Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 584/218/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2021.
Дата набрання законної сили: 20.01.2021
Номер судового провадження: 51-2392км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 січня 2021 року
		м. Київ
		справа № 584/218/16
		провадження № 51-2392км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючої ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
		захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
		виправданого ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 , який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року укримінальному провадженні №42016200350000006 за обвинуваченням: 
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Талалаївка Ніжинського району, жителя АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні зазначеного злочину.
		Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Оскарженою ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а зазначений вирок стосовно ОСОБА_9 без зміни.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що він, будучи призначеним наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 226-ОС від 30.11.2015 на посаду начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідно примітки 2 до ст. 368 КК України, статей 6, 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», статей 6, 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», посадової інструкції, яка затверджена наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 114 від 04.02.2014, являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, у військовому званні «майор», працівником правоохоронного органу, на якого покладено виконання організаційно- розпорядчих обов`язків, а також представником влади і наділеним владними повноваженнями діяти від імені Державної прикордонної служби та реалізовувати функції, які на неї покладені, всупереч вимогам вказаних вище нормативно-правових актів та статей11, 16, 58, 59, 101, 102 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 8, 19, 68 Конституції України, статей З, 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», 23 січня 2016 року, близько 13:00 у м. Путивль Сумської області, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з метою особистого незаконного збагачення, отримав від громадянина ОСОБА_11 неправомірну вигоду у виді грошових коштів у сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, що еквівалентно 24521,74 грн, за невжиття заходів правового реагування та надання інформації останньому щодо часу та місця безперешкодного переміщення ним автомобільних запчастин (поршнів до автомобіля УАЗ) через державний кордон України поза встановленими пунктами пропуску в зоні відповідальності відділу прикордонної служби «  ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_2 та сприяння ОСОБА_11 у такому переміщенні.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду тапризначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, щоапеляційний суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України не здійснив належної перевірки доводів прокурора, наведених в апеляційній скарзі, та не дав на них умотивованих відповідей, зокрема, жодним чином не спростував доводи сторони обвинувачення в частині невідповідності вироку суду положенням ст. 370 КПК України. Напереконання прокурора, місцевий суд оцінив зібрані докази без додержання вимог ст. 94 КПК України та належного встановлення усіх обставин справи, не навів увироку переконливих мотивів, з яких відкинув докази сторони обвинувачення, аотже, вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи таухвалений зістотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, не погоджується с висновками судів про недопустимість доказів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколу огляду, помітки та вручення грошових коштів, оцінкою показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , заперечує наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України залишив поза увагою клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів та обмежив право прокурора на виступ у судових дебатах.
		Від захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вони наводять аргументи щодо законності та обґрунтованості ухвалених стосовно ОСОБА_9 судових рішень і просять залишити їх без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
		Позиції інших учасників судового провадження
		ПрокурориОСОБА_5 та ОСОБА_6  у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу, подану прокурором ОСОБА_10 , і просили її задовольнити.
		Захисник ОСОБА_7 не погодився з доводами прокурора та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення стосовно ОСОБА_9 без зміни.
		Захисник ОСОБА_8 також заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
		Виправданий ОСОБА_9 просив касаційну скаргу прокурора відхилити.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		Мотиви Суду 
		За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. 
		Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України). Законним єрішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права здотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим єрішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3)вдіянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1ст.284цього Кодексу.
		Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні. 
		Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
		Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
		Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судом апеляційної інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. 
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів  це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним. 
		Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме  винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Так, не погодившись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_9 , прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на цей вирок, яка за змістом аналогічна доводам касаційної скарги. 
		Під час перевірки вироку місцевого суду на відповідність вимогам статей 370, 374 КПК України апеляційний суд встановив, що у вироку викладено формулювання обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України, пред`явлене ОСОБА_9 органом досудового розслідування і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення. 
		При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, обґрунтовано дійшов висновку про виправдання ОСОБА_9 .
		Так, сам ОСОБА_9 , будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, винним себе у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України не визнав та зазначив, що коштів у ОСОБА_11 не вимагав, у незаконній діяльності останньому не сприяв та навіть не помітив, як він підкинув йому гроші у бардачок, бо саме перебував за кермом, керував автомобілем і спостерігав за дорожньою обстановкою. З ОСОБА_11 як з єгером місцевого клубу мисливців, які надають допомогу прикордонникам у рейдах, його познайомив попередній начальник відділу ОСОБА_15 . ОСОБА_11 узгоджував із ним можливість полювання у прикордонній смузі, а також періодично надавав йому інформацію про можливих порушників кордону, але така інформація жодного разу не підтвердилася. Ініціатором спілкування і зустрічей завжди був ОСОБА_11 . Вважав дії останнього та правоохоронних органів провокацією. Також відзначив, що після зупинки автомобіля при затриманні його одразу збили з ніг і надягли на руки кайданки, захисника при цьому не було.
