Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14848/19 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2021. Зареєстровано: 27.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2021.
Дата набрання законної сили: 19.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 січня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/14848/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Міщенка І. С.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		 
		за участю представників:
		позивача - Денисенка В. М. (адвокат),
		відповідача - не з`явився,
		третя особа-1 - не з`явився,
		третя особа-2 - не з`явився,
		 
		розглянув касаційну скаргу Київської міської ради 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 (суддя Полякова К. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 (судді: Михальська Ю. Б. (головуючий), Скрипка І. М., Тищенко А. І.) у справі
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Янтра" 
		до Київської міської ради
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
		1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради,
		2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна,
		про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди.
		 
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1. У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Янтра" (далі - ТОВ "Янтра") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди, посилаючись на положення статті 188 Господарського кодексу України, статей 13, 14, 30, 33 Закону України "Про оренду землі", пункти 9.3, 9.5., 9.11.- 9.13. розділу 9 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №   241/2463 (далі - Порядок №   241/2463).
		2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 01.10.2010, проект договору про поновлення якого був підготовлений Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та переданий позивачем приватному нотаріусу для його нотаріального посвідчення, однак станом на дату звернення позивача до суду із позовом договір Київським міським головою не підписаний. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 (із урахуванням ухвали про виправлення описки), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, позовні вимоги ТОВ "Янтра" задоволено повністю.
		4. Приймаючи рішення, суд установив, що позивач здійснив всі залежні від нього заходи щодо укладення спірного правочину з відповідачем, однак з часу надання договору про поновлення договору оренди земельної ділянки для нотаріального посвідчення приватному нотаріусу відповідач не надав необхідних для вчинення правочину документів, не звертався для його підписання, у зв`язку з чим такий договір Київським міським головою донині не підписаний. Наведене, за висновками суду, свідчить про існування порушених прав позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання укладеним спірного договору за рішенням суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5. У касаційній скарзі Київська міська рада просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, у задоволенні позову відмовити повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		6. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування правових висновків щодо застосування положень статей 236, 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19. Крім того, не враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 щодо наявності юридичних фактів для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
		Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (приписів пункту 7.5 Порядку № 241/2463, згідно з яким "залучення будь-яких інших структурних підрозділів чи посадових осіб Київської міської ради та її виконавчого органу до процедури підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення забороняється") у подібних правовідносинах.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		7. ТОВ "Янтра" у відзиві на касаційну скаргу Київської міської ради просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
		Розгляд справи Верховним Судом 
		8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 у справі №   910/14848/19 та призначено розгляд справи на 19.01.2021.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		9. 01.10.2010 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) на підставі рішення Київської міської ради від 26.02.2010 № 72/3510 було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2012 за № 82-6-00654 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір), за змістом якого:
		- об`єктом оренди є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування - вул. Мічуріна, 56 у Печерському районі м. Києва; розмір - 4   859 м2 у межах червоних ліній; цільове призначення - для благоустрою території з наземним паркінгом; кадастровий номер 8000000000:82:102:0104 (пункт 2.1.);
		- договір укладено на 5 (п`ять) років (пункт 3.1.);
		- всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (пункт 11.1.);
		- у разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (пункт 11.7.).
		10. Згідно з витягом з протоколу засідання Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 05.09.2017 № 17 комісія ухвалила поновити позивачеві на 5 років договір оренди земельної ділянки від 13.04.2012 № 82-6-00654 площею 0,4859 га в межах червоних ліній для благоустрою території з наземним паркінгом на вул. Мічуріна, 56 у Печерському районі м. Києва.
		11. Пунктом 2 зазначеного протоколу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено підготувати додаткову угоду щодо поновлення відповідного договору на 5 років та приведення умов договору у відповідність до законодавства у порядку, передбаченому рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 "Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві".
		12. Головою та секретарем Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування підписано висновок до кадастрової справи № А-23395, за змістом якого вирішено поновити на 5 років договір оренди земельної ділянки від 13.04.2012 № 82-6-00654, площею 0,4859 га в межах червоних ліній для благоустрою території з наземним паркінгом на вул.   Мічуріна, 56 у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:102:0104.
