Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/1037/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2021.
Дата набрання законної сили: 29.01.2021
Номер судового провадження: 61-7910ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 січня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 569/1037/18
		провадження № 61-7910св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федоркова Віктора Івановича на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Шимків С. С., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (далі - ТОВ «ФК «Приватні інвестиції») про визнання припиненим договору іпотеки, посилаючись на те, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ВАТ «Кредобанк») було укладено кредитний договір № 132-08, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 99 000 доларів СШАз кінцевим терміном повернення до 25 березня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 26 березня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ним було укладено договір іпотеки № 132-08/1. 26 лютого 2010 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08, згідно з пунктом 1 якого внесено зміни та доповнення в договір шляхом укладення його в новій редакції. Оскільки між сторонами був укладений новий кредитний договір та змінено первинний договір у понад 20-ти пунктах, кредитний договір від 26 березня 2008 року № 132-07 було припинено, а відтак було припинено і додаткові зобов`язання, пов`язанні з кредитним договором, а саме договір іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1. Враховуючи наведене, посилаючись на положення статті 604 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України),  ОСОБА_1 просив: визнати припиненою за домовленістю сторін з 26 лютого 2010 року стару редакцію кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 , та відповідно забезпечувальний, похідний від нього договір іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1, укладений між ним та ВАТ «Кредобанк»; зобов`язати ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» як правонаступника ВАТ «Кредобанк» у кредитному договорі від 26 березня 2008 року № 132-08 та договорі іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1 подати до державного реєстратора відповідне повідомлення про припинення іпотеки за договором іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1, укладеним між ним та ВАТ «Кредобанк».
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 листопада 2018 року у складі судді Ковальова І. М. позов задоволено. Визнано припиненою за домовленістю сторін з 26 лютого 2010 року стару редакцію кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 , та відповідно забезпечувального, похідного від нього договору іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 Зобов`язано ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» як правонаступника ВАТ «Кредобанк» у кредитному договорі від 26 березня 2008 року № 132-08 та договорі іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1 подати до державного реєстратора відповідне повідомлення про припинення іпотеки за договором іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08/1, укладеним між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок укладення додаткового договору до кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08 шляхом внесення змін та доповнень в договір відбулася новація, а тому в силу статті 604 ЦК України зобов`язання за первісним кредитним договором від 26 березня 2008 року припинилися, тому право на іпотеку відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку» також є припиненим.
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сторони не ставили перед собою завдання замінити одне зобов`язання іншим і, відповідно, не досягли такої мети, що вказує на відсутність наміру сторін вчинити новацію. Додатковою угодою були змінені певні пункти та внесено доповнення до кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08, а сама по собі зміна деяких умов договору, які не призвели до заміни самого кредитного зобов`язання на інше: характер прав і обов`язків учасників, а також порядок виконання зобов`язання залишилися незмінними, що не припиняє первісного зобов`язання сторін за кредитним договором та договором іпотеки. Крім того, в додатковій угоді від 26 лютого 2010 року не зазначено, що зобов`язання ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 за кредитним договором і договором іпотеки припиняються. Матеріали справи не містять, а позивачем не надані докази, які б свідчили про досягнення згоди між сторонами про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням. Отже, додатковий договір до кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08 не може бути розцінений як новація в розумінні статті 604 ЦК України.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федорков В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 листопада 2018 року залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 604 ЦК України, в результаті чого дійшов помилкового висновку про відсутність в діях сторін під час укладення додаткового договору до кредитного договору наміру вчинити новацію. Висновок апеляційного суду про невиконання позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором зроблений на припущеннях, оскільки не підтверджений жодним доказом. Крім того, в порушення норм процесуального права, апеляційний суд безпідставно залишив без розгляду подане його представником клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджують відсутність заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
		 
		04 червня 2019 року справа № 569/1037/18 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Судами встановлено, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та ВАТ «Кредобанк» було укладено кредитний договір № 132-08, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 99 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 25 березня 2018 року. 
		 
		З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 26 березня 2008 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 132-08/1, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка загальною площею 0,0353 га, що знаходиться за цією ж адресою.
		 
		26 лютого 2010 року між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08, згідно з пунктом 1 якого внесено зміни та доповнення в договір, шляхом укладення його в новій редакції.
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 серпня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 132-08 (нова редакція договору від 26 лютого 2010 року) в розмірі 753 779,45 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом банку відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору відмовлено за безпідставністю позовних вимог. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2011 року рішення Рівненського міського суду від 10 серпня 2011 року в частині солідарного стягнення на користь ПАТ «Кредобанк» 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасовано та в задоволенні вимог ПАТ «Кредобанк» в цій частині відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
		 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2011 року залишено без змін.
		 
		26 грудня 2011 року між ВАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» було укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, за умовами якого до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 згідно з кредитним договором від 26 березня 2008 року № 132-08 разом з правом вимоги за усіма договорами, що виступають забезпеченням належного виконання умов кредитного договору. Внаслідок цього ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» надалі виступило правонаступником ВАТ «Кредобанк» у кредитному договорі з ОСОБА_2 та, відповідно, у договорах забезпечення.
		 
		Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки, укладеного між сторонами у справі, цей договір забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_2 (позичальник) та вимог іпотекодержателя за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 132-08, укладеним між позичальником та іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі (основне зобов`язання). Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається позичальнику іпотекодержателем на наступних умовах: сума кредиту 99 000 доларів США, термін повернення кредиту - до 25 березня 2018 року. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). 
		 
		Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 
		 
		Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені в договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
		 
		Відповідно до частин другої, четвертої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання. 
		 
		Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення. 
		 
		До умов новації віднесено такі: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться в частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим. 
		 
		Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
		 
		Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.
		 
		Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.
		 
		Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. 
		 
		Такий висновок щодо застосування положень статті 604 ЦК України викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18 (провадження № 61-43444св18).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для припинення договору іпотеки від 26 березня 2008 року № 132-08, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , з огляду на те, що укладаючи 26 лютого 2010 року додатковий договір до кредитного договору від 26 березня 2008 року, сторони вказаного договору не ставили перед собою завдання замінити одне зобов`язання іншим і, відповідно, не досягли такої мети, що вказує на відсутність наміру сторін вчинити новацію. Додатковим договором, укладеним між банком та ОСОБА_2 , були змінені певні пункти та внесено доповнення до кредитного договору від 26 березня 2008 року № 132-08, тобто відбулася зміна деяких умов договору, які не призвели до заміни самого кредитного зобов`язання на інше: характер прав і обов`язків учасників, а також порядок виконання зобов`язання залишилися незмінними, що не припиняє первісного зобов`язання сторін за кредитним договором та договором іпотеки. Крім того, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, в додатковій угоді від 26 лютого 2010 року не зазначено, що зобов`язання ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 за кредитним договором і договором іпотеки припиняються. Тобто позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про досягнення між банком та ОСОБА_2 згоди про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням. Отже, додатковий договір до кредитного договору не може бути розцінений як новація в розумінні статті 604 ЦК України.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що висновок апеляційного суду про невиконання позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором зроблений на припущеннях, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не надав належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин, а витяг з кредитної історії позичальника, на який посилається заявник, вказаний факт не підтверджує, а тому недолучення його до матеріалів справи на стадії її апеляційного розгляду не має правового значення для правильного вирішення справи.
		 
		Інші доводи касаційної скарги по своїй суті ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федоркова Віктора Івановича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...