Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1260/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 25.01.2021. Зареєстровано: 26.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13.01.2021 справа № 914/1260/20 
		 
		Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
		за позовом: заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів, Міністерства оборони України, м. Київ, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району), м. Яворів, Львівська область
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс», м. Львів
		за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Яворівського національного природного парку, смт. Івано-Франкове, Львівська область
		за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, м. Київ
		про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельні ділянки
		 
		за участю представників:
		прокурор: Леонтьєва Н. Т.;
		від позивача-1: Кобилецький А. І. - представник;
		від позивача-2: Гудима В. О.  представник;
		від позивача-3: Заник М. Ю. - представник;
		від відповідача: Панкевич Т. І.  адвокат;
		від третьої особи-1: не з`явився;
		від третьої особи-2: не з`явився
		 
		Обставини розгляду справи.
		26.05.2020 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів, Міністерства оборони України, м. Київ, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району), м. Яворів, Львівська область Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс», м. Львів про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельні ділянки.
		Ухвалою суду від 29.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.06.2020.
		19.06.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №20048/20 від 19.06.2020).
		24.06.2020 через канцелярію суду від Львівської обласної державної адміністрації надійшли пояснення (вх. №20445/20 від 24.06.2020).
		25.06.2020 прокурором подано заперечення на заяву залишення позовної заяви без розгляду.
		Ухвалою від 25.06.2020 суд відмовив в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду, залучив до участі у справі Яворівський національний природній парк та Міністерство енергетики та захисту довкілля як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів, поновив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, відклав підготовче засідання на 08.07.2020.
		26.06.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №20641/20 від 26.06.2020).
		26.06.2020 через канцелярію суду від прокурора надійшло письмове обґрунтування на виконання вимог ухвали суду від 29.05.2020 (вх. №20656/20 від 26.06.2020).
		08.07.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» подано клопотання про долучення документів.
		Ухвалою від 08.07.2020 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 27.08.2020.
		17.07.2020 через канцелярію суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. №21947/20 від 17.07.2020).
		04.08.2020 через канцелярію суду від Міністерство енергетики та захисту довкілля надійшли пояснення (вх. №23256/20 від 04.08.2020).
		13.08.2020 через канцелярію суду від Яворівського національного природного парку надійшли пояснення (вх. №24270/20 від 13.08.2020).
		13.08.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №24242/20 від 13.08.2020).
		26.08.2020 через канцелярію суду від Львівської обласної державної адміністрації надійшли пояснення по суті спору (вх. №25163/20 від 26.08.2020).
		28.08.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх. №25330/20 від 28.08.2020).
		31.08.2020 через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про долучення документів (вх. №25397/20 від 31.08.2020).
		Ухвалою від 31.08.2020 суд відклав підготовче засідання на 21.09.2020.
		15.09.2020 через канцелярію суду від ДБР надійшов лист на відповідь (вх. №26841/20 від 15.09.2020).
		Ухвалою від 21.09.2020 суд відклав підготовче засідання на 01.10.2020.
		01.10.2020 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» надійшли заперечення щодо доводів Львівської обласної державної адміністрації (вх. №28452/20 від 01.10.2020) та клопотання про долучення документів (вх. №28453/20 від 01.10.2020).
		02.10.2020 через канцелярію суду від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України надійшла заява про заміну учасника у справі (вх. №2532/20 від 02.10.2020).
		З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 01.10.2020 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.10.2020.
		Ухвалою від 26.10.2020 суд замінив Міністерство енергетики та захисту довкілля на його правонаступника Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, відклав розгляд справи на 16.11.2020.
		Ухвалою від 23.11.2020 суд відклав розгляд справи на 17.12.2020.
		Ухвалою від 17.12.2020 суд відклав розгляд справи на 13.01.2021.
		13.01.2021 через канцелярію суду від Міністерство енергетики України надійшла заява про заміну учасника у справі (вх. №79/21 від 13.01.2021).
		Відповідно до ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
		У зв`язку із державною реєстрацією створення 19.06.2020 Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (ідентифікаційний код 43672853), яке є правонаступником прав, обов`язків та майна Міністерства енергетики та захисту довкілля України у відповідних сферах, є підстави для проведення процесуального правонаступництва і заміни Міністерства енергетики та захисту довкілля України (ідентифікаційний код 37552996) на Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (ідентифікаційний код 43672853).
		Заяв про відвід суду не поступало.
