Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/582/16 (800/515/15) : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2021. Зареєстровано: 01.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2021.
Дата набрання законної сили: 28.01.2021
Номер судового провадження: А/9901/86/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		28 січня 2021 року 
		Київ
		справа №800/582/16 (800/515/15)
		адміністративне провадження №А/9901/86/18
		 
		Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді - Єресько Л.О.,
		суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження заяву Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року у справі №800/582/16 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення, -  
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Вищого адміністративного суду з позовом до Вищої ради юстиції (далі - відповідач, ВРЮ), правонаступником якої є Вища рада правосуддя, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення її з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивачка указує, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає вимогам Конституції та законам України. На думку позивачки, ВРЮ перевищено надані їй повноваження та фактично здійснено оцінку доказів матеріалів справи і переглянуто судове рішення, що належить до компетенції судів вищих інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. Позивачка вважає, що ВРЮ не встановлено та не доведено усіх необхідних складових для застосування такої міри відповідальності як звільнення її з посади за порушення присяги судді; протиправно не залишено без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції № 47/02-15 від 09 червня 2015 року, оскільки підставою для винесення цього висновку стали заяви, подані особами поза межами їхніх повноважень та без достатніх підстав; не враховано, що скарги на порушення норм конвенції можуть бути подані лише «безпосередньо ураженими», а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою; неправильно застосовано норми права щодо притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
		Установлені Вищим адміністративним судом України фактичні обставини справи 
		3. Позивачка ОСОБА_1 , Указом Президента України від 21 квітня 2003 року № 346/2003 призначена на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 14 травня 2003 року ОСОБА_1 прийняла присягу судді.
		4. Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року № 2135-VI ОСОБА_1 обрана суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.
		5. 22 січня 2014 року позивачкою, як слідчим суддею було задоволено клопотання слідчого СВ Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р., погоджене прокурором прокуратури Солом`янського району м. Києва Зайцевим А.С. та застосовано до ОСОБА_3 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 294 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
		6. Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 22 січня 2014 року, залишено без змін.
		7. До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 13 жовтня 2014 року надійшла заява ОСОБА_4 від 13 жовтня 2014 року, а 08 грудня 2014 року - заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 05 грудня 2014 року № 05/1/1-120 вих-14 про порушення суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.
		8. Вища рада юстиції 24 вересня 2015 року, розглянувши висновок ТСК від 09 червня 2015 року №47/02-15 стосовно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 23 вересня 2015 року, відкрила дисциплінарне провадження відносно судді ОСОБА_1 .
		9. 03 грудня 2015 року на засіданні ВРЮ було прийнято рішення №920/0/15-15 з посиланням на статтю 126 Конституції України про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
		10. В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено наступне: 19 січня 2014 року розпочато кримінальне провадження № 1214100000000179 на підставі повідомлень у засобах масової інформації та всесвітній мережі Інтернет за фактом масових заворушень, які мали місце на вул. Грушевського у м. Києві, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
		11. 21 січня 2014 року ОСОБА_3 , було затримано як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. До протоколу затримання ОСОБА_3 , останній надав зауваження та вказав, що час затримання згідно з протоколом не відповідає фактичному часу його затримання, його права та підстави затримання йому не роз`яснено, інкримінованих йому дій він не вчиняв.
		12. На думку відповідача, суддя ОСОБА_1 не надала належної правової оцінки цим фактам.
		13. У протоколі затримання підозрюваний зазначив, що після затримання його жорстоко побили і посадили до закритого фургону, після огляду медпрацівниками доправили до лікарні швидкої допомоги, права при затриманні відповідно до частини четвертої статті 208 КПК України не роз`яснювались.
		14. Того ж дня складено повідомлення ОСОБА_3 , про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. Однак в матеріалах перевірки немає відомостей, що цей документ було вручено підозрюваному, як того вимагає стаття 278 КПК України.
		15. 22 січня 2014 року до Солом`янського районного суду міста Києва внесено клопотання слідчого відділу Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р. про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_3 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане клопотання погоджене прокурором прокуратури Солом`янського району міста Києва Зайцевим А.С.
		16. 22 січня 2014 року клопотання розглянуто у відкритому судовому засіданні суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із застосуванням технічних засобів фіксування судового засідання з 18.39 по 20.42 22       січня 2014 року. Під час судового засідання захисник наголошував на тому, що ОСОБА_3 , перебуває у важкому стані, навіть не рухається, а до суду його доставлено з Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.
