Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/18105/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2021. Зареєстровано: 04.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2021.
Дата набрання законної сили: 28.01.2021
Номер судового провадження: К/9901/19177/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 січня 2021 року 
		м. Київ
		справа №640/18105/19
		адміністративне провадження №К/9901/19177/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		за участю:
		секретаря судового засідання Совяк-Круковського М.В.,
		позивача ОСОБА_1 , 
		представника позивача Завадецького О.О.,
		представників відповідача - Бойко С.В., Смаля Д.А., Пріцака І.Є.,
		представника третьої особи-2 - Радченко А.М.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року (судді Арсірій Р.О., Кузьменко В.А., Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (судді Аліменко В.О., Кучма А.Ю., Бєлова Л.В.) у справі № 640/18105/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про визнання протиправним та скасування рішення і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі альтернативно - НБУ або Банк або відповідач), треті особи: Кабінет Міністрів України (далі - КМУ), Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення НБУ від 15 серпня 2019 року № 401 «Про відмову у погодженні ОСОБА_1 на посаду члена Наглядової ради акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням від 22 травня 2019 року №  330-р КМУ реалізував свої виключні повноваження щодо призначення ОСОБА_1 членом Наглядової ради АТ «Ощадбанк» у відповідності до статті 7 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), яка, у свою чергу, не передбачає необхідності погодження Банком особи, призначеної на посаду члена Наглядової ради державного банку. Як на підставу своїх повноважень щодо погодження позивача на посаду члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк» відповідач в оскаржуваному рішенні посилається на положення статті 42 Закону № 2121-III, однак стаття 7 цього Закону має пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин, а відтак, призначення членів Наглядової ради державного банку є виключною компетенцією КМУ. Крім того, в спірному рішенні НБУ не зазначені факти та обставини, які характеризують сукупність знань, професійного та управлінського досвіду ОСОБА_1 , необхідних для належного виконання посадових обов`язків члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк», з урахуванням бізнес-плану та стратегії АТ «Ощадбанк», функціонального навантаження та сфери відповідальності позивача. Натомість, єдиною підставою прийняття оскаржуваного рішення Банк зазначив результати співбесіди з Кваліфікаційною комісією, без зазначення таких результатів у самому рішенні, а також їх змісту, правової кваліфікації , підтвердження фактами, повноважень членів Кваліфікаційної комісії, їх власної кваліфікації та жодних інших обставин, які б мали відношення до застосування положень частини четвертої статті 42 Закону № 2121-III. На думку позивача, спірне рішення НБУ не відповідає критеріям пропорційності, оскільки в ньому міститься висновок про невідповідність професійної кваліфікації ОСОБА_1 вимогам Закону № 2121-III в цілому, а не лише стосовно посади члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк». Оскаржуване рішення підписане заступником голови Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Дегтярьовою  Н.М., незважаючи на присутність на засіданні Комітету голови ОСОБА_2 , яка фактично й була на ньому головуючою.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30  червня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення НБУ від 15 серпня 2019 року № 401 «Про відмову у погодженні ОСОБА_1 на посаду члена Наглядової ради акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань НБУ понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 грн.
		Мотиви, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили при ухваленні зазначених рішень, полягають у тому, що з аналізу положень законодавства про банки слідує, що процедура відбору, перевірки та призначення членів Наглядової ради державного банку, не передбачає перевірку Банком професійної придатності членів наглядових рад державних банків. ОСОБА_1 призначений на посаду члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк» за поданням профільного Комітету Верховної Ради України. Законність та правильність проведення конкурсного відбору, в результаті якого ОСОБА_1 був призначений на посаду, на час розгляду даної адміністративної справи, ніким, включаючи відповідача, не заперечувалась. Отже, за умови проходження конкурсного відбору і призначення на посаду, подальша повторна перевірка з боку іншого державного органу і можливість його непогодження призводить до правової невизначеності і порушення прав призначених керівників державних банків. Таким чином, процедура погодження НБУ на посаду члена Наглядової ради державного банку суперечить не тільки спеціальній нормі - статті 7 Закону № 2121-III, а й принципу правової визначеності.
		Крім того, при наданні оцінки спірному рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що вказане рішення не містить жодних обґрунтувань, які можуть свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної придатності, встановленим законодавством для керівників банків. Дане рішення містить лише посилання на результати співбесіди позивача з Кваліфікаційною комісією. Однак, дослідивши витяг з Протоколу засідання Кваліфікаційної комісії НБУ від 14 серпня 2019 року № 30/БТ, суди встановили, що під час співбесіди Кваліфікаційна комісія оцінювала дії ОСОБА_1 уже під час здійснення ним повноважень члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк», не надаючи оцінку його відповідності кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності на цю посаду. Тобто, рішення НБУ прийняте без надання належної оцінки відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної придатності.
