Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10412/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 04.02.2021. Зареєстровано: 05.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2021.
Дата набрання законної сили: 01.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"01" лютого 2021 р.           Справа№ 910/10412/20
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Корсака В.А.
		суддів:            Пономаренка  Є.Ю. 
		          Владимиренко С.В. 
		 
		за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
		за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від                     01.02.2021,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020, повний текст якого складено 02.11.2020 
		у справі № 910/10412/20 (суддя Турчин С.О.)
		за позовом  Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП"
		до   Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -   Державне підприємство "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
		про    стягнення 234 952,00 грн,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Короткий зміст позовних вимог.
		Приватне акціонерне товариство "ДАТАГРУП" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (надалі - відповідач) про стягнення 234 952,00 грн      заборгованості.
		Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання телекомунікаційних послуг з передавання даних №Д/Ш 4-5-081253/НЮ від 12.05.2008 за період з 20 жовтня 2015 року по 20 грудня 2016 року  в частині здійснення оплати. 
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/10412/20 у задоволенні позову відмовлено. 
		 
		          Суд виходив з того, що позовні вимоги є частково доведеними, проте  у задовленні позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності. 
		          
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "ДАТАГРУП" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду  міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/10412/20 скасувати  повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову.  
		 
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги  скаржник посилається  на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи,  неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 509, 525, 526, 612, 903 ЦК України. 
		 
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної                    скарги по суті.
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи  між суддями від 23.11.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Пономаренко Є.Ю.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10412/20.
		 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020  відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 у справі №910/10412/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 01.02.2021 о 15:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 20.01.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 20.01.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. 
		Явка представників сторін.
		В судове засідання від 01.02.2021 з`явивися представник позивача.
		 
		Відповідач та третя особа до судового засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст.   120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Зокрема, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження - 04.01.2020. 
		 
		Крім того, що стосується належного повідомлення третьої особи суд зазначає наступне. 
		Пунктом 21   Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України      особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються      законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»      та «;Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».
		Відповідно до ч. 1      ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»       якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
		Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
		З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
		Враховуючи те, що третя особа знаходяться в м. Лиман Донецької обл., то апеляційним судом було розміщено всі ухвали по даній справі (про залишення без руху апеляційної скарги/про відкриття апеляційного провадження)   на офіційному веб-сайті судової влади України.
		Крім того,   колегією суддів враховано, що    постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 28.02.2021 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.
		В той же час, за приписами     статті 129 Конституції України,     статті 2 ГПК України     одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням   статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 01.02.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
		Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, ураховуючи те, що від учасників справи не надходило будь-яких заяв чи клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи. 
		Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
		Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		 
		Статтею 129 Конституції України    та ч. 1    ст. 74 ГПК України     визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. 
		 
