Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/14503/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2021.
Дата набрання законної сили: 27.01.2021
Номер судового провадження: 61-12738ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова    
		Іменем України
		 
		27 січня 2021 року              
		м. Київ
		 
		справа № 754/14503/16-ц
		провадження № 61-12738св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , на постанову Київського апеляційного суду від 
		15 травня 2019 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша А. О. посвідчено право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . 
		В зазначеній квартирі зареєстровані відповідачі та незважаючи на неодноразові вимоги позивача відмовляються її звільнити і добровільно знятись 
		з реєстраційного обліку, до цього часу продовжують в ній проживати, безпідставно користуючись майном, яке їм не належить. 
		Крім того, ОСОБА_7 вселила до квартири невідомих осіб, чим порушує права позивача як власника майна.
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди 
		у користуванні та розпорядженні квартирою 
		АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
		Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		Суд першої інстанції керувався тим, що для реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , нотаріусу ОСОБА_8 було надано всі необхідні документи передбачені договором, а отже, реєстрація за позивачем права власності є правомірною. Реєстрація відповідачів в спірній квартирі перешкоджає позивачу, як власнику квартири, в повній мірі розпоряджатися своїм майном, користуватися квартирою. 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року скасовано.
		Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом виселення, - відмовлено.
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом позики були грошові кошти у національній валюті, стягнення на предмет іпотеки звернуто 
		у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладанні іпотечного договору від 
		16 листопада 2010 року, а тому на спірні правовідносини дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється, а реєстрація права власності на предмет іпотеки за позивачем здійснена у спосіб та в порядку, визначеними договором іпотеки квартири та Законом України «Про іпотеку».
		Разом з тим, з урахуванням положень частини 4 статті 367 ЦПК України, апеляційний зробив висновок про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги й скасування рішення районного суду зазначивши, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 27 серпня 1998 року, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 88,15 кв. м., була приватизована відповідачами у рівних долях згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», тобто придбана не за рахунок позики, забезпеченої іпотекою цієї квартири. Тому для вирішення спору про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та норми статей 109 ЖК України щодо неможливості виселення громадян без надання іншого житлового приміщення, які суд першої інстанції не застосував.
		Аргументи учасників справи
		У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила оскаржене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що при ухваленні оскарженої постанови суд апеляційної інстанції, на підставі частини четвертої статті 367 ЦПК України, вийшов за межі доводів апеляційної скарги та скасував рішення першої інстанції. Апеляційний суд посилався на норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, постанову Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року 
		у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Однак, при необхідно дотримуватись справедливого балансу інтересів сторін у справі, оскільки новий власник несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		Застосування положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР при вирішенні цього спору за вимогами нового власника житла про усунення йому перешкод у користуванні власністю шляхом виселення колишнього (колишніх) власників житла, яке було предметом іпотеки, суперечить основним принципам непорушності та недоторканості права власності. Наявність такого правового механізму, який унеможливлює виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, яке має бути зазначено в рішенні суду, нівелює сутність конституційних прав і свобод титульного власника майна, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними і такими, що позбавлені реального механізму захисту, крім того, покладають на нового власника індивідуальний надмірний тягар у вигляді обов`язку по забезпеченню колишнього власника іпотечного майна постійним жилим приміщення, яке має бути надане одночасно з виселенням. При визначенні справедливого балансу інтересів сторін у цій справі, суд не врахував, що відповідачі, колишні, власники майна, передавали його в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання, не могли не усвідомлювати того, що предмет іпотеки може бути відчужений.
		До спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 391 ЦК України, яка передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а порушене право власника - захисту шляхом виселення колишнього власника та членів його сім`ї.
		Таким чином, неправомірні дії відповідачів перешкоджають позивачу ОСОБА_1 володіти і вільно користуватися належним їй на праві власності житлом, що призводить до порушення його права власності в розумінні норм статей 319, 321, 384 ЦК України.
		Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що 16 листопада 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3   укладено договір позики грошей, за яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 грошові кошти, в розмірі 629 200,00 грн, що за курсом НБУ складало 78 650,00 дол. США.
