Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/706/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Іпотека і оренда землі.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2021. Зареєстровано: 03.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2021.
Дата набрання законної сили: 27.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 січня 2021 року
		м. Київ
		 
		Справа № 906/706/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
		секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство"
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 (колегія суддів: Олексюк Г.Є. - головуючий, Гудак А.В., Маціщук А.В.)
		за позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в особі: 1) Житомирської обласної державної адміністрації; 2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
		до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство",
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "Укрриба"
		про припинення права постійного користування, скасування державного акту, скасування запису про реєстрацію державного акту, зобов`язання повернути земельну ділянку
		за участю: прокурора: Голуб Є.В. (посвідчення),
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1.1. Керівник Бердичівської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - позивач-2) з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (далі - відповідач) про припинення права постійного користування 8 земельними ділянками. Позовні вимоги судом першої інстанції було роз`єднано, виділено в окремі провадження. В даній справі розглядаються позовні вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Вербівської сільської ради Ружинського району Житомирської області з цільовим призначенням для риборозведення на промисловій основі, скасування відповідного державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, виданого Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, скасування запису про реєстрацію Державного акту на право постійного користування відповідною землею, зобов`язання відповідача повернути Житомирській обласній державній адміністрації визначену земельну ділянку водного фонду.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державне підприємство, якому було надано земельну ділянку в постійне користування припинилось, а відповідач, що утворився після приватизації державного підприємства, відповідно до приписів земельного законодавства не має права на отримання земельної ділянки в постійне користування, тому така земельна ділянка підлягає поверненню позивачу-1, який здійснює правомочності власника цієї земельної ділянки.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.12.2010 позов задоволено.
		2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з припиненням діяльності державного підприємства (Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства) право постійного користування припиняється і в порядку правонаступництва до нової (новоствореної, реорганізованої) особи не переходить. Відповідач не є підприємством державної або комунальної власності, тому на нього не поширюється дія статті 92 Земельного кодексу України щодо права постійного користування земельною ділянкою. Спірна земельна ділянка є землею державної форми власності, тому підлягає поверненню позивачу-1. Інші позовні вимоги є похідними, тому також підлягають задоволенню. Прокурором обґрунтовано підстави представництва, оскільки ним доведено неналежне здійснення своїх повноважень у спірних правовідносинах уповноваженим органом, що підтверджується направленням прокурором позивачам листів з інформуванням про виявлені правопорушення, що не призвело до подання ними позовів самостійно протягом тривалого часу. Позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
		2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 це рішення суду першої інстанції скасовано частково, резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції. Позов задоволено частково, постановлено повернути відповідачем позивачу-1 до земель державної власності земельну ділянку водного фонду, в іншій частині позову відмовлено.
		2.4. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство без державної частки є юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою, автоматичне переоформлення прав землекористування законодавством не передбачено. Вимога до відповідача про припинення права користування задоволенню не підлягає, оскільки заявлено до відповідача, який такого права не має, і який не отримав його у порядку правонаступництва. Вимоги про скасування державного акту на право постійного користування та запису про його реєстрацію також не підлягають задоволенню, оскільки він був законно виданий державному підприємству, правонаступником якого відповідач не є з урахуванням того, що право постійного користування земельною ділянкою припинилось з припиненням діяльності державного підприємства. Відповідач користується земельною ділянкою державної форми власності безпідставно, відповідач не є правонаступником державного підприємства, тому земельна ділянка має бути повернута позивачу-1.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи
		3.1. В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу-1 земельну ділянку та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		3.2. В скарзі позивач посилається на те, що судами неправильно були застосовані норми матеріального права і не були враховані правові позиції щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладені в постановах Верховного Суду, а саме в постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, в постанові Великої Палати Верховного суду від 23.05.2020 у справі № 179/1043/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №  914/839/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 914/748/19. В скарзі відповідач зазначає, що судами не було враховано, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права.
		3.3. Керівник Бердичівської місцевої прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на законність висновків суду.
		4. Мотивувальна частина
		4.1. Відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
		4.2. Як встановлено судами, рішенням Ружинської районної ради народних депутатів від 16.12.1994 в постійне користування Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству передано земельну ділянку водного фонду, зокрема площею 119,3 га на території Вербівської сільської ради (державний акт на право постійного користування серія ЖТ 05-5 № 000010, зареєстрований в книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користувачі землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 12 від 22.12.1994).
		4.3. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області №32-ДП від 15.02.1996 прийнято рішення про приватизацію Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства.