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
		12.05.2008 між Закритим акціонерним товариством   "ДАТАГРУП" (позивач, оператор) та Державним      підприємством      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (споживач) укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № Д/Ш 4-5-081253/НЮ      (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, оператор зобов`язується надавати споживачу телекомунікаційні послуги з передавання даних по супутниковим каналам зв`язку між об`єктами визначеними цим договором (надалі - послуги), а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати оператору належні за даним договором платежі. Технічні параметри кожного каналу зв`язку, об`єкти між якими здійснюється передавання даних по цьому каналу зв`язку, вартість послуг які надаються по цьому каналу зв`язку, зазначені у додатках до цього договору, які складаються за кожним каналом зв`язку окремо.
		Пунктом 4.1. договору передбачено, що прийом-передача наданих послуг за даним договором оформлюється шляхом підписання сторонами Акту наданих послуг, щомісячно, до 10 (десятого) числа кожного поточного місяця.
		Згідно із п.4.2. договору, якщо споживач не підписав відповідні Акти у встановлені даним договором строки, або не надав письмову мотивовану відмову від їх підписання, то результати послуги вважаються такими, що прийняті згідно з відповідним Актом, який підписано оператором в односторонньому порядку.
		У відповідності до пп.2.2.1. п.2.2. договору, споживач зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати оператору належні за даним договором платежі.
		Вартість послуг зазначена сторонами у Додатку № 1 до цього Договору. Споживач здійснює оплату вартості послуг щомісячно, у термін до 20 (двадцятого) числа кожного поточного місяця у розмірі, встановленому в Таблиці 3 Додатку № 1 до цього Договору на підставі Актів виконаних робіт згідно рахунків, які оператор надає споживачу не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця (п.5.1., 5.2. договору).
		Згідно із Додатку №1 до договору, вартість послуг за один місяць      становить 6 800,00 грн. Додатковою угодою №2 від 12.12.2011 сторонами погоджено, що вартість послуг за один місяць      становить                 7400,00 грн. Додатковою угодою №4 від 19.09.2012 визначено, що вартість послуг за один місяць      становить 33 200,00 грн. Вартість послуг за один місяць,      згідно із додатковою угодою №5 від 01.01.2016, становить 13 128,00 грн.
		Вартість послуг за перший та останній місяці надання послуг розраховується шляхом ділення суми щомісячної вартості послуг на 30 та помноженням на кількість днів фактичного надання послуг в першому (останньому) місяці, починаючи з дати підписання акту виконаних робіт (п. 5.3. договору).
		Відповідно до п. 6.1. договору, споживач оплачує надані Оператором послуги за ціною, вказаною у таблиці 3 (Додаток №1), та на підставі виставленого рахунку.
		Згідно із п. 5.4. договору всі платежі за цим договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок оператора з обов`язковим посиланням на номер відповідного рахунку виставленого оператором.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за період з 20 жовтня 2015 року по 20 грудня 2016 року у ДП      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" виник борг за надані позивачем телекомунікаційні послуги у розмірі 234952,00 грн, який станом на час звернення до суду ДП      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" не погашений.
		Позивач стверджує, що оскільки АТ    "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є правонаступником ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" позивач звернуся до суду      позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі                 234952,00 грн.
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
		Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням Державним      підприємством      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" укладеного з позивачем договору про надання телекомунікаційних послуг № Д/Ш 4-5-081253/НЮ      від 12.05.2008.
		Що стосується тверджень відповідача з приводу того, що Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" не є правонаступником Держаного підприємства "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", у тому числі      за зобов`язаннями, що виникли за договором про надання телекомунікаційних послуг №Д/Ш 4-5-081253/НЮ      від 12.05.2008, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно звернувся до суду з позовом до АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", як правонаступника ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" за зобов`язаннями, що виникли за договором про надання телекомунікаційних послуг №Д/Ш 4-5-081253/НЮ      від 12.05.2008, зважаючи на наступне. 
		Виключна правова проблема правонаступництва Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" за зобов`язаннями Державного підприємства "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" була вирішена у постанові від 16.06.2020 Великої Палати Верховного Суду по справі №910/5953/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду було      визначено наступне.
		Відповідно до частин першої та п`ятої   статті 104 ЦК України    юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
		Згідно з частиною третьою   статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства"   акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
		Відповідно до ч.15   ст.37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"      (в редакції, яка діяла на дату реєстрації Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ") злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"   визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
		Відповідно до частин третьої, шостої, сьомої та дев`ятої   статті 2 цього Закону: товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття; товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; оприлюднення затвердженого КМУ переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання; одночасно з прийняттям рішення про утворення товариства КМУ формує комісію з утворення товариства, до складу якої входять представники КМУ, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі; комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту товариства для подання КМУ;   зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту; розмір статутного капіталу товариства визначається під час його утворення згідно зі зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.
