25 Закону України №3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
		Згідно з положеннями ДСТУ-НББ.1.1-12:2011 "Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)" основним документом зонінгу є схема зонування, яка розробляється в цифровій формі у місцевій системі координат, прив`язаній до державної системи координат, що дозволяє формувати її електронне зображення або отримувати її аналоговий документ на паперових носіях необхідного масштабу. На схемі зонування територія населеного пункту поділяється на територіальні зони, для кожної з яких встановлюється містобудівний регламент, яким визначаються види дозволеного (переважні та супутні) використання. Зонінг розробляється на основі генерального плану населеного пункту, плану земельно-господарського устрою та містобудівного кадастру.
		Тобто, зонінг фактично становить собою планувальний поділ території міста на певні території з визначенням переліку дозволених (переважних та супутніх) об`єктів забудови, що забезпечує реалізацію довгострокової стратегії комплексного розвитку міста з урахуванням всіх його потреб та стримує хаотичну забудову.
		Як вбачається з наданих до суду документів, та не заперечується учасниками справи земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, розташована у проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-3п). 
		Відповідно до положень ст.50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
		Згідно з ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.
		Відповідно до положень ст. 52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 
		На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
		Таким чином судом встановлено, що земельна ділянка, на якій проводяться будівельні роботи, розташована в рекреаційні зоні та належить до земель рекреаційного призначення, а використання таких земель не за призначенням заборонено в силу приписів законодавства.
		Види використання земельних ділянок визначені Класифікатором видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (надалі - Класифікатор).
		Відповідно до вищезгаданого Класифікатору землі рекреаційного призначення поділяються на окремі види використання :
		        для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;
		        для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту;
		        для індивідуального дачного будівництва;
		        для колективного дачного будівництва;
		       для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду
		Згідно пояснювальної записки до плану зонування території (зонінг) міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради №1316-VІІ від 19.10.2016 року, Р-3 (Р-3п) рекреаційна зона озеленених територій загального користування  - це зона, призначена для організації повсякденного відпочинку населення. До зони входять парки, сквери, бульвари та інші озеленені території, що активно використовуються населенням для відпочинку, об`єкти відпочинку, туризму, спортивні та рекреаційні для дітей та дорослих.
		Переважні види використання: 1) зелені насадження загального користування: міські парки, у т.ч. спеціалізовані: спортивні, дитячі, меморіальні, зоологічні, ботанічні, виставкові; 2) лісопарки, гідропарки; 3) сквери; 4) доріжки, майданчики для відпочинку; 5) набережні.
		Супутні види використання:  1) водні поверхні; 2) адміністративні будівлі, допоміжні споруди та інфраструктура для відпочинку; 3) ігрові майданчики; 4) спортивні майданчики; 5) пункти прокату ігрового та спортивного інвентарю; 6) комплекси атракціонів; 7) канатні дороги та фунікулери; 8) танцювальні майданчики, дискотеки; 9) літні театри, естради; 10) некапітальні відкриті заклади громадського харчування; 11) малі архітектурні форми декоративно-технологічного призначення; 12) скульптурні композиції, об`єкти декоративно-монументального мистецтва.
		Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження): 1) пункти надання першої медичної допомоги; 2) підприємства громадського харчування (ресторани, кафе, бари); 3) громадські вбиральні.
		Використання території зони, розміщення підприємств і установ здійснюється відповідно до вимог Водного кодексу України та ДБН 360 - 92**.
		Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
		Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
		За змістом ч.ч.4-5 ст. 26 Закону №3038-VI права на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. 
		Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4)виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
		Разом з цим, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 29 Закону України від 17.02.2011 року №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
		Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
		Пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону №3038-VI визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Статтею 5 Закону №3038-VI визначено, що вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.
		Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;4) витяг із Державного земельного кадастру.
		Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва (ч. 3 ст. 29 ЗУ №3038-VI).
		Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (ч. 4 ст. 29 ЗУ №3038-VI).
		Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.
