Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/5868/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.02.2021. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: 850/9126/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 лютого 2021 року справа №200/5868/20-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенко І.В., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р. у справі № 200/5868/20-а (головуючий І інстанції Арестова Л.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецького області (далі  відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2017, 2018, 2019 року, та середнього заробітку за період затримки виплати грошових коштів при розрахунку; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 130 881,22 грн.; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції на день винесення рішення. На день подачі позову сума складає 183 233,70 грн.; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2017 рік, втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 15 300, 00 грн. за 42 календарних дні; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану чергову відпустку, втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 1 462,36 грн. за 4 календарних дня.
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017, 2018, 2019 року, та середнього заробітку за період затримки виплати грошових коштів при розрахунку; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 15.12.2017 по 24.07.2019; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2015 рік у кількості 3 діб; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції станом на 24 вересня 2020 року; стягнув з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4 000,00 грн.В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду в частині яким задоволено позовні вимоги, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що невикористані у минулих роках, що передували року звільнення, дні відпустки компенсації не підлягають. Норми законодавства, а саме Закону України «Про відпустки» від 15 листопад 1996 року № 504/96-ВР, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указ Президента України «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом, на поліцейських не поширюється. Щодо стягнення грошового забезпечення на час затримки розрахунку, апелянт зазначає, що для звернення до суду з зазначеною вимогою встановлено тримісячний строк, що не було враховано судом.
		Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 та учасником бойових дій, відповідно до посвідчення НОМЕР_2 , виданого 15 грудня 2017 року.
		Витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24.07.2019 № 293 о/с відповідно до розділу VII Закону України Про національну поліцію звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) лейтенанта поліції ОСОБА_1  оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Центрального відділу поліції з 26 липня 2019 року.
		Вислуга років на 26 липня 2019 року складає: календарна: 15 років 09 місяців 16 днів; пільгова: 24 роки 01 місяць 08 днів.
		Як вбачається з довідки про середньомісячний та середньоденний розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 від 21.07.2020 року № 647, встановлено за травень, червень 2019 року: посадовий оклад - 2 400,00 гривень; надбавка за стаж служби в поліції (30%)  1 140,00 гривень; надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (15%)  360,00 гривень; премія  5 850,14 гривень (110,380%). Середньомісячний розмір грошового забезпечення складає 11 150,14 гривень. Середньоденний розмір грошового забезпечення складає 365,59 гривень.
		Головне управління національної поліції в Донецькій області у листі від 26.05.2020 № 22аз/26/03-2020 вказано, що 27.08.2019, після надходження відповідного фінансування відрахуванням обов`язкових податків і зборів, одноразову грошову допомогу в розмірі 41 185,83 грн. було нараховано на рахунок позивача, відкритий в ПАТ Державний ощадний банк України (платіжне доручення від 23.08.2019 № 4340). Також вказано, що згідно з обліками УКЗ ОСОБА_1 протягом 2017-2019 років додаткову відпустку, як учасник бойових дій не використовував. Рапортів щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 залишених без розгляду немає. Згідно з обліками ОСОБА_1 не використав щорічну чергову відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані під час проходження військової служби з 2015 по 2018 роки дні відпустки як учаснику бойових дій.
		Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Згідно зістаттею 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно достатті 45 Конституції Україникожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
		Відповідно до частини першоїстатті 83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Аналогічні положення містяться у частині 1статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.
		Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
		Приписами частини 1 та 2 статті 92 Закону № 580 встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
		Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
		Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання також додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.
		Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі  Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно достатті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Частинами 1, 2, 3 і 4статті 93 Закону №580, передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщозакономне визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
		Відповідно до частин 9 , 10 та 11статті 93 Закону №580, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеномузакономчи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
		Отже, відповідно доЗаконуне зазначено за конкретно яку відпустку виплачується грошова компенсація.
		Відповідно до частин 1, 2статті 94 Закону № 580, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
		Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
		Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4)премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
		Положеннями абзаців 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. 
		Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
		Отже, відповідно Порядком також не зазначено за конкретно яку відпустку виплачується грошова компенсація.
		Тобто, вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону № 504/96-ВРтастаттею 12 Закону № 3551-ХІІ.
		Таким чином, суд погоджується з висновками судом першої інстанції, що положенняЗакону № 3551-ХІІне обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.
		Стосовно посилання апелянта на відсутність обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану відпустку за роки, що передували року звільнення позивача зі служби у НП України, суд зазначає наступне.
