Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/5808/17 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2021.
Дата набрання законної сили: 03.02.2021
Номер судового провадження: 61-19076ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		03 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 552/5808/17
		провадження № 61-19076св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу   ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду 
		м. Полтави, у складі судді Миронець О. К., від 07 грудня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І., від 16 жовтня 2019 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання заповітів недійсними.
		Позовна заява  ОСОБА_4 мотивована тим, що із 1997 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини йому стало відомо про складення ОСОБА_6 двох заповітів: 
		22 червня 2015 року на ім`я сина - ОСОБА_2 та 23 вересня 2015 року на ім`я брата - ОСОБА_3 .
		Вважав, що під час посвідчення оспорюваних заповітів волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним і не відповідало її волі, а заповіти вчинені в той період життя, коли заповідач через тривалу хворобу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ОСОБА_6 знаходилась в стресовому стані, отримувала специфічне лікування, перебувала на диспансерному обліку та неодноразово проходила курс лікування в Полтавському обласному психоневрологічному диспансері.
		Крім того оспорювані заповіти всупереч вимог статей 1248, 1253 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) були посвідчені без участі свідків.
		З урахуванням викладеного та посилаючись на те, що оспорювані заповіти порушують його права як спадкоємця першої черги за законом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними:
		-         заповіт складений 22 червня 2015 року  ОСОБА_6 на ім`я 
		ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 769; 
		-         заповіт складений 23 вересня 2015 року  ОСОБА_6 на ім`я 
		ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А. та зареєстрований в реєстрі за №6454.
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на проведення експертизи в сумі 9 349, 96 грн. Скасовано заходи забезпечення позову, які були застосовані ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 09 жовтня 2017 року.
		Суд першої інстанції виходив із недоведеності того, що  ОСОБА_6 на момент складання заповітів 22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.
		Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 80 000 грн. 
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2018 року залишено без змін, а додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави 
		від 17 грудня 2018 року змінено, шляхом зменшення розміру стягнутих з  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу із 
		80 000 грн до 60 000 грн.
		Колегія суддів, оцінивши надані сторонами докази, зокрема висновки експертів, пояснення свідків, дійшла висновку про недоведеність того, що на час складання оспорюваних заповітів ОСОБА_6 страждала психічними захворюваннями, які позбавляли її можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
		Зменшуючи розмір стягнутих з    ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат, колегія суддів виходила з того, що витрати сторін та їх представників, що пов`язані з явкою до суду не входять в обсяг витрат на професійну правничу допомогу.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухваливши при цьому нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 552/5808/17 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2018 року в частині стягнення судових витрат та додаткового рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року, зміненого постановою Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
		У листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		14 січня 2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_8 , справу № 552/5808/17 передано судді-доповідачу.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції всупереч вимог статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розглянув справу без участі позивача за наявності обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив його можливості приймати участь в судовому засіданні та наполягати на задоволенні заявлених клопотань про виклик та допит експертів, а також призначення експертизи.
		Заявник також вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив, як доказ акт судово-психіатричного експерта № 161 від 20 березня 
		2018 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 , страждала психічними розладами, які позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповітів 22 червня 2015 року та 
		23 вересня 2015 року.
		Висновок судів попередніх інстанцій про те, що депресивний стан спадкодавця пов`язаний лише з її онкологічним захворюванням є хибним.
		Наголошує на тому, що у 2015 році ОСОБА_6 були встановлені діагнози: невротичні реакції по депресивному типу, астенічний розлад органічного походження, важкий депресивний епізод, які мають кодування у відповідних рубриках психічних та поведінкових розладів МКХ-10, а також відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» належать до психічних розладів.
		Суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою те, що 
		ОСОБА_6 була особою з інвалідністю І «Б» групи та потребувала сторонньої допомоги.
		Також заявник вважав, що судом на нього безпідставно покладено обов`язок з відшкодування понесених ОСОБА_3 судових витрат. 
		Звертає увагу, що договір про надання правової допомоги між 
		ОСОБА_3 та адвокатським об`єднанням (далі - АО) «Юр Прайд» є загальним та не містить відомостей про надання правової допомоги у справі № 552/5808/17, акт про приймання робіт (послуг) містить виправлення, що ставить під сумнів достовірність зазначеної в ньому інформації, а вартість наданих робіт (послуг) є завищеною. При цьому витрати АО «Юр Прайд» на каршерінг автомобіля не можуть входити до витрат відповідача, пов`язаних з розглядом справи.
		Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу
		У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, однак оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження, і відповідачем не заявлено клопотання про продовження такого строку, касаційний суд вказаний відзив до уваги не бере.
		Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		22 червня 2015 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В. І. та зареєстрований за № 769, згідно якого все своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 
		22 червня 2015 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В. А. та зареєстрований за № 6454, згідно якого все своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_3 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
		Після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М. Ю. відкрито спадкову справу.
		До нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулись: 01 червня 2017 року - син ОСОБА_2 ; 06 вересня 2017 року - чоловік ОСОБА_1 ; 25 вересня 2017 року - брат ОСОБА_3 .
		Відповідно до акту судово-психіатричного експерта № 161, складеного 
		20 березня 2018 року експертами Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф.Мальцева (далі - акт № 161), ОСОБА_6 станом на 22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року страждала психічним розладом у вигляді важкого депресивного епізоду з параноїдними включеннями у поєднані з вираженим астенічним синдромом на фоні онкологічної патології, які позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповітів 
		22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року.
		Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 802, складеного 
		24 жовтня 2018 року експертами Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 (далі- висновок № 802) ОСОБА_6 за представленими даними у період часу, якому відповідає складання заповітів 22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла та відповідно до свого психічного стану була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
		За висновком судово-психіатричного експерта № 460, складеного 
		16 серпня 2019 року експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи (далі - висновок № 460) неможливо вирішити питання про те, чи страждала ОСОБА_6 , яка померла 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя психічним розладом та про здатність ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними під час складення заповітів 22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року.
		ОСОБА_6 була особою з інвалідністю І групи по онкогематогенному захворюванню щороку перебувала на стаціонарному лікуванні. Виписки з медичних карток ОСОБА_6 за 2015-2017 роки не містять рекомендацій для її огляду психіатром.
		Зафіксовано чотири відвідування ОСОБА_6 у 2015 році Кременчуцького обласного психоневрологічного диспансеру (24 квітня, 25 червня, 
		10 вересня та 07 грудня), лікарями якого із червня 2015 року був встановлений діагноз: важкий депресивний епізод.
		Із медичної картки ОСОБА_6 в Полтавському обласному неврологічному диспансері судами встановлено, що вона особисто звернулась до психіатра 14 квітня 2015 року, скаржилась на поганий сон, відсутність апетиту, плаксивість. Страждає на хронічне гематологічне захворювання. Зазначала, що останній час чоловік почав ходити до іншої жінки, активно висловлювати звинувачення в руйнуванні «його життя», 17-річний син «підтримує батька». На тлі психотравмуючих стосунків вдома, постійних думок про хворобу, зростали вищевказані скарги. У психічному стані: контактна, маячних ідей, розладів сприйняття не виявляє. Депримована, фіксована на взаємовідносинах з чоловіком. Діагноз «Невротичні реакції по депресивному типу» призначений саротен, флюанксол. В лікарському записі від 21 квітня 2015 року зазначено, що пацієнтка відмічає покращення стану: Стала спокійніша, нормалізувався сон, покращився настрій.
		Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 вказували, що ОСОБА_6 виявляла суїцидальні наміри навесні 2015 року, її настрій був мінливий, мали місце порушення пам`яті, дивна поведінка та висловлювання.
		Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ОСОБА_17 (лікар-гематолог), ОСОБА_18 , ОСОБА_19 не вказували на будь-які неадекватні прояви в поведінці ОСОБА_6 .
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
		Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
		Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
		Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		У розглядуваній справі на підставі ухвал Київського районного суду 
		м. Полтави від 26 грудня 2017 року та від 25 травня 2018 року проведено дві посмертних судово-психіатричних експертизи.
		Згідно акту № 161 ОСОБА_6 страждала на психічні розлади, які позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складення оспорюваних заповітів.
		Натомість у висновку № 802, комісія експертів дійшла висновку, що 
		ОСОБА_6 у період часу, якому відповідає складання оспорюваних заповітів, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла та відповідно до свого психічного стану була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. 
		Також ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року було призначено комплексну посмертну судово-психіатричну експертизу.
		За результатами проведення такої експертизи у висновку № 460 комісія експертів вказала на неможливість вирішити питання про те, чи страждала ОСОБА_20 за життя психічним розладом та чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання оспорюваних заповітів, виходячи з того, що в досліджувані періоди часу у ОСОБА_6 на тлі важкого онкологічного захворювання з відповідними ускладненнями при наявності соматичної астенізації, фіксувалися клінічні психопатологічні симптоми депресивного регістру, але, через суперечність та неузгодженість наявної інформації, як в об`єктивних матеріалах (медична документація) так і суб`єктивних (пояснення свідків), неможливо визначити їх глибину, а як наслідок і ступінь впливу цих психічних порушень на здатність ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними на момент складання заповітів 22 червня 2015 року та 23 вересня 2015 року.
		Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваних заповітів недійсними.
		Сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої онкологічної хвороби та встановлення у зв`язку з цим інвалідності не є достатнім доказом її неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту та не спростовує презумпцію психічного здоров`я.
		Надаючи оцінку акту № 161, суди обґрунтовано виходили з того, що вказаний акт частково суперечить іншим матеріалам справи, а його описова частина не містить посилання на відповідні записи в медичних документах ОСОБА_6 щодо наявності параноїдальних включень. 
		ОСОБА_6 дійсно у період із серпня 2010 року по березень 2017 року неодноразово проходила стаціонарне лікування в умовах гематологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні. 
		Разом із тим, апеляційний суд вірно вказав, що наявні в матеріалах справи 24 виписки з медичних карт ОСОБА_6 , які охоплюють період 
		2015-2016 років, не містять вказівок на її потребу в консультації чи лікуванні психіатром.
		Крім того, апеляційний обґрунтовано взяв до уваги, що під час огляду 
		ОСОБА_6 23 липня 2015 року лікарем-психіатром було поставлено діагноз: астенічний розлад органічного походження, при цьому лікарем зазначено, що пацієнт ознак психозу та суїцидальних думок не має.
		16 червня 2015 року (за тиждень до складення першого заповіту) 
		ОСОБА_6 була виписана з лікарні з рекомендаціями щодо диспансерного нагляду та лікування у гематолога і невролога.
		Безпосередньо у день посвідчення заповіту на ім`я ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_6 була оглянута лікарями та в медичній картці вказано про скарги на загальну слабкість, задуху при фізичному навантаженні та виставлено діагноз: ідіопатичний мієлофіброз, фіброгенна стадія, гіпопластична анемія, тромбоцітопенія. Лікування згідно призначенню. При цьому, у вказаному лікарському записі відсутні вказівки на наявність у ОСОБА_6 будь-яких психічних розладів.
		На відсутність сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_6 під час посвідчення оспорюваних заповітів вказали суду і нотаріуси Медвєдєва В. І. та 
		Дяченко В. А .
		Таким чином беззаперечних доказів того, що ОСОБА_6 на час підписання заповітів була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав.
		Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
		Правових підстав передбачених статтею 1253 ЦК України для присутності свідків під час посвідчення ОСОБА_6 оспорюваних заповітів не встановлено.
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку показанням свідків, які були допитані судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги про порушення права позивача, брати участь в апеляційному перегляді справи, оскільки із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та його представником адвокатом Буряк Д. М. 01 жовтня 2019 року подавалося клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому процесі та небажанням позивача приймати участь в судовому засіданні без участі захисника, яке було задоволене судом апеляційної інстанції.
		Будучи належним чином повідомленими про апеляційний розгляд справи 
		16 жовтня 2019 року  ОСОБА_1 та його представник адвокат Буряк Д. М., в судове засідання не з`явились, подавши в день судового засідання до канцелярії суду спільну заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку із відрядженням позивача та вказівкою на заборону адвокату приймати участь в розгляді справи без довірителя.
		Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		З урахуванням наведених обставин та тривалості судового провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 16 жовтня 2019 року за відсутності позивача та його представника, оскільки їх явка не була визнана судом обов`язковою, обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, а подані учасниками клопотання були вирішені у встановленому законом порядку.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Щодо ухвал Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 
		2019 року про відмову у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про призначення посмертної комплексної судово-психіатричної експертизи та допит експертів
		Позивачем ОСОБА_1 досуду апеляційної інстанції було подано клопотання про призначення посмертної комплексної судово-психіатричної експертизи.
		Зазначене клопотання було мотивовано наявністю у позивача сумнівів у правильності висновку експерта № 802, пов`язаних із його недостатньою обґрунтованістю, а також суперечністю іншим матеріалам справи.
		Врахувавши, що питання призначення експертизи саме за таких умов вже вирішувалось під час судового розгляду, а учасники мали можливість ставити питання, пропонувати експертну установу, беручи до уваги строки розгляду справи, апеляційним судом 16 жовтня 2019 року було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
		При цьому, апеляційний суд обґрунтовано врахував положення 
		пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України, тлумачення яких свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
		З цих же підстав, апеляційним судом ухвалою від 16 жовтня 
		2019 року, було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його представника про виклик для допиту експертів Полтавської обласної клінічної лікарні, що склали акт № 161 від 20 березня 2018 року.
		Щодо розподілу судових витрат
		Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої 
		статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з проведенням експертизи.
		Витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі відмови в позові - на позивача 
		(частина друга статті 141 ЦПК України).