		Відповідно до Законів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про приватизацію державного майна" і наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області № 70-ВАТ від 30.07.1999 в ході проведення приватизації на базі Житомирського обласного державного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства створено СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство".
		Згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства від 30.03.1999 до статутного капіталу СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство" (СВАТ "Житомиррибгосп") не увійшло державне майно - об`єкти, які підлягають приватизації, зокрема ставки та гідротехнічні споруди. Підтвердженням цього є акт оцінки цілісного майнового комплексу, затверджений заступником начальника Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 30.03.1999 та план приватизації Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, затверджений заступником начальника Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 28.11.1999.
		Відповідно до інформації Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 30.06.2000 у переліку нерухомого майна, яке передано у власність СВАТ "Житомиррибгосп", відсутні земельні ділянки, водні об`єкти (ставки) та гідротехнічні споруди.
		4.4. Гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу СВАТ "Житомиррибгосп", відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України. На виконання вказаного наказу 22.08.2003 гідротехнічні споруди СВАТ "Житомиррибгосп" передано ДП "Укрриба", на підтвердження чого в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду господарського товариства СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" від 22.08.2003 з додатком. В подальшому ДП "Укрриба" вказані гідротехнічні споруди передано в оренду СВАТ "Житомиррибгосп" на підставі укладеного договору.
		4.5. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 15.05.2003 № 289 процес приватизації СВАТ "Житомиррибгосп" був завершений.
		З 23.01.2012 СВАТ "Житомиррибгосп" реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (ТДВ "Житомиррибгосп").
		СВАТ "Житомиррибгосп", а в подальшому ТДВ "Житомиррибгосп" використовує до цього часу вищевказану земельну ділянку водного фонду на території Ружинського району на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який видавався Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству 22.12.1994.
		4.6. Відповідно до статуту ТДВ "Житомиррибгосп" вказане товариство створене у формі товариства з додатковою відповідальністю шляхом перетворення СВАТ "Житомиррибгосп" та є правонаступником всіх прав та обов`язків СВАТ "Житомиррибгосп".
		Згідно даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТДВ "Житомиррибгосп" зареєстроване 23.01.2012.
		СВАТ "Житомиррибгосп" згідно даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано 30.07.1999 на підставі розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації № 283 від 30.07.1999.
		Згідно інформації Регіонального відділення ФДМУ в Житомирській області від 31.05.2019 № 03/1347 з дати реєстрації СВАТ "Житомиррибгосп" 30.07.1999 Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство припинене.
		За інформацією Бердичівського управління ГУ ДФС Житомирській області згідно бази даних за кодом ЄДРПОУ 00476843 рахується СВАТ "Житомиррибгосп" та його правонаступник ТДВ "Житомиррибгосп".
		4.7. Суд першої інстанції застосовуючи до спірних правовідносин положення пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України виходив з того, що Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство припинено в результаті реорганізації (шляхом перетворення) у СВАТ "Житомиррибгосп", на підтвердження чого в матеріалах справи міститься наказ Регіонального відділення ФДМУ №70-ВАТ "Про створення акціонерного товариства" та розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації № 283 від 30.07.1999.
		Суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржену постанову та застосовуючи до спірних правовідносин положення пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України виходив з того, що перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство без державної частки є юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою, а автоматичне переоформлення прав землекористування законодавством не передбачено.
		При цьому суди обох інстанцій вказали, що пунктом "в" частини 1 статті 141 вказаного кодексу визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
		4.8. І суд першої, і суд другої інстанції вирішили, що відповідач як особа недержавної і некомунальної форми власності, у яку було перетворене в процесі приватизації державне підприємство, що мало на праві постійного користування земельну ділянку, не може продовжувати користуватись такою земельною ділянкою без переоформлення.
		4.9. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права не врахуванням висновків щодо їх застосування у подібних відносинах, викладених в постановах Верховного Суду, а саме в постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, в постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 914/748/19.
		У постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11 викладено висновок про те, що у частині 1 статті 141 Земельного кодексу України наведені підстави припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, у пункті "в" цієї частини (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) такою підставою визначено припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. На думку Верховного Суду України, наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
		Подібні за змістом висновки викладено і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18.
		Із зазначеного вбачається, що суди попередніх інстанцій вирішуючи спір у справі, що переглядається у касаційному порядку, застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
		4.10. Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.
		Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).
		4.11. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
		Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		4.12. Згідно до статті 5 частини 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» у редакції, чинній на час прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області наказу про приватизацію попередника відповідача, до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об`єднань.
