Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/247/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства; про захист економічної конкуренції.
Надіслано для оприлюднення: 17.02.2021. Зареєстровано: 17.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 лютого 2021 рокум. ОдесаСправа № 915/247/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
		 
		при секретарі - Лук`ященко В.Ю.
		 
		за участю представників:
		від позивача: Єленич О.В.
		від відповідача: не з`явився
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі 
		апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Інтербуд
		на рішення господарського суду Миколаївської області від 24.09.2020, суддя в І інстанції Смородінова О.Г., повний текст складено 05.10.2020 в м. Миколаєві
		у справі № 915/247/20
		за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Інтербуд 
		до відповідача: Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 
		про: визнання недійсним рішення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Інтербуд (далі ? Товариство) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі ? Відділення АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 27.12.2019 № 44-ріш у справі № 2-26.250/53-2019 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким визнано, що Товариством вчинено порушення, передбачені п.п. 13, 14 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді неподання інформації Відділенню АМК у встановлені строки та подання інформації в неповному обсязі Відділенню АМК у встановлені строки, і за ці порушення на позивача накладено штраф у сумі 340 000 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач неповністю з`ясував обставини, які мають значення для справи; не довів обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки по справі не відповідають викладеним у рішенні обставинам; мало місце порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Позивач зазначав, що за деякими пунктами вимоги відповідача має місце лише незначне відхилення від строку для направлення відповіді  на 3 дні та на 7 днів, в решті вимоги позивач на власний розсуд обрав форму доведення витребуваної інформації до відповідача й змістовно, докладно та вичерпно сформулював і надав у встановлений строк її у вигляді кошторисів і розрахунків, отже порушення п. 14 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції відсутні, оскільки вся витребувана інформація була надана позивачем в повному обсязі. Враховуючи, що жодної матеріальної шкоди державному бюджету з боку позивача завдано не було, то штраф був застосований до нього без дотримання пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
		Рішенням господарського суду Миколаївської області від 24.09.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Судове рішення з посиланням на приписи статей 3, 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та статей 1, 12, 50, 51, 52, 59, 62 Закону України «Про захист економічної конкуренції» мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання оспорюваного рішення Відділення АМК України недійсним.
		Товариство у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати в повному обсязі та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник наводить такі ж самі доводи, що викладені у позовній заяві, та зазначає, що в заявах по суті справи, перелік яких визначений ст.161 ГПК України, та в усному порядку в межах судових засідань позивач неодноразово звертав увагу суду першої інстанції на факт порушення відповідачем норм матеріального права, як на підставу для скасування рішення, а саме, щодо пунктів 18, 19, 20 вимоги Відділення про надання інформації. Погодження судом з позицією відділення є неправильним застосування норм матеріального права - має місце застосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме, застосовано п.14 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», який виходячи з фактичних обставин справи не підлягає застосуванню. Ігнорування судом першої інстанції цих норм є прямим доказом неправильного застосування ним норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення та свідченням неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
		Стосовно притягнення апелянта до відповідальності згідно п. 8 рішення (на питання п.18 вимоги) та згідно п.10 рішення (на питання п.19, 20 вимоги) також має місце порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, в частині порушення судом ст.86 ГПК України щодо нездійснення належного дослідження та оцінки наданих позивачем доказів, що призвело до прийняття упередженого та необ`єктивного рішення по суті спору. Фактично суд, посилаючись на норми права, що не мають жодного відношення до предмета спору, безпідставно поклав на ТОВ «БК «Інтербуд» обов`язок, що в даному випадку не встановлений для Товариства.
		Також скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що по кожній процедурі закупівлі ТОВ «БК «ІНТЕРБУД» чітко дотримувалося саме вимог Замовника, що були викладені у відповідній тендерній документації. Відповідно й Відділенню документи готувалися й надавалися виходячи з розуміння того, що вони мають бути складенні й надані в тому ж порядку і вигляді, що і Замовнику. Тому позивач на власний розсуд обрав форму доведення витребуваної інформації до відповідача й змістовно, докладно та вичерпно сформулював і надав у встановлений строк її у вигляді кошторисів і розрахунків.
		Розмір застосованих до Товариства штрафів не відповідає рекомендаційним роз`ясненням та практиці Європейського Суду.
		Скаржник вважає, що судом в порушення ст.86 ГПК України не здійснено належного дослідження доказів, що призвело до однобічного, упередженого та необ`єктивного дослідження судом наявних в матеріалах справи доказів. Фактично суд першої інстанції прийняв рішення по суті спору без поглибленого дослідження доказів, що були надані апелянтом, лише виходячи з судової практики в схожих судових справах.
		У відзиві на апеляційну скаргу Відділення АМК заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. 
		Відповідач зазначає, що відсутні підстави для скасування апеляційною інстанцією судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині чи зміни рішення передбачені статтею 277 ГПК України, з огляду на те, що: по-перше, позивач у встановлені вимогою строки не надав інформацію й не заперечує цього факту. По-друге, жодних клопотань щодо подовження строку надання запитаної інформації, у зв`язку із необхідністю опрацювання значного обсягу даних, ТОВ «БК «Інтербуд» до Відділення не надавало. По-третє, ТОВ «БК «Інтербуд» не надало, як Відділенню у ході розгляду справи №2- 26.250/53-2019, так і суду, жодного доказу добросовісного виконання ним свого обов`язку з надання інформації на вимогу у встановлені головою Відділення строки.
