Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17891/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Застосування антимонопольного законодавства; оскарження рішень Антимонопольного комітету або його територіальних органів.
Надіслано для оприлюднення: 08.02.2021. Зареєстровано: 08.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		 
		02 лютого 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/17891/19 
		 
		Історія справи
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними пунктів 1, 2 та 11 рішення АМК від 10.10.2019 № 697-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 126-26.13/18-17 у частині, що стосується Товариства (далі - Рішення АМК).
		 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020, у задоволенні позову Товариства відмовлено.
		 
		Суди встановили, що прийняті зі справи судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статей 6, 10, 35, 41, 48, 56, 59 Закону № 2210, статті 22 Закону України від 26.02.1993 № 3659-XII «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон № 3659), статті 1 Закону України від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі - Закон № 236/96) та пункту 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29.06.1998 № 169-р), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за                      № 90/299 (далі - Правила), мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
		 
		Товариство звернувся з касаційною скаргою, в якій просили скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
		 
		Короткий зміст постанови Верховного Суду
		 
		Постановою Верховного Суду від 02.02.2021 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 зі справи № 910/17891/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 10.10.2019 № 697-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 126-26.13/18-17 у частині: визнання дій товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу інших суб`єктів господарювання (покупців) на ринок первинного продажу виробниками сигарет (пункт 1 резолютивної частини); накладення на товариство з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» штрафу в розмірі 3    430    471    100 грн (пункт 2 резолютивної частини); зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 1 цього рішення (пункт 11 резолютивної частини), стягнуто судовий збір.
		 
		Постанову мотивовано, зокрема, тим, що в даному випадку попередні судові інстанції всупереч наведеним приписам статті 19 Конституції України, помилково застосувавши згадані положення частини першої статті 7 «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон № 3659 ) та пунктів 23, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції щодо обов`язку органів АМК проводити всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, їх встановлення та опис з посиланням на докази, дійшли безпідставного висновку щодо правомірності Рішення АМК та необґрунтовано відхилили відповідні позовні вимоги Товариства.
		 
		Крім того, Верховний Суд зазначив, що з урахуванням достатності (для правильного вирішення справи) встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами фактичних обставин, з огляду на зміст і характер наявних порушень (підпункти 7.2, 7.3 пункту 7 даної постанови) суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		 
		Причини незгоди з постановою Верховного Суду
		 
		Вважаю, що справу можливо та необхідно було направити на новий розгляд через порушення норм процесуального права щодо повноти дослідження обставин  (зокрема, пункту 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України), оскільки саме це  унеможливлює встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		 
		Щодо здійсненого АМК у оскаржуваному рішенні в частині дій Товариства кваліфікації порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема: у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу інших суб`єктів господарювання (покупців) на ринок первинного продажу виробниками сигарет у взаємозв`язку та контексті  з  доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного оскарження. 
		 
		Товариство оскаржувало рішення АМК виключно в частині, яка стосується останнього.
		 
		Дії Товариства кваліфіковані як самостійні і, на думку АМК, з висновками якого погодились суди попередніх інстанцій полягають у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу інших суб`єктів господарювання (покупців) на ринок первинного продажу виробниками сигарет, а відтак останній вчинив порушення, передбачене пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210.  АМК не інкримінував вчинення названого порушення Товариством саме у складі групі суб`єктів господарювання.
		 
		Отже, за результатами аналізу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях під час розгляду цього спору, з огляду на предмет і підставу позову щодо оскарження рішення АМК у частині Товариства; доводи визначені Товариством у його письмових заявах по суті справи (позовній заяві, відповідях на відзив тощо); враховуючи доводи апеляційної скарги Товариства; межі доводів касаційної скарги, які стали підставою для касаційного оскарження; беручи до уваги, що дії Товариства визначені як порушення, передбачене пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210 кваліфіковані АМК як самостійні, за відсутності звинувачення зі сторони АМК у співучасті з Виробниками у складі групи, на мій погляд, під час розгляду даної касаційної скарги жодних питань пов`язаних з тлумаченням/застосуванням та/або доведеністю/обґрунтованістю щодо наявності/відсутності групи суб`єктів господарювання, встановлення відносин контролю однієї або декількох осіб над іншими або відсутністю зазначених  відносин контролю, тлумаченням/застосуванням та/або доведеністю/обґрунтованістю щодо наявності/відсутності відповідальності за дії вчиненні саме у співучасті у складі групи суб`єктів господарювання тощо Товариством не зазначалось, та  у контексті саме дій Товариства і не стосувалось, а відтак передчасно висловлюватись щодо цього. 
		 
		Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
		 
		Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.
		 
