Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/7710/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2021. Зареєстровано: 16.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2021.

Номер судового провадження: П/380/7901/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		02 лютого 2021 року                      м. Львів                                           справа №380/7710/20
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Надич М.О., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
		позивача: представник - Решота В.В.
		відповідача: представник - не з`явився
		третя особа-1 - представник - не з`явився
		третя особа-2 - представник - не з`явився
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Дальта», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування припису,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач -  Товариство з додатковою відповідальністю «Дальта», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому просить: 
		- визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 20 квітня 2020 року №5571/6.11.6.;
		- судові витрати покласти на відповідача.
		Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.05.2020 року на адресу позивача надійшов спірний припис від 20 квітня 2020 року №5571/6.11.6. Позивач з даним приписом не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. В обґрунтування цього зазначив, що позивач є користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Львів, вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А площею 0,3611 га (кадастровий номер 4610136900:01:001:0040) для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом відповідно до договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді 28.03.2017 за № Ф-2992, строком дії до 09.02.2027 року та земельної ділянки площею 0,0451 га (кадастровий номер 4610136900:01:001:0038) для будівництва та обслуговування готелю відповідно до договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді 17.08.2018 за № Ф-3078, строком дії до 27.06.2028 року.
		Зазначає, що законодавство не наділяє відповідача правом самостійно визначати порядок видачі ним дозволів, оскільки такий порядок Кабінетом Міністрів України не прийнято.
		Крім того позивач стверджує, що межі історичного ареалу населеного місця вважатимуться належним чином визначеними тільки після їх затвердження Міністерством культури та інформаційної політики України.
		На переконання позивача, станом на дату винесення оскаржуваного припису у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено ч.2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п.12 Порядку визнання меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності та території історичних населених місць, затвердженого постановою КМ України від 13.03.2002 року № 318. 
		Також позивач вважає, що Товариством з додатковою відповідальністю «Дальта» отримано усі дозвільні документи, які дають йому можливість виконувати будівельні роботи без обов`язку погоджувати проектну документацію з органами державної влади, в тому числі з органами охорони культурної спадщини. 
		Обґрунтовуючи позов, посилається також і на те, що спірний припис видано з порушенням встановленої процедури здійснення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», та, що відповідачем не було забезпечено позивачу можливість реалізувати свої права під час проведення перевірки, які передбачені ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». 
		          23.11.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому додатково вказано, що відповідачем не зазначено, на якій підставі було проведено візуальне обстеження та здійснено фотофіксацію спеціалістом відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА за адресою м. Львів, вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А, також вказує, що законодавством не передбачено повноважень виконавчих комітетів рад щодо затвердження меж історичних ареалів населеного місця.
		Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві, просив позов задоволити.
		Відповідач у поданому 27.10.2020 року відзиві на позовну заяву проти позову заперечив з підстав, що оскаржуваний припис виданий з дотриманням вимог чинного законодавства, а, відтак, підстави для визнання його протиправним та скасування - відсутні. Зокрема, зазначив, що земельні ділянки за адресою м. Львів, вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А розташовані в історичному ареалі м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311), в межах охоронної (буферної) зони об`єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 
		Вказує, що відповідно до ч.3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» забороняється містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. 
		Оскільки позивачем не було погоджено документацію на будівництво, не було отримано відповідного дозволу на проведення робіт, відповідачем у відповідності до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» у межах повноважень було правомірно видано припис від 20 квітня 2020 року №5571/6.11.6.          
		З огляду на вищенаведене, відповідач вважає, що містобудівне законодавство не звільняє замовника від обов`язку виконувати законодавство України про охорону культурної спадщини. Крім того, зазначив, що для сфери охорони культурної спадщини цінність має сам об`єкт культурної спадщини, а не господарська діяльність суб`єктів господарювання.
		Саме тому відповідач вважає вимоги позивача, викладені в позовній заяві необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. 
		В судове засідання представник відповідача та треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилися, про дату, час, місце судового засідання повідомлені належним чином, заяв та клопотань щодо відкладення розгляду справи або проведення судового засідання у їх відсутності на адресу суду не надходило, відтак, відповідно до ст. 205 КАС України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
		Згідно з пунктом третім частини третьої статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 25 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, також залучено в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс».
