Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/979/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 09.02.2021. Зареєстровано: 09.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2021.
Дата набрання законної сили: 28.01.2021
Номер судового провадження: 3193 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"28" січня 2021 р. Справа № 905/979/20 
		 
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А. 
		 
		 
		За участю секретаря судового засідання Гончарова О.В.
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача  не з`явився; 
		відповідача - Краснопьорової О.С., довіреність від 28.10.20 р. № 161 ;
		 
		розглянувши у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою програми EASYCON апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургічний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь (вх.№ 3193 Д 2/5) на рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2020, ухвалене суддею Макаровою Ю.В. в приміщенні господарського суду Донецької області (повне рішення складено 19.10.2020) у справі №905/979/20
		за позовом Маріупольскої міської ради, м.Маріуполь Донецької області,
		до Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, м.Маріуполь Донецької області,
		про стягнення 4152440,53грн,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Маріупольська міська рада звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, м.Маріуполь Донецької області, про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави у розмірі 4 152 440,53грн.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач використовував у період з 01.01.2017 по 31.12.2019 земельну ділянку по вул. Нижній Блок, буд.7, м.Маріуполь Донецької області, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, без оформлення прав власності або користування цією земельною ділянкою, не сплачуючи за її користування грошові кошти, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача гршові кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, які підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
		Рішенням господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі № 905/979/20 позовні вимоги задоволено.
		Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (87504, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Левченка, буд.1; код ЄДРПОУ 00191129) на користь Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Миру, 70; код ЄДРПОУ 33852448) безпідставно збережені кошти у розмірі 4 152440,53грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 62 286,60грн.
		Рішення обгрунтовано тим, що відповідач протягом спірного періоду з 01.01.2017 по 31.12.2019 був власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці по вул. Нижній Блок, буд.7, м.Маріуполь Донецької області та з часу виникнення права власності на це нерухоме майно у нього виник обов`язок оформити і зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цим майном, а також обов`язок зі сплати орендної плати за користування такою земельною ділянкою. 
		Проте, відповідач протягом зазначеного періоду не мав правовстановлювальних документів, які б підтверджували речове право на використання зазначеної земельної ділянки, у зв`язку з чим не сплачував орендну плату за неї, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати за її користування, який становить 4 152440,53 грн., що є підставою виникнення обов`язку зі сплати цієї суми позивачу відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
		Також суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, пославшись на те, що позивачем не було пропущено встановлену статтею 271 Цивільного кодексу України загальну позовну давність для звернення з відповідним позовом тривалістю у три роки, оскільки позивач довідався про порушення свого права лише у травні 2020 року, коли отримав від відповідача лист із висловленою незгодою з висновками комісії з визначення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, щодо визначення розміру збитків внаслідок використання відповідачем спірної земельної ділянки без правовстановлювальних документів, а тому саме з цього часу почався перебіг позовної давності у відповідності до приписів частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.
		Відповідач -Приватне акціонерне товариство Маріупольський металургічний комбінат імені Ілліча із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав на нього до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить це рішення скасувати в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургічний комбінат імені Ілліча на користь Маріупольської міської ради 335 053, 60 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування положень статей 256, 257, ч. 1 статті 261 , ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та порушення вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи дійшов помилкового висновку, який не відповідає обставинам справи про те, що позивачем не пропущено позовну давність, що потягло за собою необґрунтоване задоволення позову в частині стягнення 335053,60 грн.
		Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позивач довідався про порушення свого права лише у травні 2020 року , оскільки про те, що від відповідача за користування ним спірною земельною ділянкою не поступають грошові кошти, позивач знав ще у 2017 році, що підтверджується рішенням позивача від 15.12.2017 № 7/24-2283 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Нижній блок, 7 в Центральному районі міста Приватному акціонерному товариству «Маріупольський мателургійний комбінат імені Ілліча», з якого вбачається, що позивачу було відомо про існування договору купівлі-продажу майна від 10.11.2016 № 961, за яким відповідач придбав розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно.