		17. У пункті 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначено таке: «…слідчий суддя має сумлінно виконувати обов`язки щодо загального захисту прав людини у порядку статті 206 КПК України».
		18. Частиною шостою статті 206 КПК України передбачено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		19. Слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою статті 206 КПК України, незалежно від наявності заяви особи, якщо відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання.
		20. Захисник ОСОБА_3 , - адвокат Гришко С.Ю. у судовому засіданні вказав, що під час допиту підозрюваного ОСОБА_3 , стороною захисту було подано клопотання слідчому про проведення судово-медичної експертизи, однак на час розгляду судом клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 , клопотання про проведення судово-медичної експертизи ще не було розглянуто.
		21. Суддя ОСОБА_1 у судовому засіданні роз`яснила захиснику можливість звернутися до слідчого судді із клопотанням про призначення експертизи, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Стороною захисту клопотання про призначення судово-медичного обстеження слідчому судді заявлено не було. Суддя ОСОБА_1 самостійно такого рішення не прийняла.
		22. Захисник у судовому засіданні також вказав, що стороною обвинувачення не надано суду протоколу допиту ОСОБА_3 , під час якого було заявлене клопотання про проведення судово-медичної експертизи, а також те, що ОСОБА_3 , не мав заздалегідь підготовленої захисної екіпіровки та не виконував жодних вказівок щодо вчинення масових заворушень.
		23. Сторона захисту стверджувала, що з огляду на вечірній час зимової пори року, задимленість місця, де відбувались події, неможливо розгледіти та стверджувати, що саме їх підзахисний вчинив інкриміновані йому діяння (зазначене з`ясовано при відтворенні звукозапису судового засідання з розгляду судового провадження № 760/1318/14-к).
		24. За результатами розгляду вказаного клопотання суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу, якою клопотання задовольнила, застосувала до ОСОБА_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
		25. Згідно з мотивувальною частиною ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначена особа обґрунтовано підозрювалася у скоєнні злочину проти громадського порядку та моральності, пов`язаного із погрозами застосування насильства, які призвели до інших тяжких наслідків, передбачених частиною другою статті 294 КК України, за яке передбачено покарання від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі.
		26. На думку судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, та іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню, у зв`язку з чим жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам.
		27. У рішенні ВРЮ № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року серед підстав притягнення ОСОБА_1 зазначено, що вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
		28. Виходячи з наведених обставин, ВРЮ дійшла висновку, що у судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , не наведені належні і достатні мотиви та підстави її ухвалення.
		29. У підсумку ВРЮ зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
		30. Відповідач вважає, що суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		31. Не погоджуючись із рішенням ВРЮ № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року суддя ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.
		Історія справи та короткий зміст рішення суду першої інстанції
		32. Постановою Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 21 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції № 920/0/15-15 від 03 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
		33. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте ВРЮ поза межами встановлених законом строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а тому є незаконним і підлягає скасуванню відповідно до положень частини 5 статті 171-1 КАС України. До таких висновків ВАСУ дійшов у зв`язку з тим, що за приписами частини другої статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (в редакції на день прийняття спірного рішення) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. За оцінкою ВАСУ, наведене означає, що звільнення за порушення присяги судді до внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції до змін, внесених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) за аналогією закону (частина 7 статті 9 КАС України) є видом дисциплінарної відповідальності, яка може бути застосована у межах строку, встановленого частиною 4 статті 87 цього Закону, тобто не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому, колегія суддів не вважала за можливе застосувати до спірних правовідносин строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції після змін, внесених Законом № 192-VIII), відповідно до якої дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці, оскільки за висновком суду це суперечило б приписам статті 58 Конституції України в частині недопустимості зворотної дії законів у часі. Тож у підсумку колегія суддів дійшла думки, що така обставина як перебіг строку притягнення до відповідальності при вирішенні питання про законність рішення, що оскаржується, є достатньою для висновку, що це рішення є незаконним, а відтак, таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме статті 87 Закону № 2453-VI у редакції 2010 року.
		34. Постановою Верховного Суду України від 11 жовтня 2016 року постанову ВАСУ від 21 березня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду.