		Ухвалою суду від 03 листопада 2020 року задоволено клопотання відповідача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
		Підготовче судове засідання неодноразово відкладалося за клопотаннями позивача та відповідача. Ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 12.01.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.
		Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
		Як слідує зі змісту припису Міністерства культури та інформаційної політики України від 20.04.2020 року №5571/6.11.6 10.01.2020 року працівником відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації  за адресою м. Львів, вул. В.Антоновича, 31.
		За наслідками вказаного обстеження відповідачем прийнято припис від 20.04.2020 року №5571/6.11.6, яким вимагав у позивача: негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єктах «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (№1 та №2 на генплані) з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом зі знесенням існуючих нежитлових приміщень і будівель та реконструкцією ТП-657 на вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (2 черга будівництва)» та «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (№1 на генплані) та готелю (№2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)», які виконуються в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311) і у межах охоронної (буферної) зони об`єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч. 3 ст. 32 та ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини; вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
		Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для його прийняття, тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
		Повноваження Міністерства культури та інформаційної політики України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III та Законом України від 17 лютого 2011  року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №  3038-VI) (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з положеннями частини третьої статті 17 Закону № 3038-VI для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.
		Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України», з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» затверджено Список історичних населених місць України, в якому є м. Львів.
		Статтею 1 Закону № 1805-III визначено, що історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
		Частиною статті 32 Закону № 1805-III з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
		Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		З метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
		Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
		За приписами ч. 4 ст. 32 Закону № 1805-III, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Частиною першою статті 37-1 цього ж Закону також встановлено, що об`єкти всесвітньої спадщини, що розташовані на території України, є предметом особливої охорони.
		Згідно зі ст. 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
		Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
		Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
		Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
		Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18.
		Рішенням Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цим рішенням земельна ділянка, що знаходиться за адресою місто Львів, вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А  відноситься до меж історичного ареалу міста Львова, вказана обставина не заперечувалась сторонами.
		В той же час, доводи позивача, що законодавством не передбачено повноважень виконавчих комітетів рад щодо затвердження меж історичних ареалів населеного місця, суд не враховує, оскільки такі знаходяться поза межами предмету даного позову, адже Рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» не є предметом розгляду у даній справі.
		Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Виконкому Львівської міської ради №1063 від 28.09.2018 року стверджено містобудівні умови та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзДВ «Дальта» багатоквартирних житлових будинків (№1 та №2 на генплані) з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом зі знесенням існуючих нежитлових приміщень і будівель та реконструкцією ТП-657 на вул. Антоновича,31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (2 черга будівництва)». 
		Також позивачем отримано позитивний висновок державної експертизи (№14-0648-18 від 02.11.2018 р. ДП «Укрдержбудекспертиза») та Дозвіл на будівництво від 27 листопада 2018 р. №ЛВ1121833111795. 
		Матеріалами справи також підтверджено, що Рішенням Виконкому Львівської міської ради №113 від 08.02.2019 року затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва будівництво ТзДВ «Дальта» та ТОВ «Ізок» багатоквартирного житлового будинку будованими приміщеннями громадського призначення (№1 на генплані) та готелю (№ 2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В. Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва), отримано позитивний висновок державної експертизи №14-0396-19 від 25.03.2019 р. ДП «Укрдержбудекспертиза» та дозвіл на будівництво від 11 квітня 2019 року №ЛВ 112191011999.
		В той же час, суд звертає увагу, що в пункті 2.5. вказаних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на  вул. Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А «Планувальні обмеження щодо охоронних зон пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, тощо» вказано, що земельна ділянка на  вул. вул. Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А розміщені в кварталі історично сформованої забудови в межах історичного ареалу міста. Проектування здійснювати з дотриманням вимог ДБНи 360-92** та вимог управління охорони історичного середовища» (а.с. 22).
		Також в пункті 2.5. вказаних вище містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А «Планувальні обмеження щодо охоронних зон пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, тощо» вказано, що земельна ділянка на вул. вул. Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А розміщені в кварталі історично сформованої забудови в межах історичного ареалу міста. Проектування здійснювати з дотриманням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» (а.с. 26).
		Отже,   позивач на виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 2.5 Містобудівних умов та обмежень, крім іншого, зобов`язаний був отримати дозвіл на виконання будівельних робіт у державних органах охорони культурної спадщини.
