Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 496/2215/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2021.
Дата набрання законної сили: 10.02.2021
Номер судового провадження: 61-6155ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10лютого 2021 року
		містоКиїв
		 
		справа № 496/2215/17
		провадження № 61-6155св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), ОлійникА.С., ЯремкаВ.В.,
		учасники справи:
		позивач  Військова частина НОМЕР_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від19лютого 2018року у складі судді ПендюриЛ.О. та постанову Одеського апеляційного суду від20лютого 2019року у складі колегії суддів: ЧеревкаП.М., ДрішлюкаА.І., ДрагомерецькогоМ.М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У липні Військова частина НОМЕР_1 (далі  ВЧ НОМЕР_1 , військова частина) звернулася до суду з позовом, в якому просить виселити відповідачів з будівлі №49 військового містечка «Дальник6», яке розташоване за адресою: Одеська область, Біляївський район, смтХлібодарське, без надання іншого житлового приміщення та стягнути судові витрати у справі.
		В обґрунтування позову посилалася на те, що в оперативному веденні ВЧ НОМЕР_1 заходиться будинок АДРЕСА_1 , який перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеси 
		(далі  КЕВ м.Одеси). Під час перевірки встановлено, що у зазначеній будівлі без достатніх на те правових підстав проживають відповідачі, які не є військовослужбовцями військової частини, тому не мають стосунку до військової частини, а, відповідно, й права на проживання у військовому містечку. Будь-які документи, які б підтверджували законність проживання відповідачів у будівлі АДРЕСА_1 », відсутні. Крім того, будівля за генеральним планом військового містечка та таблицею експлікації є приміщенням складу і станом на березень 2017року перебуває у аварійному стані, оскільки ремонтні роботи будівлі не проводилися за відсутності коштів, що підтверджується актом про здійснення перевірки стану земельних ділянок та законності використання цих ділянок від29березня 2017року. Нежитлова будівля, в якій проживають відповідачі, є об`єктом підвищеної небезпеки і потенційно небезпечною для життя.
		02червня 2017року представником юридичної групи військової частини у присутності двох свідків відповідачці ОСОБА_1 вручено лист-попередження з вимогою добровільного залишення аварійної будівлі №49, але будь-яких відповідних дій зі сторони відповідачів не вчинено, що стало підставою для звернення ВЧ НОМЕР_1 з цим позовом до суду.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від19лютого 2018року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від20лютого 2019року, у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачі вселилися у спірну будівлю з дозволу командира військової частини НОМЕР_2 (на час розгляду справи  ВЧ НОМЕР_1 ) ще у 1981році, що сторонами не оспорювалося, а тому доказуванню не підлягає. Відповідно до довідки Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області від21серпня 2017року №1022 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Хлібодарською селищною радою житлом не забезпечувалися.
		Судами застосовано практику Європейського суду з прав людини 
		(далі  ЄСПЛ), зокрема рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від02грудня 2010року (заява №30856/03) щодо врахування принципу співмірності та справедливості. Втручання у право на повагу до житла відповідачів має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин із іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла. Виселення відповідачів зі спірної будівлі, яка є нині для них єдиним житлом, становитиме для них надмірний тягар, зробить їх безпритульними та порушить їх конституційне право на повагу до житла, а також вплине на їх приватне та сімейне життя, їх права та законні інтереси.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2019року, позивач просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Заявник зазначає, що суди неналежним чином застосували норми матеріального права, не врахували, що у відповідачів відсутній правовстановлюючий документ, який би надавав їм право на користування спірним приміщенням. Відповідачі самовільно зайняли приміщення, проживають в ньому без достатніх правових підстав, а тому суди зробили помилкові висновки про наявність підстав для відмови у позові. Наявність реєстрації місця проживання відповідачів за адресою військового містечка не підтверджує право власності на спірне майно. Будівля за генеральним планом військового містечка та таблицею експлікації обліковується як склад і станом на березень 2017року перебуває у аварійному стані, оскільки будь-які ремонтні роботи у будівлі не проводилися за відсутності коштів, що підтверджується актом про здійснення перевірки стану земельних ділянок та законності використання цих ділянок від29березня 2017року. Нежитлова будівля, в якій проживають відповідачі, є об`єктом підвищеної небезпеки і є потенційно небезпечною для життя.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від10липня 2019року відкрито касаційне провадження.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту2 розділуII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗаконуУкраїни від15січня 2020року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі  Закон №460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX.
		За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті263 ЦПКУкраїни, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в оперативному управлінні позивача заходиться будинок АДРЕСА_1 , який перебуває на балансі КЕВм.Одеси.
		Відповідно до акта прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна і території військового містечка №6 «Дальник6» від30вересня 2005року військова частина НОМЕР_2 здала, а ВЧ НОМЕР_1 прийняла технічну документацію на казармено-житловий фонд, комунальні споруди та інше.
		Судами встановлено, що позивач не надав правовстановлюючого документу на спірну будівлю, на підставі якого можна встановити, на чиєму балансі знаходиться спірне приміщення, його правовий статус.
		Як визнали встановленим суди, ОСОБА_1 заселилася в будівлю №49 військового містечка «Дальник6» у 1981році разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , який проходив понадстрокову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (на час розгляду справи ВЧ НОМЕР_1 ), та синами з дозволу командира військової частини НОМЕР_2 .
		Відповідно до акта перевірки стану земельних ділянок, розташованих у військовому містечку «Дальник6» від29березня 2017року, у будівлі №49, яка відповідно до таблиці експлікації зазначена як склад 1953року, загальною площею 118,00кв.м, з 1981року проживає громадянка ОСОБА_1 з родиною згідно з дозволом командира ВЧ НОМЕР_2 (раніше ВЧ НОМЕР_3 , А4139).
