Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2230/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 25.01.2021. Зареєстровано: 27.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2021.
Дата набрання законної сили: 16.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13.01.2021 справа № 914/2230/20 
		 
		Господарський суд Львівської області у складі
		Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
		за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Львівська область, м.Львів;
		до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Західтелесервіс, Львівська область, м.Львів;
		про: стягнення неустойки та виселення
		ціна позову: 102019,45грн.
		Представники:
		Позивача: Карвацька О.Р.  представник (довіреність від 04.01.2021р. №18-11-00017);
		Відповідача: не з`явився.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		01.09.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 27.08.2020р. вих. №14-11-04765 (вх. №2363) до Товариства з обмеженою відповідальністю Західтелесервіс про стягнення неустойки та виселення; ціна позову: 102019,45грн.
		Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення орендованого за Договором оренди нерухомого державного майна від 14.12.2012р. №179 Майна Позивачу у зв`язку із припиненням Договору та продовження користування Відповідачем таким Майном після припинення Договору.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.09.2020р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 30.09.2020р.; визначити Відповідачеві п`ятиденний з дня вручення ухвали строк для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.09.2020р. у даній справі судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії Західтелесервіс від 29.09.2020р. вх. №28194/20 про відкладення судового засідання задоволити частково; призначити підготовче судове засідання на 20.10.2020р.; в решті клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії Західтелесервіс від 29.09.2020р. вх. №28194/20 про відкладення судового засідання відхилити; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.10.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 10.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.11.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 24.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2020р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 18 днів; відкласти підготовче судове засідання на 17.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.12.2020р. у даній справі суд постановив в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Західтелесервіс від 16.12.2020р. вх. №35895/20 про відкладення розгляду справи відмовити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 13.01.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.
		Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.
		Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.
		Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
		Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
		Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою, вимог ухвал суду у справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
		Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).
		Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
		З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		Пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 04.09.2020р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.
		Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 04.09.2020р. про відкриття провадження у даній справі 04.09.2020р. надіслано судом на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 04.09.2020р. проте 30.10.2020р. поштовий конверт №7901413409520 із вказаним процесуальним документом повернувся до суду (вх. №31346/20) із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
		Окрім того, суд також звертає увагу на те, що ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.09.2020р. про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 20.10.2020р. надіслано судом 02.10.2020р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 02.10.2020р. проте 30.11.2020р. поштовий конверт №7901413474488 із вказаним процесуальним документом повернувся до суду (вх. №34186/20) із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
		Ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.10.2020р. про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2020р. надіслано судом 26.10.2020р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 26.10.2020р. проте 28.12.2020р. поштовий конверт №7901413529541 із вказаним процесуальним документом повернувся до суду (вх. №36626/20) із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
		Ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.11.2020р. про відкладення підготовчого засідання на 24.11.2020р. надіслано судом 11.11.2020р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 11.11.2020р. проте 29.12.2020р. поштовий конверт №7901413554090 із вказаним процесуальним документом повернувся до суду (вх. №36857/20) із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
		Ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.11.2020р. про відкладення підготовчого судового засідання на 17.12.2020р. надіслано судом 25.11.2020р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 25.11.2020р. проте 04.01.2021р. поштовий конверт №7901413588947 із вказаним процесуальним документом повернувся до суду (вх. №31/21) із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
		Ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.12.2020р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, призначення судового засідання з розгляду спору по суті на 13.01.2021р. надіслано судом 21.12.2020р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2, проте, поштове відправлення із вказаним процесуальним документом суду 23.12.2020р. не вручено під час доставки з інших причин, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413639622 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
		Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
		Суд зазначає, що у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
		Відтак неотримання Відповідачем поштової кореспонденції було зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 16.05.2018р. у справі №910/15442/17 та від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.
		При цьому, суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15, що свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася судом може бути розцінено Судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі  Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49). 
		У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін  один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду  передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи. 
		Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі  у розумінні «справедливого балансу» між сторонами  вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).
		Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. 
		Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
		Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, одержувались ним (зокрема ухвала від 04.09.2020р., від 30.09.2020р., від 20.10.2020р., від 10.11.2020р., від 24.11.2020р. та 17.12.2020р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
		При цьому суд зазначає, що 29.09.2020р. за вх. №28194/20 та 16.12.2020р. за вх. №35895/20 Відповідачем подавались клопотання про відкладення судового засідання, які вирішувались судом у відповідних ухвалах суду у справі, що свідчить про обізнаність Відповідача з обставинами відкриття провадження та ходом розгляду даної справи Господарським судом Львівської області.
		У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
		Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.
		Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
		Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
		Суд зазначає, що станом на час ухвалення рішення суду в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не подані та не оголошені у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» клопотання про продовження чи поновлення процесуальних строків.
		При цьому, з наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням Відповідача є м.Львів Львівської області, тобто населений пункт, в якому розташований суд і в якому, станом на час проведення судового засідання та розгляду спору по суті відновлено регулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом.
		У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). 
		Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
		З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.
		Позиція Позивача:
		Позивач просить суд стягнути з Відповідача 102019,45грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.12.2019р. по 30.06.2020р. з підстав неповернення Відповідачем Балансоутримувачу орендованого за Договором оренди нерухомого державного майна від 14.12.2012р. №179 та виселити Відповідача із займаних приміщень у зв`язку із припиненням Договору.
		Позиція Відповідача:
		Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
		Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
		Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
		Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
		Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.
		 
		За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
		06.03.2019р. Фонд державного майна України наказом №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворив регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.
		Пунктом 2 даного наказу установлено, що регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, регіонального відділення - Фонду державного майна - України по Закарпатській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
		Наказом Фонду державного майна України від 15.05.2019р. №459 днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях визначено 15.05.2019р.
		14.12.2012р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (надалі  Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанією Західтелесервіс (надалі  Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого державного майна, відповідно №179 (надалі - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове, платне користування нерухоме державне майно  частину даху 9-ти поверхової будівлі гуртожитку, загальною площею 98,25м2, за адресою: м. Львів, вул.Єрошенка, буд.20, (надалі  Майно), що перебуває на балансі Вищого професійного училища №29 м.Львова (надалі  Балансоутримувач). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна, станом на 31.08.2012р. і становить за незалежною оцінкою 159500грн. без ПДВ.
		Згідно п.1.2. Договору Майно передається в оренду з метою розміщення обладнання для телерадіомовлення без доступу до Інтернету (інше використання орендованого майна).
		Відповідно до п.2.1. Договору Орендар вступає у строкове, платне користування Майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше підписання Сторонами цього Договору та Акту приймання-передавання Майна.
		Пунктом 3.1. Договору Сторонами встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995р. №786 (зі змінами), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку за жовтень 2012 року 1995,74грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди  листопад 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місць оренди жовтень 2012 року на індекс інфляції за листопад 2012 року.
		Відповідно до п.3.2. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
		Згідно п.3.3. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
		Пунктом 3.6. Договору встановлено, що орендна плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до Державного Бюджету на рахунок визначений ГУ ДКСУ у Львівській області, а саме: Одержувач коштів  Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку - 31114092702002 (код 22080300); 30% на рахунок Балансоутримувача.
		Відповідно до п.3.11. Договору у разі припинення (розірвання) Договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до Державного Бюджету та Балансоутримувачу.
		Пунктом 5.3. Договору встановлено обов`язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
		Згідно п.10.1. Договору Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 14.12.2012р. по 12.12.2013р. включно.
		Відповідно до п.10.3. Договору зміни до умов договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
		Згідно п.10.4. Договору договір оренди продовжується за наявності письмової заяви Орендаря на адресу Орендодавця за місяць до закінчення терміну дії Договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного - місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною Договору при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.
		Пунктом 10.7. Договору встановлено, що чинність Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства Орендаря; ліквідації Орендаря-юридичної особи.
		У разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу (п.10.9. Договору).
		Відповідно до п.10.10. Договору Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів Орендарем скеровується Орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря.
		Актом приймання-передачі нерухомого державного майна від 14.12.2012р. Позивач передав, а Відповідач прийняв Майно за Договором.
		19.12.2014р. між Орендодавцем та Орендарем укладено Договір про внесення змін до Договору, яким Сторони дійшли згоди викласти п.3.6. та 10.1. Договору у наступній редакції:
		« 3.6. Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на рахунок визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет м.Львова, код ЄДРПОУ одержувача - 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, №рахунку - 31114092702002 (код 22080300); 30% на рахунок Балансоутримувача.
		10.1. Цей Договір укладено строком на 1 рік, що діє з: 14.12.2014 по 13.12.2015 включно.».
		Вказаний Договір Акт приймання-передачі та Додатковий договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб  Сторін Договору.
		Заявою від 10.01.2018р. вих. №11-03/00166 Позивач повідомив відповідача про закінчення дії Договору 13.12.2017р. та необхідність у зв`язку із наведеним повернути Майно за Договором Балансоутримувачу. 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.12.2018р., залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2019р. у справі №914/1655/18 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Західтелесервіс про стягнення неустойки; ціна позову: 92650,93грн. позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Західтелесервіс на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області 92650грн. 93коп. неустойки та 1762грн. 00коп. судового збору.
