Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/1085/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2021. Зареєстровано: 16.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2021.
Дата набрання законної сили: 10.02.2021
Номер судового провадження: 22-ц/813/5978/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/5978/21 
		Номер справи місцевого суду: 522/1085/20
		Головуючий у першій інстанції Донцова Д.Ю. 
		Доповідач Громік Р. Д.
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10.02.2021 року                                     м. Одеса
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого  Громіка Р.Д.,
		суддів  Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І.,
		за участю секретаря  Фабіжевської Т.С.,
		розглянувши у спрощеному порядку за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог.
		22 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулась із вказаною позовною заявою та просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду в розмірі 25000000,00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що о 18:30 04 липня 2019 року в належній позивачу квартирі за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП, а саме  ОСОБА_3 вчинив психологічне насилля, що виявилось у проголошенні образ на адресу позивача з метою приниження її як жінки, цькування та завдання душевних страждань, внаслідок чого позивач відчувала сильний душевний біль, що призвело до пригнічення психічного стану, депресії, негативно відобразилось на її особистому житті та професійній діяльності, призвело до переривання вагітності шляхом викиду плоду.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 25 000 000 (двадцять п`ять мільйонів) гривень. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50 відсотків від суми сплаченого судового збору в розмірі 5 255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень.
		 
		Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. 
		В апеляційній скарзі адвокат Літвінов С.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в провадженні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, в якій ОСОБА_1 просить стягнути із відповідача суму боргу з урахуванням процентів та неустойки 10 061 778,60 гривень. Звернення ОСОБА_2 до суду з таким позовом та його визнання ОСОБА_3 направлене на те, щоб не допустити звернення стягнення на майно, яке вже було предметом забезпечення позову ОСОБА_4 , а грошові кошти, які зараз будуть отримані від реалізації майна надійдуть дочці ОСОБА_3 або ж майно буде передане їй, якщо не буде продане з торгів.
		 
		Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 .
		У відзиві на апеляційній скаргу ОСОБА_2 зазначає, що апелянт вибірково та довільно трактує надані позивачем до позову судові рішення. Доводи апелянта про те, що визнання відповідачем позову порушило її права не відповідають матеріалам справи; в апеляційній скарзі відсутні докази, що підтверджують факт порушення прав апелянта під час подання заяви про визнання позову; в апеляційній скарзі не зазначено, які саме права апелянта було порушені та яка норма матеріального права судом першої інстанції була порушена, неналежним чином застосована чи не застосована.
		Додатково позивач у відзиві зазначає, що виконання оскаржуваного судового рішення унеможливить стягнення ОСОБА_1 з ОСОБА_3 боргу за іншим судовим рішенням не підтверджені належними доказами.
		 
		Сповіщення сторін та заяви у справі.
		Про судове засідання, призначене на 10 лютого 2021 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
		10 лютого 2021 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без її участі. 
		10 лютого 2021 року до Одеського апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшла заява про те, що він отримав апеляційну скаргу та ухвалу Одеського апеляційного суду, у судове засідання, призначене на 10.02.2021р. прибути не зможе, а тому просить розглядати справу за його відсутності..
		Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення виготовлено 15 лютого 2021 року.
		 
		2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція апеляційного суду
		Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що провадження у справі підлягає закриттю.
		 
		Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
		У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно із ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
		З матеріалів справи вбачається, що суд при винесенні оскаржуваного рішення послався на наступні обставини.
		05 липня 2019 року за №15109 в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області зареєстровано повідомлення ОСОБА_2 про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, яке полягало у вчиненні 04 липня 2019 року о 18:30 год. у належній позивачу квартирі за адресою: АДРЕСА_1 дій психічного характеру, що виражались у проголошенні образ на адресу позивача з метою приниження її як жінки, завдання душевних страждань. За вказаним фактом було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АПР 18 №333577 від 18.07.2019 року.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року змінено в мотивувальній частині та залишено без змін її резолютивну частину. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що аналіз протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №333577 від 18.07.2019р., пояснень потерпілої ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_5 , пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 , приводить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме домашнє насильство  дії психологічного характеру (образи), що завдали шкоди психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_2 .
		Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Таким чином, факт завдання позивачу моральної шкоди відповідачем є встановленим та доказуванню не підлягає.
		Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		При цьому суд врахував, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику у спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Так, позивач зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача позивач відчувала сильний душевний біль, що призвело до пригнічення психічного стану, депресії, негативно відобразилось на її особистому житті та професійній діяльності, призвело до переривання вагітності шляхом викиду плоду.
		Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження вказаних обставин та розрахунку моральної шкоди. Разом з тим, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, ненадання ним доказів, які б спростовували заявлені позивачем обставини та вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 25 000 000,00 грн.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.
		Повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може, адже з метою перевірки доводів апеляційної скарги та правильного вирішення справи по суті спору, у контексті перевірки ймовірності вирішення оскарженим рішенням питань, пов`язаних з правами чи законними інтересами осіб, не залучених до участі в справі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 січня .2021 року поновлений строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вказане судове рішення.
		Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з
		основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках  на касаційне оскарження судового рішення.
		Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007
		у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
		Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
		Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно з яким Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального судочинства. 
		Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, що «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків». Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції  гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі  провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
		В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою» (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».
		Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6
		Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
		У частині 1 статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		За змістом зазначеної статті та правового висновку Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.
		Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1  особи, яка не брала участь у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним рішенням питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.
		Встановлено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_1 як стягувача (кредитора) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, яка була розглянута 12 січня 2021 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області (справа №473/995/18). Вказаним рішенням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнено 6 357 373 грн.
		З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_7 , 30 березня 2018 року звернулась до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Ціна позову була зазначена у розмірі 10 061 778 грн. 
		Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.04.2018 року була частково задоволена заява про забезпечення позову, та було заборонено відчуження нерухомого майна, а саме:
		- будівля, склад, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 60,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю (на час придбання) 39966грн.
		- нежитлове приміщення, магазин з підвалом № 6/3.4.5.11.262. загальною площею 202,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю (на час придбання) 75395 грн.
		- нежитлове приміщення, нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 43,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю (на час придбання) 2488 грн.
		- комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю (на час придбання) 918186 грн.
		- нежитлова будівля, магазин з підвалом, загальна площа 275,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю (на час придбання) 1240245 грн.
		- складське приміщення, загальна площа 28,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю (на час придбання) 28328 грн.
		- нежитлове приміщення, загальна площа 145,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 , вартістю (на час придбання) 21846 грн.
		- квартира загальною площею 47,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_8 , вартістю (на час придбання) 9800 грн.
		- 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_9 .
		- нежитлове приміщення №1а загальною площею 92,30 кв.м за адресою: АДРЕСА_10 , вартістю нерухомого майна 156311,00 грн.
		- квартира, що належить йому на праві спільної сумісної власності з іншими особами, загальною площею 69,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_11 , вартістю (на час придбання) 23280 грн.
		Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 квітня 2018 року була частково змінена, та було заборонено відчуження наступного майна:
		- будівля, склад, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 60,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю (на час придбання) 39966грн.;
		- нежитлове приміщення, магазин з підвалом № 6/3.4.5.11.262, загальною площею 202,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю (на час придбання) 75395 грн.;
		- нежитлове приміщення, нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 43,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю (на час придбання) 2488 грн.
		- комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю (на час придбання) 918186 грн.;
		- нежитлова будівля, магазин з підвалом, загальна площа 275,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_6 , вартістю (на час придбання) 1240245 грн.;
		- складське приміщення, загальна площа 28,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю (на час придбання) 28328 грн.;
		- нежитлове приміщення, загальна площа 145,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 , вартістю (на час придбання) 21846 грн.
		До подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 тривало виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди на суму 25 000 000 грн. 
		Майно, на яке була накладена заборона відчуження постановою апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року в якості забезпечення позову ОСОБА_1 , повинно було бути реалізовано з електронних торгів 11.01.2021р. та 27.01.2021 р., про що вона дізналась випадково із сайту СЕТАМ. 