		Суть спору та правова позиція сторін.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор, представники позивачів посилалися на те, що 31.05.2012 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та відповідачем було укладено договір оренди №7 нерухомого військового майна, за яким відповідачу передано в користування нежитлову будівлю колишнього профілакторію №5, літ. «А-2», площею 1177,3 кв.м, яка розміщена на території військового містечка №35. Договором від 14.05.2019 про внесення змін до договору оренди №7 від 31.05.2012 розділи 1-12 договору оренди викладено новій редакції. Згідно п. 5.15. договору відповідачу для досягнення мети оренди фактично надано право користування усією територією військового містечка №35 (дві прилеглі до орендованої будівлі земельні ділянки (кадастрові номери 4625855300:09:000:0005 та 4625855300:09:000:0006) загальною площею 29,3 га з розташованим на одній з них водним об`єктом). Передача вказаних земельних ділянок з водним об`єктом і використання їх відповідачем для розміщення рибних господарств відбулась з порушенням вимог Земельного, Водного, Цивільного кодексів України, Законів України «Про використання земель оборони» та «Про природно-заповідний фонд України». Зокрема, договір оренди, за яким передано в користування земельні ділянки, укладено неуповноваженою особою, за відсутності рішення власника землі, передача в користування цих ділянок здійснена в незаконний спосіб та на позаконкурентних засадах, орендар користується спірними земельними ділянками без реєстрації права оренди, використання цих земель здійснюється не за цільовим призначенням, при укладенні оспорюваного договору не дотримано порядку надання в оренду земельної ділянки, на якій розміщено водний об`єкт, при користуванні водним об`єктом допущено низку порушень природоохоронного законодавства, у тому числі неконтрольоване використання природніх ресурсів. Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 51 Водного кодексу України не підлягають переданню у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Таким чином, прокурор та позивачі просили суд визнати недійсним пункт 5.15. договору оренди від 31.05.2012 №7, визнати недійсним п. 5.15. договору від 14.05.2019 про внесення змін до договору оренди від 31.05.2012 №7 та зобов`язати відповідача повернути Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) земельні ділянки кадастровий номер 4625855300:09:000:0005 площею 15,8796 га і кадастровий номер 4625855300:09:000:0006 площею 13,4204 га.
		В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В своїх запереченнях зазначив, що у зв`язку із укладенням і виконанням спірного договору жодні земельні ділянки чи водні об`єкти ніхто нікому не передавав і не мав передавати. Натомість у відповідача, як орендаря будівлі виникло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться орендована будівля, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до орендованої будівлі в силу положень ст. 796 ЦК України. Що стосується п. 5.15. договору, то ним не передбачено надання в оренду ані земельної ділянки, ані водного об`єкта. При цьому, саме ділянка площею 29,3 га обліковувалась за військовим містечком №35 до укладення договору оренди у 2012 році. Також зазначив, що прокурор у 2016 році звертався до суду із позовом про визнання договору оренди недійсним. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі №914/830/16, яке набрало законної сили в задоволенні позову про визнання договору оренди з наступними змінами було відмовлено. Судовими рішенням у справі №914/830/16 надано правову оцінку договору, зокрема, п. 5.15., жодних порушень норм законодавства під час укладення договору оренди судовими рішенням у справі №914/830/16 не встановлено. Крім того, представник відповідача зазначив, що право оренди відповідача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, жодних порушень водного, природоохоронного законодавства відповідачем не здійснено, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, рибогосподарської діяльності позивач не здійснював та не здійснює. Таким чином позовні вимоги є безпідставними, просив в їх задоволенні відмовити.
		В судових засіданнях представники третіх осіб надали пояснення щодо суті позовних вимог. 
		У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
		31.05.2012 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» (орендар) укладено договір оренди №7 нерухомого військового майна (далі  договір оренди). 
		За цим договором орендодавець (Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно  нежитлові приміщення площею 1 177,3 кв.м в будівлі №5 військового містечка №35, що знаходиться на балансі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району), розташоване за адресою: ЯНЦ (Яворівський навчальний центр), с. Верещиця (Майдан), Яворівський район, Львівська область (п. 1.1. договору оренди). 
		Пунктом 1.2 договору оренди визначено склад орендованого майна згідно з актом інвентаризації (додаток 1 до договору оренди). 
		Відповідно до п. 1.3 договору оренди зазначене майно передається з метою розміщення рибних господарств.
		Вказане майно було включено до Додаткових переліків №24, №27 нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовості військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, що були затверджені Міністрами оборони України в 2009 та 2011 роках.