		Крім цього скаржник зазначає, що позивач як представницький орган власника спірної земельної ділянки, який має цікавитись станом такого майна та ймовірних порушень своїх прав щодо нього, мав інформацію про припинення права оренди спірної земельної ділянки попереднього землекористувача- ТОВ «АГ Сталь» внаслідок придбання відповідачем розташованого на цій ділянці нерухомого майна за договором купівлі-продажу майна від 10.11.2016 № 961, зокрема позивач мав вільний доступ до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ,державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в матеріалах справи наявна заява попереднього землекористувача- ТОВ «АГ Сталь» до позивача про відмову від права користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з її продажем відповідачу за наведеним Договором купівлі-продажу.
		Також відповідач в апеляційній скарзі вказує на необгрунтованість розрахунку спірної суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі несплаченої орендної плати через відсутність витягу з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, а також на те, що до нього внаслідок набуття у власність нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці перейшло право її оренди за договором оренди землі від 05.07.2012, укладеним між попереднім землекористувачем-ТОВ "АГ Сталь" та позивачем, що виключає застосування до спірних правовідносин положень статі 1212 ЦК України.
		Згідно з протоколом системи автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2020 для розгляду судової справи №905/979/20 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургічний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь (вх.№ 3193 Д 2/5) на рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2020у справі №905/979/20 залишено без руху та встановлено заявнику десятиденний строк з дня вручення йому копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати у встановленому порядку судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 7538,70 грн.
		На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 30.11.2020 скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: платіжне доручення від 04.12.2020, за яким сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7 538,70 грн.
		У зв`язку з усуненням недоліків апеляційної скарги, які обумовили залишення її без руху, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургічний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь (вх.№ 3193 Д 2/5) на рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі №905/979/20 та призначено її розгляд на 28 січня 2021 року о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.
		28.12.2020 (вх. ел. № 4414) від представника відповідача Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча  Краснопьорової О.С. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду,яка задоволена ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2020
		04.01.21 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 51), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 
		Представник відповідача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.
		Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, представника для участі в ньому не направив, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно ч.ч. 1, 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за його відсутності.
		Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке. 
		Як вбачається з матеріалів справи, згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2020 №208572883 право власності на об`єкт житлової нерухомості за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Нижній Блок, будинок 7, загальною площею 7131,7кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна  254256014123, зареєстровано за ПАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, яке набуто ним на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016.
		Відповідно до п.1.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016 на умовах, передбачених цим договором, продавець (ТОВ Екоаудитекспертиза) зобов`язався передати у власність покупця (ПрАТ ММК імені Ілліча), а покупець зобов`язався прийняти у власність нерухоме майно, а саме  комплекс, розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул.Нижній блок, будинок 7, і зобов`язався сплатити за вказане нерухоме майно передбачену договором грошову суму.
		Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці Маріупольської міської ради, площею 5,5546га, яка має кадастровий номер 1412336300:01:013:0073 і перебуває в користуванні згідно з договором оренди земельної ділянки від 05.07.2012, укладеним з Маріупольською міською радою (п.1.1.1 договору від 10.11.2016).
		Договір є укладеним з дня його нотаріального посвідчення відповідно до ст.640 Цивільного кодексу України (п.3.4. договору від 10.11.2016).
		Договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Ходаріною О.С. за реєстровим номером 961, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10.11.2016.
		Після набуття права власності на нерухомість, відповідач звернувся до позивача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За наслідками розгляду вказано заяви Маріупольська міська рада своїм рішенням від 15.12.2017 №7/24-2283 надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,1929га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів) по вул. Нижній блок, 7, у Центральному районі міста Маріуполя.
		За результатами розгляду заяви відповідача про внесення змін у зазначене вище рішення у частині площі запитуваної до відведення земельної ділянки на 6,8363га Маріупольською міською радою було прийнято рішення від 21.03.2019 №7/40-3804, відповідно до якого відповідачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 6,8363га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів) по вул.Нижній блок, 7, в Центральному районі міста Маріуполя.
		Рішенням Маріупольської міської ради від 26.02.2020 №7/50-5136 відповідачу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення в оренду строком на 10 років земельну ділянку по вул. Нижній блок, 7, у Центральному районі міста Маріуполя (кадастровий номер 1412336300:01:013:0085) площею 6,8363га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів). Встановлено розмір орендної плати за запитувану земельну ділянку згідно з рішенням Маріупольської міської ради, що регламентує розмір орендної плати, на рівні 3% від її грошової оцінки. Зазначено про необхідність відповідачу подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про оформлення проекту договору оренди вказаної земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття даного рішення.