		13. Листом від 01.10.2019 № 05716-18440 третя особа-1 повідомила позивача про те, що останнім на виконання висновку до кадастрової справи № А-23395, витягу з протоколу № 17 засідання від 05.09.2017 Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, підготовлений проект договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.04.2012 № 82-6-00654, який переданий представнику позивача для забезпечення його нотаріального посвідчення. Інформація щодо передачі договору про поновлення договору оренди на підпис Київському міському голові та його підписання останнім в Департаменті відсутня.
		14. З метою забезпечення нотаріального посвідчення договору про поновлення договору оренди позивач звернувся до приватного нотаріуса (третьої особи-2).
		15. У подальшому позивач звертався до третьої особи-2 із листом від 10.10.2019 №   2-10/2019 щодо стану підписання договору про поновлення договору оренди земельної ділянки, у відповідь на який третя особа-2 листом від 11.10.2019 № 01-16 повідомила, що відповідний договір зі сторони Київської міської ради Київським міським головою не підписано.
		16. Відповідно до довідки Головного управління ДПС у м. Києві про відсутність заборгованості з платежів контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, станом на 07.10.2019 за позивачем немає податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
		Позиція Верховного Суду
		17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		18. Київська міська рада у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		19. Так, скаржник зазначає, що:
		1) суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування правових висновків щодо застосування положень статей 236, 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19, а саме, що "суд повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України";
		2) судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №   594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 щодо наявності юридичних фактів для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими "У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди";
		3) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (приписів пункту 7.5 Порядку № 241/2463, згідно з яким "залучення будь-яких інших структурних підрозділів чи посадових осіб Київської міської ради та її виконавчого органу до процедури підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення забороняється") у подібних правовідносинах.
		Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
		20. Дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/14848/19 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
		21. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
		22. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
		Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №   910/4647/18).
		23. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		24. Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. 
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
		25. На переконання скаржника суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правового висновку щодо застосування положень статей 236, 238 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19, а саме, що "суд повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України".
		26. Касаційна інстанція відхиляє безпідставне посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19, оскільки зміст наведеної постанови не містить правової позиції щодо застосування положень статей 236, 238 ГПК України, водночас Верховний Суд з огляду на встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції направив справу № 910/1546/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення спору відповідно до норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не розглянули та не спростували усіх доводів відповідача, зокрема щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів виконання вимог, викладених у листах Департаменту містобудування та архітектури, земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		До того ж зі змісту касаційної скарги не вбачається, які саме аргументи відповідача не було розглянуто судами попередніх інстанцій. У той же час незгода позивача із оскаржуваними рішеннями не свідчить про те, що судами було порушено норми процесуального права, зокрема статей 236, 238 ГПК України. 
		27. У свою чергу, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування висновку щодо застосування положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладеного у постановах Верховного Cуду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, оскільки, на відміну від справи №   910/14848/19, предметом позову в зазначених справах є визнання договору оренди земельної ділянки поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.
		28. Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з тим, що проект договору про поновлення якого був підготовлений Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та переданий позивачем приватному нотаріусу для його нотаріального посвідчення, однак станом на дату звернення позивача до суду із позовом договір Київським міським головою не підписаний.
		Водночас у справі № 594/376/17-ц позовні вимоги обґрунтовано порушенням переважного права позивача як орендаря на поновлення договору оренди землі, оскільки орендодавець уклав з іншим товариством новий договір оренди цієї ж земельної ділянки.
		У справі № 159/5756/18 орендар отримав відмову орендодавця у продовженні строку дії договору оренди земельної ділянки, що стало підставою для звернення орендаря з відповідним позовом до суду.
		Таким чином, у цій справі та справах, на які посилається скаржник у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, тоді як в силу меж касаційного перегляду, передбачених статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Наведене, окрім різних предмета, підстав позову та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі №   910/14848/19, що розглядається, і справах №№ 594/376/17-ц, 159/5756/18, на які посилається скаржник у поданій касаційній скарзі.