		Договір оренди був укладений за результатами проведеного конкурсу на право укладення договору оренди нерухомого військового майна - військового містечка №35, (протокол засідання конкурсної комісії від 18.04.2012 № 19/3). 
		Пунктом 5.15 договору оренди встановлено обов`язок орендаря щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29,3 га, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди. 
		Відповідно до п. 10.1. договору оренди цей договір укладено до 25.05.2015. 
		25.05.2015 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та відповідачем було укладено додатковий договір оренди №1 до договору оренди, яким сторони внесли зміни до договору оренди, зокрема встановили строк дії договору з 26.05.2015 до 20.08.2018.
		27.03.2019 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та відповідачем було укладено додатковий договір оренди до договору оренди, яким встановлено строк дії договору з 21.05.2018 до 17.05.2021. 
		17.04.2019 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та відповідачем було укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким сторони внесли зміни до договору оренди.
		14.05.2019 між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) та відповідачем було укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким сторони виклали розділи 1-12 договору оренди в новій редакції. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №394.
		Відповідно до п. 5.15. договору оренди (в редакції, викладеній договором від 14.05.2019) орендар зобов`язується щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (0,11773), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29,18227 га (всього - 29,3 га), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
		Згідно п. 10.1. договору оренди (в редакції, викладеній договором від 14.05.2019) цей договір оренди укладено строком на вісімнадцять років, три місяці і один день, що діє з 31.05.2012 до 31.08.2030.
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14.05.2019 №166563678 зареєстровано право користування (найму (оренди) будівлі або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами на підставі договору від 14.05.2019 про внесення змін до договору оренди.
		На момент укладення договору оренди об`єкт оренди знаходився на території площею 29,3 га військового містечка №35 на земельній ділянці загальною площею 39 163,82 га, на яку Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) було видано Державний акт на право користування землею Б №040634.
		У подальшому, на підставі розробленої в жовтні 2016 року на замовлення Яворівської КЕЧ технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на базі військового містечка №35 площею 29,3 га сформовано окремо визначені земельні ділянки площею 15,8796 га (кадастровий номер 4625855300:09:000:0005) та площею 13,4204 га (кадастровий номер 4625855300:09:000:0006). 
		Розпорядженнями Львівської обласної державної адміністрації №826/0/5-16 та №827/0/5-16 від 27.06.2016 затверджено технічну документацію на вищевказані ділянки та надано вказані ділянки Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) в постійне користування для обслуговування військового містечка №35 «Майдан».
		Згідно витягу НВ-4602914052015 з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4625855300:09:000:0006, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за державою в особі Львівської обласної державної адміністрації, а право користування - за Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району). Категорія землі  землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення  15.01. Для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Вид використання - для обслуговування військового містечка №35 «Майдан».
		Згідно витягу НВ-4602913052015 з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4625855300:09:000:0005, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за державою в особі Львівської обласної державної адміністрації, а право користування - за Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району). Категорія землі  землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення  15.01. Для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Вид використання - для обслуговування військового містечка №35 «Майдан».
		28.03.2016 перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» про визнання недійсними договору оренди від 31.05.2012 №7 та додаткового договору оренди від 25.05.2015 № 1 з моменту їх укладення і застосування наслідків недійсності договору.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі №914/830/16 в задоволенні позову першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону відмовлено.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі №914/830/16 залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №914/830/16 залишено без змін.
		Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
		Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що згідно п. 5.15. договору оренди №7 та договору від 14.05.2019 про внесення змін до договору оренди №7, передбачено обов`язок орендаря щомісячно компенсовувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29,3 га, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди. Відтак, на думку прокурора, передача вказаних земельних ділянок з водним об`єктом і використання їх відповідачем для розміщення рибних господарств відбулась з порушенням вимог Земельного, Водного, Цивільного кодексів України, Законів України «Про використання земель оборони» та «Про природно-заповідний фонд України».
		Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
		Згідно до ст. 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
		Статтею 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
		Згідно до ст. 4 вказаного Закону, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
		Із договору оренди від 31.05.2012 №7 з наступними змінами, зокрема з п. 5.15. договору, не вбачається, що предметом договору є передача в оренду відповідачу земельних ділянок загальною площею 29,3 га. В матеріалах справи відсутні докази передачі в оренду вказаної земельної ділянки, зокрема, договір оренди земельної ділянки та акт приймання-передачі земельної ділянки. 
		Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Відповідно до ч. 1 ст. 796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. 
		Згідно ч. 2 ст. 796 ЦК України у договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. 
