Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/4097/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 04.02.2021. Зареєстровано: 05.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2021.
Дата набрання законної сили: 02.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 120/4097/20-а 
		Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.
		Суддя-доповідач: Сапальова Т.В. 
		02 лютого 2021 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Сапальової Т.В. 
		суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, 
		В С Т А Н О В И В :
		в серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо незабезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання предметів першої необхідності та особистої гігієни, а саме: мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу; зобов`язання Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" вжити заходи щодо забезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання предметів першої необхідності та особистої гігієни, а саме: мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу та недопущення в подальшому порушень вказаних прав засудженого ОСОБА_1 .
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що відмова відповідача забезпечити засудженого ОСОБА_1 предметами першої необхідності та особистої гігієни свідчить про жорстоке, нелюдське та таке, що принижує його гідність, поводження. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, зокрема, щодо розгляду його заяви від 09.07.2020. 
		Відзив відповідача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , згідно з вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року, засуджений до покарання у вигляді довічного позбавлення волі та, починаючи з 02.06.2010 року, відбуває покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)".
		Відповідно до довідки лікаря-стоматолога ОСОБА_2 від 28.11.2016 року у період з січня по листопад 2016 року ОСОБА_1 видалено два зуби та проведено ремонт порожнини ще одного зуба. На час видачі довідки стан здоров`я позивача, задовільний.
		За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 08.04.2019 року щодо працевлаштування у виробничій майстерні по спеціальності виробник мішків паперових, листом від 10.04.2019 року № 14/3670 відповідачем відмовлено позивачу у працевлаштуванні посилаючись на відсутність вільних робочих камер на дільниці виготовлення виробів мішків паперових та на неможливість останнього утримуватись у робочій камері з іншими ув`язненими.
		Згідно з довідкою Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" від 06.08.2020 року № 5/7689 позивач за період з 02.06.2010 року по теперішній час в установі не працював та доходів від трудового використання не мав, знаходиться на повному державному забезпеченні. На особистому рахунку кошти відсутні.
		09.07.2020 року позивач звернувся із письмовою заявою до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", у якій просив забезпечити його предметами першої необхідності та особистої гігієни, а саме: милом, зубною щіткою та зубною пастою, туалетним папером.
		Не отримавши відповідь на вказану заяву, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надав суду доказів на підтвердження того, що під час його утримання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)" його не влаштовували житлово-побутові чи матеріальні умови його утримання.
		Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
		Нормативно-правовим актом, який регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, є Кримінально-виконавчий кодекс України (далі  КВК України).
		Згідно з ч.ч.1-2 ст.7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
		Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
		Відповідно до ч.2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
		Згідно з ч.1 ст.107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, зокрема, користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких в закладах охорони здоров`я, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров`я України та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені; а також придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування.
		Ч.2 ст.107 КВК України передбачено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
		Відповідно до ч.1 ст.108 КВК України засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування, одяг, взуття, білизну та предмети першої потреби на гроші, зароблені в колоніях, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
		Ч.2 ст.140 КВК України передбачено, що у виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
		Згідно з п.1 розділу ХІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 (далі - Правила № 2823/5), засудженим дозволяється придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби без обмеження їх обсягу.
		Для придбання засудженими продуктів харчування i предметів першої потреби в установах організовуються крамниці, які працюють щодня, крім вихідних та святкових днів. При цьому адміністрація установи виконання покарань забезпечує, щоб кожний засуджений мав змогу відвідати крамницю не менше трьох разів на місяць згідно з графіком у час, відведений розпорядком дня.
		Відповідно до переліку предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, визначеного у Додатку 5 до Правил № 2823/5, засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, зокрема, предмети першої потреби та засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та після гоління, шампунь, манікюрні ножиці).
		Таким чином, чинним законодавством України передбачено, що засуджені мають право придбавати предмети першої потреби та засоби особистої гігієни за безготівковим розрахунком у крамницях в установах виконання покарань або отримувати в посилках.
		З матеріалів справи встановлено, що у позовній заяві позивач зазначає про те, що відсутність засобів особистої гігієни призвели до втрати двох зубів, що підтверджується довідкою лікаря-стоматолога ОСОБА_2 від 28.11.2016 року (а.с.12).
		В той же час, відповідач не надав доказів на спростування вказаних обставин.
		09.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до начальника ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" із заявою про забезпечення його зубною пастою та щіткою, милом на туалетні потреби і туалетним папером (а.с.14).
		Водночас, ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не надала доказів розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.07.2020 та видачі або відмові у видачі йому відповідних предметів першої необхідності та засобів особистої гігієни.
		В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначає про те, що установа виконання покарань надає право на отримання засобів особистої гігієни, проте не зобов`язана надавати їх. При цьому разом з відзивом на позовну заяву відповідач подала до суду довідку про стан комунально-побутового забезпечення у ДУ "Вінницькій УВП (№1)" (а.с.26). 
		Відповідно до листа №14/3670 від 10.04.2019 (а.с.11) Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" повідомила позивача про те, що станом на 01.04.2019 на дільниці виготовлення виробів мішків паперових відсутні вільні робочі камери та, зважаючи на неможливість утримуватись в робочій камері з іншими ув`язненими, у працевлаштуванні відмовлено.
		Згідно з довідкою Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" від 06.08.2020 року № 5/7689 (а.с.8) за період з 02.06.2010 року по теперішній час ОСОБА_1 в установі не працював та доходів від трудового використання не мав, знаходиться на повному державному забезпеченні.
		Зважаючи на вищенаведене, у ОСОБА_1 відсутня можливість придбавати предмети першої потреби та засоби особистої гігієни в крамниці Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)".
