Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/1455/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано судом: 12.02.2021. Зареєстровано: 14.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2021.
Дата набрання законної сили: 08.02.2021
Номер судового провадження: 22-ц/818/1139/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		«08» лютого 2021 року
		 
		м. Харків
		 
		справа № 642/1455/16-ц
		 
		провадження № 22ц/818/1139/21
		 
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		 
		головуючого -      Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
		суддів    -         Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
		за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,
		учасники справи: 
		позивачка  ОСОБА_1 , правонаступник позивачки  ОСОБА_2 ,
		відповідачка  ОСОБА_3 , представниця відповідачки  ОСОБА_4 ,
		особа, яка подала апеляційну скаргу  ОСОБА_5 , представниця особи, яка подала апеляційну скаргу  ОСОБА_4 
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 червня 2016 року в складі судді Лазарєва А.В.
		в с т а н о в и в:
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на житловий будинок.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2009 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала у власність від неї грошові кошти в сумі 189000,00 грн, що на момент укладання договору позики складало 17800,00 євро та зобов`язалася повернути позику до 30 листопада 2013 року.
		 
		Пунктом 2 цього договору передбачалося, що в разі девальвації протягом строку дії договору національної грошової одиниці України, позичальник зобов`язується повернути суму грошей у гривнях, еквівалентну євро за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.
		 
		Також, 24 квітня 2009 року між ними укладено договір іпотеки № 178, відповідно до якого в забезпечення своєчасного повернення отриманої за договором позики суми, а також відшкодування можливих збитків, іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці 300 кв м розташовано: житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1, 2, льох літ «Д».
		 
		Пункту 12 цього договору передбачено, що в разі невиконання іпотекодавцем до 24 листопада 2009 року взятих на себе зобов`язань за договором позики від 24 квітня 2009 року, право власності на предмет іпотеки в повному обсязі за цим договором переходить до іпотекодержателя. Іпотекодержатель вправі на свій розсуд задовольнити свої вимоги за рахунок іпотеки іншим способом, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку».
		 
		Зазначила, що відповідачкою не здійснено жодних платежів за договором. Отже, станом на 01 березня 2016 року сума заборгованості відповідача в гривнях складає 525100,00 грн.
		 
		Вказала, що 03 лютого 2015 року нею направлено відповідачці письмову вимогу про усунення порушення та виконання порушених зобов`язань за договором позики та договором іпотеки.
		 
		Зазначила, що 16 вересня 2015 року ОСОБА_3 надано їй розписку, в якій вона підтвердила свої зобов`язання за договором позики грошей від 24 квітня 2009 року з усіма додатками до нього, а також договором іпотеки від 24 квітня 2009 року та зобов`язалася сплатити суму заборгованості у розмірі 17800,00 євро, що станом на 01 вересня 2015 року складає 435000,00 грн до 01 жовтня 2015 року та вказала, що усвідомлює, що дана розписка перериває позовну давність за вказаними вище договорами.
		 
		Просила в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей № б/н від 24 квітня 2009 року в розмірі 525100,00 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24 квітня 2009 року № 178, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1,2, льох літ «Д», розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нього; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1,2, льох літ «Д», розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1,2, льох літ «Д», розташований за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з переходом права власності до ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_3 понесені судові витрати.
		 
		Заочним рішеннямЛенінського районногосуду м.Харкова від24червня 2016року позовнівимоги ОСОБА_1  задоволено;в рахунок погашення заборгованості за договором позики б/н від 24 квітня 2009 року в розмірі 525100,00 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24 квітня 2009 року № 178, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1,2, льох літ «Д», розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нього; визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1,2, льох літ «Д», розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; припинено право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ «А-1», шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ «Б», навіс літ «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1,2, льох літ «Д», розташований за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з переходом права власності до ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5397,97 грн.
		 
		Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог за безпідставністю; відновити право власності ОСОБА_3 на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Пендюріною І.В., р.№ 1973.
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що з 18 жовтня 1991 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та спірний житловий будинок придбано ними в період шлюбу за спільні кошти, тому будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Вказав, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення він був співвласником спірної нерухомості. У пункті 7 договору іпотеки зазначено про те, що є його згода на укладення договору іпотеки, як співвласника спільної сумісної власності подружжя, однак суд першої інстанції не залучив його до участі у справі. Зазначив, що чинним законодавством не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Вказав, що договір іпотеки від 24 квітня 2009 року не містить погодження сторін про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя за судовим рішенням.
		 
		Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
		 
		Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду  скасувати.
		 
		Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю у договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, враховуючи положення статті 37Закону України«Про іпотеку» та статті 16ЦК України щодо способу захисту цивільних прав шляхом визнання судом права, в тому числі, права власності на майно.
		 
		Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
		 
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей, відповідно до умов якого та з урахуванням договорів про внесення змін до договору позики грошей №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у сумі 18900,00 грн, що на момент укладення договору позики складає 17800,00 євро за офіційним курсом Національного банку України, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Зазначену вище загальну суму позичальник отримав від позикодавця ще до підписання цього договору та зобов`язується повернути її до 30 листопада 2013 року (а.с.6-7,8,9,10,11,12,49).
		 
		В забезпечення виконання умов договору 24 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого та з урахуванням договорів про внесення змін до договору іпотеки №№ 1, 2, 3, 4, 5, в забезпечення своєчасного повернення (25 листопада 2012 року) отриманої за договором позики суми, а також відшкодування можливих збитків, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці 300 кв м (рішення виконкому Ленінської ради № 3 від 24 січня 1961 року), розташовано: житловий будинок літ. А-1, шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ Б, навіс літ В, вбиральня літ Г, огорожа № 1,2, льох літ Д.
		 
		На укладення цього договору надана згода чоловіка іпотекодавця, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , справжність підпису якого на відповідній заяві засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Н.М. 24 квітня 2009 року за реєстровим № 177 (пункт 7 цього договору).
		 
		Відповідно до пункту 11 договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення боргу на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем взятих на себе зобов`язань за договором позики.
		 
		Пунктом 12 договору іпотеки передбачено, що в разі невиконання іпотекодавцем до 24 листопада 2009 року взятих на себе зобов`язань за договором позики від 24 квітня 2009 року право власності на предмет іпотеки в повному обсязі за цим договором переходить до іпотекодержателя. Іпотекодержатель вправі на свій розсуд задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки іншим способом, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року.
		 
		Із пункту 13 цього договору вбачається, що при частковому виконанні забезпеченого іпотекою обов`язку, іпотека залишається у первісному об`ємі.
		 
		Пунктом 14 цього договору передбачено, що у випадку, якщо суми, вирученої від продажу предмета іпотеки не достатньо до повного задоволення потреб іпотекодержателя, він має право отримати суму, якої не досить до повного задоволення потреб з другого майна іпотекодавця, у порядку черговості передбаченого чинним законодавством України (а.с.13-14, 15,16,17,18,19).
		 
		16 вересня 2015 року ОСОБА_3 склала розписку про те, що вона визнає заборгованість перед ОСОБА_1 за договором позики від 24 квітня 2009 року з урахуванням додатків, яка станом на 01 вересня 2015 року складає 17800,00 євро, що еквівалентно 435000,00 грн. Підтвердила свої зобов`язання за вказаним договором позики грошей від 24 квітня 2009 року з усіма додатками до нього, а також договором іпотеки від 24 квітня 2009 року, реєстровий № 178, та зобов`язалась сплатити вказану суму до 01 жовтня 2015 року. Також, зазначила, що усвідомлює те, що ця розписка перериває позовну давність за вказаними вище договорами, відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України (а.с.25).
		 