		Разом з цим, якщо інформація подана в повному обсязі вже після встановленого строку, то це не є підставою для звільнення від встановленої відповідальності, оскільки така інформація не була подана у встановлений строк. А тому, усунення позивачем наслідків порушення шляхом подання інформації в повному обсязі Відділенню після встановлених у вимозі строків для її надання, не є підставою для звільнення від відповідальності. Конкурентне законодавство не ставить застосування передбаченої ним відповідальності за порушення цього законодавства у залежність від наявності у суб`єкта господарювання вини в будь-якій формі. Усунення суб`єктом господарювання наслідків відповідного порушення на час вирішення спору господарським судом саме по собі не є підставою для звільнення його судом від відповідальності (якщо провадження у справі про порушення названого законодавства не закрито Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням у встановленому законом порядку). Отже, норми чинного законодавства не містять положень про те, що факт вчинення суб`єктом господарювання порушення про захист економічної конкуренції у вигляді неподання певного обсягу інформації на вимогу голови територіального відділення, може бути знівельований (визнаний правомірним) подальшим сумлінним виконанням цим суб`єктом господарювання обов`язку щодо надання інформації.
		Таким чином, господарський суд Миколаївської області, надавши правильну юридичну оцінку обставинам справи, дійшов вірних висновків про те, що фактично, вирішуючи питання про виконання Товариством обов`язку з надання інформації на вимогу органу Антимонопольного комітету України, Відділення перевіряло факт дотримання позивачем строку надання інформації та її повноту в межах кожного окремого блоку питань, встановлених Вимогою, що вказує на відсутність порушення з його боку норм матеріального права.
		Як свідчать матеріали справи, позивач надав документи (локальні кошториси), які містять цифрові дані та відповідні результати розрахунків, здійснені за допомогою програмного комплексу АВК-5. Тобто, такі розрахунки відображають лише кінцеві значення вартісних складових, які й потребували деталізованої розшифровки з арифметичними розрахунками та надання до них вичерпних обґрунтувань, пояснень, а також усіх відповідних підтверджуючих доказів, що й вимагалось питаннями Вимоги.
		Суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку доказам, що містяться у матеріалах справи, дійшов правильних висновків, що позивачем не було надано інформацію (розрахунки та пояснення), первинні документи, які б підтверджували певні витрати, наприклад, залучені трудові ресурси - кількість працівників, які мають виконувати відповідні види робіт, нормативні витрати праці та витрати заробітної плати за одну годину роботи; не було надано пояснень, які б підтверджувались конкретними документами щодо формування розміру адміністративних, загальновиробничих витрат, а також прибутку. Не надано жодних відомостей щодо залучених матеріальних ресурсів, обладнання, устаткування, машин та механізмів, які планувалось використовувати при виконанні робіт за процедурами закупівлі, зокрема, права власності (користування) на дане обладнання, нормативні витрати, амортизації тощо.
		Викладені ТОВ «БК «Інтербуд» аргументи та його незгода з порядком визначення та розмірами накладених Відділенням штрафів не відповідають нормам чинного законодавства про захист економічної конкуренції та усталеній правозастосовчій й судовій практиці.
		Законодавство про захист економічної конкуренції не зобов`язує орган Антимонопольного комітету України обґрунтовувати розмір штрафу, що застосовується, з огляду на його відповідність "протиправності порушення" та "додержання розумного балансу інтересів".
		Що ж до питання застосування Рекомендаційних роз`яснень Антимонопольного комітету України від 09.08.2016 №39-рр, то Відділення звертає увагу, що у пункті першому цих роз`яснень вказано, що вони визначають підходи Антимонопольного комітету України, які рекомендуються застосовувати його органами при визначенні розміру штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Отже, Рекомендаційні роз`яснення мають рекомендований характер, не є нормативно - правовим актом та не зареєстровані в Міністерстві юстиції України.
		Підсумовуючи наведене, відповідач вважає, що господарський суд Миколаївської області правильно застосував норми матеріального права, застосувавши у даній справі ті норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов вірного висновку про відмову позивачу в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю підстав для визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Відділення від 27.12.2019р. №44-ріш.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що під час дослідження товарних ринків, здійснення державного контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель, контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, Відділенням АМК на адресу Товариства було надіслано вимогу «Про надання інформації» від 15.01.2019 № 64-02/49 (далі  Вимога), в якій головою Відділення АМК встановлені наступні строки для надання інформації: 
		- на пункти 1, 4, 7-10 та 17  7 календарних днів з дня отримання Вимоги;
		- на пункти 2, 5, та 11  14 календарних днів з дня отримання Вимоги;
		- на пункти 3, 6, 12 та 13  21 календарний день з дня отримання Вимоги;
		- на пункти 14, 15 та 18  28 календарних днів з дня отримання Вимоги;
		- на пункти 16, 19 та 20  32 календарних днів з дня отримання Вимоги.
		Одночасно у Вимозі, зокрема, зазначено про те, що Відділенням проводиться дослідження товарних ринків, а також здійснюється державний контроль щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель і контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідно до статей 22, 221 Закону України Про Антимонопольний комітет України вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України в межах його компетенції є обов`язковим для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законом.