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно стягнув з позивача на користь ОСОБА_3 9 349, 96 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, відповідні рахунок фактура 
		від 17 вересня 2018 року та квитанція від 11 жовтня 2018 року, на підтвердження понесення яких були долучена представником відповідача до матеріалів справи.
		Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
		Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
		Представником ОСОБА_3 - адвокатом Шевченко Н. О. до закінчення судових дебатів у справі зроблено заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн.
		На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано:
		-         копію договору № ЮП-074/08-17 про надання правової допомоги 
		від 22 вересня 2017 року (далі - договір № ЮП-074/08-17);
		-         копію додаткової угоди до договору № ЮП-074/08-17 від 22 вересня 2018 року;
		-         копію рахунку-фактури № 05/12-18 від 05 грудня 2018 року;
		-         копію акту № 1 приймання-передачі робіт (послуг) від 05 грудня 
		2018 року, та доповнення до нього від 10 грудня 2018 року, шляхом коректури записів;
		-         копію дублікату квитанції № 0.0.1212070364.1 від 14 грудня 2018 року про сплату об`єднанню 80 000 грн;
		-         копію договору на каршерінг автомобіля від 10 жовтня 2017 року та копію додаткової угоди до нього від 30 січня 2018 року;
		-         копію акту наданих послуг від 07 грудня 2018 року по договору каршерінг автомобіля;
		-         копії дев`яти актів передачі автомобіля від 02 листопада 2017 року, 
		від 06 листопада 2017 року, від 20 листопада 2017 року, 
		від 27 листопада 2017 року, від 26 грудня 2017 року, від 21 травня 2018 року, від 25 червня 2018 року, від 27 листопада 2018 року та 
		від 07 грудня 2018 року.
		Крім того, матеріали справи містять копію ордера серії ХВ № 800033 
		від 22 вересня 2017 року на представництво адвокатом Шевченко Н. О. інтересів ОСОБА_3 , копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1277 від 10 лютого 2016 року, виданого Шевченко Н. О., копію довіреності на представництво інтересів 
		ОСОБА_3 - Шевченко О. О. , посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л. та зареєстровану в реєстрі за № 1292, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 002230 від 30 травня 2018 року, виданого Шевченко О. О. , та копію акту № 01 приймання-передачі робіт (послуг) від 05 грудня 2018 року.
		За умовами договору № ЮП-074/08-17 (зі змінами), укладеним між 
		АО «Юр Прайд» та ОСОБА_3 , об`єднання зобов`язалося відповідно до умов цього договору надати замовнику юридичні послуги, що полягають у юридичному обслуговуванні замовника, що виражається у виконанні поточних конкретних доручень замовника щодо здійснення конкретних дій або надання юридичних послуг, зокрема, але не виключно, об`єднання може вести справи в судах (місцеві суди, апеляційні суди, державна виконавча служба) з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
		Сторони погодили, що за послуги, які будуть надані об`єднанням, замовник сплачує грошові кошти, за результатами проведеного комплексу робіт на дату підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок АО «Юр Прайд» (пункту 4.1 договору № ЮП-074/08-17).
		Згідно рахунку-фактури № 05/12 від 05 грудня 2018 року та акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 05 грудня 2018 року, з доповненнями, в період з вересня 2017 року по листопад 2018 року АО «Юр Прайд» надав, а ОСОБА_3 прийняв юридичні послуги на загальну суму 80 000 грн, об`єднанням виконані (надані) наступні роботи (послуги):
		1.     вивчення позовної заяви від 14 вересня 2017 року та обґрунтувань для правової позиції по справі, на виконання (надання) якої витрачено 15 годин, сума гонорару - 12 000 грн;
		2.     підготовка процесуальних документів (відзив на позовну заяву, клопотань, адвокатських запитів) та відповідних документів, на виконання (надання) якої витрачено 12 годин, сума гонорару - 
		9 600 грн;
		3.     участь у судових засіданнях у Київському районному суді м. Полтава, 20 годин, сума гонорару - 16 000 грн;
		4.     участь у судових засіданнях у Апеляційному суді Полтавської області, 6 годин, сума гонорару - 4 800 грн;
		5.     підготовка клопотань, заяв, письмових пояснень, заперечень, копій відповідних документів та так інше при розгляді справи Київським районним судом м. Полтава, на виконання (надання) якої витрачено 16 годин, сума гонорару - 12 800 грн;
		6.     підготовка клопотань, заяв, письмових пояснень, заперечень, копій відповідних документів та так інше при розгляді апеляційних скарг у Апеляційному суді Полтавської області, на виконання (надання) якої витрачено 6 годин, сума гонорару - 4 800 грн;
		7.     компенсація витрат на відрядження та переїзд з міста Харків до міста Полтави в розмірі 20 000 грн. 