		В листі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 21.01.2020 №42/105-20 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412336300:01:013:0085 площею 6,8363га по вул. Нижній блок, 7, у м. Маріуполі для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості була зареєстрована 09.12.2019 в Національній кадастровій системі шляхом об`єднання земельних ділянок 1412336300:01:013:0073 та 1412300000:04:013:0062. 
		Таким чином, спірне нерухоме майно, придбане відповідачем за вищенаведеним Договором купівлі-продажу розташоване: до 09.12.2019  на земельній ділянці 5,5546га, кадастровий номер - 1412336300:01:013:0073, а починаючи з 09.12.2019 - на земельній ділянці 6,8363га, кадастровий номер кадастровий номер - 1412336300:01:013:0085.
		Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 08.05.2020 земельна ділянка площею 6,8363га (кадастровий номер 1412336300:01:013:0085), розташована за адресою: Донецька обл., м.Маріуполь, вулиця Нижній блок, 7, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для обслуговування будівлі комплексу та під`їзних шляхів), належить до комунальної власності.
		Матеріали справи містять повідомлення №26.6.3-3363-09 від 17.01.2020 заступника Маріупольського міського голови генеральному директору ПАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, яким на підставі Положення про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам запрошено відповідача на засідання комісії з визначення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Зазначено, що на даній комісії будуть розглянуті матеріали про розрахунок збитків, які нанесені відповідачем Маріупольській міській раді внаслідок користування земельною ділянко з порушенням вимог законодавства про плату за земельну ділянку по вул.Нижній блок, 7. Вказане повідомлення було вручено відповідачу 21.01.2020.
		21.04.2020 позивач направив відповідачу повідомлення №26.6.3-22572-09 від 17.04.2020, в якому довів до відома відповідача результати вищевказаного засідання та розмір нарахованих збитків. Зокрема, товариству запропоновано у 10-денний термін з дня надходження розглянути повідомлення та про результати розгляду повідомити у письмовій формі, а також вказано про можливість добровільного відшкодування збитків. Матеріалами справи підтверджується, що дане повідомлення було вручено відповідачу 23.04.2020.
		У своїй відповіді №29/782 від 30.04.2020 ПАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча вказав на відсутність правових підстав для сплати збитків власнику землі з огляду на відсутність державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
		Позивач, посилаючись на те, що ПАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча не звернулось у встановленому порядку для оформлення права оренди на спірну земельну ділянку та не вносило плату за її використання в період з 01.01.2017 по 31.12.2019, звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати -4152440,53грн.
		Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи , колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Як зазначено вище, відповідач оскаржує рішення господарського суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні його заяви про застосування наслідків спливу позовної давності та відповідної частини задоволеної суми позовних вимог, щодо якої цей строк пропущено позивачем- в частині стягнення 335053,60 грн.
		Разом з тим в апеляційній скарзі відповідач вказує на необгрунтованість розрахунку спірної суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі несплаченої орендної плати через відсутність витягу з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, а також на те, що до нього внаслідок набуття у власність нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці перейшло право її оренди за договором оренди землі від 05.07.2012, укладеним між попереднім землекористувачем-ТОВ "АГ Сталь" та позивачем, що виключає застосування до спірних правовідносин положень статі 1212 ЦК України.
		Частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України перебачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Разом з тим, частиною 4 цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність як інститут матеріального права застосовується лише за наявності порушення права позивача, а тому, для вирішення питання щодо застосування позовної давності необхідно з`ясувати питання щодо обгрунтованості позовних вимог.
		Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Таким чином для перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стосуються порушення судом норм матеріального права в частині незастосування позовної давності, оскаржуване рішення слід переглянути по суті спору з метою встановлення наявності чи відсутності порушеного права позивача, що є передумовою для вирішення питання щодо застосування позовної давності та в разі встановлення за наслідками перегляду відсутності такого порушеного права, суд апеляційної інстанції має підстави для відмови в позові повністю за його необґрунтованості, незважаючи на вимоги апеляційної скарги щодо часткового скасування рішення,оскільки при встановленні неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги. 
		Як зазначено вище, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без оформлення відповідного права на цю земельну ділянку.
		Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави(кондикційні зобов`язання визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
		Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
		За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		Як зазначено вище, відповідач придбав за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016 у ТОВ Екоаудитекспертиза нерухоме майно, а саме  комплекс, розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул.Нижній блок, будинок 7, яке на час укладення договору було розташоване на земельній ділянці Маріупольської міської ради, площею 5,5546га, яка має кадастровий номер 1412336300:01:013:0073, яка перебувала в користуванні продавця згідно з договором оренди земельної ділянки від 05.07.2012, укладеним ТОВ «АГ Сталь`з Маріупольською міською радою 
		Разом з тим, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки кадастровий номер 1412336300:01:013:0073, реєстрація права оренди цієї земельної ділянки ТОВ «АГ Сталь» на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.07.2012 здійснена 31.01.2017, а реєстрація припинення цього права - 30.10.2019 (т. 1 а.с. 158). 
		Відповідно до статті 177 та пункту 1 частини 1 статті 181 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час придбання відповідачем спірного нерухомого майна), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час придбання відповідачем спірного нерухомого майна), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
		Відтак за загальним правилом, закріпленим у ч. 1, 2 статті 120 ЗК України, ч. 1 статті 377 ЦК України і частині 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.
		Водночас статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Як зазначено вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне збереження грошових коштів відповідачем у зв`язку з використанням спірної земельної ділянки без право встановлювальних документів.
		У свою чергу, відповідач свої заперечення проти задоволення позову обґрунтовує зокрема тим, що до нього на підставі статті 120 Земельного кодексу України перейшло право оренди спірної земельної ділянки від попереднього землекористувача, у якого він придбав будівлю, за договором оренди земельної ділянки від 05.07.2012 
		Проте матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права оренди як речового права (стаття 126 ЗК України, частина 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі") на спірну земельну ділянку за попереднім землекористувачем - ТОВ «АГ Сталь» або за продавцем -ТОВ Екоаудитекспертиза саме на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016.
		З огляду на наведене, судова колегія вважає, що до відповідача на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016, право оренди земельної ділянки, на якій розташоване відповідне нерухоме майно не перейшло, оскільки у продавця відповідне право ще не виникло (стаття 125 ЗК України), а тому не могло перейти до покупця відповідача .
		Тобто, в силу імперативних вимог статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди. 
		Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.
		Зважаючи на наведене, спірні правовідносини з фактичного користування власником нерухомого майна земельною ділянкою, на якій це майно розташоване без укладеного договору оренди та за відсутності сплати власнику ділянки орендної плати є за своїм змістом позадоговірними, кондикційними.
		Так, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі  ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
		Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
		З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 ПК України).
		Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
		За приписами ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
		Зважаючи на це, у спірних правовідносинах підлягає дослідженню розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлювальних документів. 
		За змістом глави 15 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
		Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
		Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
		Проте, з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
		Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.
		При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою. 
		Таким чином, за змістом вказаних положень, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
		Відтак, спірні відносини з фактичного користування власником нерухомого майна земельною ділянкою, на якій це майно розташоване без укладеного договору оренди та за відсутності сплати власнику ділянки орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
		Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
		Як зазначено вище, частиною 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю визначена як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
		Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
		Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
		Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
		Про необхідність застосування статті 79 - 1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. 
		В постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/748/19 викладено висновок щодо необхідності перевірки судом обґрунтованості розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за користування відповідачем сформованою земельною ділянкою.
		Як зазначено вище, спірне нерухоме майно,придбане відповідачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2016 від ТОВ Екоаудитекспертиза  комплекс за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул.Нижній блок, будинок 7, розташоване: до 09.12.2019  на земельній ділянці 5,5546га, кадастровий номер - 1412336300:01:013:0073, а починаючи з 09.12.2019 - на земельній ділянці 6,8363га, кадастровий номер кадастровий номер - 1412336300:01:013:0085. 
		Розрахунок суми позову здійснений позивачем з урахуванням вказаних змін.
		Разом з тим, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
		За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
		Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
		Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. 
		Зважаючи на наведені норми, визначення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, у розмірі якої нараховано до стягнення спірну суму безпідставно збережених грошових коштів здійснюється на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.
		При цьому, наявність між сторонами позадоговірних кондикційних правовідносин не є підставою для незастосуванння при визначенні розміру несплаченої відповідачем орендної плати за земельну ділянку як безпідставно збережених грошових коштів затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки цієї ділянки. 
		Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Тому для вирішення даного спору встановленню підлягають також обставини визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
		З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації). 
		Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
		Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		При цьому колегія суддів зазначає, що змагальність та рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надано можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands") від 27.10.1993, заява № 14448/88, § 33).
		З огляду на вимоги статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" і статей 77, 79, 86 ГПК України у спірних правовідносинах підлягають з`ясуванню обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку безпідставно збережених грошових коштів за безоплатне користування без право встановлювальних документів земельною ділянкою комунальної власності на основі саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
		Разом з тим, позивачем не надано витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки і такий витяг відсутній у матеріалах справи. 
		В порушення вищезазначених вимог, суд першої інстанції за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку суми позову, прийнявши в якості належного доказу нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки наданий позивачем лист №42/105-20 від 20.01.2020, в якому міститься відповідь відділу у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на запит позивача, а саме зазначено, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки по вул. Нижній блок, 7, у м. Маріуполі: з кадастровим номером 1412336300:01:013:0085 з моменту реєстрації 09.12.2019 складає 37 368 566,11грн; з кадастровим номером 1412336300:01:013:0073 станом на 01.01.2016  16 481 609,12грн, на 01.01.2017, 01.01.2018  29 117 768,66грн, з 17.07.2018 до кінця 2018  43 676 930,72грн, з 01.01.2019  75 906 351,86 грн.
		Крім того, в наданій позивачем інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 1412336300:01::013:0085 (т. 1 а.с. 14) в розділі щодо відомостей по нормативну грошову оцінку земельної ділянки зазначено про відсутність таких відомостей. 
		Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позовних вимог за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наявність якого є необхідною для підтвердження розрахунку безпідставно одержаних коштів, виходячи із розміру саме недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18, від 08.10.2019 у справі № 904/4737/18. 
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
		При цьому колегія суддів зазначає, що, у зв`язку з необгрунтованістю позовних вимог право позивача не є порушеним, що, з огляду на положення статі 261 Цивільного кодексу України свідчить про відсутність підстав для застосування позовної давності за заявою відповідача, поданою суду першої інстанції(т. 1 а.с. 80), а встановлення судом апеляційної інстанції неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, про яке зазначено вище, відповідно до ч. 4 статті 269 ГПК України надає йому право на повне скасування оскаржуваного рішення із прийняттям нового рішення про відмову в позові, незважаючи на вимоги апеляційної скарги щодо часткового скасування рішення. 
		В силу положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору за подання заявником апеляційної скарги,покладаються на позивача.
		Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 153 грн. колегія суддів зазначає наступне. 
		Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		За приписами статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.
		Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Частинами 1-3 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		В апеляційній скарзі відповідач зазначив попередній розрахунок судових витрат, які він очікує понести при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а саме, в сумі 10691,71 грн., яка складається з 7538,71 грн. судового збору та 3 153 грн. витрат на правову допомогу.
		При цьому в розрахунку щодо суми витрат на правову допомогу наведений детальний опис наданих адвокатом послуг, а саме:
		-усна консультація клієнта (в тому числі на підставі проведеного опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, пошуку та аналізу судової практики, яка склалася в подібних спорах, узгодження правової позиції апеляційної скарги з клієнтом, 2 години роботи адвоката на загальну суму 1 051,00 грн.;
		-підготовка та складання апеляційної скарги (на рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2020 року у справі № 905/979/20), 4 години роботи адвоката на загальну суму 2 102.00 грн.
		Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
		Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. 
		Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
		Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
		1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
		2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України):
		- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
		3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
		Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
		Слід зазначити, що зміст частини восьмої статті 129 ГПК України визначає алгоритм дій учасників процесу, за умови дотримання яких суд приймає до розгляду відповідне клопотання сторони. Так, у сторони спору виникає право на подання відповідних доказів понесення розміру судових витрат за умови попереднього подання заяви, в якій вона має повідомити суд про намір подати відповідні докази понесених судових витрат та термін, в який подаються такі докази.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
		 Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
		У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
		Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		 При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
		Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
		 Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
		При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
		Про неспівмірність заявлених відповідачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції позивач не заявляв.
		Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18).
		11.01.2021 відповідач надав клопотання(вх. № 226), згідно з яким просив долучити докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 153 грн. та врахувати зазначені докази до закінчення судових дебатів.
		Надання позивачу адвокатських послуг, пов`язаних з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 153 грн. підтверджується наступними доказами, наданими відповідачем до зазначеного клопотання.