		Після отримання Відділенням АМК від Товариства відповідей на вимогу та за результатами розгляду справи № 2-26.250/53-2019 дії позивача були кваліфіковані як порушення, передбачені пунктами 13 та 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, внаслідок чого 27.12.2019 прийнято оспорюване рішення № 44-ріш згідно з яким адміністративна колегія Відділення АМК постановила:
		1. Визнати, що Товариство, не надавши інформацію на питання пунктів 1, 4, 7-10 та 17 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення АМК строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		2. За порушення, визначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство штраф у розмірі 68 000 грн.
		3. Визнати, що Товариство, не надавши інформацію на питання пунктів 2, 5 та 11 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення АМК строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		4. За порушення, визначене у пункті 3 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство штраф у розмірі 68 000 грн.
		5. Визнати, що Товариство, подавши інформацію в неповному обсязі Відділенню АМК на питання пунктів 3, 6, 12 та 13, а саме: в частині пунктів 12 та 13 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене, пунктом 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		6. За порушення, визначене у пункті 5 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство штраф у розмірі 68 000 грн.
		7. Визнати, що Товариство, подавши інформацію в неповному обсязі Відділенню АМК на питання пунктів 14, 15 та 18 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		8. За порушення, визначене у пункті 7 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство штраф у розмірі 68 000 грн.
		9. Визнати, що Товариство, подавши інформацію в неповному обсязі Відділенню АМК на питання пунктів 16, 19 та 20 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		10. За порушення, визначене у пункті 9 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство штраф у розмірі 68 000 грн.
		Вказане рішення Товариство отримало 16.01.2020.
		Предметом спору у даній справі є визнання недійсним указаного вище рішення Відділення АМК України з підстав неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідності викладених у рішенні висновків обставинам справи; порушення або неправильного застосування норм матеріального права.
		Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин дотримання Відділенням АМК норм та приписів чинного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення від 27.12.2019 № 44-ріш.
		Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції керувався приписами статей 3, 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та статей 1, 12, 50, 51, 52, 59, 62 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із відсутності передбачених законом підстав для визнання оспорюваного рішення Відділення АМК недійсним.
		Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених Товариством позовних вимог, з огляду на таке. 
		Пунктом 1 статті 3 Закону України Про Антимонопольний комітет України» визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
		Згідно з частинами шостою, сьомою статті 6 вказаного Закону, Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету; Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України;
		Статтею 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;
		Пунктом 5 частини першої статті 17 вказаного Закону визначено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;
		Відповідно до статі 22 Закону України Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом; невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність;
		Згідно з частиною першою статті 22-1 цього Закону, суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.
		Пунктами 13, 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є: 
		- неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; 
		- подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
		Згідно з абзацом четвертим частини другої статті 52 Закону України Про захист економічної конкуренції за порушення передбачені пунктами 9, 13-18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;
		Відповідно до частини першої статті 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		Виходячи з положень зазначених норм чинного законодавства голова Відділення АМК у межах наданих йому повноважень мав право витребувати у позивача відповідну інформацію, необхідну для проведення розслідування у справі № 2-26.250/53-2019, а Товариство, у свою чергу, зобов`язано було надати таку інформацію у повному обсязі у встановлені відповідачем строки.
		Саме орган Антимонопольного комітету України визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом Антимонопольного комітету України інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. 
		Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 915/827/19, від 16.06.2020 у справі № 908/1369/19.
		Законодавство про захист економічної конкуренції не містить приписів, які б зобов`язували орган АМК України доводити необхідність пред`явлення суб`єкту господарювання вимог, за неповне виконання яких на суб`єкта накладено штраф, зокрема, впливу факту неподання витребуваних документів на правильність вивчення органом АМК України ринку чи на розгляд певної справи. 
		Судом установлено, що Вимогу «Про надання інформації» від 15.01.2019 № 64-02/49 отримано позивачем 28.01.2019, що останнім не заперечується.
		Відповідно до Вимоги, інформацію та копії документів на питання п.п. 1, 4, 7-10 та 17 позивач повинен був надати до Відділення АМК протягом 7 календарних днів з дня одержання Вимоги, тобто  до 04.02.2019 (включно); інформацію та копії документів на питання п.п. 2, 5 та 11 позивач повинен був надати до Відділення протягом 14 календарних днів з дня одержання Вимоги, тобто  до 11.02.2019 (включно).
		Позивач надав відповідачу відповіді щодо запитаної Вимогою інформації листами від 06.02.2019 № 6 та від 18.02.2019 № 9.
		Відділенням АМК в оспорюваному рішенні зазначено, що Товариство в порушення положень законодавства про захист економічної конкуренції у встановлений Вимогою строк не надало інформацію запитану органом Антимонопольного комітету України та не зверталося до Відділення із листами щодо продовження строків надання інформації.
		Положеннями ч. 2 ст. 62 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
		Згідно з ч. 3 ст. 62 вказаного Закону строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту.
		Отже, Товариство в силу приписів вищенаведеного законодавства про захист економічної конкуренції, було зобов`язано надати до Відділення АМК або здати на пошту інформацію та копії документів, які вимагалися Вимогою, у встановлені головою Відділення строки.