		З урахуванням досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатами 
		АО «Юр Прайд» професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а також здійснення відповідачем оплати вказаних послуг у сумі 80 000 грн.
		В судовому засіданні 17 грудня 2018 року позивач звертав увагу на недоліки оформлення поданих доказів на підтвердження понесених відповідачем судових витрат (відсутність в договорі № ЮП-074/08-17 вказівки на номер справи, в якій надається правова допомога, зазначення в квитанції про оплату послуг об`єднання номеру договору, відмінного від того, за яким надавалася правова допомога відповідачу, внесення виправлень до акту приймання-передачі робіт (послуг).
		Суд першої інстанції в додатковому рішенні вказав про доведеність вказаних витрат відповідача ОСОБА_3 .
		Змінюючи додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави 
		від 17 грудня 2018 року, шляхом зменшення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу з 80 000 грн до 
		60 000 грн, апеляційний суд виходив із безпідставності вимог відповідача в частині відшкодування витрат на каршерінг автомобіля.
		ОСОБА_3 постанова апеляційного суду в цій частині не оскаржується.
		Посилання заявника на те, що договір про надання правової допомоги є загальним та не підтверджує факту надання правової допомоги 
		АО «Юр Прайд» в конкретній справі, піддягають відхиленню, оскільки Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не вимагає зазначення у такому правочині відомостей про справу, у межах якої адвокат має намір здійснювати представництво інтересів особи, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 
		від 15 червня 2020 року по справі № 264/6635/18 (провадження 
		№ 61-3598св19).
		Внесені до акту № 1 приймання-передачі робіт (послуг) від 05 грудня 
		2018 року виправлення та доповнення здійснені без порушення порядку, встановленого законом, а допущена описка в квитанції про оплату послуг з надання правової допомоги не впливає на правильність висновків судів щодо сплати вказаних в ній коштів саме в рахунок виконання зобов`язань за договором № ЮП-074/08-17.
		Однак колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню із позивача.
		Зокрема, фактично витрачений адвокатами час на участь в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанції згідно протоколів судових засідань, сукупно становив не більше 19 годин, а не 26 годин, як зазначено в рахунку-фактурі № 05/12-18.
		Відповідачем ОСОБА_3 та його представником в ході розгляду справи були подані: заперечення на позовну заяву, додаткові пояснення, 9 заяв (клопотань), в тому числі про виклик свідків, долучення до матеріалів справи доказів та виключення з числа доказів, призначення експертизи, зупинення провадження по справі, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, двічі подався відзив на апеляційні скарги позивача, 8 разів представник ОСОБА_3 - адвокат Шевченко Н. О. знайомилася з матеріалами справи та 3 рази одержувала копії технічних записів судових засідань.
		Однак, обсяг поданих суду стороною відповідача документів по справі очевидно не є пропорційним часу витраченому на їх складання, зазначеному в рахунку-фактурі № 05/12-18, крім того зміст певних процесуальних документів є таким, що дублюється.
		Зазначення про те, що на вивчення адвокатом позовної заяви та обґрунтування правової позиції було витраченого 15 годин колегія суддів вважає неспівмірним із обсягом позову викладеного на трьох сторінках. 
		За змістом статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		З урахуванням викладеного, Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій, в частині вирішення спору по суті ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів у вказаній частині не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а тому рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 
		2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх недоведеністю необхідно залишити без змін.
		Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення у цій справі підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Разом із тим колегія суддів дійшла висновку, що стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 60 000 грн не відповідає обсягу наданої правової допомогу, а також критеріям розумності та справедливості, а тому додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат підлягає зміні, шляхом зменшення розміру стягнутих із ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу із 60 000 грн до 40 000 грн.
		Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
		Оскільки ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року було зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Полтави 
		від 07 грудня 2018 року в частині стягнення судових витрат та додаткового рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року, зміненого постановою Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 
		2019 рокудо закінчення їх перегляду в касаційному порядку, виконання вказаних судових рішень необхідно поновити на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, з урахуванням змін внесених цією постановою.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 415, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_4 задовольнити частково.
		Додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 
		2019 року змінити в частині розподілу судових витрат, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 . 
		із 60 000 гривень до 40 000 грн.
		В іншій частині додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року, постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 16 жовтня 2019 року, а також рішення Київського районного суду 
		м. Полтави від 07 грудня 2018 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Полтави 
		від 07 грудня 2018 року та додаткового рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2018 року з урахуванням змін, внесених цією постановою Верховного Суду.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...