Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 703/3345/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2021. Зареєстровано: 15.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2021.
Дата набрання законної сили: 05.08.2021
Номер судового провадження: 1-кп/703/315/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020250000000220

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Кримінальне провадження № 703/3345/20 
		1-кп/703/315/21 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		15 лютого 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
		    головуючого-судді     ОСОБА_1 
		       при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 за участю прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		 обвинуваченого ОСОБА_7 ,
		 захисника ОСОБА_8 ,
		 потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12020250000000220 від 05 серпня 2020 року по обвинуваченню:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Ташлик Смілянського району Черкаської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, не одруженого, утриманців не має, непрацюючого, раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,- 
		встановив:
		ОСОБА_7 , 05 серпня 2020 року близько 12 години 20 хвилин, керуючи автомобілем «Honda Acord», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Набережна у с. Ташлик Смілянського району Черкаської області, від вул. Богдана Хмельницького до виїзду із села, у напрямку с. Самгородок Смілянського району Черкаської області, порушив вимоги п.п. 2.9 а), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, від 10.10.2001 року №1306, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись зі швидкістю більше 50 км/год, чим перевищив дозволену швидкість руху у населеному пункті та під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати ним, виїхав на праве узбіччя та допустив перекидання транспортного засобу.
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась переломом кісток черепа із дефектами їх поверхні та руйнуванням речовини головного мозку із її частковим травматичним викиданням із його порожнини, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 05-6-02/270 від 19 серпня 2020 року за ознакою небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, у результаті чого настала смерть останнього.
		Згідно з висновком експерта №4/624 від 21 серпня 2020 року, порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Honda Acord», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , а саме вимог пунктів пп. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_11 .
		Таким чином, за вказаних обставин ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		Під час роз`яснення обвинуваченому ОСОБА_7 суті пред`явленого йому обвинувачення, судом встановлено, що останньому зрозуміле викладене в обвинувальному акті обвинувачення, в якому він визнає себе винним у повному обсязі, та бажає надати покази щодо пред`явленого йому обвинувачення.
		Визначаючи обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження, під час проведення судового засідання прокурор, в зв`язку з визнанням обвинуваченим своєї вини та не оспорюванням обставин, які викладені в обвинувальному акті, звернулася з клопотанням, з яким погодилися усі учасники судового розгляду, про дослідження доказів у порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
		Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Під час судового розгляду встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, які викладені в обвинувальному акті, обвинуваченим такі обставини визнаються та не оспорюються, при цьому добровільність його позиції не викликає сумнівів, роз`яснено обмеження права на оскарження в апеляційному порядку обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на що учасники судового провадження погодилися, в зв`язку з чим, у відповідності до ч. 3 ст.349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність досліджувати докази щодо обставин, які не оспорюються учасниками судового провадження, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують його особу.
		Обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі та надав покази, що дійсно у вказаний день та час, він керуючи автомобілем «Honda Acord» рухаючись по вулиці Набережна у с. Ташлик Смілянського району Черкаської області, від вул. Богдана Хмельницького до виїзду із села Ташлик у напрямку с. Самгородок, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, оскільки незадовго до цього вживав спиртне, виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не впорався з керуванням та допустив перекидання транспортного засобу, внаслідок чого пасажир його автомобіля ОСОБА_11 загинув на місці ДТП. Обвинувачений також зазначив, що він рухався із швидкістю близько 70 км/год, дорожнє покриття було сухе, на дорозі по смузі його руху була вибоїна, яку він об`їзжав, виїхавши на смугу зустрічного руху, однак побачив, що в зустрічному напрямку рухається автомобіль та різко вивернув руль вправо, внаслідок чого його автомобіль злетів у кювет та перекинувся.
		Покази обвинуваченого є достовірними та узгоджуються з матеріалами справи.
		До закінчення судового слідства клопотань від учасників процесу, у тому числі і від державного обвинувача про збір, перевірку чи витребування додаткових доказів крім тих, що заявлялися, не надійшло.
		Суд обмежений у праві збору доказів вини обвинуваченого за власною ініціативою та, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав розглянути кримінальне провадження і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.
		Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи, мають тлумачитися на її користь.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. 
		Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження. 
		Інші докази суду для дослідження не надавались, хоча суд роз`яснив учасникам розгляду справи вимоги ч.3 ст. 349 КПК України. Учасники судового розгляду не оспорювали фактичних обставин справи.
		Аналізуючи та оцінюючи покази обвинуваченого, суд вважає доведеним обвинувачення та правову кваліфікацію вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України.
		Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
		Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України N 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд враховує те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, є необережним і відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
		Також при призначенні покарання обвинуваченому суд враховує особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, є особою молодого віку, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не знаходиться, добровільно відшкодував витрати на поховання ОСОБА_11 в розмірі 13000 гривень, крім того, суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, суд враховує визнання ним своєї вини та активне сприяння розкриттю злочину.
