Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/13220/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2021. Зареєстровано: 14.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2021.
Дата набрання законної сили: 11.02.2021
Номер судового провадження: К/9901/28486/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		11 лютого 2021 року 
		Київ
		справа №160/13220/19
		адміністративне провадження №К/9901/28486/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого судді: Губської О.А.,  
		суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/13220/19
		за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (головуючий суддя Юрков Е.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Малиш Н.І., судді Баранник Н.П., Щербак А.А.), 
		          
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		 
		1.          Позивач звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому з урахуванням уточнення вимог просив:
		1.1.          визнати противоправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не встановлення та не виплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з січня 2016 року по серпень 2019 року, не виплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, тривалістю 15 діб, та затримки розрахунку при звільненні;
		1.2.           стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України грошову компенсацію за невикористані 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік в розмірі 10205,14 грн, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення; суму недовиплаченого грошового забезпечення (надбавки за службу в умовах режимних обмежень за період з 06.01.2016 по 19.08.2019), у розмірі 16545,00 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 19.08.2019 року;
		1.3.           зобов`язати ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України видати уточнений грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення і премії за 24 місяці ОСОБА_1 , до яких включити відповідні виплати, у тому числі суми надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за останні календарні 24 місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 ;
		1.4.           зобов`язати Національну поліцію України профінансувати ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України в розмірі необхідному для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , визнаних судом у даній справі. 
		1.5.          Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, Департаментом захисту економіки Національної поліції України протиправно після його звільнення не здійснено належного розрахунку, а саме: не виплачено надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з січня 2016 по серпень 2019, грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, тривалістю 15 діб. Бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати 19 серпня 2019 року належного грошового забезпечення позивач вважає протиправною, а також вважає не проведення з вини відповідача розрахунку з ним у зазначений строк підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що враховуючи те, що посади оперуповноваженого та старшого оперуповноваженого відділу протидії організованим формам злочинності у сфері економіки УЗЕ в Дніпропетровській області ДЗЕ Національної поліції України, яку позивач обіймав, номенклатурою посад УЗЕ в Дніпропетровській області ДЗЕ Національної поліції України віднесені до таких, що потребують доступу до інформації, яка є державною таємницею, та постійної роботи із такими документами, на підставі розпорядження Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області від 04 серпня 2010 року №55/16/1943 про допуск до державної таємниці за формою 2, що має ступінь секретності «цілком таємно» та «таємно», наказом УЗЕ в Дніпропетровській області ДЗЕ Національної поліції за №5дск від 06 січня 2016 року позивачу було надано допуск до інформації з грифом «цілком таємно» та «таємно», тому йому повинна бути встановлена надбавка за службу в умовах режимних обмежень. 
		ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		2.          Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року задоволено адміністративний позов частково.
		2.1.          Визнано противоправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, тривалістю 15 діб та затримки розрахунку при звільненні.
		2.2.          Стягнуто з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення із служби, в розмірі 6860,40 грн.
		2.3.          Стягнуто з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2019 року по 29.08.2019 року в розмірі 4906,10 грн.
		2.4.          У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 
		2.5.          Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з висновку про доведеність бездіяльності відповідача в частині не виплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік та необхідність стягнення судом такої суми на його користь, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2019 року по 29 серпня 2019 року.
		3.          Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2019 року по 29.08.2019 року в розмірі 4906,10 грн та в цій частині прийнято нове судове рішення, яким позов в цій частині задоволено.
		3.1.          Зобов`язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку включно.
		3.2.          В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року залишено без змін.
		3.3.          Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції в указаній частині та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з того, що грошове забезпечення за серпень 2019 року виплачене позивачу 29.08.2019 року; одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу 27.09.2019 року. Проте, на думку суду апеляційної інстанції такі обставини не є вирішальними, оскільки остаточного розрахунку з позивачем не проведено, з підстав невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, незважаючи на звернення позивача у жовтні 2019 року з цього питання.
		ІІІ. Касаційне оскарження
		4.          Не погоджуючись з вказаним рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Ліквідаційна комісія звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.
		4.1.          Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		4.2.          Касаційна скарга обґрунтована тим, що, на думку відповідача, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції у цій справі щодо наявності правових підстав для виплати позивачу компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки, оскільки згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 серпня 2019 року у справі №820/5122/17 при вирішення питань, пов`язаних з проходженням служби поліцейськими пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		4.3.          Скаржник зазначає, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульоване пунктом 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому пункт 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачає виплату грошової компенсації поліцейським, які звільняються, виключно за невикористану в році звільнення відпустку.