		На забезпечення виконання умов договору позики укладено договір іпотеки від 16 листопада 2010 року, за яким іпотекодавці ( ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Іпотекодержателем за цим договором 
		є ОСОБА_1 . 
		Пунктом 5.2. договору іпотеки передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання або умов договору іпотеки квартири іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям письмову вимогу про усунення порушення. В такій вимозі про усунення порушення зазначається стислий зміст порушених зобов`язань/умов, вимога про виконання порушених зобов`язань/умов у не менш ніж 30 денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання Вимоги про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога про усунення порушення залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Відповідно до пункту 5.3. договору іпотеки, у разі невиконання боржником та іпотекодавцями зобов`язань зо договорами позики та/або іпотеки, сторони домовилися про те, звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку» та/або шляхом вчинення виконавчого напису (з урахуванням неустойки) 
		з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавців та за рішенням суду.
		Пунктом 5.4. договору іпотеки квартири встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання та зазначено, що сторони цим встановлюють та вирішують, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки квартири. Позасудове врегулювання здійснюється згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в договорі іпотеки квартири, та не потребує укладення сторонами окремого договору будь-якого іншого додаткового підтвердження чи погодження. Визначений згідно положень цього пункту спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені чинним законодавством чи договором іпотеки квартири способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Внаслідок невиконання боржником - відповідачем у справі ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горша А. О. для реєстрації у встановленому Законом України «Про іпотеку» порядку права власності на предмет іпотеки.
		Відповідно до свідоцтв від 10 серпня 2016 року, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., за реєстровими 
		№ № 1369, 1370, 1371, відповідно до яких нотаріус посвідчила, що нею 14 травня 2015 року та 19 серпня 2016 року на адресу іпотекодавців направлені заяви-вимоги, в яких ОСОБА_1 повідомляла ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , що у випадку несплати заборгованості за договором позики грошей, іпотекодержателем буде звернено стягнення на 
		з іпотеку майно.
		Ці заяви передані шляхом направлення поштових відправлень зі зворотними повідомленнями 15 травня 2015 року та 19 серпня 2016 року, які було повернуто 18 червня 2015 року та 26 вересня 2016 року відповідно у зв`язку з закінченням терміну зберігання.
		Зазначені документи містили відомості про сплив 30 денного строку належного повідомлення іпотекодавців, оскільки згідно пункту 9 договору позики позичальник згоден з тим, що будь-яка кореспонденція має надсилатися на адресу його мешкання, вказану в цьому договорі, така кореспонденція вважається отриманою ним в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує будинок за цією адресою.
		Згідно довідки форми № 3 від 16 листопада 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано чотири особи - відповідачі 
		ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 
		30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша А. О. було посвідчено право власності позивачки ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
		Підставою для реєстрації права власності позивача ОСОБА_1 на квартиру стало невиконання боржником ОСОБА_3 своїх обов`язків за договором позики грошей.
		Відповідно до частини першої статті 10,частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які 
		ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 
		2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа 
		є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».
		Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 
		Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		Згідно з частинами другою та третьою статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
		Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		У постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі 
		№ 6-3057цс16 зроблено висновок, що «вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».
		У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі 
		№ 6-447цс15 зроблено висновок, що «частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 
		№ 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) зроблено висновок, що «зазначена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки».
		Отже, загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
		У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які 
		є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		За таких обставин висновок апеляційного суду щодо необхідності виходу за межі доводів апеляційної скарги та застосування до спірних правовідносин частини другої статті 109 ЖКУРСР є помилковим.
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 дотримався процедури звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а також порушення відповідачами його прав як нового власника квартири, тому зробив правильний висновок про задоволення позову.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в цій частині в силі судове рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України 
		у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Зважаючи на задоволення касаційної скарги, судові витрати ОСОБА_1 
		у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанціїпідлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.
		Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової Палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасувати.
		Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року залишити в силі.
		Стягнути з  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5  на користь ОСОБА_1 судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 1 104,00 грн, тобто з кожного по 276,00 грн.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року втрачає законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                    В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                             Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                      Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...