Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 390/361/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2021.
Дата набрання законної сили: 28.01.2021
Номер судового провадження: 51-1609км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		28 січня 2021 року
		м. Київ
		справа № 390/361/15-к
		провадження № 51-1609 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		представника потерпілих  ОСОБА_6 ,
		виправданого  ОСОБА_7 ,
		захисника  ОСОБА_8 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , представника потерпілих ОСОБА_6 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 12012120050000064 щодо
		 
		ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мартоноша Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
		 
		Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих залишено без задоволення, а вирок суду  без зміни.
		 
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 01 грудня 2012 року приблизно о 10:20 год., керуючи автомобілем ГАЗ-5312, який належав ТОВ «Ласка», рухаючись по вул. Кірова у с. Могутнє Кіровоградської області, грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху, невірно відреагував на зміну дорожньої обстановки, яка виразилася у появі дитини дошкільного віку поблизу дороги без дорослих, чим також порушив п. 1.7 ПДР, не знизив швидкості керованого ним автотранспорту у порушення вимог п. 12.3 Правил. У цей час малолітній пішохід ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) розпочала рух через проїзну частину справа наліво щодо напрямку руху автомобіля, однак ОСОБА_7 через обрану невірну швидкість руху та проявлену безпечність не зміг зупинити керований ним автотранспорт до лінії руху пішохода, внаслідок чого стався наїзд.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена сукупністю доказів, яким суд першої інстанції дав невірну оцінку, між діями обвинуваченого та наслідками у виді смерті потерпілої є причинно-наслідковий зв`язок. Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у допиті свідків та експертів, обмежившись лише частковим дослідженням письмових доказів, а тому рішення цього суду не можна вважати належним чином обґрунтованим.
		 
		Касаційна скарга потерпілих та їх представника також містить вимогу про скасування судових рішень та призначеного нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції вони вказують на те, що суд при оцінці доказів не повно врахував висновки експертиз та показання експертів у судовому засіданні, послався на суперечливі докази без їх належної оцінки з точки зору допустимості, не зазначив у вироку мотивів, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші. Також посилаються на неповноту апеляційного розгляду, оскільки суд не допитав безпосередньо в судовому засіданні експертів, на суперечливості висновків яких наголошували потерпілі.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		На касаційні скарги надійшли заперечення від виправданого, його захисника та представника цивільного відповідача, які вважали доводи скарг безпідставними та просили залишити судові рішення без зміни.
		 
		Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скарги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
		Представник потерпілих підтримав скарги та просив скасувати судові рішення.
		Виправданий та його захисник заперечували проти задоволення скарг та просили залишити судові рішення без зміни.
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		 
		Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 438 КПК України, предметом перевірки суду касаційної інстанції можуть бути доводи, які узгоджуються з його процесуальними повноваженнями, тобто стосуються: істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність; невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі винного.
		 
		Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить із обставин, установлених цими судами. 
		 
		Доводи прокурора, потерпілих та їх представника щодо неповноти судового розгляду у суді першої інстанції, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		 
		Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		Питання, щодо дослідження яких у законі встановлена заборона, суд касаційної інстанції не вправі досліджувати незалежно від процесуальних позицій сторін. Таким чином, доводи касаційних скарг щодо неповноти судового розгляду в суді першої інстанції не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Натомість, зазначені доводи, відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції. 
		 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційних скарг, які стосувалися неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, й дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді із дотриманням вимог ст. 22 КПК України. 
		 
		Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи. 
		 
		Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		 
		Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62). 
		 
		Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
		 
		Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК Україниобов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. 
		 
		Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили наявність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому протиправного діяння.
		 
		З таким висновком погодився і апеляційний суд, який у свою чергу зазначив, що доводи апеляційних скарг не містять доказів того, що розгляд справи проводився із порушеннями або не в повному обсязі. Доводи зазначених скарг носять оціночний характер щодо інкримінованого ОСОБА_7 правопорушення.
		 
		Зі змісту касаційних скарг убачається, що прокурор та потерпіла сторона висловлюють незгоду з даною судом оцінкою доказів та дають їм власну оцінку.
		 
		Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист. 
		 
		Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
		 
		З об`єктивної сторони даний злочин характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв`язком між діянням і наслідками. Діяння (дія чи бездіяльність) виражається в порушенні правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною. Тому при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею потрібно звертатися до нормативних актів, які регламентують порядок дорожнього руху. Причинний зв`язок між діянням і наслідками, що настали, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього злочину.
		 
		В судовому засіданні були досліджені усі докази, які прокурор вважав за необхідне надати суду для доведеності винуватості ОСОБА_7 , задоволені клопотання учасників процесу про проведення експертиз та допиті експертів у суді. При цьому суд вірно встановив, що стороною обвинувачення не доведено причинний зв`язок між діянням обвинуваченого та суспільно небезпечними наслідками у вигляді загибелі малолітньої ОСОБА_11 .
		 
