Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/45304/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2021.
Дата набрання законної сили: 29.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  
		 
		                                                                                    
		 
		    Апеляційне провадження                                                                   Доповідач - Кулікова С.В.
		   №  22-ц/824/1044/2021
		 
		 
		                                                  П О С Т А Н О В А
		 
		                                 І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ                                                                                                      Справа № 757/45304/19-ц  
		 
		27 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді    - Кулікової С.В.
		суддів                         - Заришняк Г.М.
		                                   - Олійника В.І.
		при секретарі             - Климчук Т.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року, ухваленого під головуванням судді Батрин О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів,-
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, в якому просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь за договорами:
		- № SAMDN01000736536446 від 16.07.2013 року суму банківського вкладу у розмірі 81 200 грн., суму відсотків у розмірі 75 246,81 грн.;
		- № SAMDN01000736536702 від 16.07.2013 року  суму банківського вкладу у розмірі 81 200 грн., суму відсотків у розмірі 75 246,81 грн.;
		- пеню в розмірі 28 953,92 грн. з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої за період з 17.10.2013 року по 01.08.2019 року, виходячи із суми вкладу;
		- 3% річних в розмірі 28 217,56 грн. за період з 17.10.2013 року по 01.08.2019 року;
		- інфляційній втрати в розмірі 279 279,28 грн. за період з 17.10.2013 року по 01.08.2019 року, виходячи із суми вкладу.
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 липня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитні договори № SAMDN 01000736536446 , № SAMDN01000736536702. На депозитні рахунки було внесено 81 200,00 грн.,  та 81 200,00 грн. відповідно, на які нараховувалися відсотки у розмірі 16% річних. 05.08.2019 року позивачем була направлена заяви про розірвання депозитних договорів, які відповідач отримав 08.08.2019 року та станом на 19.08.2019 року відповіді не надав, кошти  відповідачем виплачені не були.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року позов задоволено частково. 
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : за договором № SАMDN01000736536446 від 16.07.2013 року суму банківського вкладу у розмірі 81 200,00 грн., суму відсотків у розмірі 75 246,81 грн.; за договором № SАMDN01000736536702 від 16.07.2013 року суму банківського вкладу у розмірі 81 200,00 грн., суму відсотків у розмірі 75 246,81 грн.  без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
		У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
		Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 3 128, 93 коп.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що права позивача у даній справі відповідачем на цей час не порушуються та не оспорюються, оскільки зобов`язання за договором, який є предметом спору повинен виконувати з 17.11.2014 року ТОВ «ФК «Фінілон», тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк». Зазначеного, суд першої інстанції не урахував та не прийняв до уваги надані відповідачем докази. До того ж, вказував на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи у справі рішення не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові ВП ВС від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц та в постанові ВС від 30.01.2020 року у справі № 761/30025/16-ц щодо необхідності здійснення перевірки судами при розгляді справ належності відповідача та обгрунтованості позову та заявлених вимог щодо відповідача, якого визначив позивач, подаючи такий позов.
		Вказував на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відносно того, що суду не надано доказів, а саме згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - АТ КБ «ПриватБанк» у зобов`язанні за депозитними договорами на іншу особу - ТОВ ФК «Фінілон», не врахувавши що договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості між первісним боржником та новим боржником, а згода кредитора є необов`язковою.
		 У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року залишити без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги.
		В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.
		Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Бригинець А.А. подала заяву про розгляд апеляційної скарги без участі представника Банку.
		Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом встановлено, що між сторонами ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» 16.07.2013 року укладені договори банківського вкладу № SАMDN01000736536446 на суму 81 200 грн. та № SАMDN01000736536702 на суму 81 200 грн., відповідно до яких строк дії договорів становить 3 місяці, та діють до 16 жовтня 2013 року включно, процентна ставка становить 16% річних (а.с. 8, 10).
		Внесення грошових коштів відповідно до вищезазначенихдоговорів підтверджуються квитанціями (а.с. 9, 11), а також довідкою № 16553911 від 10 травня 2014 року про наявність у позивача відповідних рахунків в АТ КБ «Приватбанк» станом на 10 травня 2014 року(а.с. 7).
		На підставі положень п. 6, 7 договорів строк дії вкладів був неодноразово пролонгований.
		Згідно з п. 9, 13 договорів позивач має право вимагати дострокового розірвання договору з виплатою вкладу в повному обсязі з урахуванням нарахованих процентів за кожний повний строк вкладу.
		05 серпня 2019 року позивач подав до відповідача заяву про розірвання депозитних договорів та виплату належних йому сум банківських вкладів (а.с. 12).
		Однак, зазначена заява відповідачем задоволена не була, та на даний час кошти, які знаходяться на рахунках, не повернуті.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами наявні договірні правовідносини за договором банківського вкладу і позивачем доведено, а відповідачем фактично визнано внесення грошових коштів на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ КБ ПриватБанк, тому у відповідача існують зобов`язання щодо повернення вкладникові грошових коштів та нарахованих відсотків за весь період користування коштами.
		Такі висновки суду ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, враховуючи наступне.
		Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