		Військовослужбовці прикордонних військ відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 показали, що з 30 на 31 грудня 2015 року ніяких порушень державного кордону будь-ким з громадян зафіксовано не було, ділянка кордону в районі інформаційного знаку АДРЕСА_2 теж охоронялася відповідальними особами, при цьому наряд на місці не стоїть, а рухається вздовж лінії кордону, ОСОБА_9 наказ прибрати наряд в зоні дії знаку № НОМЕР_1 не давав. Крім цього, в районі вказаного знаку річки немає, вона протікає на відстані 200-300 м від нього, має у цьому місці крутий схил і на той час вже була вкрита кригою.
		Протоколом огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього зафіксовано, що інформаційний знак знаходиться не поряд з річкою, однак відстань від знаку до річки не встановлено, огляд проведено без участі ОСОБА_11 , а згідно з даними листа центру гідрометеорології, на той період при березі вже була крига. 
		Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП за фактом незаконного перетину кордону ОСОБА_11 складений вже під час проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, водночас усупереч вимогам Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України службове розслідування за вказаним фактом з метою перевірки порушення порядку та правил несення служби в прикордонному наряді, а також спроможності повідомлення ОСОБА_11 про переміщення ним через кордон за вищевказаних обставин 60-ти коробок вантажу на гумовому човні, не проводилось.
		При цьому протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_11 складений 19 лютого 2016 року, а огляд місця події проведений 23 лютого 2016 року.
		Крім того, судом встановлено, в заяві та повідомленні про злочин і своїх поясненнях, а також даючи показання у суді, ОСОБА_11 конкретної дати незаконного перетину ним кордону не вказав, лише зазначив, що вчинив ці дії у грудні, пояснивши, що точної дати не пам`ятає. Доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_11 правопорушення саме з 30 на 31 грудня 2015 року матеріали справи не містять.
		Даючи оцінку рішенню місцевого суду щодо визнання ряду доказів недопустимими, апеляційний суд указав, що ухвали слідчого судді Апеляційного суду Сумської області про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_9 , процесуальні документи, які стали підставами для проведення таких дій, а саме клопотання про надання дозволу на їх проведення, відповідні доручення оперативному підрозділу та постанова прокурора про контроль за вчиненням злочину, не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст.290 КПК України, на стадії закінчення досудового розслідування під час надання доступу до його матеріалів, а лише в ході судового розгляду 29 грудня 2016 року, тоді як кримінальне провадження надійшло до суду 02 березня 2016 року. 
		При цьому прокурор не навів причин, що об`єктивно унеможливлювали би відкриття вказаних процесуальних документів, та не довів того, що сторона обвинувачення вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на їх розсекречення, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, або це було викликано необхідністю захисту національної безпеки, суспільних інтересів чи захисту іншої особи.
		Водночас згідно з вимогами ч. 2 ст. 290 КПК Українипрокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості чи меншого ступеня винуватості обвинуваченого або сприяти пом`якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.
		Документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема, не розсекречені на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведених негласних слідчих (розшукових) дій, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною. Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.
		Водночас згідно з правовими висновками, сформульованими в Постанові Великої палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченомуст. 290 КПК України,з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення нормст. 290 КПК України.
		Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.
		Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість доказів, в яких зафіксовані факти спілкування та передачі грошових коштів ОСОБА_11 . ОСОБА_9 , отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також похідних від них доказів, зокрема: протоколів затримання та освідування ОСОБА_9 , обшуку його автомобіля та огляду мобільних телефонів, висновку криміналістичної експертизи спеціальних хімічних речовин.
		До того ж контроль за вчиненням злочину закінчувався відкрито затриманням обвинуваченого ОСОБА_9 23 січня 2016 року о 13:30, тобто відкритим фіксуванням, однак, усупереч вимогам ч. 4 ст. 271 КПК України протокол про результати контролю за вчиненням злочину складений у цей день з 13:15 до 17:10 за відсутності ОСОБА_9 , останній з ним не ознайомлений, а відтак був позбавлений можливості висловити свої заперечення чи зауваження стосовно проведених відносно нього дій.
		Як убачається з показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які були присутні в якості понятих під час обшуку автомобіля ОСОБА_9 , свідками затримання останнього вони не були, хто відкрив дверцята автомобіля і дістав гроші з бардачка не пам`ятають і точно вказати не можуть, чи роз`яснювалось ОСОБА_9 право на захист також не пригадують, однак засвідчили, що адвоката в ході обшуку не було.