		Такі висновки суд зробив на підставі аналізу та оцінки, зокрема, протоколів проведення слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також ОСОБА_7 , які визнані належними та допустимими доказами, оскільки зазначені слідчі дії проведені із дотриманням вимог ст. 240 КПК України. Суд зазначив, що слідчі експерименти, які були проведені 10 січня 2013 року, відбувалися через незначний період часу після ДТП, що мало позитивний вплив на достовірність їх результатів, оскільки обставини події краще збереглися в пам`яті очевидців. Мета цих слідчих експериментів по встановленню і уточненню відомостей, які мали значення для встановлення обставин справи, була досягнута. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що перед судом першої інстанції не порушувалося питання про визнання цих доказів неналежними та недопустимими, а суд під час проведення судового розгляду перш за все керується вимогами змагальності сторін та свободи в поданні ними суду доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Більш того, саме на зазначені докази посилалася сторона обвинувачення, як на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .
		 
		Судами як першої, так і апеляційної інстанцій були всебічно досліджені висновки численних експертиз, проведених у цьому кримінальному провадженні, зокрема, висновки судових автотехнічних експертиз від 30 січня 2013 року № 66/18 та від 29 серпня 2013 року № 291, згідно яких водій автомобіля ГАЗ-5312 ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди, не мав у своєму розпорядженні технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, а тому дії водія з технічної точки зору не знаходяться в причинному зв`язку із настанням ДТП.
		 
		Також було досліджено висновок комісійної автотехнічної експертизи від 27 грудня 2013 року № 11206/11207/13-52 та висновок комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 12 вересня 2014 року № 1983/1984-14 та надано їм відповідну оцінку. А саме, суд урахував те, що висновок експертизи від 12 вересня 2014 року був викладений по чотирьом варіантам розташування місця наїзду та темпу руху пішохода, оскільки з даного питання були наявні протиріччя в показаннях свідків та водія. При цьому в експертизі зазначено, що за показаннями свідка ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_10 визначити, чи мав водій технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, не можливо. Що стосується варіанту, зробленому на підставі показань свідка ОСОБА_12 , то суд при його оцінці вказав, що згідно висновків експертизи, показання цього свідка в частині відстані від автомобіля до пішохода в момент виходу його з хвіртки, перебування на правому узбіччі та виходу на проїзну частину з технічної точки зору позбавлені технічного змісту. Отже, суд вірно зазначив, що подальші розрахунки, зроблені на підставі показань свідка ОСОБА_12 носять імовірний характер. Крім того, суд звернув увагу на те, що цей свідок є подругою та кумою потерпілої ОСОБА_10 , а її свідчення суперечать свідченням інших очевидців ДТП та матеріалам кримінального провадження.
		 
		За наведених обставин суд, оцінивши висновки зазначених експертиз у сукупності з іншими доказами по справі та показаннями у судовому засіданні експертів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що найточніше розвиток даної дорожньо-транспортної пригоди відображено в показаннях водія ОСОБА_7 та тому варіанті у висновку експертизи, який ґрунтується саме на його показаннях.
		 
		Суд апеляційної інстанції у свою чергу зазначив, що три незалежні автотехнічні експертизи, які були проведені трьома різними експертними закладами в своїх висновках зазначили, що водій автомобіля ГАЗ-5312 не мав у своєму розпорядженні технічної можливості уникнути наїзду на пішохода, а отже його дії не перебувають у причинному зв`язку із наслідками, що настали. У той же час остання комісійна комплексна експертиза від 12 вересня 2014 року містить різні варіанти розвитку події, які оцінені судом першої інстанції та з такою оцінкою погоджується апеляційний суд.
		 
		Стосовно доводів касаційної скарги потерпілих щодо безпідставного врахування при постановленні вироку показань ОСОБА_7 , які він давав під час досудового слідства як свідок, то слід зазначити наступне.
		 
		Згідно визначеній у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 цього Кодексу суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		 
		З тексту вироку суду першої інстанції вбачається, що в основу вироку були покладені показання ОСОБА_7 , які він давав безпосередньо в судовому засіданні, а отже порушень вищенаведених вимог закону немає. Що ж стосується пояснень, які він давав під час проведення із ним як зі свідком слідчого експерименту, то згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року, метою слідчого експерименту є проведення слідим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від свідка (підозрюваного) відомостей під час цієї слідчої дії не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії. Показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту. Згідно вироку суду, доказами у кримінальному провадженні були визнані саме протоколи проведення слідчого експерименту із ОСОБА_7 , де зафіксовано обстановку та обставини ДТП. Отже, порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено.
		 
		Апеляційний суд, розглянувши апеляційні скарги прокурора і представника потерпілих у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарг. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Крім того, виклав детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 . 
		 
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними. 
		 
		Посилання прокурора та потерпілих на невиконання апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України через відмову суду в допиті усіх свідків, не ґрунтуються на вимогах закону.
		 
		Згідно з приписами зазначеної норми закону суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. 
		 
		Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень здійснив часткове дослідження доказів. За результатами перегляду вироку апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду. 
		 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг немає.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги прокурора, потерпілих та їх представника не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і представника потерпілих ОСОБА_6  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...