		30.03.2018 між Приватним акціонерим товариством Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (Клієнт) та Адвакатським об`єднанням "Всеукраїнська правова допомога"(Адвокатське об`єднання) було укладено договір № 845 про надання юридичних пслуг(правової допомоги).
		Згідно з п.1.1 вказаного Договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі діяльності Клієнта в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
		Зміст, умови та строки виконання покладених Клієнтом на Адвокатське об`єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього Договору (п. 1.2 Договору).
		Строк дії зазначеного Договору продовжено укладеними між Клієнтом та Адвокатським об`єднанням додатковими угодами від 03.12.2018 № 4-на 2019 рік та від 09.12.2019 № 26-на 2020 рік. 
		30.10.2020 року між сторонами Договору була укладена Додаткова угода № 223, відповідно умов якої визначений порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокатського об`єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) в суді апеляційної інстанції (у Східному еляційному господарському суді) у справі № 905/979/20, справа за позовом Маріупольської мыськоъ ради до ПрАТ«ММК їм. ІЛЛІЧА» (код ЄДРПОУ 00191129) про стягнення 4 152 440,53 грн.
		За Договором № 845 від 30.03.2018 року Адвокатським об`єднання зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у суді будь-якої ланки на території України.
		Пунктом 2 Додаткової угоди № 223 сторони узгодили вартість послуг (за кожну окрему послугу); вартість однієї години роботи адвоката встановлена на рівні 525,50 грн./год., з розрахунку 25% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (з 01.01.2020 року цей показник становив 2 102,00 грн. (212.00грн. * 25% = 525,50 грн.)
		Відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 223 оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування Клієнтом грошових коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату гонорару.
		Адвокатським об`єднанням було виставлено Клієнту рахунок від 26.11.2020 № 849 на оплату послуг за Договором та Додатковою угодою від 30.10.2020 № 223.
		Згідно п. 6.1 Договору правова допомога вважається наданою після підписання Акту наданих послуг (Акту прийому-передачі наданих послуг), який підписується Сторонами та скріплюється печатками.
		26.11.2020 року Клієнт та Адвокатське об`єднання підписали із скріпленням підписів печатками Акт № 1 від приймання-передачі наданих послуг до Додаткової угоди № 223 від 30.10.2020 року до Договору, відповідно до якого станом на 26.11.2020 Адвокатським об`єднанням були надані послуги Клієнту за Договором на суму З 153,00 грн., а саме:
		-усна консультація клієнта (в тому числі на підставі проведеного опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, пошуку та аналізу судової практики, яка склалася в подібних спорах, узгодження правової позиції апеляційної скарги з клієнтом, 2 години роботи адвоката на загальну суму 1 051,00 грн.;
		-підготовка та складання апеляційної скарги (на рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2020 року по справі № 905/979/20), 4 години роботи адвоката на загальну суму 2102.00 грн.
		Аналогічні послуги та їх вартість зазначені в попередньому (орієнтовному розрахунку) судових витрат відповідача в суді апеляційної інстанції.
		З наведених доказів вбачається, що обсяг та вартість заявлених відповідачем до відшкодування витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 126 ГПК України є підтвердженими, відповідають критеріям реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності. 
		Відповідачем на підтвердження оплати зазначених послуг надано копію платіжного доручення від 18.01.2021 № 4500004876.
		Таким чином, відповідач відповідно до вимог статті 126 ГПК України підтвердив обсяг та вартість наданих йому послуг з правової допомоги при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції, які відповідно до п. 2 ч. 4 статті 129 ГПК Укаїни ( у разі відмови в позові) покладаються на позивача. 
		Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст.126, 129, 269, п. 2 ч.1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургічний комбінат імені Ілліча, м. Маріуполь (вх.№ 3193 Д 2/5) на рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі №905/979/20 задовольнити.
		Рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2020 у справі № 905/979/20 скасувати.
		Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Миру, 70; код ЄДРПОУ 33852448) на користь Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (87504, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Левченка, буд.1; код ЄДРПОУ 00191129) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 7538,70 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 153 грн.
		Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 08.02.2021
		 
		 
		 
		Головуючий суддя І.В. Тарасова
		 
		Суддя Я.О. Білоусова 
		 
		Суддя О.А. Пуль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...