		Відомості про надані містобудівні умови та обмеження підлягають внесенню до реєстру містобудівних умов та обмежень, який веде відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури (ч.ч. 6 та 7 ст. 29 ЗУ №3038-VI).
		Водночас, згідно із ч. 8 ст. 29 Закону України від 17.02.2011 року №3038-VI містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
		Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.
		Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам; 3) за рішенням суду.
		Аналіз наведених правових норм показує, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації за зверненням особи, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, до уповноваженого органу з наданням визначених Законом документів. При цьому, окремою та самостійною підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень, за умов надання всіх необхідних документів з достовірними відомостями, є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації.
		Тобто, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації встановлюється спеціально уповноваженим органом на стадії прийняття рішення щодо надання містобудівних умов та обмежень. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
		Згідно п. 3 ч. 1 ст. 34 вказаного Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після: видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
		Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
		Частиною 2 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт  видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
		За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
		За приписами частини 3 ст. 37 цього ж Закону для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); 3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; 4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; 5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; 6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; 7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених  Законом України  "Про оцінку впливу на довкілля".
		Згідно частини 4 ст.37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт видається заявнику в письмовому вигляді з відповідним обґрунтуванням у строк, передбачений для видачі дозволу.
		Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених  Законом України  "Про оцінку впливу на довкілля".
		Рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі дозволу), або оскаржено до суду.
		Зазначені положення також дублюються у п.п. 27-33 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011 року.
		Як було зазначено судом раніше, з матеріалів адміністративної справи вбачається, та не заперечується учасниками справи, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, розташована у проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-3п).
		06.03.2018 року наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-06/34 були затверджені Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №33 «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку».
		При цьому у пункті 3 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва зазначено, що згідно з «Планом зонування території м. Одеси» (зонінг), затвердженим  рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VІІ земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, розташована у проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-3п), де можливе розміщення адміністративних будівель, допоміжних споруд та інфраструктури для відпочинку. 
		Разом з тим, з наданих до суду документів, зокрема «Генерального плану М:1500» (т. 1 а.с. 124, 163),  вбачається, що розділ «Експлікація будівель та споруд» містить підрозділ «Площа будівництва», в якій в графі «Найменування» об`єкта під порядковим № 1 міститься назва «Готельний комплекс».
		Також відповідно до документу «План поверху на відм. 0,000 М 1:200» (т. 1 а.с. 125) у розділі «Експлікація приміщень» містить підрозділ «Найменування приміщень» об`єкт під порядковим №7 містить назву «Готельний номер».
		Крім того, у додатку до експертного звіту №152/18, щодо розгляду проектної документації за проектом також значиться, що об`єкт  являє собою адміністративну будівлю з інфраструктурою відпочинку. В будівлі передбачені: номери, СПА центр, кафе, конференційні та мультимедійні зали (т. 1 а.с. 92).
		Про намір будування саме готелю за адресою: АДРЕСА_1 , також зазначається і в містобудівному розрахунку (т. 1 а.с. 120) та загальній пояснювальній записці Том №1 (43.П-18-ЗПЗ), виконаного ТОВ «Укрстрой Сервіс» (т. 1 а.с. 129-154).
		Так у пункті 3.3 проектного рішення у Містобудівному розрахунку зазначається про три поверхи готелю, інтегрованого в рельєф, що дозволяє головний вхід в будівлю зробити на відмітці 4-го поверху, яка прийнята за нульову відмітку (т. 1 а.с. 120).
		Відповідно до п.5 Загальної пояснювальної записки зазначається кількість номерів у будинку -  99. Зокрема однокімнатних - 87, двохкімнатних - 12. 
		Разом з тим суд зазначає, що можливість будівництва готелів у зоні Р-3 (Р-Зп) не передбачена планом зонування території (зонінгом) м. Одеси. Водночас для будівництва готелів відведенні зони  Г-1, ГІ-1, Г-4 (Г-4п), Г-6 (Г-6п), Ж-3 (Ж-3п), КВТ, ТР-1.