		Відповідно до пп.3 п.19 Європейських пенітенціарних правил (додаток до Рекомендації № R(2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць), прийнятих Комітетом Міністрів на 952-й зустрічі Заступників Міністрів від 11.01.2006 року, ув`язнені повинні мати безперешкодний доступ до санітарних засобів, які відповідають вимогам гігієни та дозволяють усамітнення.
		Пп. 6 п.19 Європейських пенітенціарних правил передбачено, що адміністрація пенітенціарної установи має забезпечувати їм для цього відповідні засоби, включаючи туалетні приналежності, а також приналежності та матеріали для підтримки чистоти.
		Наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 №233/5 затверджено норму витрат мила на туалетні, санітарно-гігієнічні потреби і миття в лазні для осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, згідно з якою засудженим чоловічої статі, які відбувають покарання в установах виконання покарань, та особи, які тримаються в слідчих ізоляторах, видається 100 грамів мила на туалетні потреби на одну особу на місяць.
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що відмова відповідача забезпечити засудженого ОСОБА_1 предметами першої необхідності та особистої гігієни свідчить про жорстоке, нелюдське та таке, що принижує його гідність, поводження, колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно з ч.1 ст.28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		Так, у п.92-93 рішення у справі "Мельник проти України" (заява №72286/01) Європейський Суд з прав людини (далі - Суд) наголосив на тому стаття 3 Конвенції категорично забороняє тортури та нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження чи покарання, незважаючи на обставини та поведінку жертви (див., наприклад, рішення у справі Labita v. Italy [GC], N 26772/95 ( 980_009 ), п. 119, ECHR 2000-IV). Погане поводження має відповідати мінімальному рівню суворості в рамках статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною; залежить від всіх обставин справи, таких як тривалість лікування, фізичний та психічний вплив та у деяких випадках стать, вік та стан здоров`я жертви (див., серед інших, рішення у справі Ireland v. The United Kingdom, від 18 січня 1978 року, Series A N 25, с. 65, п. 162). 
		Позбавлення свободи часто тягне за собою приниження людської гідності. Ще не було сказано, що затримання після звинувачення як таке зачіпає питання, викладені в статті 3 Конвенції. Також цю статтю не можна тлумачити як таку, що містить загальне зобов`язання звільняти особу за станом здоров`я чи доправляти її до цивільної лікарні для отримання специфічної медичної допомоги. Тим не менш, відповідно до цього положення держава має забезпечити особу умовами утримання, які б не порушували її людську гідність, щоб спосіб та метод виконання міри покарання не зумовлювали страждання або труднощі такої міри, які б перевищували неминучий рівень страждань в`язня та щоб з огляду на практичні вимоги ув`язнення його здоров`я та добробут були забезпечені (див. рішення у справі Kudta v. Poland [GC], N 30210/96, пп. 92 - 94, ECHR 2000-XI). Оцінюючи умови утримання, треба брати до уваги кумулятивний ефект цих умов, а також специфічні твердження заявника (див. рішення у справі Dougoz v. Greece, N 40907/98, ECHR 2001-II).
		В п.123 рішення у справі Сукачов проти України (заява №14057/17) Суд постановив, що справи стосовно тверджень про неналежні умови ув`язнення не підлягають жорсткому застосуванню принципуaffirmanti(особа, яка щось стверджує, повинна довести це твердження), оскільки в таких справах лише держава-відповідач повинна мати доступ до інформації, здатної підтвердити або спростувати ці твердження. Звідси випливає, що після того, як Суд повідомив Уряду про скарги заявника, тягар доведення полягає на Уряді, який повинен зібрати та надати відповідні документи. Нездатність Уряду надати переконливі докази стосовно матеріальних умов ув`язнення призведе до висновку щодо обґрунтованості тверджень заявника (див.Gubin. Russia, № 8217/04, § 56, 17 червня 2010).
		Таким чином, обов`язок забезпечити особу умовами утримання, які б не порушували її людську гідність, як і обов`язок доведення забезпечення таких умов, покладається на Державу.
		Колегія суддів зазначає, що відсутність предметів першої необхідності та засобами особистої гігієни, якими просить забезпечити позивач (мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу), свідчить про те, що умови утримання позивача зумовлюють труднощі, які порушують людську гідність, що в свою чергу є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Матеріалами справи підтверджується, що у ОСОБА_1 відсутні кошти на придбання предметів першої потреби та засоби особистої гігієни в крамниці Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", і відповідач не забезпечив йому можливість заробити такі кошти.
		З урахуванням вищенаведеного обов`язок щодо забезпечення належних умов його тримання, в тому числі забезпечення предметами першої необхідності та засобами особистої гігієни, покладається на Державу в особі Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)".
		Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та практику Європейського Суду з прав людини щодо забезпечення належних умов утримання засуджених осіб, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача вжити заходи щодо забезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання предметів першої необхідності та особистої гігієни, а саме: мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу.
		Оцінюючи позовні вимоги недопущення в подальшому порушень прав засудженого ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлений позов в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання спірних правовідносин. 
		Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Тобто, в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права свободи або законні інтереси, а отже підстави для задоволення вимог на майбутнє відсутні. 
		Отже, встановлені та перевірені обставини справи свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.
		Водночас, висновки суду першої інстанції по суті спору частково не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії скасувати.
		Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо незабезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання предметів першої необхідності та особистої гігієни, а саме: мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу.
		Зобов`язати Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№1)" вжити заходи щодо забезпечення права засудженого ОСОБА_1 на безоплатне отримання предметів першої необхідності та особистої гігієни, а саме: мила, зубної щітки та зубної пасти, туалетного паперу. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
		Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Постанова суду складена в повному обсязі 02 лютого 2021 року.
		 
		 
		Головуючий  Сапальова Т.В.    Судді    Смілянець Е. С.   Капустинський М.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...