		Із встановлених судом обставин вбачається, що відповідь на питання пунктів 1, 4, 7-10, 17 було надано Відділенню АМК з порушенням встановленого Вимогою строку, а саме листом від 06.02.2019 № 6 (нарочно подано  07.02.2019), а відповідь на питання пунктів 2, 5, 11  листом від 18.02.2019 № 9 (нарочно подано  18.02.2019).
		Таким чином, вірним є висновок місцевого суду про те, що дії Товариства з неподання інформації Відділенню АМК на питання пунктів 1, 4, 7-10, 17, а також на питання пунктів 2, 5, 11 Вимоги у встановлені головою Відділення строки цілком правомірно були визнані відповідачем порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		Посилання позивача на незначне відхилення від строку направлення відповіді на пункти Вимоги № 1, 7, 8, 9, 17 на три дні, на пункти № 2, 5, 11 на сім днів, правомірно місцевим судом не було прийнято до уваги, оскільки виходячи зі змісту ст. 22 Закону України Про Антимонопольний комітет України розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо подання суб`єктами господарювання та інших документів, інформації тощо, необхідних для виконання цими органами завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, є обов`язковими для виконання у визначені ними строки; невиконання таких вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
		Судом установлено, що згідно з пунктами 5, 7, 9 оспорюваного рішення Відділення АМК:
		- 5. Визнано, що Товариство, подавши інформацію в неповному обсязі Відділенню АМК на питання пунктів 3, 6, 12 та 13, а саме: в частині пунктів 12 та 13 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене, пунктом 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		- 7. Визнано, що Товариство, подавши інформацію в неповному обсязі Відділенню АМК на питання пунктів 14, 15 та 18 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		- 9. Визнано, що Товариство, подавши інформацію в неповному обсязі Відділенню АМК на питання пунктів 16, 19 та 20 вимоги про надання інформації від 15.01.2019 № 64-02/49 у встановлений головою Відділення строк, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		Фактично, вирішуючи питання про виконання Товариством обов`язку з надання інформації на вимогу органу Антимонопольного комітету України, Відділення АМК перевіряло факт дотримання позивачем строку надання інформації та її повноту в межах кожного окремого блоку питань, встановлених Вимогою.
		Отже, суд досліджував та аналізував оспорювані позивачем висновки відділення за відповідними блоками питань, поставлених у Вимозі.
		Щодо виконання позивачем пунктів 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 Вимоги, суд установив таке:
		Предметом даних питань Вимоги було надання Товариством  вичерпно розгорнутої розшифровки кожної витрати та інших складових, які були включені та враховані ТОВ Інтербуд під час калькуляції (розрахунку) цінової пропозиції (первинної та в окремих випадках - остаточної), які були подані позивачем на процедури закупівлі за ідентифікаторами в системі електронних торгів ProZorro:
		- UA-2018-05-29-000684-b (пункт 10 Вимоги);
		- UA-2018-03-03-000174-а (пункт 11 Вимоги);
		- UA-2018-01-11-000185-с (пункт 12 Вимоги);
		- UA-2018-06-20-001980-а (пункти 13-14 Вимоги);
		- UA-2017-06-21-002186-b (пункт 15 Вимоги);
		- UA-2018-05-02-000399 (пункт 16 Вимоги).
		Позивач вказує, що на виконання пунктів 10-16 Вимоги ним були надані відповідні Кошториси - документи, завдяки яким сформувались цінові пропозиції. Також у відповіді Товариства було зазначено, що розрахунки проводилися завдяки ліцензійного програмного комплексу АВК-5 версії 3.3.2, в якому використовуються Правила визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Однак, Відділення не вникало в суть таблиць і розрахунків, при цьому деталізована розшифровка кожної витрати та складової надано у локальних кошторисах, розрахунках вартості матеріальних ресурсів до локальних кошторисів, розрахунках загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, що є у складі конкурсної пропозиції. Всі розрахунки виконуються програмним комплексом АВК, підрядник не може відхилятися від заданих норм і коефіцієнтів, які установлені чинним законодавством. Тому позивач вважає, що надав Відділенню АМК всі документи, завдяки яким сформувались цінові пропозиції (з ПДВ), що були подані на вищенаведені процедури закупівлі.
		Відповідач, зі свого боку, зазначає, що Товариство повинно було надати деталізовану розшифровку кожної відповідної витрати та інших складових окремо з вичерпними обґрунтуваннями та поясненнями, а також з усіма підтверджуючими доказами, з аналізу яких буде зрозуміла кожна витрата та складова, які у сукупності визначають розмір кожної окремої відповідної витрати та складової. Зокрема, надати з вичерпними обґрунтуваннями та поясненнями, а також з усіма підтверджуючими доказами вичерпно розгорнуту розшифровку кожної витрати та інших складових, що відображені у документах Товариства під назвою ДОГОВІРНА ЦІНА до кожної із перелічених процедур закупівлі. Одночасно, Відділення АМК у Вимозі просило надати копії всіх документів, що надавались Товариством замовникам відповідних процедур закупівлі, а також копії всіх документів та іншу інформацію, на підставі яких та з урахуванням яких Товариство визначалось з ціновою пропозицією (ціновими пропозиціями), що подавало під час проведення процедур закупівлі за вказаними ідентифікаторами.