		4.4.          Крім цього, скаржник звертає увагу на висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 06 лютого 2020 року у справах №520/692/19 та №818/1276/17, від 31 березня 2020 року у справі №808/2122/18, від 02 липня 2020 року у справі №825/2038/16, від 07 серпня 2020 року у справі №820/5122/17 тощо, за якими Суд зазначив, що оскільки при звільненні позивачам виплачено компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення, тому дії відповідачів при виплаті відповідних компенсацій правомірні і відповідають встановленим обставинам справи та чинному нормативному регулюванню.
		4.5.          За цих обставин особа, яка подає касаційну скаргу, наголошує на неправильності висновків судів першої та апеляційної інстанції про те, що нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, тому при вирішенні цієї справи підлягають застосуванню норми КЗпП України, Закону України «Про відпустки» та постанови Кабінету Міністрів України  від 08 липня 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»; а також про те, що невикористана відпустка за попередні періоди зберігається за особою.
		4.6.          Оскільки відсутня правова підстава для виплати спірної компенсації позивачу за 2018 рік, скаржник зазначає також про помилковість висновків судів попередніх інстанцій і щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 
		5.          Національна поліція України подала відзив на касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України, за змістом якого висловила свої доводи, якими підтримала висловлені в скарзі обґрунтування щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, просила касаційну скаргу задовольнити. 
		6.          Позивач подав відзив на касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив щодо висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
		6.1.          Вказав на помилкове розуміння скаржником норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також наголосив на тому, що Закон України «Про Національну поліцію» та наказ МВС № 260 не містять будь-яких норм, які б врегульовували питання компенсації за невикористані відпустки за минулі роки, відмінні від року звільнення, а також встановлювали б порядок розрахунку грошового забезпечення (заробітку) для обчислення грошової компенсації за вказані відпустки. Тому, на його думку, при вирішенні цього питання підлягають застосуванню норми КЗпП України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
		6.2.          Звернув увагу, що відповідна правова позиція викладена  у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 826/8185/18, від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 21.01.2021 у справі №200/7905/19-а.
		6.3.          Також заперечив щодо доводів скарги про безпідставність задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ця вимога стосувалась не лише питання розрахунку з ним по грошовій компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, а і щодо невчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. 
		IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
		7.           ОСОБА_1 наказом від 07 листопада 2015 року № 162 о/с прийнятий на службу до Національної поліції України.
		8.          Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 12 серпня 2019 року № 249 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого відділу протидії організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Дніпропетровській області, відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції (за власним бажанням) з 19 серпня 2019 року.
		9.          Згідно з відомостями довідки Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 29 серпня 2019 року № 281 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, ОСОБА_1 не отримував надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з серпня 2017 року по липень 2019 року.
		10.          Відповідно до змісту довідки Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 18 листопада 2019 року за період проходження служби в Департаменті захисту економіки Національної поліції України додаткова оплачувана відпустка за 2018 рік позивачу не надавалась.
		11.          Згідно з довідкою т.в.о. начальника УЗЕ в Дніпропетровській області ДЗЕ Національної поліції України про роботу ОСОБА_1 в сфері державної таємниці, ОСОБА_1 розпорядженням УСБУ в Дніпропетровській області від 04 серпня 2010 року № 55/16/1943 надано допуск до державної таємниці за формою 2; 06 січня 2016 року за наказом УЗЕ в Дніпропетровській області № 5дск останньому надано доступ до інформації з грифом «цілком таємно» та «таємно», 05 вересня 2019 року за наказом УЗЕ в Дніпропетровській області № 45 припинено доступ до інформації з грифом «цілком таємно» та «таємно» у зв`язку зі звільненням.
		12.          16 жовтня 2019 року позивач направив до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України заяву про виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень та компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік.
		13.          28 жовтня 2019 року позивач в особі представника - адвоката Савченко В.П. надав до Департаменту захисту економіки Національної поліції України адвокатський запит щодо виплати грошового забезпечення (надбавки за роботу в умовах режимних обмежень) та компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік.
		14.          Не отримавши відповідей на запити та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування          
		15.          Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		16.          Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		17.          У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		18.          За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		19.          Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		20.          Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
		21.          Згідно із частиною першою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, зокрема, працівникам, які мають дітей.
		22.          Відповідно до статті 4 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		23.          Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ).
		24.             Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
		25.          Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
		26.          Статтею 92 Закону № 580-VІІІ визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
		27.          Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
		28.             Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
		29.          Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
		30.          Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		31.          Відповідно до норм частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		32.          Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260).
		33.          Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4)премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		34.          Пунктом 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
		35.          Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
		VI. Позиція Верховного Суду
		36.          Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		37.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		38.          Підставою звернення з касаційною скаргою позивачем зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		39.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір у цій справі полягає у допущеній відповідачами стосовно позивача бездіяльності щодо не нарахування та не виплати йому під час проходження служби позивача належних сум, а також щодо не виплати всіх належних позивачу сум при звільненні, у зв`язку з чим він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		40.          Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого. 