		При цьому суд акцентує увагу, що містобудівні обмеження були наданні замовнику для реконструкції нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку.
		Відповідно до п. 5.1 Розділу 5 ДБН В.2.2-28:2010 «Будинки адміністративного та побутового призначення», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 30 грудня 2010 року №570 у адміністративних будинках і приміщеннях виробничих підприємств можуть розміщуватися приміщення управління, конструкторських бюро, інформаційно-технічного призначення, копіювально-розмножувальних служб, обчислювальної техніки, охорони праці, приміщення для навчальних занять, які повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005 та ГОСТ 12.1.006.
		Водночас жодним нормативно правовим документом не передбачено віднесення готельних номерів саме до адміністративної будівлі. Крім того, на думку суду, адміністративна будівля не може використовуватись для постійного чи тимчасового проживання людей.
		З даного приводу суд при вирішенні справи критично ставиться до посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна» на ДСТУ 4268-2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги», відповідно до якого у конгрес-центрах можлива наявність приміщень для проживання, оскільки ДБН В.2.2-28:2010 «Будинки адміністративного та побутового призначення» не містить жодного посилання на можливість регулювання спірних правовідносин, зокрема визначення статусу адміністративної будівлі саме зазначеним документом. 
		Більше того, суд погоджується з посиланням позивача на те, що пп. 4.2.3.4 п. 4.2. ДСТУ 4268-2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщування. Загальні вимоги», затвердженого  наказом Держспоживстандарту від 23 грудня 2003 року №225, містить вказівку на те, що до конгрес-центрів хоча і відносять заклади, в яких надають послуги розміщування і устаткування та послуги для проведення конгресів, конференцій, курсів, професійного навчання, медитацій та релігійних заходів, а також навчання молоді, однак у цьому разі спальні приміщення надаються тільки учасникам спеціалізованих заходів, організованих цим закладом або проведених в його приміщеннях.
		Крім того суд зазначає, що у наданих до суду копіях документів, поданих забудовником для отримання дозвільних документів, не передбачено  будівництво конгрес-центру.
		Разом з тим, під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до інтернет-сайтів забудовника «Пространство» (prosiranstvo.vip, prostranstvo.com.ua та prostranstvo.od.ua) від забудовника містяться пропозиції щодо будівництва та продажу апартаментів. На інших веб-сайтах з продажу нерухомості, зокрема « Лун » та «dom.ria.com», а також у відеоролику, розміщеному на Youtube-каналі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », датованого ІНФОРМАЦІЯ_1, від вказаного вище забудовника міститься відеозапис, присвячений початку будівництва на Маячному провулку, зі змісту якого також вбачається, продаж квартир та/або апартаментів.
		Встановлені обставини на думку суду суперечать цільовому призначенню земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а саме «для експлуатації та обслуговування існуючих нежитлових будівель на ній». 
		Також суд зазначає, що відповідно до ст. 88 Водного кодексу України №213/95-ВР від 06.06.1995 року (далі - ВК України) з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж морів в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
		Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
		У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:
		території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;
		прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;
		скелі, інші гірські утворення.
		Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.
		До узбережжя морів, морських заток та лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.
		У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов`язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману.
		У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування.
		Відповідно до ст. 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва: військових та інших оборонних об`єктів; об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль; об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії; а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією; гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.
		У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім: гідротехнічних; гідрометричних; та лінійних.
		Так як було зазначено Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у відзиві на адміністративний позов, на сьогоднішній день конкретні розміри та межі водоохоронної зони та прибережної захисної смуги із встановленою пляжною зоною у м. Одесі в порядку, встановленому законом, не визначені, а тому при видачі дозвільних документів відповідачами не були порушені вимоги Водного Кодексу України.
		З даного приводу Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц було зазначено, що існування прибережних захисних смуг та визначення їх ширини передбачене нормами Закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри вже встановлені законом.
		За таких умов, системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, чого відповідачами в свою чергу зроблено не було.