		35. Скасовуючи рішення суду першої інстанції Верховний Суд України виходив з того, що до 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР, внесеними Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, на думку колегії суддів, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, які набрали чинності з 28 березня 2015 року. На думку колегії суддів, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII. Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов`язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності. Таким чином, за висновком Верховного Суду України після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
		36. У підсумку Верховний Суд України дійшов думки про неправильне застосування ВАСУ зазначених норми права, у зв`язку з чим останній дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
		37. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд України указав, що перед тим як застосувати строки давності, суд мав з`ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності за порушення присяги.
		38. Постановою ВАСУ від 30 березня 2017 року за наслідками нового судового розгляду адміністративний позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
		39. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виключно до сфери дискреційних повноважень слідчого судді віднесено питання встановлення обґрунтованої підозри та застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні, тобто слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази. У свою чергу притягнення судді до відповідальності за ухвалені ним судові рішення можливе лише у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
		40. При цьому, суд першої інстанції констатував, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Водночас органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
		41. Суд першої інстанції взяв до уваги, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року за наслідками перегляду ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1. у справі №760/1318/14-к залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення. За змістом цієї ухвали судом апеляційної інстанції встановлено, що слідчий суддя при прийнятті рішення щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірила всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, і зазначені обставини підтверджені достатніми даними, які досліджені та оцінені суддею в судовому засіданні.
		42. ВАСУ вважав, що відповідач не довів порушення слідчим суддею ОСОБА_1 присяги судді під час розгляду клопотання про обрання міри запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 у справі № 760/1318/14-к, а приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував стаж роботи позивача на посаді судді, стан її здоров`я, позитивну характеристику, як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м`якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
		43. У підсумку ВАСУ дійшов висновку, що відповідачем не визначено всіх ознак порушення присяги, зокрема яким чином дії судді ОСОБА_1 під час розгляду вказаної справи, вплинули на виникнення сумніву у чесності та непідкупності судових органів, а тому наявність в діях позивачки складу порушення присяги судді судом не підтверджено, у зв`язку з чим оскаржуване рішення ВРЮ є незаконним та підлягає скасуванню. Тому підстав для застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, як на тому наполягали представники позивача, суд не бачив.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог заяви про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України
		44. У квітні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), яка є правонаступником Вищої ради юстиції, про перегляд постанови Вищого адміністративного суду від 30 березня 2017 року у справі № П/800/582/16 з підстав, встановлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України. 
		45. У поданій заяві ВРП, з урахуванням доповнень, просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду від 30 березня 2017 року у справі № 800/582/16 та прийняти нове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції. 
		45.1. У поданій заяві ВРП інформувала суд, що 15 березня 2017 року було завершено реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, яка здійснювалася на виконання пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, згідно з яким ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ. Згідно з рішенням ВРП від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17 ВРП є правонаступником майна, прав та обов`язків ВРЮ.
		45.2. ВРП указувала на те, що під час винесення оскаржуваної постанови судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права (статей 58, 126, 131 Конституції України, частини другої статті 30, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», частин першої, другої статті 2, статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», висновків Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, яке набуло статусу остаточного 27 травня 2013 року) та процесуального права (частину третю статті 2, статтю 159 КАС України), що призвело до ухвалення ВАСУ незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України. 
		45.3. Заявник, не погодившись з висновком ВАСУ про недоведеність відповідачем складу порушення присяги судді та не визначення всіх ознак цього складу, указував, що ВРЮ в оскаржуваному рішенні визначено ознаки порушення присяги судді, які склали достатню підставу для прийняття рішення про внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Зокрема указано, що суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції. Вчинені суддею ОСОБА_1 дії при здійсненні правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх обов`язків, принижують авторитет судової влади.
		45.4. ВРП зауважує, що повністю погоджується з висновками ВАСУ в тій частині, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. При цьому, заявник підкреслював, що перевірка ВРЮ дій суддів під час прийняття судових рішень у визначених категоріях справ була прямо передбачена Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Вважав за необхідне наголосити, що при винесені оскаржуваного рішення ВРЮ не здійснювався перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності, а надавалася оцінка дій судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема вимог щодо об`єктивного, неупередженого та незалежного здійснення правосуддя. А з огляду на характер правопорушень, допущених суддею, ВРП вважає, що застосування до неї відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень, а докази вчинення правопорушень - надійними та переконливими.