		Вказаним рішенням встановлено, що:
		«…03.03.2016р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Західтелесервіс (орендар) укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна №179 від 19.12.2012р. Даним договором сторони дійшли згоди зокрема абзац 2 розділу 1, п. п. 3.1., 10.1. викласти в наступній редакції: вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі Звітом про оцінку майна, станом на 30.11.2015 року і становить за незалежною оцінкою 442 000 грн. без ПДВ. Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), (далі - Методика), становить (без ПДВ) за перший (базовий) місяць оренди після перерахунку грудень 2015 року 5563,67грн. Цей договір діє протягом 1 (одного) року з 14 грудня 2015р. по 13 грудня 2016р. включно.
		13.01.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Західтелесервіс (орендар) укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна №179 від 19.12.2012р. Даним договором сторони дійшли згоди зокрема п 10.1. викласти в наступній редакції: цей договір укладено строком 1 (один) рік, що діє з 14 грудня 2016р. по 13 грудня 2017р. включно.
		Позивач зазначає, що 10.01.2018р. позивач, на адресу відповідача скеровував заяву №11-03-00166 від 10.01.2018р., тобто у місячний термін після закінчення строку дії договору оренди №179 від 19.12.2012р. (із змінами та доповненнями), про припинення договору оренди №179 від 19.12.2012р. у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, яким повідомлено відповідача, що термін дії договору №179 від 19.12.2012р. оренди державного нерухомого майна (із змінами) закінчився 13.12.2017р., відтак у зв`язку із закінченням терміну дії договору протягом 3 днів просить скерувати до РВ ФДМУ по Львівській області акт приймання-передавання орендованого майна, що визнано відповідачем у відзиві на позов. Доказів надіслання даного листа поштою відповідачу суду не представлено. Відповідачем у відзиві зазначено що 10.01.2018р. орендодавцем  Регіональним відділенням Фонду державного майна по Львівській області в односторонньому порядку до ТзОВ Телерадіокомпанія Західтелесервіс було скеровано заяву про розірвання договору оренди №179 від 14.12.2012р. Представником відповідача в судових засіданнях підтверджено факт отримання листа №11-03-00166 від 10.01.2018р. про припинення дії договору. На підтвердження надіслання даної заяви позивачем долучено витяг із журналу вихідної кореспонденції РВ ФДМУ у Львівській області. Відповідач зазначив, що дане повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням договору оренди отримано відповідачем лише 15.02.2018р., що підтверджується витягом із журналу вхідної кореспонденції ТОВ Телерадіокомпанія Західтелесервіс та зазначено відповідачем у клопотанні №243 від 18.12.2018р. (вх.№48497/18 від 18.12.2018р.).
		Як вбачається з матеріалів справи та наданих пояснень учасниками справи звернення відповідача до позивача в місячний термін на виконання п. 10.4. договору про продовження терміну дії договору не надсилались, доказів протилежного суду не надано. Додаткового договору про продовження строку дії договору, на виконання п. 10.4. сторонами не укладено. Доказів погодження із уповноваженим органом управляти об`єктом оренди щодо продовження дії договору на новий термін суду не надано. Та, як вбачається із листів балансоутримувача об`єкта оренди, останній заперечував, щодо продовження орендних відносин. Як вбачається із відзиву на позов відповідачем здійснювалась оплата орендних платежів до 13.12.2017р., тобто до дати припинення орендних правовідносин.
		Відтак, за даних обставин договір оренди №179 від 14.12.2012р. припинився 13.12.2017р. у зв`язку із закінченням терміну його дії…
		… У позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до заяви регіонального відділення від 10.01.2018 №11-03-00166 про припинення договору оренди, термін дії договору оренди від 14.12.2012 №179 закінчився 13.12.2017р. та розмір неустойки нарахованої в порядку визначеному ст. 785 ЦК України, згідно розрахунку за період 16.12.2017р. по 31.07.2018р. становить 92650,93грн., вказану суму позивач просить стягнути з відповідача. Розрахунок проведених нарахувань долучено до матеріалів справи. Дані обставини не спростовані, доказів внесення змін чи укладення додаткових угод до договору або доказів повернення об`єкта оренди чи оплати боргу суду не представлено….».
		Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2018р. у справі №914/1655/18 набрало законної сили 16.04.2019р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.
		 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2019р. у справі №914/935/19 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії Західтелесервіс про стягнення неустойки в сумі 110048,75грн. позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії Західтелесервіс на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 110048,75грн. неустойки та 1921грн. 00коп. судового збору.
