Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/847/14-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання служб. становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2021.
Дата набрання законної сили: 27.01.2021
Номер судового провадження: 51-2344км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013150400000039

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		іменем України
		 
		 
		27 січня 2021 року
		м. Київ
		справа № 462/847/14-к
		провадження № 51-2344км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		прокурора ОСОБА_6 ,
		виправданого ОСОБА_7 ,
		захисника ОСОБА_8 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора військової прокуратури Західного регіону України, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013150400000039, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК. 
		Вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів у кримінальному провадженні. 
		Згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_7 інкриміновано вчинення злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 410 КК, за таких обставин.
		05 червня 2003 року за наказом командувача Західного оперативного командування № 107 обвинувачений ОСОБА_7 був призначений на посаду помічника начальника центру  начальника фінансово-економічного відділу НОМЕР_1 Центру забезпечення продовольством і зберігання техніки та майна продовольчої служби (далі  124 Центр) та проходив службу на цій посаді у військовому званні «майор». 
		13 лютого 2009 року Департаментом фінансів Міністерства оборони України для 124 Центру на 2009 рік затверджений кошторис, у якому не передбачалось видатків на виплату грошової компенсації за продовольче забезпечення. Кредиторської заборгованості у 124 Центрі з виплати компенсації за продовольчий пайок перед військовослужбовцями та колишніми військовослужбовцями й іншими військовослужбовцями не було. 
		У травнічервні 2009 року до ОСОБА_7 в приватному порядку звернулися сторонні особи, які не проходили військової служби у НОМЕР_1 Центрі і не перебували на продовольчому забезпеченні, не мали жодного відношення до центру і повідомили про нібито наявність у них судових рішень щодо стягнення з центру компенсації за неотриманий продовольчий пайок. Знаючи порядок виплати грошових коштів за судовими рішеннями, ОСОБА_7 використав зазначену інформацію з метою надалі викрасти військове майно  грошові кошти центру. З цією метою 02 червня 2009 року ОСОБА_7 усупереч вимогам пунктів 5.25, 5.26 Положення про фінансове господарство направив заявку на збільшення кошторису 124 Центру за КЕКВ 1133 «Продукти харчування», маючи на меті згодом привласнити військове майно  грошові кошти центру. У заявці ОСОБА_7 надав недостовірну інформацію про те, що виконавча служба м. Львова нібито зобов`язує 124 Центр на виконання рішень судів у червні 2009 року виплатити компенсацію за неотриманий продовольчий пайок, інакше, в липні 2009 року буде накладено арешт на рахунки центру для примусового виконання судових рішень.
		На цей час ОСОБА_7 було достовірно відомо, що у 124 Центрі рішень суду з приводу стягнення компенсації за неотриманий продовольчий пайок, позовних заяв та викликів до суду з цього приводу не надходило, рахунків центру органами державної виконавчої служби не було арештовано та виконавчих проваджень про примусове виконання рішень суду не було відкрито.