		Право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріпленоКонституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. ПоложеннямиЗакону №580-VIIIвизначені підстави та умови отримання цієї відпустки поліцейськими. Так, відповідно до частини першої статті92і частин першої, другої, третьої і четвертої статті93 Закону №580-VIIIполіцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, які складаються з щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю не менше тридцяти календарних днів, на яку мають всі поліцейські, незалежно від займаної посади та характеру виконуваної роботи, та з щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю не більше п`ятнадцяти діб, для одержання якої необхідна наявність спеціальної підстави - досягнення п`ятирічного стажу в поліції.
		Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої та одинадцятоїстатті 93 Закону №580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
		Системний аналіз наведених норм свідчить, щозакономне виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
		Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
		Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьоїстатті 124 Конституції України(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників -КЗпП України.
		З огляду на неврегулювання положеннямиЗакону №580-VIIIта Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку про застосування при вирішенні спору у цій справі приписівКЗпП Українита Закону №504/96-ВР.
		Так, як зазначалось, відповідно до частини 1статті 24 Закону№504/96-ВРі частини 1статті 83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів НП України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток.
		Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19. Також, постановою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19).
		Матеріалами справи підтверджено, що станом на день звільнення, позивачем не використано чергову відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, та протягом 2017-2019 років додаткову відпустку, як учасник бойових дій. Отже, позивач при звільненні зі служби в Національної поліції України мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічних та додаткових відпусток за 2017-2019 роки. Однак, відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
		Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині.
		Щодо посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазанчає наступне.
		За правилами частини 1статті 122 КАС Україниадміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Відповідно до частини 3статті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Водночас, за приписамистатті 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		В аспекті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейським та/або працівникам органів внутрішніх справ, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другійстатті 233 КЗпП Українивизначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
		Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19).
		Щодо задоволених позовних вимог в частині стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
		Рішенням суду бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення визнана протиправною та такою, що грубо порушує законні права та інтереси позивача.
		За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
		Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
		У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
		Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16.
		Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно достатті 116 КЗпПпри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
		Згідно зістаттею 117 КЗпПв разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цьогоКодексуроз`яснив, що застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобтовиплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені вРішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначеністаттею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. 
		Відповідно до правової позиції Верховного суду України, що викладена в справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
		Згідно пункту 20Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановленнярішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
		Відтак, оскільки у день звільнення позивача, повна виплата належних позивачу сум відповідачем не була проведена та відповідачем в суді не доведено відсутність вини з невиплати, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 КЗпП України середній заробіток період затримки розрахунку при звільненні.
		Суд зазначає, що з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов`язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, теж покладено на нього.
		Рішення суду в частині визначення суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідачем не оскаржується.
		Стосовно позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції станом на 24 вересня 2020 року, суд зазначає, що апелянт в скарзі не обґрунтовував підстави для скасування рішення в цій частині.
		Разом з цим, суд зазначає наступне.
		При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватисяЗаконом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат»(далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001(далі - Порядок № 159).
		Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
		Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
		Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
		При цьому підпунктом б пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
		Отже, компенсація за невикористану додаткову відпустку не носить постійного характеру, є одноразовою виплатою, що свідчить про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку.
		Крім того, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
		Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що відповідні суми, які підлягають виплаті позивачу при звільненні, не тільки виплачені, але і нараховані, тобто, вимоги є передчасними.
		Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції станом на 24 вересня 2020 року, є помилковим, що обумовлює задоволення апеляційної скарги відповідача в цій частині.
		На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що судове рішення суду підлягає скасуванню в цій частині внаслідок неправильного тлумачення норм законодавства з ухваленням нового про відмову у задоволені позовних вимог в цій частині.
		Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р. у справі № 200/5868/20-а  задовольнити частково.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р. у справі № 200/5868/20-а скасувати в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції станом на 24 вересня 2020 року, прийняти нове судове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволені зазначених позовних вимог.
		В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 р. у справі № 200/5868/20-а - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 лютого 2021 року.
		 
		 
		Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв 
		 
		Судді І.В.Геращенко 
		 
		 Г.М. Міронова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...