		При цьому суд критично ставиться до посилання товариства з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна», що належні ТОВ «ВКФ ім. П.Шмідта» будівлі були введені в експлуатацію ще у 2007 та 2008 роках, а обмеження щодо прибережних захисних смуг набули чинності згідно із Законом №2740-VI від 02 грудня 2010 року. 
		Суд з даного приводу погоджується з твердженням позивача, що предметом даної адміністративної справи є оскарження видачі забудовникам спірних містобудівних умов та обмежень та дозволу на виконання будівельних робіт саме у 2018 році, коли були чинними положення Водного Кодексу України про встановлення законодавчих розмірів ширини прибережної захисної смуги, а тому такі положення повинні були бути враховані відповідачами.
		Водночас суд не розглядає питання законності будівництва об`єктів нерухомості за адресою АДРЕСА_1, які були введені в експлуатацію ще у 2007 та 2008 роках.
		ТОВ «Вест білдінг Україна» також зазначає у поясненнях, що підприємством, як забудовником, здійснюється реконструкція, а не нове будівництво, а тому ним не порушується чинне законодавство.
		Суд критично ставиться до зазначеного посилання товариства з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна» щодо здійснення ним саме реконструкції вже побудованих об`єктів нерухомості, а не нового будівництва, з огляду на наступне.
		Так відповідно до п.3.21. п.3 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.
		Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).
		Згідно пп. 3.11. п. 3 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» нове будівництво - будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва.
		Так суд зазначає, що наданий до матеріалів адміністративної справи Містобудівний розрахунок містить інформацію, яка свідчить про намір забудовника здійснити саме нове будівництво, а не реконструкцію існуючих приміщень.
		Зокрема, згідно пп. 2.1. «Характеристика існуючої забудови» п. 2 міститься посилання на те, що на ділянці, призначеній для будівництва, розташовані нежитлові будівлі та споруди рекреаційного призначення, які підлягають знесенню (т. 1 а.с. 117).
		У підпункті 2.4 «Характеристика існуючої забудови» п.2 також міститься посилання на те, що на ділянці, призначеній для будівництва, розташовані нежитлові будівлі та споруди, що підлягають знесенню, загальною площею 153.5 м2 та 101.6 м2 (т. 1 а.с. 118).
		За таких умов суд доходить висновку, що документи, які були наданні забудовником для отримання дозвільних документів всупереч заявленій меті будівництва «реконструкція», містили інформацію про те, що планується здійснення нового будівництва із знесенням існуючих будівель і споруд.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);  5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		На підставі вищезазначеного, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації та чинного законодавства, суд доходить висновку, що у відповідачів не було законодавчих підстав для видачі забудовнику містобудівних умов та обмежень від 06 березня 2018 року №01-06/34 та, як наслідок, дозволу на виконання будівельних робіт №ОД112182601678 від 17 вересня 2018 року, з огляду на що такі дозвільні документи є протиправними та підлягають скасуванню.
		При цьому посилання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради в обґрунтування правомірності оскаржуваних позивачем містобудівних умов та обмежень від 06.03.2018 року №01-06/34 на те, що під час перевірки Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради інспекторами Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у 2018 році не було встановлено порушень у діяльності Управління за 2016-2018 роки, суд вважає такими, що не спростовують висновків суду у справі №420/12710/20, зроблених за результатами її розгляду на підставі всебічно досліджених заяв по суті справи та наданих до суду письмових доказів. Крім того, відповідачем в обґрунтування такого твердження не надано до суду жодних доказів того, що відповідною перевіркою досліджувались саме обставини правомірності та обґрунтованості видання Управлінням наказу №01-06/34 від 06 березня 2018 року про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва №33.