		Частиною 3 ст. 796 ЦК України встановлено, що якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.
		Зазначеною нормою не передбачено обов`язку укладати окремі договори оренди земельної ділянки, на якій знаходяться орендовані будівлі, та земельної ділянки, яка прилягає до орендованих будівель і необхідна для досягнення мети оренди. Тобто, право користування відповідними земельними ділянками виникає в орендаря на підставі закону (ст. 796 ЦК України) у зв`язку з укладенням договору оренди будівлі.
		Як вбачається із змісту п. 5.15. договору оренди, сторони визначили обов`язок відповідача як орендаря щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (0,11773 га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29,18227 за (всього 29,3 га), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
		Таким чином, відповідно до ст. 796 ЦК України, у відповідача як орендаря військового нерухомого майна, виникло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться орендована будівля, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до орендованої будівлі у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Що стосується спірного п. 5.15. договору, то ним не передбачається надання в оренду земельної ділянки, а визначається обов`язок орендаря здійснювати компенсацію частини податку на землю, пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилеглої до будівель земельної ділянки загальною площею 29,3 га, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
		Судом також встановлено, що на момент укладення договору оренди земельна ділянка площею 29,3 га перебувала в складі земельної ділянки площею 39 163,82 га, на яку Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) було видано Державний акт на право користування землею Б №040634. Вказана ділянка площею 29,3 га була єдиною територією військового містечка №35, окремих ділянок під будівлею №5, яка була предметом договору оренди, та для обслуговування вказаної будівлі, не існувало. 
		Лише у 2016 році Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району), тобто, більш ніж через 4 роки після укладення договору оренди, було розроблено технічну документацію із землеустрою, ділянку площею 29,3 га було розділено на дві ділянки та присвоєно кадастрові номери. У розпорядженнях Львівської обласної державної адміністрації №826/0/5-16 та №827/0/5-16 від 27.06.2016, якими затверджено технічну документацію на вищевказані ділянки, зазначено, що земельні ділянки надаються Яворівській квартирно-експлуатаційній частині (району) в постійне користування для обслуговування військового містечка №35 «Майдан». Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки за кадастровими номерами 4625855300:09:000:0005 та 4625855300:09:000:0006, видом використання земельних ділянок є обслуговування військового містечка №35 «Майдан». Водночас, іншої документації, зокрема, на ділянку під будівлею №5, яка була предметом договору оренди, та для обслуговування вказаної будівлі, не розроблялося та не затверджувалося. 
		З наведеного вбачається, що окремої ділянки під будівлею №5, яка є предметом договору оренди, та для обслуговування вказаної будівлі, не існує, на момент укладення договору вказана будівля військового містечка №35 знаходилася на єдиній ділянці загальною площею 29,3 га, яка була відведена для обслуговування вказаного містечка. Не змінився вид використання ділянок і після розділення цієї ділянки на дві окремі ділянки та присвоєння їм кадастрових номерів.
		Слід також зазначити, що дійсність договору оренди з наступними змінами, зокрема і п. 5.15. договору були предметом судового розгляду. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі №914/830/16, яке набрало законної сили, в задоволенні позову про визнання договору оренди з наступними змінами було відмовлено. Суди дійшли висновків про те, що в оренду передано нежитлове приміщення, а земельна ділянка є прилеглою до нежитлового приміщення у визначених межах військового містечка № 35, яке є огородженим окремо від інших, і використання нежитлових приміщень будівлі, яка розміщена у цьому військовому містечку в інший спосіб є неможливим; земельна ділянка площею 29,3 га не має іншого використання, ніж використання як прилеглої до об`єкту оренди території з визначеною метою оренди.
		Як зазначалося вище, якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки (ч. 3 ст. 796 ЦК України).
		Згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
		Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		В матеріалах справи відсутній договір між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) (наймодавцем) та Львівською обласною державною адміністрацією (власником), який би врегульовував відносини між ними в інший спосіб, ніж передбачено ч. 3 ст. 796 ЦК України. 
		Таким чином, зважаючи на положення ч. 3 ст. 796 ЦК України, сторони під час укладення договору оренди мали необхідний обсяг дієздатності. 
		Слід також зазначити, що право власності Львівської обласної державної адміністрації на земельні ділянки за кадастровими номерами 4625855300:09:000:0005 та 4625855300:09:000:0006 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише 22.11.2016.