		З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
		Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок щодо питання застосування норм Закону № 2121-III стосовно здійснення Банком процедури погодження керівників державних банків.
		Аргументи скаржника полягають у тому, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 7, 42 Закону № 2121-III та норм Положення про ліцензування банків, затвердженого Постановою Правління НБУ від 22 грудня 2018 року № 149, оскільки: 
		- статтею 7 Закону № 2121-III не передбачено порядку конкурсного відбору осіб на посади членів наглядових рад - представників держави;
		- НБУ здійснює погодження керівників банків - представників держави не на підставі подання профільного комітету Верховної Ради України про призначення позивача на посаду члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк», а на підставі комплексного та всебічного аналізу поданих документів та отриманої інформації, а також на підставі результатів тестування та/або співбесіди, проведених Банком у порядку, визначеному Положенням про ліцензування банків;
		- судом не враховано, що до позивача не застосовуються випадки, передбачені Положенням про ліцензування банків, коли не вимагається погодження НБУ на посади керівників банку; 
		- судами першої та апеляційної інстанцій підмінено поняття «погодження» поняттям «призначення», що свідчить про неправильне тлумачення норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. 
		Скаржник указує, що ОСОБА_1 був призначений на посаду члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк» як представник держави. Виходячи з того, що статтею 7 Закону №  2121-III не передбачено проведення конкурсу на посади членів наглядової ради - представників держави, тому наявність подання профільного Комітету Верховної Ради України про призначення позивача на посаду члена Наглядової ради АТ    «Ощадбанк» не може бути підставою визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення НБУ, оскільки саме Положенням про ліцензування банків визначається порядок та особливості погодження члена ради банку, який обирається (призначається) уповноваженим державним органом України як представник держави.
		Скаржник зазначає, що у відповідності до вимог Положення про ліцензування банків Банком було комплексно проаналізовано надану АТ «Ощадбанк» інформацію та документи, інформацію про кандидата та АТ «Ощадбанк», отриману НБУ під час здійснення ним банківського регулювання та нагляду, інформацію з відкритих джерел. Окрім цього, Кваліфікаційною комісією було проведено тестування та співбесіду з ОСОБА_1 . Результати проведеної співбесіди продемонстрували невідповідність рівня професійної придатності позивача та неналежне виконання ним обов`язків члена Комітету Наглядової ради АТ «Ощадбанк» з питань призначень та винагород посадовим особам та Комітету з ризиків. 
		Між тим, вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій перебрали на себе повноваження НБУ щодо перевірки доцільності постановки питань членами Кваліфікаційної комісії запрошеним особам під час проведення з ними співбесід та щодо формування висновків членами Кваліфікаційної комісії за результатами проведеної співбесіди. З огляду на це скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права, а саме статті 2, 8, 9, 90 КАС України. До того ж судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень необґрунтовано надано перевагу одним доказам над іншими, що є порушенням вимог статей 9, 72, 73, 77 КАС України.  
		На підставі викладеного скаржник уважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року є незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.
		У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Завадецький О.О. просить касаційну скаргу НБУ залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, указуючи про те, що непогодження НБУ вже призначеної особи, підтвердження професійної придатності якої було здійснене профільним комітетом Верховної Ради України, а призначення - Урядом, є недоречним, порушує принцип правової визначеності та легітимних очікувань. Зокрема, позивач був призначений членом Наглядової ради АТ «Ощадбанк» розпорядженням КМУ від 22 травня 2019    року та на час прийняття оскаржуваного рішення НБУ від 15 серпня 2019 року вже протягом більше двох місяців працював на посаді. В такому контексті, на думку представника позивача, має місце дострокове припинення повноважень члена наглядової ради державного банку. Проте чинним законодавством не передбачена можливість дострокового припинення повноважень члена наглядової ради державного банку у зв`язку з непогодженням НБУ. 
		Представник позивача зазначає, що вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не обмежилися перевіркою меж повноважень НБУ, і перевірили оскаржуване рішення відповідача на відповідність критеріям законності в межах позовних вимог та їх аргументування. Суди правильно оцінили зібрані по справі докази та дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність оскаржуваного рішення Банку критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України. 