		Також на думку суду не є доречним твердження відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» через те, що позивач, оскаржуючи містобудівні умови та обмеження та дозвіл на виконання будівельних робіт, не оскаржує експертний звіт №152/18 від 22.08.2018 року щодо розгляду проектної  документації за проектом Реконструкція нежитлових будівель і споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку.  Суд погоджується з твердженням позивача з цього приводу, що наявність цього звіту сама по собі не створює наслідків у вигляді можливості здійснення будівельних робіт на спірному об`єкті будівництва, а тому задля відновлення прав та інтересів, на захист яких позивач звернувся до суду, належним засобом є оскарження спірних рішень  Управління архітектури та містобудування та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.
		Крім того, судом зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Щодо права позивача на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
		Статтею 22 Розділу ІІ Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до  статті 50 Конституції України  кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів  статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
		Так відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Частиною першою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини" визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
		Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Законом України №832-ХІУ від 06 липня 1999 року було ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуську конвенцію), а тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
		Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
		Водночас, відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
		Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
		З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
		Відтак, право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2011 року у справі "Дубецька та інші проти України" (заява № 30499/03) дійшов висновку, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі "Кіртатос проти Греції", заява №41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи."
		Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява № 36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі "Фадєєва проти Росії" (Fadeyeva v. Russia).
		Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).
		За положеннями статті 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 року №1264-XII серед основних принципів охорони навколишнього природного середовища є гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров`я людей; обов`язковість оцінки впливу на довкілля;  гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду.
		Відповідно до статті 9 цього Закону до екологічних прав громадян України віднесено безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об`єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань; участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля.
		За статтею 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.
		Екологічні права громадян забезпечуються, зокрема, обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
		Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Верховного Суду від 28.08.2019 по справі №539/369/19 Верховний Суд зазначив наступне: Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Під бездіяльністю в цьому випадку розуміється нездатність здійснити чи забезпечити дотримання природоохоронного законодавства іншими державними органами або приватними суб`єктами діяльності.
		Відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23-25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
		З наведеного вбачається, що кожен має право на представництво у суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
		Згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17, Велика Палата вважає, що МБО "Екологія-Право-Людина" є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що, відмовляючи в позові в цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості.
		 Так, відповідно до п. 2.1. Статуту Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» головою метою її діяльності є спільна  реалізація його членами своїх прав та свобод, задоволення та захисту суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, наукових, інформаційних та методологічних інтересів, направлених на поліпшення якості життя людей, спільне виконання проектів, спрямованих на сприяння формуванню в законному порядку дієвих механізмів захисту громадянських прав та свобод.
		Завданнями організації є, в тому числі, захист законних прав та інтересів своїх членів, а також інших осіб, які постраждали від неправомірних дій державних та недержавних органів і організацій (п. 2.2 Статуту).
		Таким чином суд доходить до висновку, що позивач мав достатньо правомочностей на подання адміністративного позову У справі №420/12710/20 з огляду на те, що планована діяльність в будь-якому випадку передбачає можливий негативний вплив на навколишнє середовище, а здійснення відповідної планової діяльності без усіх необхідних процедур, передбачених чинним законодавством є порушенням екологічних прав суспільства, а тому, відповідно до норм міжнародного екологічного законодавства та правової позиції Верховного Суду, позивач має право на представництво у суді екологічних інтересів суспільства.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі №826/3820/18, від 25.06.2020 року по справі №826/11374/15.
		Щодо строку звернення позивача до суду, суд зазначає наступне. 
		Згідно з положеннями ч. ч. 1,2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 
		Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Як було зазначено позивачем в адміністративному позові,  25.05.2020 року до громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» надійшла заява громадянина ОСОБА_1 , в якій було вказано про будівництво на території пляжу за адресою: АДРЕСА_1 та містила проханням розібратися у такій ситуації (т. 1 а.с. 193).
		З огляду на зазначене, представник позивача 25.05.2020 року звернувся із адвокатським запитом до Одеської міської ради задля отримання інформації про наявність у забудовника підстав та дозвільних документів для здійснення будівництва на зазначеній земельній ділянці (т. 1 а.с. 104-106).