		У листі за вих. №60729-20 від 26.03.2020 Львівська обласна державна адміністрація зазначила, що чинним законодавством України не передбачено виконання обласними державними адміністраціями будь-яких функцій чи вжиття будь-яких заходів у відношенні до нерухомого військового майна переданого квартирно-експлуатаційними підрозділами збройних сил України в оренду третім особам чи щодо земельних ділянок, що відноситься до земель оборони.
		Як зазначалося вище, об`єкт оренди було включено до Додаткових переліків №24, №27 нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовості військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, що були затверджені Міністрами оборони України в 2009 та 2011 роках.
		Договір оренди №7 від 31.05.2012 було укладено за результатами проведеного конкурсу на право укладення договору оренди нерухомого військового майна - військового містечка №35 (протокол засідання конкурсної комісії від 18.04.2012 №19/3).
		Таким чином, майно згідно договору було передано на конкурентних засадах. Водночас, передача земельної під орендованим майном та для його обслуговування передавалося в порядку, передбаченому ст. 796 ЦК України.
		Суд вважає також за необхідне зазначити, що чинним законодавством не врегульовано порядок визначення розміру земельної ділянки, не визначено максимальних чи мінімальних розмірів земельної ділянки, прилеглої до орендованої будівлі, яку можна надати орендарю в тимчасове користування для досягнення мети оренди. Водночас, прокурором у позові не обґрунтовано з посиланням на норми закону, що значне перевищення розмірів земельної ділянки, наданої для обслуговування орендованої будівлі, площі самої будівлі має наслідком визнання недійсним договору оренди в цілому чи його окремих положень. Також прокурором не обґрунтовано з посиланням на норми закону, що на момент укладення договору оренди (будівлі та наданої для його обслуговування земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 796 ЦК України) такий договір підлягав обов`язковій державній реєстрації та що відсутність такої реєстрації є підставою для визнання його недійсним. Слід також зазначити, що право користування, яке виникло на підставі договору від 14.05.2019 про внесення змін до договору оренди, зареєстровано у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 14.05.2019 за №166563678.
		Стосовно посилань прокурора на відсутність істотних умов договору оренди, що свідчить про недодержання вимог, необхідних для чинності правочину, суд відзначає таке.
		Згідно з п. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		В разі відсутності у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов), даний факт може свідчити про неукладення договору, а не про його недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом). Водночас, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Прокурором не вказано, якими нормами закону передбачено недійсність укладеного договору з огляду на відсутність наведених ним істотних умов. Слід також зазначити, що прокурор з наведених ним вище підстав посилається на недійсність договору в цілому, незважаючи на заявлену вимогу про недійсність лише п. 5.15 договору оренди та договору про внесення змін, а також посилається на відсутність істотних умов, які передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», хоча сторонами було укладено договір оренди будівлі, під якою та для обслуговування якої було надано земельну ділянку в порядку, передбаченому ст. 796 ЦК України.
		Прокурор та позивачі також стверджували, що наданням земельної ділянки з водним об`єктом відповідачу в оренду порушено вимоги Водного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Зокрема, відповідно до ст. 51 Водного кодексу України та ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, водні об`єкти можуть надаватися у користування лише на умовах оренди на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, та відповідно до ч. 2 ст. 51 Водного кодексу України (в редакції, чинній з 01.07.2013) не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
		Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладення договору оренди) у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.
		В подальшому у вказану статтю було внесено зміни, відповідно до яких водні об`єкти підлягали передачі у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. 
		Слід також зазначити, що вимога щодо порядку передачі водних об`єктів в користування та заборона щодо передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водних об`єктів, що розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною, набули чинності 01.07.2013, тобто, після укладення договору оренди.
		Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що на момент укладення договору оренди уся земельна ділянка площею 29,3 га, чи якась її частина належала до земель водного фонду, а також, що на ній розташувався водний об`єкт (з огляду на відсутність паспорта водного об`єкта). Як зазначалося вище, вказана ділянка була єдиною територією військового містечка. Також в подальшому при розробці та затвердженні нормативної документації на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625855300:09:000:0005 та 4625855300:09:000:0006, їх державної реєстрації, встановлено категорію земель  землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; встановлено цільове призначення  15.01. Для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; та вид використання - для обслуговування військового містечка №35 «Майдан».
		Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються серед інших на такі категорії, як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Таким чином, земельна ділянка площею 29,3 га ні в момент укладення договору оренди, ні в подальшому при розділенні її на дві ділянки та їх державної реєстрації, не належала до земель водного фонду.