		Пунктом 2 розділу ІІІ "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Державну реєстрацію Акціонерного товариства "Укрзалізниця" здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735, АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ". Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку.
		При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.
		Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності.
		У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ". Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.
		При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків.
		У п.44 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у передавальному акті Державного підприємства "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" від 05 серпня 2015 року певного майна чи зобов`язань не свідчить про те, що відповідач не став правонаступником за ними, оскільки Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" як єдиним правонаступником прийнято усе майно та усі зобов`язання підприємств, які припиняються шляхом злиття.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду також      вказано, що   Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"   передбачено, що оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання (частина сьома   статті 2 цього Закону).
		Також відповідно до частини восьмої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці під час утворення товариства, формування його статутного капіталу та припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України і підприємств залізничного транспорту, у тому числі під час відступлення права вимоги, переведення боргу, проведення реорганізації, не застосовуються положення законодавства щодо: необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов`язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; права кредиторів вимагати у зв`язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов`язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків; неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами.
		Таким чином, законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту законних інтересів їх прав, аніж встановлені статтями   105   і   107 ЦК України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом Акціонерного товариства "Укрзалізниця" для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в частині шостій статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці положень про правонаступництво Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
		Відповідно до частини п`ятнадцятої   статті 37 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"   (в редакції, що діяла станом на 21 жовтня 2015 року - дату реєстрації АТ "Укрзалізниця") злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Законом про особливості утворення Укрзалізниці, постановою КМУ               №200 передбачено наступні етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи (АТ "Укрзалізниця"), 3) державна реєстрація АТ "Укрзалізниця"; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту.
		Передавальний акт складено 05 серпня 2015 року, державну реєстрацію АТ "Укрзалізниця" здійснено 21 жовтня 2015 року, однак припинення ДП "Донецька залізниця" не зареєстровано.
		Враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому   статтею 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ "Укрзалізниця", датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП "Донецька залізниця".
		У постанові Великої Палати Верховного Суду наголошено, що пунктами 51, 52 розділу ІІІ "Перехідні та прикінцеві положення" Закону про особливості утворення Укрзалізниці зі змінами, внесеними згідно із   Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції"   та   Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції", встановлено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1                  цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
		Ці норми також свідчать про перехід майна (прав та обов`язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до Акціонерного товариства "Укрзалізниця". Якщо вважати, що обов`язки таких підприємств не перейшли до Акціонерного товариства "Укрзалізниця", то введення мораторію позбавлене юридичного змісту.
		З урахуванням наведеного вище, Велика Палата Верховного Суду визначила, що Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є правонаступником Державного підприємства "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" з дати державної реєстрації Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
		З огляду на вище наведене, позивач правомірно звернувся до суду з позовом до АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", як правонаступника ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" за зобов`язаннями, що виникли за договором про надання телекомунікаційних послуг №Д/Ш 4-5-081253/НЮ      від 12.05.2008.
		Стосовно суті заявлених вимог колегія суддів зазначає про наступне.  
		Згідно із ч. 1, 2    ст. 509 ЦК  України   зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених   статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно з    ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із   ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього     Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Відповідно до   ст. 629 ЦК України   договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ч. 1   ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно із ч. 1   ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		За правовою природою укладений між сторонами договір від 12.05.2008 є  договором про надання послуг.
		Спірним у цій справі періодом за який, як стверджує позивач, у ДП      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"      виник борг за телекомунікаційні послуги у розмірі 234952,00 грн є період з 20 жовтня 2015 року по 20 грудня 2016 року.
		На підтвердження заборгованості позивач надав у матеріали справи Акти приймання-передачі наданих послуг від 31.10.2015, від 30.11.2015, від 31.12.2015, від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016, від 30.04.2016, від 31.05.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016, від 31.08.2016, від 30.09.2016, від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016 та рахунки за жовтень 2015 року по грудень 2016 року.