		Водночас, представник позивача вказує на наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, оскільки відповідач, посилаючись у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не зазначає конкретної норми права щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду.
		У письмових поясненнях на касаційну скаргу представник АТ «Ощадбанк» просить відмовити в задоволенні касаційної скарги НБУ та залишити без змін оскаржувані судові рішення. Позиція третьої особи ґрунтується на тому, що стаття 7 Закону №  2121-III є спеціальною нормою щодо питання призначення членів наглядових рад державних банків, а тому має пріоритет по відношенню до інших статей цього Закону, зокрема до статті 42. Таким чином доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального права є необґрунтованими. Дії відповідача щодо надання оцінки діяльності ОСОБА_1 на посаді члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк» суперечать нормам законодавства про банки, оскільки знаходяться поза межами компетенції НБУ. Суди попередніх інстанцій не перебирали на себе повноваження НБУ та не втручалися у його дискрецію, а виключно здійснили аналіз оскаржуваного рішення відповідача на відповідність вимогам, наведеним у статті 2 КАС України, Конституції України та Закону № 2121-III та, встановивши його протиправність, дійшли висновку про необхідність його скасування. 
		Рух касаційної скарги
		Проколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 серпня 2020 року визначено склад судової колегії для розгляду зазначеної касаційної скарги: Соколов В.М. (головуючий суддя - суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
		Ухвалою від 17 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року закінчено підготовчі дії по справі № 640/18105/19 та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні на 30 листопада 2020 року.
		30 листопада 2020 року колегія суддів дійшла висновку про необхідність розгляду справи у судовому засіданні за участю сторін, у зв`язку з чим призначила її розгляд у закритому судовому засіданні на 17 грудня 2020 року.
		У судовому засіданні 17 грудня 2020 року Судом оголошено перерву для надання учасниками справи додаткових пояснень.
		У судовому засіданні 28 січня 2021 року представники скаржника підтримали вимоги касаційної скарги та просили їх задовольнити.
		Позивач та його представник просили залишити касаційну скаргу НБУ без задоволення, а судові рішення без змін.
		Представник АТ «Ощадбанк» просив відмовити в задоволенні касаційної скарги НБУ та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Розпорядженням КМУ від 22 травня 2019 року № 330-р «Деякі питання наглядової ради акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_1 призначено членом Наглядової ради АТ «Ощадбанк» як представника держави від Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності. Згідно з пунктом 2-1 указаного розпорядження, строк повноважень членів Наглядової ради АТ «Ощадбанк» становить три роки з дати набрання чинності цим розпорядженням. Розпорядження набрало чинності 14 червня 2019 року.
		15 серпня 2019 року Комітет НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, ураховуючи пропозиції та рекомендації Кваліфікаційної комісії, керуючись вимогами статті 42 Закону № 2121-III, глави 41 розділу VI Положення про ліцензування, пункту 12 розділу ІІ Положення про Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, затвердженого постановою Правління НБУ від 24 липня 2015 року № 477 (у редакції рішення Правління НБУ від 11 жовтня 2017 року № 670-рш) (зі змінами), прийняв рішення № 401 про відмову у погодженні ОСОБА_1 на посаду члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк».
		Не погодившись з таким рішенням Банку, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон № 2121-III, метою якого є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. 
		Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків (стаття 3 Закону № 2121-III). 
		Відповідно до положень статті 4 Закону № 2121-III банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. 
		Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.
		Згідно з статтею 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України», Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. 
		У даній справі спірні правовідносини пов`язані з припиненням повноважень члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 у зв`язку із прийняттям Національним банком рішення про відмову в його погодженні на вказану посаду.
		Відповідно до Статуту АТ «Ощадбанк», затвердженого постановою КМУ від 25 лютого 2003 року № 261 (у редакції постанови від 05 червня 2019 року № 568), АТ  «Ощадбанк» (далі - Банк) є державним банком. Єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків акцій у статутному капіталі Банку, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у Банку здійснює КМУ, який виконує також функції вищого органу Банку (далі - вищий орган). Статут Банку та зміни до нього затверджуються вищим органом. Рішення вищого органу оформлюються актами КМУ, проекти яких готуються і вносяться на розгляд КМУ Мінфіном і не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами.
		Пунктами 110- 113 Статуту АТ «Ощадбанк» визначено, що до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень, зокрема, щодо призначення та припинення повноважень членів наглядової ради в порядку та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядової ради, обрання особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради; встановлення розміру винагороди членів наглядової ради, в тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат; затвердження положення про наглядову раду.
		Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління Банку.
		Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності Банку, що не належать до його виключної компетенції.
		Вищий орган не бере участі в поточному управлінні Банком.
		Статтею 7 Закону № 2121-III унормовано питання діяльності державних банків.
		Так, за змістом частин першої-шостої цієї статті, державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк може існувати лише у формі акціонерного товариства.
		Положення цього Закону поширюються на державні банки з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею. Положення інших законів України застосовуються до державних банків в частині, що не суперечить цій статті.
		Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку (далі - вищий орган).
		Іншими органами управління державного банку є наглядова рада державного банку та правління державного банку.
		Рішення вищого органу оформлюються актами КМУ, проекти яких готуються і вносяться на розгляд КМУ центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, і не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами.
		Статут державного банку затверджується вищим органом та має відповідати вимогам законів України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, та нормативно-правових актів Національного банку України.
		Згідно з пунктами 5- 7 частини сьомої статті 7 Закону № 2121-III, до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень, зокрема, щодо: призначення та припинення повноважень членів наглядової ради державного банку в порядку та з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею; затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядової ради державного банку, обрання особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради державного банку; встановлення розміру винагороди членів наглядової ради державного банку, у тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління державним банком. Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності державного банку, що не належать до його виключної компетенції. Вищий орган не бере участі в поточному управлінні державним банком.
		Вищий орган має право отримувати будь-яку інформацію про фінансово-господарську діяльність державного банку, необхідну для здійснення його повноважень, з урахуванням положень цього Закону щодо банківської таємниці.
		З системного аналізу наведених правових положень слідує висновок, що КМУ як вищий орган АТ «Ощадбанк» має виключні повноваження щодо призначення та припинення повноважень членів наглядової ради цього державного банку і ці повноваження не можуть бути передані іншим органам управління державним банком.
		У частині десятій статті 7 Закону № 2121-III закріплено, що наглядова рада є колегіальним органом управління державного банку, що в межах своєї компетенції здійснює управління державним банком, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу державного банку з метою виконання стратегії розвитку державного банку. Наглядова рада державного банку, діючи в інтересах державного банку відповідно до цього Закону, здійснює захист прав вкладників, кредиторів та держави як акціонера.
		Строк повноважень наглядової ради становить три роки (частина двадцять п`ята зазначеної статті Закону).
		Відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 7 Закону № 2121-III наглядова рада державного банку складається з дев`яти членів, з яких шість членів є незалежними, а три члени є представниками держави.
		Члени наглядової ради державного банку повинні відповідати вимогам до керівника банку, встановленим статтею 42 цього Закону. Не допускається призначення особи на посаду члена наглядової ради державного банку, якщо таке призначення може призвести до конфлікту інтересів. Не може бути членом наглядової ради державного банку особа, яка має не погашену або не зняту в установленому законодавством порядку судимість та/або яка піддавалася адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією.
		За приписами частини чотирнадцятої статті 7 Закону № 2121-III, представником держави у наглядовій раді державного банку не може бути особа, яка: 1) є або протягом останніх п`яти років була керівником цього державного банку (крім члена наглядової ради) або його дочірнього підприємства, філії, представництва та/або іншого відокремленого підрозділу; 2) зазначена у пунктах 2- 6 і 8- 11 частини тринадцятої цієї статті; 3) є близькою особою з особами, зазначеними у пунктах 1- 2 цієї частини, якщо призначення та перебування цієї особи на посаді члена наглядової ради державного банку призведе до конфлікту інтересів (термін "близька особа" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання корупції").
		Один представник держави у наглядовій раді державного банку призначається вищим органом за поданням Президента України, один - за поданням Кабінету Міністрів України та один - за поданням профільного Комітету Верховної Ради України, до предметів відання якого належать питання банківської діяльності.
		Вимоги до керівника банку визначені у статті 42 Закону № 2121-III, а саме, керівники банку повинні відповідати кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності. Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. Професійна придатність керівника банку визначається як сукупність знань, професійного та управлінського досвіду особи, необхідних для належного виконання посадових обов`язків керівника банку з урахуванням бізнес-плану та стратегії банку, а також функціонального навантаження та сфери відповідальності конкретного керівника банку. Керівники банку повинні мати вищу освіту. Кваліфікаційні вимоги до керівників банку встановлюються Національним банком України. Керівники банку протягом усього часу обіймання відповідних посад повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, а незалежні директори - також вимогам щодо їх незалежності. Банк повинен самостійно перевіряти відповідність керівників банку кваліфікаційним вимогам, а щодо незалежних директорів - також вимогам щодо їх незалежності, та забезпечувати контроль такої відповідності на постійній основі.