		Потім, порушуючи вищенаведені вимоги п. 5.26 Положення про фінансове господарство, ОСОБА_7 направив виготовлену ним заявку не до виконавця програми «Продовольче забезпечення»  Центрального управління продовольчого забезпечення тилу ІНФОРМАЦІЯ_2 , як це передбачено, а до Головного фінансово-економічного управління Збройних Сил України, вказавши визначену ним на власний розсуд суму 2780460 грн, яка не була підтверджена будь-якими документами чи розрахунками фінансово-економічної служби центру. 14 липня 2009 року Головне фінансово-економічне управління Збройних Сил України відповідно до розподілів № 170 та № 174 Державного департаменту закупівель Міністерства оборони України на підставі поданої ОСОБА_7 заявки від 02 червня 2009 року перерахувало на розрахунковий рахунок центру грошові кошти у сумі 950 000 грн за КЕКВ 1133 «Продукти харчування». Майор ОСОБА_7 як помічник начальника центру  начальник фінансово-економічного відділу 124 Центру відповідно до вимог п. 5.6 Положення про фінансове господарство у процесі фінансового планування відповідно до своїх повноважень був зобов`язаний забезпечити законне та ефективне використання виділених у його розпорядження коштів. Натомість у липні 2009 року, реалізуючи свій умисел на привласнення військового майна НОМЕР_1 Центру  грошових коштів у сумі 950 000 грн, ОСОБА_7 отримав у приватному порядку на території центру від сторонніх осіб, які не проходили у ньому службу, не перебували на продовольчому забезпеченні і не мали жодного відношення до центру та підстав для стягнення коштів, судові документи  постанову суду від 19 січня 2009 року № 2-а-59/2009 року та виконавчий лист від 12 лютого 2009 року № 2-а-59/2009 року, яких у передбаченому законом порядку судові органи на території України не приймали та не видавали. Про отримання цих документів ОСОБА_7 доповів т.в.о начальника 124 Центру ОСОБА_9 . За рішенням останнього ОСОБА_7 був визначений відповідальним виконавцем цих документів і відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, як службова особа, зобов`язаний був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
		Проте ОСОБА_7 , порушуючи вимоги п. 1.4, 4.5, 4.7 Інструкції з організації представництва інтересів військової частини під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, ведення претензійно-позовної роботи та виконання рішень судів, затвердженої наказом Міністра оборони України від 14 грудня 2007 № 686 (далі  Інструкція), зловживаючи службовим становищем, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, з корисливих мотивів, діючи в особистих інтересах отримані судові документи не зареєстрував, від юрисконсульта центру приховав, жодних заходів для оскарження не вжив і ОСОБА_9 про можливість оскарження цього рішення в апеляційному порядку не доповів. Вчиняючи дії щодо привласнення військового майна НОМЕР_1 Центру  грошових коштів у сумі 950000 грн, ОСОБА_7 надав вказівку бухгалтеру ОСОБА_10 виготовити платіжне доручення від 31 липня 2009 року № 274 та заявку на видачу готівки. Ці документи разом із вказаним судовим рішенням та виконавчим листом, яких у передбаченому законом порядку судові органи на території України не приймали та не видавали, він подав до Управління державного казначейства у Залізничному районі м. Львова як підставу для отримання готівки. 
		31 липня 2009 року ОСОБА_7 разом із касиром ОСОБА_11 отримав в установі обслуговуючого банку готівку в сумі 950 000 грн, які були поміщені в касу 124 Центру. Цього ж дня ОСОБА_7 усунув підлеглу-касира ОСОБА_11 від видачі готівки, надавши їй вказівку залишити приміщення каси та повідомивши останню про намір особисто здійснити нібито видачу цих коштів. Проте усупереч вимогам п. 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, акт про результати перерахування і передавання цінностей не склав і т.в.о. начальника центру про це не повідомив, військове майно 124 Центру  грошові кошти в сумі 950 000 грн ОСОБА_7 привласнив, розпорядившись ними на власний розсуд. Тоді ж, щоб приховати цей факт, ОСОБА_7 склав роздавальну відомість № 64 про нібито видачу грошових коштів у сумі 950000 грн стороннім особам, які не проходили службу у 124 Центрі і не перебували на продовольчому забезпеченні і жодного відношення до Центру не мали. З метою надання вигляду законності нібито проведеній фінансовій операції ОСОБА_7 , зловживаючи своїм службовим становищем, порушуючи вимоги п. 1.18 Положення з бухгалтерського обліку в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21 червня 2007 року № 363, без належно оформлених первинних документів, які повинні містити достовірні дані, надав вказівку підлеглій йому касиру ОСОБА_11 провести списання суми в касовій книзі та інших фінансово-звітних документах, що засвідчив своїм підписом. Тим самим ОСОБА_7 безпідставно списав з обліку бюджетні кошти за КПКВ 2101020/3 КЕКВ 1133 ст. 0430 у сумі 950 000 грн як такі, що виплачені згідно із судовим рішенням від 19 січня 2009 року № 2-а-59/2009р. та виконавчим листом від 12 лютого 2009 року № 2-а-59/2009р., оскільки офіційно таке рішення суду і виконавчий лист до центру не надходило й судами України не були прийняті.