		Стаття 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначає порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Частина 1 статті 46 Закону визначає черги стягувачів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов`язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
		За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку вважається, що ухвалене судове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року завдає ОСОБА_1 шкоду, що виражається в несприятливих для неї наслідках, не залучення її до участі у справі суттєво порушує її право на доступ до суду, тому суд першої інстанції вирішив питання про її права та інтереси, та у неї наявне право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення. 
		Щодо вирішення судом першої інстанції спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди на суму 25 000 000 грн. 
		Колегія суддів, враховуючи обставини справи, розмір відшкодування - 25 000 000 грн, період виникнення грошових зобов`язань (під час розгляду цивільної справи щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу на суму 10 061 778 грн), зважаючи на те, що джерело походження та наявності таких коштів у відповідача не встановлювалось, апеляційний суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів скаржника щодо надуманості предмету позовних вимог, створеного з метою уникнення відповідальності ОСОБА_3 за борговими зобов`язаннями перед ОСОБА_1 , яка, з урахуванням черговості задоволення вимог стягувачів, може взагалі не отримати грошових коштів у разі виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області (справа №473/995/18). 
		При цьому апеляційний суд виходить з наступного.
		ОСОБА_3 працював, проживав та був зареєстрований у м. Вознесенськ Миколаївської області.
		13 червня 2019 року ОСОБА_2 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 були зареєстровані в АДРЕСА_1 (а.с.5-11).
		18 липня 2019 року працівником поліції було складено адміністративний протокол про те, що 04.07.2019 року за вказаною вище адресою ОСОБА_3 скоїв домашнє насильство відносно своєї доньки ОСОБА_2 (а.с.14). Свідки події в протоколі не зазначені, пояснення від свідків працівниками поліції не відбирались. 
		При цьому, ні в самій заяві ОСОБА_2 від 18.07.2019р., ні в поясненнях ОСОБА_3 не зазначено про будь-яке погіршення стану здоров`я потерпілої (а.с. 13, 15).
		У своїй заяві до органу поліції Шевчук К.О. зазначила, що свідком події є ОСОБА_5 .
		До свого позову, в якості додатку, ОСОБА_2 подала письмові пояснення ОСОБА_5 , який вказав, що є чоловіком ОСОБА_2 та був присутнім при тому, як 04 липня 2019 року її батько  ОСОБА_3 ображав ОСОБА_2 (а.с.16).
		При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вказані письмові пояснення ОСОБА_5 датовані 05 червня 2019 року, тобто майже за місяць до події, яка сталася 04 липня 2019 року.
		22 жовтня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси була винесена постанова про закриття провадження відносно ОСОБА_3 про притягнення його до відповідальності за ст.173-2 КУпАП у зв`язку із закінчення строку накладення стягнення. Вказана постанова була змінена постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року в частині викладення в мотивувальній частині висновку щодо вини ОСОБА_3 у скоєному (а.с.18-20).
		22 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулась із зазначеним позовом до суду, в якому просить стягнути з батька 25 000 000 грн моральної шкоди.
		У попередньому судовому засіданні 18 лютого 2020 року суд пояснення сторін не заслуховував, відклав розгляд справи на 25.03.2020р., надавши представнику відповідача строк для ознайомлення (а.с. 28-29).
		24 березня 2020 року до Приморського райсуду м. Одеси надійшла нотаріально завірена заява ОСОБА_3 про повне визнання позову, та розгляд справи без нього та його представника (а.с. 32). 
		ОСОБА_2 також подала заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 34).
		25 березня 2020 року суд першої інстанції ухвалив рішення про повне задоволення позовних вимог та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 25 000 000 грн.
		Відповідно до ч. 4. ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		У частині 1 статті 264 ЦПК України зазначено, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
		1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
		3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
		4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
		5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
		6) як розподілити між сторонами судові витрати;
		7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
		8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Відповідно до ч.4 статті 265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються:
		1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
		2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
		3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
		4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;
		5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
		6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
		Колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не перевірив законність підстав позову та його обґрунтованість, відсутність доказів вагітності та втрати дитини ОСОБА_2 , не перевірив, чи не порушує визнання позову відповідачем прав чи інтересів інших осіб, не перевірив майновий стан відповідача та ухвалив рішення, яке суперечить також усталеній судовій практиці щодо розміру та порядку відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій.
		Також колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
		Як зауважувавЄСПЛ всправі Муштапроти України, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
		Визначальним аспектом при вирішенні справи є саме встановлення сутності матеріально-правової вимоги позивача, тобто дійсний зміст його позовних вимог, що обумовлює обрання належного та ефективного способу захисту цивільного права.
		Гарантоване право на захист цивільних прав судом означає право особи на безпосереднє звернення до суду з відповідними вимогами за наявності підстав, обумовленими життєвими обставинами. 
		Захист порушеного права чи законного інтересу судом означає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення справи з метою ефективного захисту порушеного права за ст. 2 ЦПК України. Право на суд не повинно бути інструментом маніпулювання у власних інтересах та зловживання осіб, які звертаються за захистом до суду, а тим більше використовуватись для ускладнення іншої процедури  виконання рішення суду в іншій справі. Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляд (рішення ЄСПЛ в справі Шмалько проти України).
		У контексті наведеного, порушення прав особи має бути реальним, а не надуманим та ілюзорним. 
		Спір має бути реальним та серйозним (рішення ЄСПЛ в справі Абрамова проти України).
		 
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
		За таких обставин, враховуючи наведене вище в сукупності, оскільки фактично за обставинами даної справи спір між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди, зважаючи на безспірне визнання відповідачем позовних вимог у розмірі 25 000 000 грн, носить ознаки штучності, апеляційний суд приймає до уваги частину доводів апеляційної скарги та на підставі ст. 377 та п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення та закриває провадження в справі. 
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, п. 2 ч. 1 ст. 255, 377, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - 
		 
		УХВАЛИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2020 року скасувати.
		Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди закрити.
		Ухвала суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення виготовлено 15 лютого 2021 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                            Р.Д. Громік
		 
		 
		 
		Судді:                                М.М. Драгомерецький
		 
		 
		 
		                                   А.І. Дрішлюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...