		Згідно з довідкою (виписки з домової книги про склад сім`ї та прописки) Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області від08червня 2017року №687 ОСОБА_1 постійно мешкає та зареєстрована у АДРЕСА_2 .
		Особистий рахунок відкритий на ОСОБА_1 . Будинок обладнаний таким чином: є вода, світло, опалення пічне. На цьому житлі зареєстровані та мешкають 3особи: ОСОБА_1 , дата реєстрації 27червня 1981року; ОСОБА_6 , дата реєстрації 20серпня 1991року; ОСОБА_3 , дата реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Факт реєстрації (прописки) відповідачів у військовій частині також підтверджується відомостями їх паспортів громадянина.
		Крім цього, особові рахунки за комунальними послугами відкрито на ім`я ОСОБА_1 та нею оплачуються, про що свідчать документи щодо особових рахунків та квитанцій.
		Встановлено, що чоловік ОСОБА_1 був військовослужбовцем, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території військової частини, причина смерті  утоплення у воді, про що свідчить свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_4 .
		У 2004році відповідачка, як вдова колишнього військовослужбовця, зверталася до командування ВЧ НОМЕР_5 з проханням зарахувати її на квартирний облік, у зв`язку з чим командир частини направив на адресу командира ВЧ НОМЕР_6 та голови житлової комісії ВЧ НОМЕР_6 її клопотання.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Частиною першою статті15 ЦКУкраїни визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Конституція України в частині третій статті47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до частини четвертої статті9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. 
		Згідно з частиною першою та другою статті109 ЖК УкраїнськоїРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
		За правилами частин першоїтретьої статті132 ЖК УкраїнськоїРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
		Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті124 цього Кодексу, не може бути виселено:
		- осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;
		- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
		- осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
		- осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; 
		- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворюванняI і IIгруп, осіб з інвалідністюI і IIгруп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;
		- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
		Статтею8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Це право охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		Такий загальний захист поширюється як на власника квартири 
		(рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
		Пункт2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		У §§40-44 рішення ЄСПЛ від02грудня 2010року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява №30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту1 статті8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме  від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).
		Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від13травня 2008року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, §50).
		Втручання держави є порушенням статті8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті2 статті8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від18грудня 2008року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява №39948/06, § 47).
		Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, §56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, §82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, §60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» 
		(Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, §60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», §50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, §21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, §42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).
		Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Позивач не аргументував й не довів ані легітимну мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, ані співмірність застосування такого виселення відповідній меті. За усіх обставин цієї справи, зокрема врахувавши надзвичайну тривалість зв`язку відповідачів зі спірним приміщенням як єдиним їх житло, обґрунтування пропорційності виселення ЄСПЛ вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).
		Установивши, що ОСОБА_1 разом із померлим чоловіком, який був військовослужбовцем вселилися у спірне приміщення з дозволу командира військової частини, відповідачі постійно проживають у ньому та зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла на момент подання позову про виселення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірне майно є їх єдиним житлом у розумінні статті8 Конвенції.
		Істотними обставинами, що впливають на оцінку законності оскаржуваних рішень є те, що відповідачі проживають у займаному приміщенні з 1981року, тобто майже 40 років і протягом цього періоду військова частина не мала заперечень з приводу зайняття відповідачами цього приміщення. 
		Крім того, позивач не довів і судами не встановлено, що у відповідачів наявне інше житло, у якому вони можуть проживати.
		Ураховуючи викладене, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій справі.
		Доводи касаційної скарги щодо того, що відповідачам не належить право власності на спірне приміщення, не доводить незаконності оскаржуваних рішень, оскільки, як вже зазначено, загальний захист від втручання у право мирного володіння майном поширюється також і на наймачів.
		Посилання заявника на аварійний стан приміщення, у якому проживають відповідачі, Верховний Суд також не визнає обґрунтованими, оскільки, як зазначено судами, документи, які надані на підтвердження доводів аварійного стану приміщення, не підтверджують зазначених обставин, оскільки вони складені військовослужбовцями, але відомостей, що вони є спеціалістами в галузі будівництва та мають право давати такі висновки, відсутні.
		Доводи касаційної скарги у цілому зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті400 ЦПКУкраїни знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
		Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від18липня 2006року №63566/00, §23).
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПКУкраїни, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		Рішення Біляївського районного суду Одеської області від19лютого 2018року та постанову Одеського апеляційного суду від20лютого 2019року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді    С.О.Погрібний
		 
		   А.С.Олійник
		 
		   В.В.Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...