		За змістом умов договору, прийом-передача наданих послуг за даним договором оформлюється шляхом підписання сторонами Акту наданих послуг, щомісячно, до 10 (десятого) числа кожного поточного місяця (п.4.1. договору); якщо споживач не підписав відповідні Акти у встановлені даним договором строки, або не надав письмову мотивовану відмову від їх підписання, то результати послуги вважаються такими, що прийняті згідно з відповідним Актом, який підписано оператором в односторонньому порядку (п.4.2. договору).
		Споживач здійснює оплату вартості послуг щомісячно, у термін   до 20 (двадцятого) числа кожного поточного місяця   у розмірі, встановленому в Таблиці 3 Додатку № 1 до цього Договору   на підставі Актів виконаних робіт згідно рахунків, які оператор надає споживачу не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця (п.5.1., 5.2. договору).
		Споживач оплачує надані Оператором послуги за ціною, вказаною у таблиці 3 (Додаток №1), та на підставі виставленого рахунку (п. 6.1. договору).
		Таким чином, у відповідності до умов договору, оплата за надані позивачем послуги здійснюється споживачем підставі підписаних між сторонами Актів виконаних робіт (у разі відсутності мотивованої відмови споживача від підписання отриманих актів - підписаних в односторонньому порядку позивачем) та згідно рахунків.
		При вирішенні даного сору судом також враховано, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.   (Така правова позиція  викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19,     від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).
		Як свідчать матеріали справи, Акти приймання-передачі наданих послуг за спірний період підписані в односторонньому порядку позивачем.
		Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, як на підтвердження направлення споживачу Актів приймання-передачі наданих послуг та рахунків, наданий позивачем  реєстр направлених рахунків та актів наданих послуг, оскільки реєстр підписаний  ПрАТ "ДАТАГРУП" та скріплений печаткою      товариства, однак за відсутності відміток підприємства поштового зв`язку не може бути прийнятий судом, як доказ направлення актів      приймання-передачі наданих послуг. При цьому слід додати, що відмітка підпримства поштового зв`язку засвідчує сам факт здійснення відправлення засобами поштового зв`язку, а тому може слугувати доказом відправлення. 
		Аргументи апеляційної скарги про те, що жодним нормативно-правовим актом та договором не передбачено надсилання рахунків на оплату та актів приймання-передачі послуг листом з повідомленням про вручення  чи кур`єром з відміткою про вручення колегія суддів оцінює критично, оскільки оскаржене рішення не містить відповідних висновків суду першої інстанції. 
		Разом з тим, умови договору передбачають, що споживач здійснює оплату вартості послуг щомісячно, у термін до 20 (двадцятого) числа кожного поточного місяця у розмірі, встановленому в Таблиці 3 Додатку № 1 до цього Договору.
		Водночас, виходячи із положень ст.ст. 73-79 ГПК України, у відповідності до норм процесуального законодавства, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг №Д/Ш 4-5-081253/НЮ      від 12.05.2008 у період з 20 жовтня 2015 року по 20 грудня 2016 року, позивачем повинно бути доведено обставини      наявності у відповідача у спірний період заборгованості у заявленій до стягнення сумі.
		Отже, для підтвердження заявленої до стягнення суми боргу позивач повинен був надати суду первинні документи на підтвердження факту надання послуг (у даному випадку акти наданих послуг, докази їх направлення споживачу) та докази часткових оплат заборгованості.
		Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року по справі      №911/19/19 зазначив, що      з огляду на вимоги частини п`ятої статті   236, статті    237    і статті    86 ГПК України    господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню,   не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.      
		Судом досліджено надані позивачем у матеріали справи банківські виписки від 21.10.2015, від 25.11.2015, від 23.12.2015, від 01.02.2016, від 24.02.2016, від 28.03.2016, від 24.05.2016 на підтвердження здійснених ДП      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" оплат та встановлено, що за спірний у даному спорі період відповідач здійснив наступні оплати: за жовтень 2015 року - у сумі      16600,00 грн, за листопад 2015 року - у сумі 16600,00 грн, за грудень 2015 року - у сумі 33200,00 грн, за січень 2016 року - у сумі 13128,00 грн, за лютий 2016 року - у сумі 13128,00 грн, за березень 2016 року - у сумі 13128,00 грн.
		Згідно із наданих позивачем у матеріали справи банківських виписок ДП      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" здійснено часткову оплату заборгованості за спірний період у сумі      105 784,00 грн.
		Натомість позивачем у розрахунку заявлених вимог враховано лише      оплату у сумі 22 184,00 грн      за жовтень 2015 року, у період з листопада 2015 року по грудень 2016 року позивач  не врахував наведених вище оплат здійснених відповідачем.
		У той же час, має місце також і те, що згідно із п. 5.4. договору сторонами погоджено, що  всі платежі за цим договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок оператора з обов`язковим посиланням на номер відповідного рахунку виставленого оператором. Умов      щодо зарахування оплат за певні місяці в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди договір не містить.
		При цьому, згідно із наявного у матеріалах справи підписаного в односторонньому порядку позивачем  акту звірки розрахунків позивачем надавались послуги      за весь період дії договору, тобто з 2008 року.
		Як під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, так і в процесі апеляційного перегляду цієї справи, первинних документів на підтвердження обсягу наданих послуг, а також здійснених відповідачем оплат за весь період дії договору позивач суду не надав.   
		За змістом ч. 1   ст. 14 ГПК України   суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (Nadtochiy v. Ukraine, заява N 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		   У частині 3   статті 2 ГПК України   однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у   статті 13 цього Кодексу.