		Разом з тим, відповідний дозвіл отримано не було, що стало підставою для проведення відповідачем візуального обстеження та винесення оскаржуваного припису.
		Як слідує зі змісту спірного припису, 10.01.2020 року працівником відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації  за адресою м. Львів, вул. В.Антоновича, 31.
		Міністерством культури та інформаційної політики України погоджень історико -містобудівних обґрунтувань, проектів будівництв, дозволів на проведення будь-яких робіт вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А у м. Львові не надавалось, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
		На підставі вказаного обстеження Міністерством культури та інформаційної політики України складено припис від 20 квітня 2020 року №5571/6.11.6, згідно якого зобов`язано позивача та третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єктах «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (№1 та №2 на генплані) з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом зі знесенням існуючих нежитлових приміщень і будівель та реконструкцією ТП-657 на вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (2 черга будівництва)» та «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (№1 на генплані) та готелю (№2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)», які виконуються в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311) і у межах охоронної (буферної) зони об`єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог ч. 3 ст. 32 та ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини; вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
		Щодо доводів позивача, що під час винесення оскаржуваного припису відповідачем не дотримано процедуру перевірки, визначену Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V), суд враховує наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них; надання дозволів на відновлення земляних робіт.
		Пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня  2019 року № 885 (далі - Положення № 885) Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.
		До повноважень Міністерства культури та інформаційної політики України згідно з п. 94, п. 246 Положення № 885 відносяться, зокрема: встановлює режим використання пам`яток національного значення, їх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; здійснює інші повноваження, визначені законом.
		Зі змісту наведених правових вбачається, що Міністерство культури та інформаційної політики України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій, видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них.
		Стосовно застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суд зазначає наступне.
		Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
		Статтею 1 цього ж Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 877-V дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
		Враховуючи наведені норми, суд зазначає, що Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
		Разом з тим, відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.
		Отже, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.
		З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач фактично не здійснював заходів державного контролю, оскільки не перебував на території будівництва, не здійснював перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживав охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку на предмет видачі відповідних дозволів.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 823/1154/18, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17.
		Суд також враховує, що позивач не заперечує сам факт здійснення будівельних робіт за відсутності дозволу від Міністерства культури та інформаційної політики України. Отже, проаналізувавши здійснене візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А та, провівши перевірку даних на предмет видачі відповідних дозволів, відповідачем виявлено, що на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у меж історичного ареалу міста Львова, проводяться будівельні роботи без отримання дозволу від Міністерства культури та інформаційної політики України, як того вимагає статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункт 2.5 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. В.Антоновича, 31  вул. Грюнвальдській, 11-А .
		Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що Міністерство культури та інформаційної політики України під час винесення оскаржуваного припису від 20 квітня 2020 року №5571/6.11.6 діяло у межах повноважень, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положення № 885, та на виконання покладеного на нього завдання щодо охорони об`єкту всесвітньої культурної спадщини.
		Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №813/840/18 від 22 жовтня 2020 року, яку суд в силу норм ч.5 ст.242 КАС України враховує при прийнятті рішення у даній справі.
		Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
		Забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання суб`єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у межах історичного ареалу міста Львова, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах   Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 821/140/18, від 31 травня 2019     року у справі № 823/687/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 320/8479/15-а.
		Тому, на переконання суду, відповідач довів належними та допустимими доказами, що при прийнятті спірного припису 20 квітня 2020 року №5571/6.11.6 діяв у межах повноважень, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» та у повній відповідності до вимог ч.2 ст. 2 КАС України.
		Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до вимог ч. 1, п.2 ч.2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
		Відповідно до правил ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.
		Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,-                                                                                                                                          
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Дальта» (вул. Антоновича, 31, м. Львів, 79018), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізок» (вул. І. Виговського, 85/25, м. Львів, 79021), Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» (вул. М. Лисенка, 45, м. Миколаїв, Львівська область, 81600) до Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008) про визнання протиправним та скасування припису - відмовити повністю.
		Розподіл судових витрат не здійснюється.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу. 
		 
		Повне рішення складено 12 лютого 2021 року.
		 
		          Суддя                                                                         Клименко О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...