		Законодавством України не передбачено спеціальної форми, а так само і порядку надсилання відповіді на запит про надання інформації. Отже, така інформація може надаватися в будь-якій не забороненій законом формі та спосіб, з огляду, водночас, на те, що заперечення органом Антимонопольного комітету України подання суб`єктом господарювання інформації потребує подання останнім належних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно належного виконання обов`язку з надання витребуваної інформації (пункт 13.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства).
		Так, Вимога Відділення АМК у даній справі не містила певної форми, зразку для надання інформації, тим самим не встановлювала формальних обмежень та/або правил її надання. Отже, позивач дійсно, як і зазначає відповідач, мав можливість надати витребувані відомості у такий спосіб і такому вигляді, які були йому найбільш зручні та доступні.
		У випадку ж виникнення певних непорозумінь щодо форми надання інформації, Товариство мало можливість звернутись до Відділення АМК із листом про надання роз`яснень, проте таким правом не скористалось.
		Судом ураховано, що претензія Відділення АМК про надання інформації Товариством у неповному обсязі полягає не в порушенні/недотриманні позивачем певної форми надання відомостей, а в їх ненаданні взагалі.
		Так, позивачем в обґрунтування пред`явлених вимог подано до матеріалів справи локальні кошториси та об`єктні кошториси з розрахунками загальновиробничих витрат по 4 об`єктам, сформовані в АВК-5, які ним надавались Відділенню АМК.
		Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано погодився з позицією відповідача стосовно того, що позивачем взагалі не було надано інформацію (розрахунки та пояснення), первинні документи, які б, наприклад, підтверджували залучені трудові ресурси  кількість працівників, які мають виконувати відповідні види робіт; нормативні витрати праці та витрати заробітної плати за одну годину роботи. Товариством не було надано пояснень, які б підтверджувались конкретними документами щодо формування розміру адміністративних, загальновиробничих витрат, а також прибутку. Не надано жодних відомостей щодо залучених матеріальних ресурсів, обладнання, устаткування, машин та механізмів, які планувалось використовувати при виконанні робіт за процедурами закупівлі, зокрема, права власності (користування) на дане обладнання, нормативні витрати, амортизації тощо.
		Обов`язок щодо надання запитуваної Вимогою інформації, у частині деталізованих розшифровок статей витрат, які сформували цінову пропозицію суб`єкта господарювання, узгоджується із судовою практикою, зокрема: постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017 у справі № 915/159/17.
		Щодо виконання позивачем пунктів 18, 19, 20 Вимоги, суд встановив наступне:
		За пунктом 18 Вимоги запитувались: Копії всіх договорів (контрактів, угод тощо) /з усіма додатками, що є невід`ємною частиною цих договорів, специфікаціями, змінами та доповненнями тощо/, що були у 2016-2019 роках укладені Підприємством з наступними суб`єктами господарювання: ТОВ Івеко-Буд (ідентифікаційний код 39295837), ТОВ Голден-Буд (ідентифікаційний код 40856624), ТОВ Ді Кор-Буд (ідентифікаційний код 34510974), ТОВ СПІК МК (ідентифікаційний код 41161234), ТОВ ФАСАД-ЦЕНТР (ідентифікаційний код 41221460), Колективним науково-виробничим підприємством Тріботехніка (ідентифікаційний код 23082976), ТОВ ПІВДЕНЬ-БУДСЕРВІС (ідентифікаційний код 38525001), ТОВ Будівельна Фірма УКРІНБУД (ідентифікаційний код 40092605), ТОВ АЛАТЕКС (ідентифікаційний код 40112914), ТОВ НІКПРОМБУД (ідентифікаційний код 39838481), ТОВ РЕМСЕРВІС-Н (ідентифікаційний код 05433985).
		За пунктом 19 Вимоги вимагалось надати інформацію про: Дохід Підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2018 рік та три квартали 2018 року, а також копію податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2018 рік та три квартали 2018 року з відміткою про отримання відповідним органом Державної фіскальної служби України, що підтверджує розмір вказаного доходу.
		За пунктом 20 Вимоги запитувалось: Чи є/були у 2016-2018 роках у Підприємства конкуренти на товарному ринку, де Підприємство здійснювало/здійснює свою діяльність? Якщо ні, то чітко зазначити про це. Якщо так, то по коленому року окремо надати перелік суб`єктів господарювання, що є/були конкурентами Підприємства (з зазначенням їх назви, ідентифікаційного коду/номеру та адрес), а також докази, які свідчать, що Підприємство у 2016-2018 роках зазнавало/зазнає значної конкуренції.
		Позивач зазначає, що відповідь та копії документів на виконання цих пунктів Вимоги було надано в поясненні по справі № 27/12 від 27.12.2019. Разом з тим, вищенаведені пояснення являють собою лист Товариства, надісланий Відділенню як заперечення на Подання з попередніми висновками у справі № 2-26.250/53-2019 від 09.12.2019.
		Як вказує відповідач, даним листом позивач надав договори, укладені ним із суб`єктами господарювання, перелік яких було визначено питанням пункту 18 Вимоги та зазначив, що пошук та підготовка цих документів потребували більш тривалого часу, водночас жодних клопотань та листів щодо продовження строку надання запитаної інформації, у зв`язку із необхідністю опрацювання значного обсягу даних Товариство до Відділення АМК не надавало.