		Відповідно до частин 3, 4    статті 13 ГПК України   кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Cуд апеляційної інстанції звертається до висновків у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі  № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі                        № 917/1307/18).
		У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до   статті 74 ГПК України   розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
		Частиною 3 ст. 162 ГПК України   передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Приписами частини другої   статті 80 ГПК України,   позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні   подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Позивач у відповідності наведених приписів процесуального                   закону не довів суду належними доказами факту наявності у відповідача      заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг №Д/Ш 4-5-081253/НЮ      від 12.05.2008 у період з 20 жовтня 2015 року по 20 грудня 2016 року у сумі 83 600,00 грн.
		З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявними у матеріалах справи      доказами підтверджено наявність у ДП      "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" заборгованості за період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року у сумі  151 352,00 грн.
		Арифметичний розрахунок боргу сторонами в процесі апеляційного перегляду  не оскаржено. 
		Разом з тим, відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог позивача. В обґрунтування поданої заяви, відповідач зазначає, що спірні правові відносини між сторонами виникли      у період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року, а позовна заява подана                    16 липня 2020 року, тобто після спливу строку позовної давності.
		Згідно зі   ст. 256 ЦК України   позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до   ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		За змістом ч.1   ст. 261 ЦК України   позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17).
		Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
		Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами   статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у   статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті   15,   16,   20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень   статті 261 ЦК України   дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
		Оскільки спірним періодом у справі є період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року, з урахуванням погоджених сторонами у договорі строків оплати, перебіг позовної давності розпочався з 20.10.2015 року по 20 грудня 2016 року та відповідно закінчився у період      з 21.10.2018 року по 21 грудня 2019 року щодо кожного періодичного платежу окремо.
		В той же час, позивач у позові просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити з 01.07.2020 пропущений строк за зверненням до суду щодо захисту порушеного права. 
		Обґрунтовуючи поважність причини пропуску позовної давності позивач зазначає, що протягом усього строку позовної давності об`єктивно не мав змоги звернутись до суду щодо стягнення заборгованості ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", яке знаходилось на не підконтрольній Україні території - місто Донецьк, вул. Артема, 68 та до відповідача, так як згідно даних ЄДР - АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" не стала правонаступником ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ".
		Позивач наголошує, що лише із прийняттям постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 справа № 910/5953/17, яка оприлюднена 01.07.2020, у якій було вказано, що АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"  є правонаступником ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" з дати державної реєстрації АТ "Укрзалізниця", позивач отримав змогу на звернення до суду за захистом порушеного права.
		Отже, за доводами позивача, причина пропуску строку позовної давності пов`язана з обставинами, що залежать не тільки  від позивача, а й з обставинами, які знаходяться поза межами його контролю.
		З приводу зазначеної заяви позивача, суд зазначає, що частиною 5   ст.267 ЦК України   передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування   Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод       (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п`ятої   статті 267 ЦК України   отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого   статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
		Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
		Суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:
		- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропущення позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);
		- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропущення позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
		За відсутності будь-якої з наведених умов, у суду відсутні підстави      визнавати існування поважних причин пропущення позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі                    № 910/9158/16).
		При цьому   поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		Аналізуючи викладені положення законодавства, місцевий господарський суд обгрунтовано відхилив аргументи позивача наведені щодо визнання поважними та поновлення причин пропуску позовної давності, оскільки відсутність єдиної судової практики та відмінність правових позицій касаційних судів Верховного Суду у вирішенні питання щодо правонаступництва Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" за зобов`язаннями Державного підприємства "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" не є підставою вважати поважними причини пропущення позовної давності.
		Між тим, відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" та відомостей про те, що АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" стала правонаступником ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", а також місцезнаходження ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" не позбавляло позивача права звернутися до за захистом своїх порушених прав.