		Вказаний висновок ґрунтується також на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
		 
		У постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливість дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
		 
		З огляду на завдання та  основні засади господарського судочинства, закріплені у статті 2 ГПК України (які є суттєво відмінними від завдань та основних засад кримінального та адміністративного судочинства), перевірка правильності кваліфікації дій Товариства щодо порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» перебуває поза межами компетенції суду, визначеної статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції. Аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції», норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
		 
		Відтак, на мою думку, під час розгляду цієї справи саме в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, Суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним рішення АМК у частині Товариства через призму/ критерії, зокрема в цьому випадку,  неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином, суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
		 
		Отже, у цьому спорі, враховуючи звернення позивача до суду з вимогою про визнання недійсним рішення АМК у частині Товариства, саме на суд покладено обов`язок перевірки дотримання органами АМК вимог законодавства та здійснення ними рішення на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України та за наявності/доведеності/обґрунтованості підстав передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" змінити, скасувати чи визнати недійсним рішення АМК, з врахуванням меж заявлених позивачем вимог.
		 
		Водночас попередні судові інстанції за відсутності звинувачення з боку АМК у співучасті з Виробниками у складі групи і не встановлювали безпосереднього вчинення позивачем названого порушення саме у групі. 
		 
		При цьому, сама по собі  можливість і/чи необхідність у тлумаченні/застосуванні та/або доведеності/обґрунтованості наявності/відсутності групи суб`єктів господарювання, встановлення відносин контролю однієї або декількох осіб над іншими або відсутністю зазначених  відносин контролю, тлумаченні/застосуванні та/або доведеності/обґрунтованості наявності/відсутності відповідальності за дії вчиненні саме у групі ймовірно і обумовлена актуальністю потреби у цьому, водночас, у цій справі з міркувань, яке ґрунтується на вище викладеному, у частині визначеної кваліфікації дій саме Товариства як самостійних перебуває поза межами даної справи. 
		 
		Доводи АМК (зокрема, щодо меж його повноважень) в цій частині знайшли свої підтвердження.
		 
		Будь-яке рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не у повній мірі фактах та обставин, що стали підставою для ухвалення певного рішення.
		 
		Відповідно до приписів Закону № 2210 економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1).
		 
		Кваліфікуючі ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема передбачені, пунктом 5 частини другої статті 6 Закону № 2210-ІІІ.
		 
		Верховний Суд у постановах неодноразово наголошував на правовій позиції, що для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
		 
		Навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів «антиконкурентні узгоджені дії». А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України. При цьому обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб`єктів господарювання, покупців, продавців має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб`єктів господарювання, можливо зумовленою специфікою відповідного товарного ринку у певному часовому проміжку. 
		 
		Крім того, на мою думку, відповідно до пункту 5 частини другої статті 6 Закону № 2210-III для кваліфікації дій суб`єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб`єктів господарювання, покупців, продавців необхідним є, серед іншого, встановлення та доведення факту такого усунення з ринку або обмеження доступу на ринок. Саме по собі припущення щодо такого обмеження/усунення з ринку суб`єкта господарювання не може бути достатнім для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за пунктом 5 частини другої статті 6 Закону № 2210-III.
		 
		Щодо встановлення і доведення фактичних обставин, які зазначені у пункті 7.3. і 7.4. Постанови у контексті доводів касаційної скарги     
		 
		З висновком викладеному у абзаці 3 пункту 7.3.2. та висновками викладеними у пунктах 7.3.3.-7.3.5. Постанови погоджуюсь з мотивів та підстав, викладених у ній. 
		 
		Водночас, висновок викладений у абзаці 3 пункту 7.3.2. та висновки викладені у пунктах 7.3.3.-7.3.5. Постанови у системному взаємозв`язку з вище зазначеними міркуваннями та з пунктом 7.4.1 Постанови мають логічний і послідовний наслідок у вигляді висновку щодо неповноти дослідження обставин цієї справи місцевим та апеляційним господарськими судами, як і щодо неправильного застосування ними норм процесуального права, як-то: статті 74, частини четвертої статті 75, 86 ГПК України щодо обов`язку доказування та оцінки доказів; пункти 23, 32 Правил стосовно обов`язку органів АМК проводити всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, їх встановлення та опис з посиланням на належні, допустимі докази у їх сукупності і взаємозв`язку, що є передумовою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Водночас потребувало вирішення питання щодо можливості/неможливості оцінки/дослідження доказів наданих учасниками справи в суді.
		 
		Доводи АМК щодо доведеності та правильності висновків Рішення АМК у розрізі стандартів доказування, та обґрунтованості судових рішень наведеного не спростовують.     
		 
		Беручи до уваги визначені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, на мою думку, були наявні підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій у цій справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Суддя                                                                                           Т. М. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...