Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/14811/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2021.
Дата набрання законної сили: 10.02.2021
Номер судового провадження: 51-5046км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016020000000145

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 127/14811/17
		провадження № 51-5046 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020000000145, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Вінниці, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою:    
		АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2019року ОСОБА_7 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченню за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України та виправдано за відсутністю в її діянні складу кримінальних правопорушень. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
		Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду представника державного органу, пов`язану із виконанням організаційно-розпорядчих функцій та будучи представником влади, 10 липня 2015року, знаходячись за місцем своєї роботи за адресою: 
		АДРЕСА_2 , виконуючи обов`язки начальника Управління Держгеокадастру у Вінницькому районні Вінницької області, зловживаючи наданою владою, діючи всупереч інтересам служби та держави, в інтересах фізичної особи, умисно, з метою незаконного сприяння у відведенні у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,9 га, що розташована за межами населеного пункту с.Бохоники Вінницького району Вінницької області, під видом земель для ведення особистого селянського господарства, які фактично відповідно до матеріалів землеустрою є землями промисловості 0,4382 га та землями лісового фонду 0,4618 га та перебувають у постійному користуванні ДП «Вінницьке лісове господарство», акт серія ll-ВН № 001459 та КНВО «Форт» МВС України, акт серія l-ВН № 003190, в порушення ст. 28 Закону України «Про землеустрій», ст. 186-1 Земельного кодексу України, п. 2 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376, підписала та надала позитивний висновок від 10.07.2015 року № 50-14.12142 про погодження проекту відведення земельної ділянки та викопіювання з оновлення планово-картографічного матеріалу Бохоницької сільської ради Вінницького району, де також зазначила, що земельна ділянка площею 0,9 га, яка виділена у власність ОСОБА_8 є земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства та відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, ринкова вартість якої становила 620858 грн, тобто вчинила зловживання владою в інтересах фізичної особи та всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.
		Крім цього, в цей же день ОСОБА_7 , знаходячись за місцем своєї роботи, виконуючи обов`язки начальника Управління Держгеокадастру у Вінницькому районні Вінницької області, реалізуючи злочинний намір, направлений на вчинення службового підроблення, умисно, зловживаючи наданою владою, достовірно знаючи про те, що земельна ділянка площею 0,9 га, що розташована за межами населеного пункту с. Бохоники Вінницького району Вінницької області, відповідно до матеріалів землеустрою є землями промисловості 0,4382 га та землями лісового фонду 0,4618 га та перебувають у постійному користуванні ДП «Вінницьке лісове господарство», акт серія ll-ВН № 001459, та 
		КНВО «Форт» МВС України, акт серія l-ВН № 003190, незаконно підписала та надала позитивний висновок від 10.07.2015 року № 50-14.12142 про погодження проекту відведення земельної ділянки та викопіювання з оновлення планово-картографічного матеріалу Бохоницької сільської ради Вінницького району, де зазначила, що земельна ділянка площею 0,9 га, яка виділена у власність ОСОБА_8 , є земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства та відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, ринкова вартість якої становила 620858 грн, тобто вчинила службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо  ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторний допит свідків та дослідження письмових доказів, чим порушив приписи ст. 22 КПК України при розгляді даного кримінального провадження, оскільки надав очевидну перевагу доводам однієї сторони над доводами іншої, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Посилається також, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи апеляційної скарги прокурора про те, що з огляду на наявні докази у провадженні ОСОБА_7 достовірно володіла інформацією, хто саме є дійсним користувачем земельної ділянки, переданої у користування ОСОБА_8 , при цьому суд не навів мотивів їх відхилення. 
		В запереченнях на касаційну скаргу захисникОСОБА_9 в інтересах виправданої  ОСОБА_7 зазначив, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. 
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор просив відмовити у задоволенні касаційної скарги. 
		Від захисника ОСОБА_9 , виправданої ОСОБА_7 та Казенного науково-виробничого об`єднання «Форт» МВС України надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду за їх відсутності.
		ДП «Вінницьке лісове господарство» було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак його представник у судове засідання не з`явився, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду не надходило.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Посилання прокурора у касаційній cкарзі на те, що апеляційний суд без належної уваги залишив клопотання сторони обвинувачення про повторний допит свідків та дослідження письмових доказів, чим порушив положення ст. 22 КПК України при розгляді даного кримінального провадження, є необґрунтованим з огляду на таке.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
		У цьому випадку таких обставин апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.
		При цьому прокурором у апеляційній скарзі не наведено будь-яких доводів щодо необхідності повторного допиту апеляційним судом свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , а також повторного дослідження письмових доказів, при цьому не зазначено таких доводів прокурором і у судовому засіданні, що підтверджується технічним носієм інформації перебігу судового засідання за 22квітня 2020 року.
		Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. Незгода сторони обвинувачення з показаннями свідків та письмовими доказами по справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів.
		Таким чином, суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання сторони обвинувачення розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
		У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, погодився із висновком останнього, який перевірив та проаналізував надані сторонами докази, у тому числі ті, які на думку прокурора вказують, що ОСОБА_7 достовірно володіла інформацією, хто саме є дійсним користувачем земельної ділянки переданої у користування ОСОБА_8 , та надавши оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв`язку, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України, здійснивши аналіз доказів, що були надані сторонами, дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вказаний суд діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень, як на те посилається прокурор у касаційній скарзі.
		Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України. 
		Інших доводів щодо наявності істотних порушень кримінального процесуального закону України, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, вмотивованість висновків цього суду, прокурор у касаційній скарзі не навів. При цьому, касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд 
		ухвалив:
		Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.  
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...