		Отже, представником держави у наглядовій раді державного банку може бути особа, яка відповідає вимогам до керівника банку, встановленим статтею 42 Закону №  2121-III, а також положенням частини чотирнадцятої статті 7 цього Закону. 
		Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 05  липня 2018 року № 2491-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні» передбачено, що КМУ, профільний Комітет Верховної Ради України, до предметів відання якого належать питання банківської діяльності, та Президент України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом подають вищому органу управління державного банку по одній кандидатурі на посади представників держави у наглядовій раді кожного державного банку.
		Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Комітет ВРУ з питань фінансової політики і банківської діяльності листом від 08 лютого 2019 року №      04-37/9-34 повідомив КМУ про те, що на своїх засіданнях 05, 06 та 07 лютого 2019    року, відповідно до статті 7 Закону № 2121-III та пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2491-VIII обговорив та ухвалив кандидатури для призначення представниками держави у наглядових радах державних банків, зокрема ОСОБА_1 до Наглядової ради АТ «Ощадбанк».
		На підставі зазначеного подання профільного Комітету ВРУ вищий орган АТ    «Ощадбанк» - КМУ у межах своєї компетенції видав розпорядження про призначення ОСОБА_1 представником держави у Наглядовій раді АТ «Ощадбанк».
		На підставі рішення вищого органу державного банку та на виконання частини двадцять сьомої статті 7 Закону № 2121-III, з членом Наглядової ради АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір. 
		Водночас відповідач, отримавши від АТ «Ощадбанк» пакет документів щодо ОСОБА_1 , керуючись статтею 42 Закону № 2121-III та Положенням про ліцензування, прийняв рішення про проведення тестування та співбесіди з ОСОБА_1 
		02 серпня 2019 року Кваліфікаційною комісією НБУ було проведено тестування ОСОБА_1 , а 14 серпня 2019 року - співбесіду.
		Відповідно до витягу з Протоколу засідання Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем НБУ від 15    серпня 2019 року №20/2219-ПК/ДСК, за результатами обговорення, з огляду на негативні результати співбесіди, проведеної Кваліфікаційною комісією НБУ, більшість членів Комітету дійшли висновку про невідповідність ОСОБА_1 вимогам щодо професійної придатності, встановленим законодавством для керівників банків.
		Цього ж дня Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем НБУ було прийнято оскаржуване рішення про відмову у погодженні ОСОБА_1 на посаду члена Наглядової ради АТ «Ощадбанк». 
		Листом від 20 серпня 2019 року № 27-0007/42959 НБУ повідомив АТ «Ощадбанк» про прийняте ним рішення щодо позивача.
		За правилами частини одинадцятої статті 42 Закону № 2121-III, Національний банк у встановленому ним порядку погоджує на посади керівників банку (кандидатів на посади керівників банку). Національний банк відмовляє у погодженні керівника банку (кандидата на посаду керівника банку), якщо він не відповідає кваліфікаційним вимогам, а щодо незалежних директорів - також/або вимогам щодо незалежності.
		Згідно з пунктом 350 Положення про ліцензування, Національний банк відмовляє в погодженні керівника банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (кандидата на посаду), якщо він не відповідає кваліфікаційним вимогам, щодо незалежного директора - та/або вимогам щодо незалежності, щодо члена наглядової ради державного банку - та/або вимогам, установленим у статті 7 Закону про банки.
		Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що Національний банк у встановленому ним порядку погоджує на посади керівників банків і може відмовити у такому погодженні, якщо керівник банку не відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним у статті 42 Закону № 2121-III. 
		Разом з тим необхідно врахувати, що для членів наглядової ради державного банку - представників держави передбачений дещо інший порядок призначення на посаду, особливості якого унормовано статтею 7 зазначеного Закону.
		Зокрема, на відміну від незалежних членів наглядової ради державного банку, конкурсний відбір членів наглядової ради державного банку - представників держави, не є конкурсним відбором у розумінні статті 7 Закону № 2121-III, зокрема щодо його проведення Кваліфікаційною комісією шляхом проведення тестування та співбесіди з кандидатом. Конкурсний відбір на посаду члена наглядової ради державного банку - представника держави здійснюється на підставі вивчення та обговорення на засіданні профільного Комітету ВРУ всіх кандидатів, які подали документи на заміщення вказаної посади, та прийняття за результатами такого обговорення відповідного рішення у формі подання вищому органу державного банку - КМУ щодо призначення переможця такого конкурсу.  