		Разом з тим, жодного доказу належного виконання ним свого обов`язку з надання інформації на вимогу органу Антимонопольного комітету України в частині пункту 18 Вимоги та в обґрунтування доводів щодо помилковості висновків Відділення, Товариством до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
		Листом №27/12 від 27.12.2019 Товариство також надало Відділенню копії податкових декларацій, запитуваних пунктом 19 Вимоги та висловило власну позицію щодо наявних конкурентів, з чим цілком законно не погодилось Відділення, оскільки Товариство не має правових підстав для висловлення власних припущень при наданні відповіді на вимогу органів Антимонопольного комітету України.
		Стосовно питання пункту 20 Вимоги Товариство зазначає, що його конкурентами є всі суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на відповідному товарному ринку та є учасниками процедур публічних закупівель, тому цю інформацію Відділення АМК мало можливість одержати з відкритих джерел. При цьому окремі дослідження ринку та встановлення кола конкурентів Товариство не здійснювало, а робити будь-які припущення з цього питання позивач не має правових підстав.
		Згідно зі ст. 1 Закону України Про захист економічної конкуренції, економічна конкуренція (конкуренція)  змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
		За змістом, ст. 12 Закону України Про захист економічної конкуренції, суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: - на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; - не зазнає значної конкуренції.
		Відповідно до пункту 15.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України Про захист економічної конкуренції суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
		Отже, незважаючи на те, що Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення мають спеціальний статус в системі державних органів та наділені рядом виключних повноважень в тому числі щодо дослідження питань стану конкуренції на відповідних товарних ринках, суб`єкти господарювання не позбавляються можливості (а в окремих випадках  зобов`язуються) на підставі певного переліку власних, індивідуальних критеріїв встановлювати своїх конкурентів.
		Відповідно до ст. 51 Закону України Про захист економічної конкуренції порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 52 цього Закону, органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи, зокрема, на юридичних осіб.
		Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції за порушення, передбачені пунктами 9, 13-18 статті 50 цього Закону тягне за собою накладання штрафу у розмірі до одного відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів робіт, послуг) суб`єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
		Згідно частини шостої статті 52 вказаного Закону рішення про накладення штрафу у розмірах понад чотири тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях. Чотири тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян складає 68 000 гривень, тобто територіальне відділення Антимонопольного комітету України має право накладати штрафи у розмірі до 68 000 гривень (включно).
		Законодавство про захист економічної конкуренції не зобов`язує орган Антимонопольного комітету України обґрунтовувати розмір штрафу, що застосовується, з огляду на його відповідність протиправності порушення та додержання розумного балансу інтересів.
		Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду (норми права, (зокрема, статті 52, 59 Закону України Про захист економічної конкуренції), що застосовуються до спірних відносин аналогічні тим, що було застосовано Верховним Судом), викладеною у постановах від 27.03.2018 у справі № 910/13254/17, від 27.03.2018 у справі №922/1874/17, від 13.02.2018 у справі № 910/20661/16, від 20.02.2018 у справі № 910/8001/17, від 20.09.2018 у справі № 915/17/18, для відступу від якої у господарського суду підстав не має. 
		Згідно з поясненнями Відділення АМК, штраф було визначено відповідно до вимог законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, на підставі інформації Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області щодо чистого доходу Товариства від реалізації продукції за 2018 рік, а отже, без порушення повноважень та допустимого розміру.
		Крім того, сума накладеного на Товариство згідно з оспорюваним рішенням штрафу знаходиться в межах, визначених статтею 52 Закону України Про захист економічної конкуренції.
		Отже, викладені в позовній заяві аргументи позивача та його незгода з порядком визначення та розмірами накладених Відділенням штрафів не відповідають положенням чинного законодавства про захист економічної конкуренції та усталеній правозастосовчій і судовій практиці.
		Стаття 59 Закону України Про захист економічної конкуренції визначає підстави для зміни, скасування, визнання недійсним рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме:
		- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
		- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
		- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
		- заборона концентрації відповідно до Закону України Про санкції;
		- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		Разом з тим, належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки Відділення АМК, покладені в основу оспорюваного рішення № 44-ріш від 27.12.2019, позивачем до суду не подано.
		Отже, правомірним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що відповідачем правильно встановлено обставини справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, надано їм вірну юридичну оцінку та правильно застосовано норми матеріального права. Доказів порушення відповідачем положень ст. 59 Закону України Про захист економічної конкуренції, які можуть бути підставами для скасування рішень органів Антимонопольного комітету України, при прийнятті спірного рішення, судом, при розгляді даної справи, встановлено не було. Враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов вірного висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду не були порушені відповідачем, тому заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
		Викладені в апеляційній скарзі доводи позивача колегія суддів не бере до уваги, з огляду на таке. 
		Доводи Товариства про те, що інформація на пункт 20 вимоги наявна у відкритих джерелах, апеляційним судом відхиляються, оскільки законодавство не містить обмежень щодо можливості витребовування (вимагання) органами АМК України загальнодоступної інформації. 
		Наведений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 915/482/17.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається також на те, що розмір застосованих до нього штрафів не відповідає рекомендаційним роз`ясненням та практиці Європейського Суду.