		Крім того, стосовно протоколу огляду, вручення та помічення грошових коштів від 22 січня 2016 року суд, крім іншого, обґрунтовано зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_11 , поняті ОСОБА_20 та ОСОБА_21 у цей день дійсно перебували у приміщенні УСБУ у Сумській області, де нібито відбувалась ця процесуальна дія. До того ж, допитані судом співробітники УСБУ свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 дали суперечливі показання з приводу походження коштів, вручених ОСОБА_11 для передачі ОСОБА_9 : так ОСОБА_12 повідомив, що кошти для вручення ОСОБА_9 були надані УСБУ у Сумській області, ОСОБА_14 сказав, що ОСОБА_11 надав свої кошти, а ОСОБА_13 взагалі нічого про їх походження пояснити не зміг, про вимагання цих коштів ОСОБА_9 вони знають лише зі слів ОСОБА_11 . 
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність провокації злочину, суд апеляційної інстанції в ухвалі послався на те, що всі телефонні дзвінки ОСОБА_11 ОСОБА_9 та навпаки здійснені після написання заяви до правоохоронних органів, при цьому ініціатором зустрічі був саме ОСОБА_11 . Останній надав суперечливі показання щодо придбання товару, його переміщення через кордон та продажу невідомій особі, ні прізвищ, ні телефонних номерів осіб, з якими контактував з приводу придбання і продажу автозапчастин, вказати не зміг, жодних заходів для перевірки достовірності показань ОСОБА_11 стороною обвинувачення не вжито, доказів на підтвердження того, що до написання заяви ОСОБА_11 існували підстави вважати можливим вчинення злочину ОСОБА_9 , не надано, показання останнього про те, що з ОСОБА_11 як з добровільним помічником прикордонної служби його познайомив попередній начальник відділу ОСОБА_22 , не спростовано.
		У рішенні у справі «Баннікова проти Російської Федерації» Європейський суд з прав людини, крім іншого, вказав, що відповідно до критерію, який полягає у перевірці обґрунтованих заяв про підбурювання, суд повинен був з`ясувати питання, чи вчиняли працівники поліції чи особи, які діяли за їх завданням, дії, які спонукали обвинуваченого до вчинення злочину, чи були вагомі підстави для проведення оперативних заходів, хто був ініціатором отримання (давання) неправомірної винагороди, на якій стадії злочину працівниками поліції почали застосовуватися оперативні заходи з метою подальшого викриття злочину.
		З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції підставно дійшов висновку про наявність ознак провокації вчинення злочину. 
		Розглянувши апеляційну скаргу прокурора на вказаний вирок, апеляційний суд належним чином перевірив її доводи щодо безпідставності виправдання ОСОБА_9 , аналогічні доводам касаційної скарги, та, погоджуючись з викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Відхиляючи заявлене у касаційній скарзі прокурора клопотання про повторне дослідження доказів, апеляційний суд з огляду на положення ч. 3 ст. 404 КПК України виходив із того, що воно не містить відповідних аргументів про те, що судом першої інстанції ці докази були досліджені не повністю або з порушеннями, а доводи його апеляційної скарги у цій частині по суті зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом. З мотивами апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
		При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Як встановлено прослуховуванням аудіозапису судового засідання апеляційного суду та підтверджується даними відповідного журналу судового засідання, розгляд апеляційної скарги прокурора розпочато о 15:30 та закінчено о 18:00, відповідно він тривав дві з половиною години. Під час апеляційного розгляду прокурору була надана вичерпна можливість висловити свої доводи на підтримку поданої ним апеляційної скарги та заявленого у ній клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні. Виступ прокурора тривав годину. Після виступів інших учасників судового провадження апеляційним судом було встановлено відсутність у них доповнень та можливість переходу до судових дебатів, проти чого жодна із сторін не заперечила. Під час дебатів учасники висловили свої прохання до суду, при цьому ніхто з них не був зупинений або перерваний судом. Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги прокурора про обмеження апеляційним судом його права на виступ у судових дебатах.
		Оскільки в ході судового провадження власника грошових коштів, які були предметом інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, не встановлено, судом прийнято рішення про обернення їх у дохід держави, яке не суперечить вимогам ст. 100 КПК України.
		Стосовно зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_9 , то це питання може бути вирішено в порядку виконання вироку на підставі ст. 539 КПК України.
		Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду. 
		Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд вважає за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 без зміни.
		З цих підстав Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10 , який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, залишити без задоволення, а ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_9  - без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...