		Вказаним рішенням встановлено, що «…Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати неустойки не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем з неустойки за період з 01.08.2018 по 31.03.2019 становить 110048,75 грн.…».
		Рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2019р. у справі №914/935/19 набрало законної сили 03.01.2020р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.
		 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2020р. у справі №914/2763/19 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії Західтелесервіс про стягнення 115085,42грн. позов задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія «Західтелесервіс» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 115'085грн. 42коп. неустойки та 1'921 грн. 00коп. відшкодування витрат на оплату судового збору.
		Вказаним рішенням встановлено, що «…35. Зважаючи на зазначені положення законодавства, суд вважає вимоги позивача про стягнення неустойки за період з 01.04.2019 по 30.11.2019 обґрунтованими. Перевіривши розрахунок неустойки позивача, суд погоджується з таким. Отже, позовні вимоги про стягнення 115'085,42 грн. є такими, що підлягають до задоволення.…».
		Рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2020р. у справі №914/2763/19 набрало законної сили 26.03.2020р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.
		Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що станом на час звернення із позовною заявою до господарського суду в Позивача відсутній підписаний між Відповідачем та Балансоутримувачем Акт приймання-передачі Майна з оренди та просить суд стягнути з Відповідача 102019,45грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 01.12.2019р. по 30.06.2020р. з підстав неповернення Відповідачем Балансоутримувачу орендованого за Договором оренди нерухомого державного майна від 14.12.2012р. №179 та виселити Відповідача із займаних приміщень у зв`язку із припиненням Договору.
		Суд зазначає, що рішеннями Господарського суду Львівської області від 20.12.2018р. у справі №914/1655/18, від 02.12.2019р. у справі №914/935/19 та від 04.03.2020р. у справі №914/2763/19 стягнуто з Відповідача на користь Позивача неустойку за період з 16.12.2017р. по 30.11.2019р., тобто за період, що передує періоду за який нараховано та заявлено до стягнення неустойку у даній справі в розмірі 102019,45грн. (з 01.12.2019р. по 30.06.2020р.).
		 
		У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи  підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
		Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
		Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.
		Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
		Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
		Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
		Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.
		Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об`єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
		Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
		Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата  це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
		Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
		Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
		У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.
		Суд зазначає, що факт неповернення орендованого Майна після закінчення терміну дії Договору порушує права власника Майна в тому числі щодо правомочності користування та розпорядження. Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України», що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
		Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.
		Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.
		В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014р. вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.
		Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься, зокрема в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014р. №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
		Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		 
		Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
		17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
		Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
		Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
		У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
		Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
		Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
		У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
		Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
		Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		 
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
		Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Відповідач, укладаючи Договір був обізнаний із його умовами, зокрема щодо строку дії Договору, а також своїх обов`язків у випадку його припинення або розірвання, припинення Договору 13.12.2017р. у зв`язку із закінченням терміну його дії, підтвердження матеріалами справи факту порушення Відповідачем зобов`язання щодо повернення орендованого за Договором Майна в порядку, передбаченому розділом 10 Договору, беручи до уваги правонаступництво Позивачем Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі, перевіривши розрахунок суми неустойки, суд дійшов висновків про те, позовні вимоги про стягнення з Відповідача 102019,45грн. боргу зі сплати неустойки за період з 01.12.2019р. по 30.06.2020р. та виселення Відповідача із займаних приміщень є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю. 
		 
		Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Відповідно до пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру  в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривн1.
		Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4204грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
		При цьому, Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві заявлено одну вимогу майнового характеру  про стягнення з Відповідача на користь Позивача 102019,45грн. неустойки та одну позовну вимогу немайнового характеру  про виселення Відповідача з орендованих приміщень.
		Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 19.08.2020р. №868 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4204грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №9 до позовної заяви.
		Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4204грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 4204грн. судового збору.
		Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 4, 17, 18, 19, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд  
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1.Позов задоволити повністю.
		2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії «Західтелесервіс» (79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2; ідентифікаційний код 30993897) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 42899921) 102019,45грн. неустойки.
		3.Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанію «Західтелесервіс» (79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2; ідентифікаційний код 30993897) з орендованих приміщень - частини даху 9-ти поверхової будівлі гуртожитку, загальною площею 98,25м.кв., за адресою: м. Львів, вул. Єрошенка, буд.20.
		Стягувач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 42899921)
		4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанії «Західтелесервіс» (79005, Львівська область, м.Львів, пл.Петрушевича, буд.2; ідентифікаційний код 30993897) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 42899921) 4204грн. судового збору.
		5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		6.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
		7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
		Повний текст рішення складено 25.01.2021р.
		 
		Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...