		Разом з тим, чинне законодавство про захист економічної конкуренції не містить обмежень або заборони органу Антимонопольного комітету України встановлювати в одному запиті про надання інформації вимоги щодо окремих пунктів, груп пунктів вимоги та зазначати різні строки подання інформації, тобто встановлювати декілька строків для подання інформації на різні (окремі) пункти або групи пунктів вимоги.
		Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 48 Закону України Про захист економічної конкуренції за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Статтею 50 Закону визначено перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції, за вчинення яких передбачено притягнення до відповідальності. 
		Так, неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки, а також подання інформації в неповному обсязі органу Антимонопольного комітету у встановлені його головою строки є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що має наслідком притягнення до юридичної відповідальності (п.п. 13, 14 ст. 50 Закону). 
		Згідно ст. 51 Закону порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Кваліфікація правопорушення, як такого, що передбачене п.п. 13, 14 ст. 50 Закону, передбачає встановлення та доведення органом Антимонопольного комітету України одночасно двох складових: 1) факту неподання інформації у встановлені головою територіального відділення АМК України строки; 2) факту подання інформації органу АМК України в неповному обсязі.
		Змістом таких правовідносин є обов`язок суб`єкта надати відповідну інформацію у встановлений головою територіального відділення строк. Невиконання вказаного обов`язку є юридичним фактом, який, у свою чергу, породжує між підприємством та відділенням правоохоронні правовідносини, пов`язані із застосуванням до підприємства відповідальності за невиконання обов`язку. Тобто, кожний факт неподання інформації (подання в неповному обсязі) містить склад окремого порушення.
		Кваліфікуючою ознакою цієї норми є не лише факт подання інформації в неповному обсязі органу АМК України, а й те, що таке подання інформації повинне відбутися у строки, встановлені органами АМК України чи нормативно-правовими актами. 
		Тобто, факт подання інформації органу АМК України прив`язується до строку, а не до форми документу.
		Факти неодноразового неподання одним і тим самим суб`єктом господарювання інформації на запити органу АМК України не є триваючим порушенням у розумінні ст. 42 Закону, а є самостійними (окремими) порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції. Кожний факт неподання інформації (подання у неповному обсязі) на відповідні пункти вимоги у встановлений строк містить ознаки окремого порушення, передбаченого пунктом 13 (чи пунктом 14) ст. 50 Закону, в яких наявний різний склад правопорушення ? інформація не подана з різних пунктів вимоги, щодо яких встановлено різні строки подання інформації.
		Наведену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 915/482/17.
		Судом установлено, що Відділенням АМК щодо пунктів вимоги, сформованих в шість окремих групи, були встановлені Товариству окремі строки подання інформації: 
		у 3-денний термін з дня отримання вимоги належало надати інформацію на питання пункту 21 даної вимоги;
		у 7-денний термін з дня отримання вимоги належало надати інформацію та копії документів на питання пунктів 1, 4, 7-10 та 17 даної вимоги; 
		у 14-денний термін з дня отримання вимоги належало надати інформацію та копії документів на питання пунктів 2, 5 та 11 даної вимоги;
		у 21-денний термін з дня отримання вимоги належало надати інформацію та копії документів на питання пунктів 3, 6, 12 та 13 даної вимоги;
		у 28-денний термін з дня отримання вимоги належало надати інформацію та копії документів на питання пунктів 14, 15, та 18 даної вимоги;
		у 32-денний термін з дня отримання вимоги належало надати інформацію та копії документів на питання пунктів 16, 19 та 20 даної вимоги;
		Водночас, матеріалами справи підтверджується, що інформації на дві з указаних груп питань не надано позивачем у встановлений головою Відділення АМК строк, а інформації на три з указаних груп питань надані позивачем у неповному обсязі. 
		Таким чином, суд першої інстанції правильно визнав, що у даному випадку йдеться про п`ять окремих фактів не подання Товариством інформації у встановлені строки та подання інформації Товариством у встановлені строки в неповному обсязі, і кожен такий факт встановлює окремий склад правопорушення, передбачений п.п. 13, 14 ст. 50 Закону, а тому твердження позивача про те, що розмір застосованих до нього штрафів не відповідає рекомендаційним роз`ясненням та практиці Європейського Суду, є безпідставними.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд попередньої інстанції повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішенні зі справи необхідного мотивування, встановивши обґрунтованість висновків Відділення АМК стосовно наявності в діях Товариства порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді не подання інформації та подання інформації в неповному обсязі на вимогу голови Відділення у встановлені ним строки, за що в межах розміру, визначеного Законом України «Про захист економічної конкуренції», накладено штраф, - дійшов обґрунтованого висновку стосовно відсутності передбачених статтею 59 вказаного Закону підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним, а тому й правомірно відмовив Товариству в задоволенні його позовних вимог.
		Доводи Товариства про те, що судом першої інстанції не досліджено та не надано правової оцінки Рекомендаційним роз`ясненням Антимонопольного комітету України від 09.08.2016 № 39-рр, які рекомендується застосовувати його органам при визначенні розміру штрафів за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, апеляційний господарський суд відхиляє з огляду на те, що спірні правовідносини регулюються саме нормами антиконкурентного законодавства, які в даному випадку є спеціальними.
		В силу приписів частини третьої статті 13 та статті 74 ГПК України, обов`язком Товариства є подання суду доказів, які доводять ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, а не наведення зауважень та міркувань щодо незаконності викладених в спірному рішенні висновків. В порушення зазначених положень законодавства, позивач не надав суду жодного такого доказу.