		41.          Рішення судів попередніх інстанцій оскаржені Ліквідаційною комісією Департаменту захисту економіки Національної поліції України у касаційному порядку у частині задоволення вимог позову та визнання противоправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік, тривалістю 15 діб та затримки розрахунку при звільненні; стягнення з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення із служби в розмірі 6860,40 грн; зобов`язання Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку включно.
		42.          Отже, ці судові рішення підлягають перевірці в касаційному порядку виключно в означеній частині. 
		43.          Водночас, Верховний Суд враховує, що предметом судового контролю в цій справі є вказані дії відповідачів, які належить оцінити на предмет їх відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України, а саме:  чи вчинені спірні дії/допущена бездіяльність 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		44.          Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		45.          Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		46.          «На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
		47.          «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
		48.          «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
		49.          Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно позовної вимоги про наявність правових підстав для виплати позивачу компенсації за невикористану частину додаткової відпустки за 2018 рік Верховний Суд звертає увагу на таке.
		50.          Судами попередніх інстанцій установлено, що на день звільнення позивач мав невикористаних 15 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік. У день звільнення позивачу грошова компенсація за неї не виплачена.
		51.          Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. 
		52.          Особу не може бути позбавлено такого права. 
		53.          Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. 
		54.          Системний аналіз вказаної норми права свідчить про те, що поліцейським можуть надаватись такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
		55.          Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
		56.          Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд звертає увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
		57.          Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
		58.          Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
		59.          Таким чином, з огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
		60.          Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
		61.          Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
		62.          Такий висновок Суду відповідає висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року, прийнятій у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №160/10875/19.
		63.          У вказаній постанові Суд дійшов висновку про необхідність відступлення від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і вважає правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18.
		64.          Отже, доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в означених постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки наявна постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		65.          За цих обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину додаткової відпустки за 2018 рік тривалістю 15 діб, проте відповідач протиправно її не виплатив.
		66.          Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.
		67.          Суд враховує, що статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
		68.          Суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України, зобов`язали Ліквідаційну комісію нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2019 року по день фактичного розрахунку включно.
		69.          Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		70.          В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		71.          Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		72.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 
		73.          Таким чином, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		74.          Зміст цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
		75.          Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
		76.          Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. 
		77.          Верховний Суд зазначає, що таке тлумачення цієї норми права відповідає висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
		78.          З огляду на викладену позицію висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо вирішення цієї вимоги позову є таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
		79.          Верховний Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		80.          Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
		81.          Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		82.          За таких обставин цієї справи Верховний Суд вважає наявними підстави для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
		83.          Отже, Верховний Суд вважає, що в цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19).
		84.          При цьому, Верховний Суд зауважує, що, крім вказаного, суди попередніх інстанцій безпідставно не звернули увагу на те, що за правилами вказаних вище нормативних актів невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням.
		85.          Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		86.          Втім, під час розгляду справи суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів, оскільки йому невиплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік. 
		87.          За вказаного правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині та помилковість протилежного висновку судів першої та апеляційної інстанцій.
		88.          Перед усім такий висновок відповідає висновку Верховного Суду висловленому, зокрема, у справах №802/28/16-а (постанова від 20 червня 2018 року) та №823/761/17 (постанова від 25 липня 2019 року), № 440/2896/19 (постанова від 25 червня 2020 року).
		89.          Питання правильності обрахунку судами попередніх інстанцій розміру компенсації за невикористану частину додаткової відпустки у касаційному порядку не оскаржується.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		90.          Отже, Верховний Суд не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі та не може залишити їх в силі у відповідній частині.
		91.          Водночас, доводи касаційної скарги про ухвалення судами оскаржуваних судових рішень без урахування правових висновків Верховного Суду знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду.
		92.          Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій в означеній частині та приймаються Судом як належні.
		93.          При цьому Верховний Суд враховує, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення в цій справі в частині задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанції повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень в цій частині.
		94.          Решта доводів та аргументів касаційної скарги відповідача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених пі час її розгляду. 
		95.          У контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		96.          Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
		97.          Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		98.          Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати вказані судові рішення в означеній частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаних у мотивувальній частині рішення Суду вимог відмовити. 
		99.          В іншій частині оскаржувані судові рішення належить залишити без змін відповідно до приписів статті 350 КАС України.
		VIІ. Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року задовольнити частково.
		2.          Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року в цій справі скасувати в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку включно.
		3.          Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні означеної вимоги позову відмовити.
		4.          В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                        О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                                     М.В. Білак
		 
		                                                                                                                             О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...