		Отже, чинним на час приватизації законодавством не передбачалось можливості здійснити приватизацію земельної ділянки, яка знаходилась у постійному користуванні державного підприємства, щодо якого прийнято рішення компетентним органом про його приватизацію.
		У відповідності до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (ч.1).
		Статтею 108 цього Кодексу встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми (ч.1). У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ч.2).
		4.13. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що СВАТ "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство" було створене у наслідок приватизації (перетворення юридичної особи) державного підприємства, яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту, а відповідач є правонаступником СВАТ "Житомиррибгосп".
		Водночас, як вбачається із викладеного, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво.
		Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.
		Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі №  918/194/19.
		4.14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 викладено наступні висновки:
		"7.43. Дійсно, приписи чинного ЗК України не відносять приватні акціонерні товариства до суб`єктів, які можуть набути право постійного користування із земель державної та комунальної власності, адже відповідно до частини другої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
		7.44. Однак при цьому положення пункту 6 розділу X указаного Кодексу щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, а підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені частиною першою статті 141 ЗК України, не зумовлюють припинення такого права, яке виникло у юридичної особи приватної форми власності у відповідності до чинного законодавства, зміною відповідного законодавства чи зміною типу акціонерного товариства".
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц викладено наступні висновки:
		"25. 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
		26. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)). ...".
		Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		4.15. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій невірно були застосовні норми матеріального права і не враховано правові висновки щодо застосування відповідних норм матеріального права, які викладені у наведеній постанові Верховного Суду України, та постановах Верховного Суду.
		4.16. Слід зазначити, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (див. рішення у справі «Ентріч проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, с. 19л-20, п. 42). Хоча проблему тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема, суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з`ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі «Кушоґлу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria) від 10 травня 2007 року, № 48191/99, п. 50).
		Згідно Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 №686, який був чинний на час прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області вищевказаного наказу (п.4.3) про прийняття рішення про приватизацію Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства від 15.02.1996, який визначав процедуру перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства (п.1), з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви державного підприємства приймаються товариством, а товариство є правонаступником прав і обов`язків державного підприємства, що приватизується.
		У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, вбачається, що волевиявлення держави щодо приватизації Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства було спрямовано на продовження відповідного виробництва, оскільки в іншому випадку майно цього державного підприємства могло бути розпродано після його ліквідації.
		Разом з тим не вбачається можливості продовження такого виробництва без вказаної земельної ділянки водного фонду.
		При цьому у разі повернення відповідачем позивачу-1 до земель державної власності земельної ділянки, як це визначено оскарженою у касаційному порядку постановою суду апеляційної інстанції, право на цю земельну ділянку відповідач повинен отримати згідно положень статті 134 Земельного кодексу України виключно на конкурентних засадах (земельних торгах), що не гарантує йому отримання цієї ділянки.
		4.17. Відповідно до положень статті 311 частини 1 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Оскільки доводи, викладені у касаційній скарзі, підтвердились за результатами касаційного розгляду, суд вважає, що постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню відповідно до положень статті 311 ГПК України в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку і в цій частині слід прийняти нове рішення про відмову в позовних вимогах. Скасуванню також підлягає постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.
		4.18. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому відповідно до вимог частини першої статті 300 ГПК України Верховним Судом не перевіряється.
		4.19. Відповідно до приписів частини 1 статті 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивачів, а саме стягнути з позивачів в рівній частині судові витрати відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної (11  526,00 грн) та касаційної (3  842 грн) скарг в сумі 15  368,00 грн.
		Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" задовольнити.
		Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 04.12.2019 у справі № 906/706/19 в частині зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" повернути Житомирській обласній державній адміністрації до земель державної власності земельну ділянку водного фонду скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
		У задоволенні позовних вимог про зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" повернути Житомирській обласній державній адміністрації до земель державної власності земельну ділянку водного фонду відмовити.
		Стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації (10014, Житомирська область, м. Житомир, вул. Довженка, 45, код ЄДРПОУ 00022489) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (13600, Житомирська область, смт. Ружин, вул. Київська,60, код ЄДРПОУ 00476843) 7  684,00 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн витрат відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, Житомирська область, м. Житомир, вул. Довженка, 45, код ЄДРПОУ 39765513) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (13600, Житомирська область, смт. Ружин, вул. Київська,60, код 00476843) 7  684,00 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн витрат відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                          Г.М. Мачульський
		 
		Судді                                                                                                    Є.В. Краснов
		 
		В.Ю. Уркевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...