		Зважаючи на наведене, доводи прокурора щодо застосування положень Водного кодексу України (ст. 51 в редакції, чинній з 01.07.2013) до правовідносин сторін, які виникли на підставі договору оренди, є безпідставними. 
		Суд також вважає за необхідне зазначити, що в разі неналежного виконання стороною умов договору, для сторони, яка порушила умови такого договору настають правові наслідки у разі порушення зобов`язання, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди, тобто факт неналежного виконання стороною умов договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. 
		Як зазначила третя особа-Яворівський національний природний парк у своїх поясненнях, земельні ділянки з кадастровими номерами 4625855300:09:000:0005 та 4625855300:09:000:0006 відносяться до території, що була включена до складу Яворівського національного природного парку при його створенні без вилучення у землекористувачів. При цьому, при створенні парку зазначені ділянки сформовані не були (на мали кадастрових номерів). Третя особа на володіла і не володіє речовими правами у відношенні до цих двох земельних ділянок (не є їх землевласником чи землекористувачем), а лише реалізує на відповідній території свої завдання відповідно до мети свого створення. Також третя особа зазначила, що чинне законодавство не містить вимоги про погодження господарських робіт з нею суб`єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність на території, що включена до складу парку без вилучення у землекористувачів. З точки зору функціонального зонування (призначення) ці ділянки відносяться до «господарської зони» Яворівського національного природного парку, що передбачає можливість ведення на цій території господарської діяльності, спрямованої на виконання покладених на Яворівський національний природний парк завдань, існування населених пунктів, об`єктів комунального призначення, земель інших землевласників та землекористувачів.
		Прокурором також зазначено, що договір оренди (щодо передання в користування земельної ділянки) укладено всупереч суспільним інтересам.
		Відповідно до частин 1-3 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК.
		До них відносяться: 
		1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 
		2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 
		Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. 
		Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. 
		При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. 
		Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). 
		Прокурором та позивачами не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували, що договір оренди порушує публічний порядок, та те, що у осіб, які укладали зазначений договір оренди, був наявний умисел (вина) на незаконне використання нерухомого майна, що є предметом договору оренди.
		Прокурором та позивачами не долучено до матеріалів справи вироку суду у кримінальній справі, в якому було б встановлено, що особи, які укладали договір оренди, передавали в оренду майно з порушенням норм чинного законодавства та маючи умисел щодо позбавлення власника майна права користування та розпорядження майном.
		В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують порушення публічного порядку та порушення прав позивача (власника майна) укладеним договором оренди, а тому зазначений вище договір оренди є правомірними в силу презумпції правомірності правочину, передбаченої ст. 204 ЦК України.
		Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 
		Таким чином, матеріали кримінального провадження оцінюються судом в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 86 ГПК України. Водночас, долучені прокурором матеріали кримінального провадження, зокрема, висновок експерта у вказаному кримінальному провадженні, не спростовують висновків суду, які зроблені судом вище.
		З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що п. 5.15. договору №7 та договору про внесення змін відповідає вимогам закону, на момент його укладення було дотримано встановлену процедуру його укладення та отримано необхідні погодження, а прокурором не наведено достатніх підстав недійсності п. 5.15. вищевказаного договору, тому суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним умови договору.
		Не підлягають до задоволення і вимоги щодо повернення земельних ділянок, оскільки судом встановлено, що в момент укладення договору земельна ділянка передана у відповідності до положень ст. 796 ЦК України.
		Слід також зазначити, що прокурором заявлено вимогу про повернення земельних ділянок загальною площею 29,3 га (15,8796 га + 13,4204 га). Судом встановлено, що будівля, яка була передана в оренду відповідачу, знаходиться на ділянці загальною площею 29,3 га, яка в подальшому, після укладення договору оренди, була розділена на дві ділянки площею 15,8796 га та 13,4204 га. Таким чином, повернення цих ділянок загальною площею 29,3 га (15,8796 га + 13,4204 га), за умови чинності договору оренди, призведе до позбавлення відповідача можливості доступу до орендованої будівлі, її використання за призначенням та обслуговування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для відмови в задоволенні позову не спростовують.
		Оскільки спір виник з вини прокурора, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на прокурора.
		З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.Замінити Міністерство енергетики та захисту довкілля України (ідентифікаційний код 37552996) на його правонаступника Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (ідентифікаційний код 43672853).
		2.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		3.Судові витрати залишити за прокурором.
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		В судовому засіданні 13.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 25.01.2021.
		 
		 
		Суддя А.Б. Мазовіта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...