		Отже, погодження на посаду члена наглядової ради державного банку - представника держави здійснюється Національним банком з урахуванням особливостей, визначених статтею 7 Закону № 2121-III. 
		Водночас принагідно зазначити, що згідно з нормами законодавства про банки, якщо член наглядової ради державного банку неналежним чином виконує свої посадові обов`язки або не відповідає вимогам щодо професійної придатності та ділової репутації, то на вимогу не менше ніж п`яти членів наглядової ради державного банку або Національного банку України його повноваження можуть бути припинені достроково (пункт 4 частини тридцять третьої статті 7 Закону № 2121-III).
		Тобто, встановлення невідповідності члена наглядової ради державного банку вимогам щодо професійної придатності, як у випадку з позивачем, може мати наслідком дострокове припинення повноважень таким членом, а не прийняття рішення про його непогодження на посаді.
		Так, дослідивши зміст Протоколу засідання Кваліфікаційної комісії НБУ від 14 серпня 2019 року № 30/БТ, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що співбесіда з позивачем за своєю суттю не була визначенням професійної придатності позивача, тобто наявності в останнього сукупності знань, професійного та управлінського досвіду особи, необхідних для належного виконання посадових обов`язків члена наглядової ради з урахуванням бізнес-плану та стратегії банку, а також функціонального навантаження та сфери відповідальності конкретного керівника банку. 
		Натомість відповідачем, по суті, здійснювалася оцінка діяльності ОСОБА_1 під час виконання ним повноважень члена наглядової ради банку, що не відповідає меті, визначеній частиною другою статті 42 Закону № 2121-ІІІ. 
		У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №  29979/04) Європейський суд з прав людини визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
		Зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин та обставини даної справи Верховний Суд приходить до висновку, що у даному конкретному випадку відповідач реалізував повноваження щодо контролю за діяльністю членів наглядової ради державного банку без дотримання вимог законодавства про банки.
		Відтак, рішення НБУ від 15 серпня 2019 року № 401 «Про відмову у погодженні ОСОБА_1 на посаду члена Наглядової ради акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним.
		Щодо доводів відповідача про втручання суду у його дискреційні повноваження необхідно зазначити наступне.
		Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, які прийняті Комітетом Міністрів 11 березня 1980  року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
		Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
		Верховний Суд уважає, що даній справі суди попередніх інстанцій не робили висновків, які б указували на вихід за межі компетенції адміністративного суду, адже дослідження доказів по справі, їх оцінка та здійснення на цій підставі відповідних висновків є невід`ємною частиною (стадією) судового розгляду справи та передбачено нормами процесуального закону. Крім того, резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить вказівки на зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні (конкретні) дії. Суд, установивши протиправність оскаржуваного рішення НБУ від 15 серпня 2019 року № 401, визнав його протиправним та скасував.
		З огляду на це доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме положень статей 7, 42 Закону № 2121-III, та порушення судами норм процесуального права, а саме статті 2, 8, 9, 72, 73, 77, 90 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
		Стосовно тверджень представника позивача про наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 339    КАС України Суд зазначає наступне.
		Приписами пункту 4 частини першої статті 339 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). 
		Так, у поданій касаційній скарзі НБУ вказує конкретні норми права стосовно яких, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме статті 7, 42 Закону № 2121-III, які регулюють процедурні питання призначення на    посаду керівників державних банків та їх погодження Національним банком, що в свою чергу, є суттю спірних правовідносин. 
		Суд відзначає, що на час подання Банком касаційної скарги Верховний Суд не викладав правову позицію щодо застосування положень статей 7, 42 Закону               № 2121-III у подібних правовідносинах, що, відповідно, і стало підставою для відкриття касаційного провадження.
		Посилання представника позивача на висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від    24 грудня 2020 року у справі № 640/22632/19, є необґрунтованими, адже на час    прийняття оскаржуваних судових рішень та відкриття касаційного провадження у даній справі правовий висновок Верховного Суду був відсутній. 
		З огляду на це підстави для закриття касаційного провадження відсутні.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242  КАС    України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно    з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими    доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін    та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та    основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не    можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.    Міра, до якої уд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій прийняли по суті правильні рішення,   але не в повній мірі виклали мотиви їх прийняття, то існують підстави для зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020   року в їх мотивувальних частинах з викладених вище обставин.
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись 3, 341, 344, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
		2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 640/18105/19 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 640/18105/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...