		46. Ухвалою Верховного Суду України від 18 травня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним і скасування рішення для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року.
		47. Ухвалою Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року закінчено підготовку та призначено справу №800/582/16 до розгляду Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
		48. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
		49. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		50. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали заяви Вищої ради правосуддя передано до Верховного Суду.
		51. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		52. 12 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Бучик А.Ю., суддів Гімон М.М., Мороз Л.Л.
		53. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року № 1849/0/78-19 у зв`язку із відведенням судді Мороз Л.Л. від розгляду справи № 800/582/16 (800/515/15), що унеможливлює її участь у розгляді вищевказаної заяви Вищої ради правосуддя, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бучик А.Ю., суддів Гімон М.М., Рибачук А.І. 
		54. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року № 254/0/78-2 у зв`язку із відведенням суддів Бучик А.Ю. та Рибачука А.І. від розгляду заяви Вищої ради правосуддя про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року у справі № 800/582/16 (800/515/15), що унеможливлює їх участь у розгляді вищевказаної заяви Вищої ради правосуддя, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюка А.Г., Соколов В.М.
		55. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 грудня 2020 року дана заява Вищої ради правосуддя була призначена до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України.
		Позиція інших учасників справи
		56. 31 жовтня 2017 року представником ОСОБА_1 адвокатом Кравцем Р.Ю. Верховному Суду України подано заперечення на заяву ВРП про перегляд постанови ВАСУ від 30 березня 2017 року по справі № 800/582/16.
		57. У поданих запереченнях представник позивача указував, що відповідачем не було дотримано вимог статей 89, 87 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" щодо здійснення дисциплінарного провадження, що проявилося у неврахуванні того факту, що позивач під час прийняття рішень реалізував свої дискреційні повноваження, за які згідно норм міжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності, а притягнення до відповідальності за невмотивоване рішення стало можливо лише з набранням чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд". Наголошував на тому, що відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійнено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, що здійнюють дисциплінарне провадження.
		57.1. Представник позивача підкреслював, що відповідачем не встановлено та не доведено усіх складових, необхідних для застосування такої міри відповідальності як звільнення з посади за порушення присяги судді зокрема форми вини, яка може бути виявлена лише у формі умислу чи грубої недбалості. Зазначав, що практикою ЄСПЛ встановлено, що скарги на порушення норм конвенції можуть бути подані лише "безпосередньо ураженими", а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою, тому відповідач не мав повноважень на встановлення обставин щодо порушення позивачем Конвенції. 
		57.2. Представник позивача зазначав, що відповідач протиправно прийняв до свого розгляду висновок ТСК щодо позивача та прийняв на його основі рішення, яким притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності, що має бути в такому випадку визнанне незаконним. Відповідач всупереч вимогам законодавства не прийняв ухвалу про залишення без розгляду висновку ТСК № 47/02-15 від 09 червня 2015 року, оскільки підставою для винесення цього висновку стали заяви, подані поза межами своїх повноважень та без достатніх підстав, що порушує принципи незалежності суддів. Тому, було порушено право позивача на належний процес, а відповідно і право на розгляд справи безстороннім та незалежним органом.
		57.3. На думку представника позивача, ВРП не відповідала вимогам безсторонності так, як її склад сформовано з порушенням закону, оскільки питання правовмірності обрання члена ВРП від адвокатури оскаржувалося у судах, одна й та сама особа Генеральний прокурор України, який є членом ВРЮ - був учасником справ, що розглядались позивачем, за наслідками розгляду яких ним же подано скаргу на позивача. Також представник позивача указав, що не відповідачем не зазначено жодних обгрунтувань щодо того, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" та Закону України "Про Вищу раду юстиції" зі змінами, внесеними Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" містять строки притягнення до відповідальності за вчинення такого проступку як порушення присяги судді та, що саме ці норми підлягають застосуванню.
		Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду 
		58. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділ VII Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції цього закону,  заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		59. З огляду на зазначене розгляд заяви Вищої ради юстиції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року здійснюється за правилами, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України, чинного станом на 18 травня 2017 року (відкриття провадження у справі Верховним Судом України).
		60. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Верховного Суду вважає, що заява ВРП підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		61. Визначальним у розв`язанні цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях позивачки ознак порушення присяги, строків давності звільнення судді з посади за порушення присяги та дотримання процедури звільнення судді з посади.