		Кримінальний закон, а саме положення статті 66 КК України як одну з обставин, що пом`якшує покарання визначає щире каяття. Однак, Кримінальний кодекс чітко не визначає у чому ж саме полягає таке каяття та яким чином воно має бути висловлено обвинуваченим або які дії останньому слід вчинити для застосування до нього такої пом`якшуючої обставини.
		Разом з тим, посилання сторони захисту на щире каяття обвинуваченого як на обставину, що пом`якшує покарання, є непереконливим, оскільки саме по собі визнання вини ОСОБА_7 по факту порушення ним правил безпеки дорожнього руху, під час керування ним транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, не свідчить про наявність зазначеної обставини.
		Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. 
		Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, під час судового розгляду справи не встановлено обставин на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_7 поряд із відсутністю цивільного позову, намагався будь-яким чином допомогти потерпілим отямитись від пережитого, компенсував їм перенесені страждання, чи полегшив душевний біль, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би підтверджували щирий жаль із приводу скоєного та осуд своєї поведінки обвинуваченим, як і те, що він виявляв готовність нести покарання. Крім того, судом встановлено, що обвинувачений із потерпілими не примирився, а останні, в свою чергу, його не вибачили та наполягають на призначенні ОСОБА_7 реального покарання у виді позбавлення волі.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 вересня 2019 року по справі № 166/1065/18 провадження № 51-3392км19 та у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 серпня 2020 року справа № 750/1503/19 провадження № 51 - 5514 км19. 
		Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння..
		Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
		За таких обставин, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, думку потерпілих, які просили призначити суворий вид покарання із ізоляцією від суспільства, суд вважає необхідним призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах передбаченого законом строку.
		Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі суд, серед іншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 у справі № 1-33/2004.
		Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.
		ОСОБА_7 , керуючи автомобілем у населеному пункті в стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків  спричинило смерть потерпілого, чим проявив байдуже ставлення до життя, здоров`я та безпеки людини, що згідно Конституції України є найвищими соціальними цінностями.
		Звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.
		Той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, а також його посткримінальна поведінка, зокрема часткове відшкодування шкоди, завданої злочином, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
		З урахуванням вище наведеного, суд вважає, що підстави для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України або звільнення його від відбування призначеного покарання в порядку ст. 75 КК України, відсутні.
		Суд переконаний, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
		Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно. Додаткове покарання, передбачене як обов`язкове ч. 3 ст. 286 КК України, суд може відповідно до ст. 69 КК України не призначати лише за наявності декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного.
		Судом встановлено, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України віднесено до злочинів проти безпеки руху, крім того порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим ОСОБА_7 знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
		Відтак, суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки даний злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу, а протиправні дії обвинуваченого пов`язані з грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого наступила смерть потерпілого. Це свідчить про відсутність у обвинуваченого належних навиків керування транспортними засобами і застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть йому можливість, в разі бажання в подальшому керувати транспортними засобами, додатково вивчити правила дорожнього руху та пройти додаткові навчання у відповідних навчальних закладах щодо покращення навиків керування.
		Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
		З врахуванням норми ч. 2 ст. 124 КПК України, з ОСОБА_7 на користь держави підлягають стягненню витрати на залучення експертів при проведенні судової експертизи технічного стану транспортного засобу в розмірі 1634 гривні 50 копійок та при проведенні судової автотехнічної експертизи в розмірі 1307 гривень 60 копійок, а всього - 2942 гривні 10 копійок.
		Цивільний позов не заявлено.
		Питання речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
		Щодо заходу забезпечення кримінального провадження, який був застосований на стадії досудового розслідування суд виходить з наступного.
		Відповідно до ухвали слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 серпня 2020 року накладено арешт на автомобіль марки «Honda Acord», р.н. НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 та визначено місце його зберігання на території майданчику тимчасового тримання транспортних засобів при ВП № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області.
		Відповідно ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
		Відтак, заходи забезпечення кримінального провадження, накладені ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 серпня 2020 року в частині накладення арешту на автомобіль марки «Honda Acord», р.н. НОМЕР_1 слід скасувати.
		На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 286 КК України ст. ст. 85, 94, 100, 124, 174, 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, - 
		засудив:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання і затримання ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили.
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 2942 (дві тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні 10 (десять) копійок витрат на проведення експертиз.
		Арешт накладений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 серпня 2020 року на автомобіль марки «Honda Acord», р.н. НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 - скасувати.
		Речовий доказ - автомобіль марки «Honda Acord», р.н. НОМЕР_1 , що зберігається на території майданчику тимчасового тримання транспортних засобів при ВП № 2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області повернути у повне розпорядження ОСОБА_7 .
		Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів з моменту його проголошення, з підстав не пов`язаних із запереченням обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. 
		 
		Головуючий:                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...