Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/906/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 18.02.2021. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: A/855/1135/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/906/20                                                                               Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  17 лютого 2021 року                                                                                            м. Київ
		 
		          Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		          головуючого-судді                    Грибан І.О.,
		          суддів:                              Ключковича В.Ю., 
		                                                  Парінова А.Б.
		          за участі:
		          секретар с/з                              Піскунова О.Ю.
		          позивач                               ОСОБА_1 
		          пр-к апелянта                              Лавро А.Г.
		 
		          розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
		У С Т А Н О В И В :
		 
		           ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
		          - визнати протиправним та скасувати рішення четвертої кадрової комісії № 23 від 19.12.2019 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
		          Позовні вимоги обґрунтовано тим, що кадровою комісією протиправно прийнято рішення від про неуспішне проходження атестації позивачем. На переконання позивача, усі висновки комісії, викладені в оскаржуваному рішенні, є необгрунтованими та не містять жодних документальних підтверджень.
		          Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. 
		          Визнано протиправним і скасовано рішення четвертої кадрової комісії №23 від 19.12.2019 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
		          Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Вказує, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
		          Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Законом № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури, яка передбачає обов`язкове проведення атестації, у межах якої здійснюється співбесіда з кандидатом для виявлення його відповідності вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності.
		          Також апелянт зазначає, що законодавством не передбачено обсяг мотивів, які мають бути наведені в рішенні кадрової комісії, що визначення відповідних критеріїв належить до компетенції Комісії і суд не уповноважений здійснювати їх переоцінку та встановлювати відповідність прокурора вимогам  професійної компетентності, етики та доброчесності.
		          Водночас, на думку апелянта, достатнім для висновку Комісії про «неуспішне проходження прокурором атестації» є наявність у неї обґрунтованих сумнівів, які Комісія не повинна підтверджувати будь-якими доказами.
		          З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з`ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
		          Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.02.2021 року.
		          Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
		          У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
		          Позивач у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
		          Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		          Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 2008 року на різних посадах, в тому числі до 09.01.2020 року  на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України.
		           11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію (том 1 а.с.24-25).
		          За результатами проведення атестації Четвертою кадровою комісією прийнято рішення №23 від 19.12.19 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації (том 1 а.с.42).           
		          Вважаючи рішення четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 про неуспішне проходження прокурором атестації протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		          Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішення Комісії про результати проходження позивачем атестації є невмотивованим, містить лише стисле (загальний, невизначений) посилання на наявність окремих начебто «обґрунтованих сумнівів» щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, що жодним чином не дає змоги встановити дійсні підстави, з яких виходила Комісія під час ухвалення такого рішення.
		          При цьому, суд зазначив, що Комісією не наведено у спірному рішенні жодних обставин, які б вказували на невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності та відповідні докази також не були надані під час розгляду цієї справи в суді. Сама лише участь позивача у складі прокурорів у кримінальному провадженні № 12014100000000417, в рамках якого затримано та оголошено підозру громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може свідчити про невідповідність позивача, як прокурора, вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. 
		          Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, звертає увагу на  наступне.
		          Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		          Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру".
		          Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		          Згідно із п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX (надалі за текстом - Закон №113), до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		          Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
		          За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
		          Абзацом 1 пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		          Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
		          Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ Закону №113 предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
		          Атестація прокурорів включає такі етапи:
		           1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
		           2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		          Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором.           Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
		          Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем) (далі також - Порядок №221).
		          Відповідно до пунктів 1-6 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
		          Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
		          Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.
		          Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
		          Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
		          Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
		          Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		          Атестація включає такі етапи: 
		           1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 
		           2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;
		           3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		          Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		          Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
		          Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
		           1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
		           2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
		           3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
		           4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
		          Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
		          Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
		          Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
		          Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
		          Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
		          Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		          Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію.           Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
		          Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
		          Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі також - Порядок №233).
		          Відповідно до пункту 12 Порядку № 233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів, присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
		          Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії.           
		          Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		          Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		          Як убачається з матеріалів справи, на засіданні четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення від 19.12.2019 №23 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