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
		У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Свої доводи обґрунтовує тим, що в апеляційній скарзі прокурора були наведені конкретні, детальні й вагомі доводи, які вимагали ретельної перевірки під час апеляційного розгляду, у тому числі шляхом дослідження відповідних доказів.
		На думку сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції мав перевірити обґрунтованість і вмотивованість висновків суду першої інстанції про:
		 наявність підроблених судових документів щодо стягнення з 124 Центру компенсації за неотриманий продовольчий пайок на суму 950000 грн; 
		 підстави збільшення у 2009 році фінансування 124 Центру на суму 950000 грн і про те, які військові службові особи брали в цьому участь; 
		 те, яким чином використані кошти у сумі 950000 грн, виділені 124 Центру, і чи спричинено державі матеріальні збитки на вказану суму; 
		 виконання чи невиконання ОСОБА_7 нормативних актів, якими визначені його компетенція як службової особи та коло службових обов`язків останнього; 
		 причинний зв`язок із наслідками, що настали.
		Крім того, апеляційний суд в ухвалі виклав у скопійованому вигляді усі доводи апеляційної скарги прокурора. В такий же спосіб в ухвалі, вже з власними висновками, апеляційний суд виклав доводи суду першої інстанції, оскільки мотивування ухвали фактично звелося до викладення змісту вироку суду першої інстанції.
		Як зазначає прокурор, суд у мотивувальній частині виправдувального вироку дійшов висновку про те, що мала місце звичайна діяльність службових осіб військової частини щодо виплати грошової компенсації певним особам за неотриманий продовольчий пайок на підставі законного та неоспорюваного судового рішення, тобто відсутня сама подія злочину, у той же час виправдав ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, тобто суд зазначив дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що суперечить вимогам ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону прокурор вважає недотримання судом апеляційної інстанції ч. 3 ст. 404 КПК через відмову прокурору у задоволенні його клопотання про дослідження певних доказів, що, на його думку, перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. 
		Тому стверджує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 23, 370, 419 КПК.
		З погляду сторони обвинувачення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що потягло за собою незастосування закону про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню. 
		У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 вказують на безпідставність доводів у цій касаційній скарзі й на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6  підтримали касаційну скаргу, просили скасувати ухвалу і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. 
		Захисник ОСОБА_8 та виправданий ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ухвала апеляційного суду  це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
		У статті 419 КПК визначено чітку вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, а також положення закону, яким він керувався. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
		Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
		Проте указаних вимог закону під час розгляду цього кримінального провадження апеляційним судом дотримано не було.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у поданій на вирок районного суду апеляційній скарзі прокурор навів конкретні доводи, просив скасувати згадане рішення і ухвалити новий вирок, за яким засудити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 410 КК і призначити йому покарання у межах санкції цього закону України про кримінальну відповідальність.
		За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою й відмовив у її задоволенні. 
		Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд, хоча і виклав детально доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, однак, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не перевірив їх, вичерпних та конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилалася сторона обвинувачення. Колегія суддів апеляційного суду зосередилась виключно на висновках суду першої інстанції та обмежилась переліченням доказів, наведених у вироку, не проаналізувавши їх у контексті з доводами прокурора. В ухвалі не наведено обґрунтованих мотивів залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, як і спростування обставин, на які він посилався.