		62. Частиною п`ятою статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) встановлено перелік підстав звільнення судді з посади, зокрема, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		63. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII «Правосуддя» Конституції України в Україні діє Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		64. З 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08 квітня 2014 року № 1188-VII (далі - Закон № 1188-VII), який згідно з його преамбулою визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
		65. Відповідно до статті 1 цього Закону № 1188-VII метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
		66. За змістом частин другої і третьої статті 4 Закону № 1188-VII з метою реалізації цього Закону утворюється Тимчасова спеціальна комісія (далі - ТСК) у складі 15 членів. ТСК здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту ТСК, що затверджується на першому засіданні ТСК.
		67. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.
		68. Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1188-VII заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.
		69. За частиною четвертою статті 2 Закону № 1188-VII ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.
		70. Відповідно до частини п`ятої статті 2 вказаного Закону № 1188-VII заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
		71. Відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
		- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях;
		- про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КпАП за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
		72. Згідно з частинами першою і другою статті 7 Закону № 1188-VII за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРЮ. Висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.
		73. У спірному періоді звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувалося за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР). На підставі подання ВРЮ ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.
		74. Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		75. Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла до 27.02.2015), одним із складів порушенням суддею присяги визначено, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		76. Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції», правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов`язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п`ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону № 2453-VI та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.
		77. Додержання присяги є обов`язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.
		78. Дотримання суддею своїх обов`язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.
		79. Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України.
		80. Присяга судді вимагає від нього об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді.
		81. Суддя повинен дотримуватися незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 N 2006/23).
		82. 12 лютого 2015 року був прийнятий Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі  -Закон № 192-VIII), яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.
		83. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII цей Закон набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування, крім пунктів 6 та 8 розділу І цього Закону, а також крім цього пункту, пунктів 3 і 4 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
		84. Закон № 192-VIII був опублікований 26 лютого 2015 року, тому пункти 6 та 8 розділу І та пункти 1, 3 і 4 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 27 лютого 2015 року, а всі інші його положення - з 28 березня 2015 року.
		85. Пунктом 6 розділу І Закону № 192-VIII були внесені зміни до Закону № 22/98-ВР, зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		86. З набранням чинності зазначених положень Закону № 192-VIII набрали  чинності й пункти 3 і 4 його розділу ІІ, відповідно до яких  повноваження членів ВРЮ, призначених ВРУ, Президентом України, з`їздом адвокатів України, з`їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, припиняються. Зазначені суб`єкти мали призначити членів ВРЮ в порядку, передбаченому Законом № 22/98-ВР, з урахуванням внесених Законом № 192-VIIIзмін, та не пізніше шістдесяти днів з дня набрання чинності пунктом 6 розділу І цього Закону.
		87. Враховуючи, що згідно з Конституцією України та частиною першою статті 5 Закону № 22/98-ВР ВРЮ складається з двадцяти членів і є повноважною відповідно до статті 16 зазначеного Закону за умови призначення на посаду не менш як чотирнадцяти членів, то з набранням чинності пунктом 3 розділу ІІ Закону № 192-VIII діяльність ВРЮ як колегіального, постійно діючого, незалежного органу, до компетенції якого, крім іншого, належить вирішення питань щодо звільнення суддів за порушення присяги судді, була припинена.
		88. У порядку, визначеному Законом № 22/98-ВР зі змінами, внесеними Законом № 192-VIII, а також з урахуванням пунктів 3, 4 розділу II Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» був сформований новий склад ВРЮ, яка 04 червня 2015 року набула повноважності та розпочала свою діяльність у новому складі.
		89. З 28 березня 2015 року набрав чинності Закон № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, згідно зі статтею 96 якого дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		90. У частині першій статі 97 зазначеного Закону міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.
		91. З цієї ж дати, тобто з 28 березня 2015 року, набрав чинності і пункт 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII, згідно з яким заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
		92. Згідно з частинами першою-третьою статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді з посади, далі - Закон № 2453-VI) відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону №     22/98-ВР.
		93. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 27 Закону № 22/98-ВР ВРЮ приймає такі акти, як подання про звільнення суддів з посади. 
		94. Про внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається рішення (частина шоста статті 32 Закону № 22/98-ВР у редакції Закону № 192-VIII).