		          Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо професійної компетентності та доброчесності ОСОБА_1 , зокрема щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв`язку з участю прокурора у кримінальному провадженні, в якому переслідувались учасники Революції Гідності, що свідчить про брак незалежності та самостійності у прийнятті процесуальних рішень, що сприяло зниженню авторитету прокуратури і довіри громадян до неї.
		          Поряд із цим, як убачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, протокол засідання Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 №23, деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача не містить. 
		          Оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку, про що зазначено судом в даному рішенні.
		          Необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність прокурора критеріям професійної етики та доброчесності є отримання кадровою комісією достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.
		          Проте, наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи не встановлено.
		          При цьому, зі змісту протоколу засідання Четвертої кадрової комісії від 03.12.2019, вбачається, що деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача він не містить, як і цього не містить рішення №23 від 19.12.2019 кадрової комісії № 4, в якому лише вказується на наявність «обгрунтованого сумніву», проте взагалі без належної та достатньої для будь-якого аналізу деталізації причин, на основі яких комісія дійшла до таких висновків. 
		          Колегія суддів вважає, що прийняття будь-яким суб`єктом владних повноважень певного рішення лише на основі внутрішнього переконання та суб`єктивного ставлення до ситуації/події, проте без належного підкріплення цього рішення підставами для його існування, не може бути легітимізовано посиланням на наявність «обгрунтованого сумніву» та може призвести до можливих зловживань та порушити принципи належного урядування та верховенства права. 
		          Загалом, обґрунтований сумнів - це певний стандарт доведення, що означає, що позиція сторони має бути доведена чи представлена в тій мірі, що у «розсудливої людини» не може лишатися «розумного сумніву», щодо вказаної обставини/позиції.
		          До того ж, рішення Кадрової комісії № 4 не містить посилань на перелік документів чи зібраних матеріалів , які підтверджують викладене у рішенні. 
		          Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової оцінки. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб позиція однієї з сторін (тим більше суб`єкта владних повноважень) була лише більш вірогідною. Вказане, в сукупності, свідчить про неможливість застосування стандарту «обґрунтованого сумніву» до процедури атестації позивача, без його належного закріплення у самій процедурі атестації та підкріплення фактами та документами.                    Суд погоджується з доводами позивача про те, що сама лише участь позивача у складі групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12014100000000417, в рамках якого затримано та оголошено підозру громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може свідчити про невідповідність позивача, як прокурора, вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. 
		          Крім того, з матеріалів справи установлено, що у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні 24.02.2014 було закрито кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченою ч. 2 ст.296 КК України.
		          Доказів того, що в даній справі були визнані незаконними або винесеними з порушенням закону постанова про відкриття кримінального провадження чи інші процесуальні рішення, прийняті позивачем матеріали справи не містять та апелянтом в обгрунтування своєї  позиції не зазначалися.
		          Щодо посилань апелянта на неможливість втручання суду в дискреційні повноваження кадрової комісії, колегія суддів додатково звертає увагу на те, що окружний суд під час розгляду справи не здійснював жодної оцінки якостей, здібностей і характеристик позивача та не перевіряв результати оцінювання, тобто, суд в оскаржуваному рішенні не робив висновок про те чи відповідає чи не відповідає позивач вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора, проте встановив безпідставність та невмотивованість рішення комісії, на підставі  критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.           При з`ясуванні судом першої інстанції обставин справи, зокрема, необхідності дослідження та співставлення висновків комісії з наявними матеріалами перевірки, з`ясувалось, що після ліквідації кадрових комісій всі матеріали були знищені на підставі пункту 2 частини другої статті 15 "Про захист персональних даних", оскільки з ліквідацією кадрових комісій правовідносини з суб`єктами персональних даних припинилися.
		          Згідно з п. 6 розділу V Порядку № 221, рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що в свою чергу, покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається.
		          Вказане додатково підтверджує те, що на момент розгляду спору судом, відповідачами не було доведено правомірності свого рішення про непроходження позивачем атестації, у розрізі чого, слідує висновок, що знищення матеріалів атестації у строк, менший ніж строк, встановлений законодавством для оскарження рішення комісії, не може звільняти сторону відповідача від необхідності доведення правомірності прийнятого рішення.
		          Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відсутності в оскаржуваному рішенні доказів на підтвердження невідповідності поведінки позивача вимогам професійної етики.
		          Відтак, оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора без наведеного обґрунтування такого висновку.
		          Пунктом 49 рішення Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) зазначено, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
		          Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 24.04.2008 у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява №1365/07, п. 39).
		          Крім того, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що в свою чергу покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором у такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається.
		          Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
		          У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейським Судом з прав людини наголошено, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).".
		          В частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським           Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22.11.1995, рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010).
		          Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984).
		          З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуване рішення четвертої кадрової комісії є протиправним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
		          При цьому доводи апеляційної скарги у повній мірі дублюють заперечення, що висловлювались відповідачем при вирішенні спору судом першої інстанції та жодним чином не спростовують оскаржуване рішення. 
		          Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що, на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.
		          Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		          У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		          Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
		          У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		          Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
		          а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
		          б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
		          в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
		          г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		          Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		          Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
		          Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
		          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
		 
		          Головуючий суддя                                                                      І.О. Грибан
		 
		          Судді:                                                                                          В.Ю. Ключкович
		 
		                                                                                                    А.Б. Парінов          
		 
		(повний текст постанови складено 17.02.2021р.)

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...