		04 лютого 2015 року ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_3 вимогу від 03 лютого 2015 року про усунення порушення та виконання порушених зобов`язань за договором позики грошей від 24 квітня 2009 року та договором іпотеки від 24 квітня 2009 року (реєстровий номер 178), в якій зазначила, що у разі невиконання даної вимоги нею буде звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до пунктів 11, 12 договору іпотеки від 24 квітня 2009 року та Закону України «Про іпотеку», а право власності на предмет іпотеки буде зареєстровано за нею, ОСОБА_1 , яку отримано особисто ОСОБА_3 09 лютого 2015 року (а.с.26, 27, 28).
		 
		З 18 жовтня 1991 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.29 зворот, 101, 103, 122).
		 
		14 жовтня 2004 року ОСОБА_3 придбала житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.39, 118). 
		 
		Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 352ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		 
		Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
		 
		Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.
		 
		Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права на майно щодо якого виник спір, зокрема, після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
		 
		Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_5 вказував, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на який звернуто стягнення судовим рішенням у цій справі, належить йому та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, тому суд вирішив питання про його права, інтереси та обов`язки.
		 
		За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		 
		З вказаними доводами ОСОБА_5 колегія суддів погоджується та вважає, що спірне майно, яке є предметом іпотеки, належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки набуто ними під час перебування у шлюбі.
		 
		Оскільки звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки має наслідком відчуження нерухомого майна, тому всі співвласники цього майна обов`язково залучаються до участі у справі як співвідповідачі. 
		 
		Проте, даний позов пред`явлено без залучення всіх обов`язкових відповідачів, що є безумовною підставою для відмови у його задоволенні згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.
		 
		Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Статтею 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
		 
		За змістом частини першої статті 575ЦК України та статті 1Закону України«Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
		 
		У статті 12Закону України«Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
		 
		Статтею 33Закону України«Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
		 
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
		 
		Згідно зі статтею 36Закону України«Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		 
		Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
		 
		При цьому, необхідно враховувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
		 
		Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		 
		Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
		 
		Тобто, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
		 
		При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
		 
		Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37Закону України«Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
		 
		Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
		 
		З урахуванням вимог статей 328, 335, 392ЦК України у контексті статей 36, 37Закону України«Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
		 
		Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього висловлений у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), а також у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у справі № 521/15100/15-ц (провадження № 61-31746св18), від 02 квітня 2020 року у справі № 154/2822/15-ц (провадження № 61-47767св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 759/10689/14-ц (провадження № 61-14323св19), від 20 жовтня 2020 року у справі № 520/13399/14-ц (провадження № 61-13084св19).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Як вбачається з пункту 12 договору іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем до 24 листопада 2009 року взятих на себе зобов`язань за договором позики від 24 квітня 2009 року право власності на предмет іпотеки в повному обсязі за цим договором переходить до іпотекодержателя. Іпотекодержатель вправі на свій розсуд задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки іншим способом, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року.
		 
		Договір іпотеки не містить погодження сторін про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю за судовим рішенням.
		 
		Виходячи з наведеного та встановивши, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі, вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за нею права власності на предмет іпотеки, позов не підлягає задоволенню, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
		 
		Також, не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_5 в апеляційній скарзі про відновлення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі статті 367 ЦПК України, оскільки ОСОБА_5 не звертався з позовом до суду та рішення суду першої інстанції за його позовом не ухвалювалося.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Статтею 263ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
		 
		За таких обставин заочне рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
		 
		Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, тому судовий збір за її подачу в розмірі 8922,30 грн підлягає стягненню з правонаступника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 .
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_5  задовольнити частково.
		Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 червня 2016 року  скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на житловий будинок  залишити без задоволення.
		Стягнути з ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_5 8922,30 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
		 
		 
		 
		Головуючий                             І.В. Бурлака
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                 О.М. Хорошевський
		 
		 
		 
		 
		 
		                                   В.Б. Яцина
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...