		Названі позивачем обставини жодним чином не свідчать про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку позовної давності, адже, не підтверджують наявність обставин, які зробили своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		Окрім того, що      відповідно до частини п`ятнадцятої   статті 37 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"   (в редакції, що діяла станом на 21 жовтня 2015 року - дату реєстрації АТ "Укрзалізниця") злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Державну реєстрацію Акціонерного товариства "Укрзалізниця" здійснено 21 жовтня 2015 року та передавальний акт складено 05 серпня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735,            АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ".      
		Відтак, позивач об`єктивно міг звернутися до суду із позовом до                    АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", як правонаступника усіх прав і обов`язків ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ".      
		На підставі викладеного в сукупності, наведені позивачем доводи не підтверджують обґрунтованої неможливості      самостійно звернутися до суду за захистом порушеного права.
		Серед іншого, щодо обставин переривання позовної давності доцільно також звернутиу вагу, що у   статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Аналіз зазначеної норми   статті 264 ЦК України  дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
		Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання.      
		У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1   статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
		З цього приводу, судом встановлено, що останню оплату за договором      ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" було здійснено 24.05.2016 за березень 2016 року, у той час, як позивач звернувся до суду 17.07.2020 (дата направлення позову), тобто вже після спливу строку позовної давності.
		Суд правомірно відхилив аргументи позивача та встановив, що наданий позивачем у матеріали справи лист ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" за вих. №2005/03-09, у      якому останнє зазначає про наявність заборгованості за договором    №Д/Ш 4-5-081253/НЮ від 12.05.2008 датований 02.06.2016, та окрім того не може вважатись дією, що      перериває перебігу строку позовної давності за вимогами у цій справі, оскільки у вказаному листі не зазначено за які конкретно періоди наявна заборгованість.
		Крім того, факт направлення позивачем на адресу ДП "ДОНЕЦЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" кредиторської вимоги вих.№38184 від 08.05.2020 та на адресу відповідача претензії вих.№38182 від 08.05.2018 у розумінні статті 264 ЦК України також не підтверджує   переривання строку позовної давності, та є односторонньою дією з боку позивача, яка не містить доказового значення у цьому конкретному питанні. 
		Отже, з огляду на викладені обставини в сукупності, позивач не довів суду обставини переривання на підставі частин 1 та 2 статті 264 ЦК України    позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 234 952,00 грн за період з 20 жовтня 2015 року по 20 грудня 2016 року.
		З урахуванням наведеного, оскільки позивачем заявлено вимоги з пропуском позовної давності, а відповідачем   заявлено про застосування строків позовної давності, то у задоволенні заявлених позивачем вимог  слід відмовити.
		Що стосується заяви про застосування позовної давності до вимог позивача, поданої третьою особою у справі, то слід зазначити наступне.
		Згідно з ч. 3   ст. 267 ЦК України   позовна давність застосовується судом лише   за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		За змістом цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише", та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.
		Частиною 5   статті      50 ГПК України   передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені   статтею 42 цього Кодексу. При цьому права сторони, визначені, зокрема, ст. 46 та іншими нормами цього   Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис   ст. 267 ЦК України      є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.
		Таким чином, подання третьою особою по справі заяви про застосування строку позовної заяви не є підставою для застосування позовної давності.
		Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь пощивача                                             234 952,00 грн      заборгованості.
		Крім того, до апеляційної скарги позивач подав списки згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, з посиланням на те, що останні містять відмітку відділення поштового зв`язку від 19.01.2016, від 11.02.2016, від 03.03.2016, 05.05.2016, 07.06.2016, 07.09.2016, 06.10.2016, 08.11.2016, 06.12.2016, як доказ направлення відповідачу актів приймання - передачі наданих послуг та рахунків, просив суд прийняти їх до уваги. 
		При цьому позивач, обґрунтовуючи причини неможливості подання цих доказів суду першої інстанції, наголосив, що ці докази не було подано суду першої інстанції, оскільки на території України запроваджено карантин, який має негативний вплив на бізнес процеси та роботу працівників, тому формування відповідних доказів та надання їх до матеріалів справи в суд першої інстанції  було неможливим. 
		Дослідивши зазначені докази, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2   ст. 164 ГПК України   при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3   ст. 164 ГПК України   у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
		Матеріали справи не містять доказів подання разом із позовною заявою долучених позивачем додаткових доказів. Також матеріали справи не містять заяв позивача про посилання на докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
		У відповідності до   ст. 118 ГПК України   право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з приписами частини третьої   статті 269 ГПК   докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої    статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі №    906/612/17, від 22.08.2018 у справі №   910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №   910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
		Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.       
		Таким чином, Господарський процесуальний кодекс   допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона.    Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв судове рішення, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (у даному випадку рецензію), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.
		   Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції  позивач не повідомляв суд про неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від  скаржника. 
		 