		За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
		Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
		Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
		Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
		Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
		Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
		Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі №6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року №6-118цс14, у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №757/42043/18-ц.
		Отже висновок суду першої інстанції, про доведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі договорів № SАMDN01000736536446 від 16.07.2013 року, № SАMDN01000736536702 від 16.07.2013 року, оскільки позивачем підтверджено факт внесення грошових сум на вкладний (депозитний) рахунок, є обґрунтованим.
		Ураховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договорами банківських вкладів (сума депозитів разом із нарахованими відсотками в межах дії договорів) позивачу на його вимогу не виплачені, суд дійшов вірного висновку про стягнення з банку суми вкладів.
		Відповідачем доказів на підтвердження зворотнього не надано.
		В силу умов укладеного договору та статей 1058, 1061 Цивільного кодексу України, окрім самої суми вкладів відповідач зобов`язаний виплатити позивачеві нараховані на них відсотки.
		Згідно ч. 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
		Відповідно до п. 2 договорів від 16.07.2013року нарахування відсотків по вкладу починається з першого робочого дня, наступного за днем надходження грошових коштів в банк, і здійснюється за кожний календарний день. День повернення вкладу в період розрахунку процентів не включається.
		Також договорами передбачено, що на суму вкладу нараховується проценти по ставці 16% річних.
		Згідно ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України, проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		З огляду на викладене, колегія погоджується з розрахунком та висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки у розмірі  75 246,81 грн. та 75 246,81 грн. 
		Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з розрахунками суду першої інстанції в частині стягнення суми банківського вкладу та відсотків.
		Доводи апеляційної скарги про те, що банк з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за договором банківського вкладу № SАMDN01000736536446 від 16.07.2013 року, та договором банківського вкладу № SАMDN01000736536702 від 16.07.2013 року, у зв`язку з переведенням боргу на іншу юридичну особу ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», є безпідставними з огляду на наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (сторона 2) укладено договір про переведення боргу.
		Згідно п. 1 договору, на підставі згоди кредиторів, отриманої стороною 1 шляхом приєднання до умов і правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті сторони 1, що є невід`ємною частиною до цього договору, сторона 1 переводить, а сторона 2 приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів, які виникли на основі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно переліку (додаток 1).
		Відповідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		За правилами ст. 1059 ЦК України письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.  У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
		Відповідно до визначеного Главою 47 ЦК України поняття зобов`язання та сторін у зобов`язанні у контексті загальних положень про зобов`язання, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст.513 ЦК).Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК). Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК).
		Отже, ураховуючи вищенаведені положення цивільного законодавства у їх сукупності та системному зв`язку, наданий відповідачем Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон», для того, щоб мати юридичним наслідком переведення боргу за банківським вкладом   ОСОБА_1 з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на  ТОВ ФК «Фінілон», повинен бути або тристороннім - за участю  ОСОБА_1 , або укладатися після надання останнім письмової згоди на його укладення.
		Оскільки, Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» без участі кредитора   ОСОБА_1 , а також відсутня письмова згода  ОСОБА_1  на його укладення, указаний договір в силу положень ст. ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК  є нікчемним, а тому в силу положень ст. ст. 215, 216, 236 ЦК України не породжує юридичних наслідків.  
		Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 04 червня 2019 року за результатами розгляду справи № 916/3156/17 дійшла наступного правового висновку: «68.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. 69.Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемний правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 70.Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 75.За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 76. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.».
		Тому для належного та ефективного захисту прав позивача з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 04 червня 2019 року не має необхідності окремо визнавати недійсним Договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, який є нікчемним.
		За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
		Ураховуючи наведене, викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що належним відповідачем у даних правовідносинах є ТОВ ФК «Фінілон», відхиляються апеляційним судом як безпідставні.  
		Посилання відповідача в апеляційній скарзі  на постанови Верховного Суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у них правові висновки було зроблено щодо інших обставин та правовідносин і не можуть бути застосовані при даних обставинах.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішенняв оскаржуваній частині, порушення судом норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах,  ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване в цій частиніз підстав, викладених в апеляційній скарзі. Рішення суду в частині незадоволених вимог сторонами не оскаржується, тому не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
		Керуючись ст.ст.  367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми вкладів та відсотків - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
		 
		Повний текст постанови складено 28 січня 2021 року.
		 
		 
		Головуючий:                                          Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...