		06.06.2020 року позивач отримав на свій запит лист Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 02 червня 2020 року №01-3/134-Г, у додатках до якого йому були надані оскаржувані рішення. Зазначені обставини підтверджуються копіями конверту з трекінговим номером поштового відправлення 6506503879088 та витягом з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо руху поштового відправлення та дати його отримання (т. 1 а.с. 57-59, 107-108).
		При цьому, як вказує позивач, проаналізувавши отриманні ним документи на предмет відповідності чинному законодавству, ним було розпочато роботу щодо підготовки правової позиції, отримання додаткових документів та інформації і в межах 6-ти місячного строку, встановленого КАС України, було ініційовано звернення до суду. За таких умов Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» зазначає, що нею не було порушено строку звернення до суду. 
		Водночас інші учасники справи у відзивах на адміністративний позов та у поясненнях не погоджуються із зазначеною позицією позивача та зазначають, що містобудівні умови та обмеження від 06 березня 2018 року № 01-06/34 та дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД112182601678 від 17 вересня 2018 року були опубліковані у відкритих базах даних, зокрема у містобудівному кадастрі та реєстрі дозвільних документів, що в свою чергу надавало можливість позивачу ознайомить із зазначеними документами своєчасно.
		Суд з приводу цих посилань зазначає, що наведені обставини самі по собі не свідчать про безумовну обізнаність позивача про опублікування таких документів у відкритих реєстрах, або його обов`язок бути обізнаним про таки обставини. Крім того, суд враховує, що позивач не є безпосереднім учасником правовідносин щодо  прийняття оспорюваних за цим позовом рішень, а тому об`єктивно не міг бути обізнаний про них своєчасно.
		При цьому матеріали справи не містять, а учасники справи не надали доказів, що позивач фактично дізнався про прийняття оскаржуваних рішень від 06.03.2018 року та 17.09.2018 року раніше, ніж у 2020 році.
		Крім того, суд вважає слушним твердження позивача про те, що опубліковані містобудівні умови та обмеження від 06 березня 2018 року не містять у своєму складі матеріалів усіх необхідних відомостей (містобудівного розрахунку, фотофіксації існуючих об`єктів, тощо), які дають змогу їх проаналізувати на предмет відповідності чинному законодавству та встановити, що вони були виданні з порушенням норм чинного законодавства. 
		З огляду на вищезазначене суд доходить висновку, що з урахуванням встановлених судом обставин строк звернення до суду у справі №420/12710/20 позивачем пропущений не був.
		Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем до позовної заяви була додана квитанція від 13.11.2020 року  про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 4204,00 грн. (т. 1 а.с. 19).
		На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення  позовної  заяви Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради у розмірі  2102,00 грн. та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради  у розмірі 2102,00 грн. за  рахунок бюджетних асигнувань зазначених суб`єктів владних повноважень.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 12, 72-77, 90, 241, 242, 243, 246, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
		ВИРІШИВ :
		 
		Адміністративний позов Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 21, кв. 85) до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 10), Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (65056, м. Одеса, вул. Черняховського, 6), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма імені П.Шмідта» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 2), Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест білдінг Україна» (65045, м.Одеса, вул. Кузнечна, 55-А) про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва,   дозволу на виконання будівельних робіт - задовольнити.
		Визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №33, затверджені наказом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 06 березня 2018 року №01-06/34.
		Визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД 112182601678 від 17 вересня 2018 року, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлових будівель та споруд рекреаційного призначення під адміністративну будівлю, допоміжні споруди та інфраструктуру відпочинку», який  розташований за адресою: Одеська область, АДРЕСА_1» (з урахуванням змін, внесених повідомленням про зміну даних у дозволі на будівельні роботи №ОД 122200131929 від 13 січня 2020 року).
		Стягнути з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 02498820) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (код ЄДРПОУ 39174967) суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі  2102,00 грн.
		Стягнути з Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 40199728) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (код ЄДРПОУ 39174967) суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі  2102,00 грн.
		Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені   статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
		Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені  ст. 255 КАС України.   
		 
		          Суддя                                                                                                    О.В. Білостоцький 
		 
		 
		  
		                                        
		 
		          
		          .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...