		29. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.
		30. Отже, викладена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави, однак свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
		Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		31. Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі на обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (приписів пункту 7.5 Порядку № 241/2463, згідно з яким "залучення будь-яких інших структурних підрозділів чи посадових осіб Київської міської ради та її виконавчого органу до процедури підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення забороняється") у подібних правовідносинах, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
		32. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина 1 статті 144 Конституції України). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина 1 статті 59 Закону). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, у Рішенні від 16.04.2009 № 7рп/2009 Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. 
		Отже, Порядок № 241/2463 слід віднести до нормативних актів, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.
		33. За змістом пункту 7.5 Порядку № 241/2463 Департамент земельних ресурсів спільно з управлінням організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Київського міського голови (патронатна служба) у десятиденний строк вживають заходів щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення. Залучення будь-яких інших структурних підрозділів чи посадових осіб Київської міської ради та її виконавчого органу до процедури підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення забороняється.
		34. Зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (пункту 7.5 Порядку № 241/2463) у подібних правовідносинах, скаржник акцентує на тому, що вжиття заходів щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення може здійснюватися патронатною службою спільно з Департаментом земельних ресурсів лише після узгодження із зацікавленою особою (позивачем) істотних умов договору. А передача позивачем з власних міркувань проекту договору приватному нотаріусу створило штучні перешкоди у спільній реалізації повноважень Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та управлінню організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Київського міського голови (патронатна служба), спрямованих на вжиття заходів щодо підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення.
		35. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, проект договору про поновлення договору оренди земельної ділянки для його нотаріального посвідчення був переданий за актом приймання-передачі уповноваженому представнику позивача самим Департаментом земельних ресурсів для забезпечення його нотаріального посвідчення, що вбачається з листа Департаменту земельних ресурсів від 01.10.2019 № 05716-18440, а тому відсутні підстави для висновку про самовільне передання позивачем договору до нотаріуса. 
		Таким чином, надання Департаментом земельних ресурсів позивачеві проекту договору про поновлення договору оренди для забезпечення його нотаріального посвідчення та передання позивачем цього проекту приватному нотаріусу свідчить про те, що позивач та відповідач погодили всі умови договору про поновлення договору оренди. Крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів того, що Київська міська рада заперечувала проти погодженої редакції договору про поновлення, який був переданий Департаментом представнику позивача.
		36. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 7.5 Порядку № 241/2463, що регулює спірні правовідносини, та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми слід застосовувати таким чином: "вжиття заходів щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення може здійснюватися патронатною службою спільно з Департаментом земельних ресурсів лише після узгодження із зацікавленою особою (орендарем) істотних умов договору, але не виключає звернення з цією метою до нотаріуса і іншої сторони договору (орендаря)."
		37. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала своє підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права (пункту 7.5 Порядку № 241/2463) у подібних правовідносинах, водночас наведені вище обставини виключають скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави, оскільки суди попередніх інстанцій саме таким чином і застосували зазначені норми матеріального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		38. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		39. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про задоволення позову, як наслідок, оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права і без порушень норм процесуального права.
		40. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		41. Зважаючи на те, що передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак касаційну скаргу Київської міської ради необхідно залишити без задоволення, позаяк наразі відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 7.5 Порядку № 241/2463 у подібних правовідносинах жодним чином не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови.
		42. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови.
		Висновки про застосування норм права 
		43. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 7.5 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №   241/2463, що регулює спірні правовідносини, та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми слід застосовувати таким чином: "вжиття заходів щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки та його нотаріального посвідчення може здійснюватися патронатною службою спільно з Департаментом земельних ресурсів лише після узгодження із зацікавленою особою (орендарем) істотних умов договору, але не виключає звернення з цією метою до нотаріуса і іншої сторони договору (орендаря)."
		Розподіл судових витрат
		44. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		Касаційну скаргу Київської міської ради у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 у справі №   910/14848/19 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                       Ю. Я. Чумак
		 
		 
		Судді:                                                                                               Т. Б. Дроботова
		 
		 
		                                                                                                              І. С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...