		З матеріалів справи вбачається, що підставами позову, у тому числі апеляційної скарги, Товариством зазначено його суб`єктивні припущення та аргументи щодо порушення Відділенням АМК вимог внутрішнього службового документу органів АМКУ - Рекомендаційних роз`яснень від 09.08.2016 № 39-рр та некоректного, нечіткого формулювання питань, на які потрібно було надати інформацію.
		Разом з тим, згадані Рекомендаційні роз`яснення мають лише інформативний характер, є внутрішньовідомчим документом системи органів АМКУ, вони не є нормативно - правовим актом та не зареєстровані в Міністерстві юстиції України (не є складовою частиною чинного законодавства), отже, посилання Товариства на них не є належним нормативним обґрунтуванням правової позиції та не може слугувати правовою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
		Таким чином, документ, на який посилається скаржник в обґрунтування своїх доводів, тобто Рекомендаційні роз`яснення АМКУ, не містить норм (приписів), обов`язкових для застосування, і посилання на них не може вважатися підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення, так і спірного рішення Відділення АМК (питання, пов`язані з його застосуванням до спірних правовідносин, не можуть бути підставами для висновку про правильність застосування норм Закону як Відділенням, так і судом). 
		Норми законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, пункт 1 частини третьої статті 7, пункти 5, 12 частини першої статті 17, статті 22, 221 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», підпункт 4 частини першої пункту 3, підпункт 5 частини першої пункту 8 Положення про територіальне відділення, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 №32-р, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за№291/548, прямо закріплюють повноваження голови територіального відділення вимагати інформацію у тій формі, спосіб та вигляді, які необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Таке повноваження кореспондується із обов`язком суб`єкта господарювання надавати інформацію на вимоги голови територіального відділення АМКУ у повному обсязі та у тому вигляді, який ним визначено. Органи Антимонопольного комітету України не обмежені у виборі джерела для отримання інформації, необхідної для виконання їх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції; знаходження запитуваної інформації у відкритих джерелах інформації, у відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, в мережі Інтернет, тощо, не звільняє, зокрема, суб`єкта господарювання від обов`язку надання інформації на вимоги територіального відділення АМКУ.
		Відповідну правову позицію щодо безумовного обов`язку суб`єктів господарювання, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв виконання вимог органу АМКУ та подання на вимогу цього органу документів, предметів, носіїв інформації, пояснень, іншої інформації, в тому числі з обмеженим доступом та банківської таємниці (щодо застосування вищезазначених норм права у подібних спірних правовідносинах), викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11.12.2012р. у справі №5023/598/12; від 20.02.2018р. у справі №910/8001/17; від 06.03.2108р. у справі №915/482/17; від 06.03.2018р. у справі №922/1483/17; від 27.03.2018р. у справі №910/13254/17; від 27.03.2018р. у справі №922/2274/17, від 17.04.2018р. у справі №922/2273/17, від 29.05.2018 у справі №910/1589/17, від 19.06.2018р. у справі №917/1410/17, від 26.06.2018р. у справі №922/3928/17, від 04.07.2019 у справі №910/13461/18, від 01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 07.08:2019 у справі №910/13460/18, від 07.08.2019 у справі №910/13472/18, від 17.09.2019р. у справі № 904/332/19, від 26.09.2019 у справі №910/12393/18, від 24.10.2019р. у справі №904/781/19, від 13.11.2018р. у справі №915/1327/17, 19.12.2019р. у справі №910/12403/18, від 23.01.2020р. у справі №910/13204/18.
		Окрім того, слід зауважити, що законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків коли уповноважені особи Антимонопольного комітету України мають право вимагати відповідну інформацію у суб`єктів господарювання та інших осіб, законодавство не ставить у залежність від наявності або відсутності розпочатої органом АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції право голови територіального відділення АМК вимагати у суб`єктів господарювання інформацію. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом, зокрема, для встановлення наявності чи відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку суб`єктів господарювання.
		Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №915/352/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13472/18, від 17.09.2019 у справі № 904/332/19.
		Отже, повноваження Антимонопольного комітету України та його органів щодо надсилання вимог про надання інформації є дискреційними. 
		Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 915/457/17, від 26.09.2019 у справі № 910/12393/18.
		Крім того, законодавство про захист економічної конкуренції не містить жодної норми, яка б зобов`язувала орган АМКУ доводити необхідність пред`явлення суб`єкту господарювання вимог.
		Саме орган Антимонопольного комітету України визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
		Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом Антимонопольного комітету України інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
		Подання суб`єктом господарювання інформації в неповному обсязі на вимогу органу Комітету є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що й тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність - незалежно від того чи було в подальшому визнано недійсним рішення органу Комітету у справі, під час розгляду якої була витребувана інформація.
		З огляду на викладене та враховуючи встановлені обставини даної справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
		Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.
		Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
		Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
		Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). 
		Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
		З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. 
		Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
		З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Рішення господарського суду Миколаївської області від 24 вересня 2020 року у справі № 915/247/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Інтербуд - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		Повна постанова складена 17.02.2021.
		 
		 
		Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
		 
		 
		Судді: Поліщук Л.В.
		 
		 
		Філінюк І.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...