		В апеляційній скарзі прокурор вказував на відсутність судових рішень про стягнення з відповідача  124 Центру грошових коштів на задоволення позову з грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок на суму 950000 грн, посилаючись на протокол огляду Єдиного державного реєстру судових рішень, відповіді, отримані з районних, міжрайонних, районних у містах судів загальної юрисдикції з усіх областей України та м. Києва і Севастополя, акт службового розслідування МО України, 07 квітня 2010 року затвердженого Міністром оборони України.
		Однак апеляційний суд залишив поза увагою цей довід прокурора, відповіді на нього не дав і продублював текст вироку суду першої інстанції в цій частині, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК.
		До того ж колегія суддів дійшла висновку, що без оцінки суду апеляційної інстанції залишився довід сторони обвинувачення про наявність у розпорядженні  ОСОБА_7 двох сфальсифікованих рішень різних судів: одне з них, датоване 2008 роком, ОСОБА_7 надав ревізору ОСОБА_12 для проведення контрольного заходу  ревізії, а інше, датоване 2009 роком, 31 липня 2009 року надав безпосередньо в Управління державного казначейства для отримання коштів у сумі 950000 грн. 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у розпорядженні обвинуваченого ОСОБА_7 на час видачі коштів відповідного рішення суду та виконавчого листа підтверджено протоколом огляду документів, згідно з яким 07 серпня 2009 року представником військової прокурати ОСОБА_13 зі 124 ЦЗП та МП ЗС України отримано рішення № 2а-59/2009 від 19 січня 2009 року Замостянського районного суду м. Вінниці, виконавчий лист №2а-59/2009 від 12 лютого 2009 року, справа №93 меморіальний ордер №1 т. 2 на 217 арк., із видатковим касовим ордером №78 від 31 липня 2009 року, роздавальна відомість № 64 та роздавальні відомості по касових операціях за травень-липень 2009 року, а також протоколом огляду бухгалтерських документів, які подавались 31 липня 2009 року бухгалтером ОСОБА_14 . Однак суд апеляційної інстанції не перевірив доводів прокурора в апеляційній скарзі про те, що висновки суду першої інстанції в цій частині не ґрунтуються на даних матеріалів кримінального провадження, а лише формально погодився з таким висновком, обмежившись мотивами, зазначеними у вироку суду, не виклавши власних.
		Крім того, в оскаржуваній ухвалі не зазначено підстав визнання необґрунтованими доводів прокурора щодо відсутності документа про виділення коштів 124 Центру у розмірі 2 780 460 грн, датованого 26 березня 2009 року.
		Також апеляційний суд залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення про безпідставність визнання судом першої інстанції неважливими для встановлення обставин у кримінальному провадженні показань свідків ОСОБА_15 ,  ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . Як вказував прокурор, під час судового розгляду ці свідки надали категоричні показання, що сторонні особи групами або у помітній кількості, більше 810 осіб на територію 124 Центру не проходили. Не взяв до уваги суд і показань свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 стосовно того, що біля приміщення каси та в касі нікого не бачили, видачу коштів ОСОБА_7 не спостерігали. 
		Разом із тим, не надав апеляційний суд відповіді на довід сторони обвинувачення про хибність висновку щодо незаподіяння державі збитків на суму 950000 грн з огляду на акт службового розслідування, затверджений Міністром оборони України, та показання ОСОБА_20 , на які посилався прокурор, а також про безпідставність висновку суду першої інстанції стосовно невиконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2013 року. 
		Апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК, належно не обґрунтував, на якій підставі відхилив доводи прокурора в апеляційній скарзі, а лише процитував позицію суду першої інстанції, що є явно недостатнім для переконливості мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не містить належних та достатніх мотивів прийнятого ним рішення, що суперечить положенням ст. 419 КПК та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновок апеляційного суду про відсутність у діянні  ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК, є передчасним.
		За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора  задоволенню частково.
		Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане у постанові суду касаційної інстанції, за необхідності, відповідно до ст. 404 КПК, повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, і, дотримуючись процесуальних прав сторін, постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора військової прокуратури Західного регіону України, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій задовольнити частково.
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...