		Таким чином, позивачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції списків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 19.01.2016, від 11.02.2016, від 03.03.2016, 05.05.2016, 07.06.2016, 07.09.2016, 06.10.2016, 08.11.2016, 06.12.2016, які він просить долучити до справи на стадії апеляційного перегляду, як не надано і доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від  скаржника. Саме по собі посилання скаржника на запровадження карантинних заходів на території України не спростовує зазначеного та не звільняє обов`язку позивача дотримання процесуальних процедур. 
		Відтак, саме лише посилання скаржника на ч. 3 ст. 269 ГПК України, як підставу прийняття доказу на стадії апеляційного провадження не є достатнім, оскільки відповідно до вимог ч. 1, 4 ст.   80, п. 8 ч. 3 ст.   162 ГПК України   вказані докази позивач мав би надати суду, ще під час подання позовної заяви та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		Отже, у задоволені цього клопотання позивача про долучення додаткових доказів слід відмовити; писків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів колегією суддів   до розгляду не приймається.
		          Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та в більшій мірі дублюють посилання викладені ним  у позові та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
		Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
		 
		Поряд з цим, суд апеляційної інстанції  зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України",       no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		 
		Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). 
		 
		Процесуальні права сторін  при розгляді справи судом першої інстанції не порушено. 
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
		Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		 
		Судові витрати.
		Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на  скаржника. 
		 
		            Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		                                       ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення. 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва 15.10.2020 у справі №910/10412/20  залишити без змін. 
		3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути  оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
		          Повний текст постанови суду складено та підписано - 04.02.2021.
		 
		Головуючий суддя                                                            В.А. Корсак 
		 
		Судді                                                                                Є.Ю. Пономаренко
		 
		                                                                                С.В. Владимиренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...