		95. Згідно з частиною першою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у цій же редакції) питання про звільнення судді з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		96. Згідно з частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у цій же редакції) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		97. Повертаючись до обставин цієї справи Верховний Суд зазначає, що спеціальна перевірка дій судді ОСОБА_1 як тимчасовий посилений захід з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги здійснена ТСК відповідно до вимог Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
		98. Так, згідно мотивувальної частини оскаржуваного рішення ВРЮ слідує, що дисциплінарна справа стосовно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 відкрита за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 09 червня 2015 року № 47/02-15, у якому ТСК визнала у діях судді наявність ознак порушення присяги і направила зазначений висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		100. ВРЮ констатувала у своєму рішенні, що під час розгляду в судовому засіданні 22 січня 2014 року клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, під час якого захисник наголошував на тому, що ОСОБА_3 перебуває у важкому стані, навіть не рухається, а до суду його доставлено з Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, суддя ОСОБА_1 не вчинила дій в порядку, визначеному частиною шостою статті 206 КПК України.
		101. Частиною шостою статті 206 КПК України передбачено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		102. ВРЮ указала в оскаржуваному рішенні, що слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою статті 206 КПК України, незалежно від наявності заяви особи, якщо відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання. 
		103. ВРЮ також зазначила, що під час розгляду клопотання про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України. Суддя ОСОБА_1 не обґрунтувала, чому дійшла до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.
		104. ВРЮ наголосила, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		105. У ході розгляду дисциплінарної справи ВРЮ дійшла висновку, що суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не забезпечено виконання завдань кримінального провадження та недодержано принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		106. Із змісту оскаржуваного рішення слідує, що за наслідками розгляду вищевказаної дисциплінарної справи ВРЮ кваліфікувала дії слідчого судді ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя, які стали предметом перевірки, як такі, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов`язків, принижують авторитет судової влади, що відповідає складу порушення присяги суддею, визначеному абзацом 2 частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР.
		107. Рішення суду, про перегляд якого подана заява, не містить у повній мірі мотивів заперечення та правових висновків, сформульованих за наслідками дослідження і юридичної оцінки згаданих вище питань, серед яких і такі обставини: які дії, вчинки чи проступки стали підставами для ухвалення спірного рішення; чи була передбачена відповідальність судді за ці дії; чи немає обставин, що виключають її настання; чи законним і обґрунтованим є це рішення; чи співмірна (не є явно несправедливою або свавільною) міра відповідальності, якщо так, то які аргументи свідчать про це; чи не були порушені права судді, за яких рішення про його відповідальність за порушення присяги має викликати обґрунтовані сумніви в його законності, чи була дотримана процедура притягнення до відповідальності судді, інші обставини, що стосуються предмета судового контролю.
		108. Верховний Суд зазначає, що матеріали кримінального провадження ВАСУ не витребовувалися, так само як і матеріали, направлені ТСК до ВРЮ разом із висновком, на підставі яких ТСК та ВРЮ ґрунтували свої висновки, а отже й не досліджувались.
		109. Наведене в сукупності свідчить й про невиконання ВАСУ вимог Верховного Суду України, викладених останнім у постанові від 11 жовтня 2016 року.
		110. Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС України компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду.
		111. Аналіз змісту законодавчих норм, якими врегульовані спірні правовідносини, свідчить про те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою, а тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути дуже високим аби не допустити порушення її прав, зокрема, й закріпленого статтею 43 Конституції України права на працю.
		112. З іншого боку обов`язковість з`ясування всіх обставин скоєного суддею вчинку, який уповноваженим органом розцінюється саме як порушення присяги, покликана унеможливити уникнення відповідальності такої особи в разі безумовного доведення та встановлення вчинення нею такого порушення закону, яке порочить звання судді, викликає сумнів у його об`єктивності та неупередженості.
		113. Враховуючи викладене, постанова ВАСУ від 30 березня 2017 року не ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне й обґрунтоване судове рішення, у зв`язку з чим заяву ВРП слід задовольнити частково.
		Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII), Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Заяву Вищої ради правосуддя задовольнити частково.
		2. Постанову Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року у справі №800/582/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України    (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року).
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		Л.О. Єресько
		А.Г. Загороднюк 
		В.М. Соколов 
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...