Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 809/1947/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2021. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2021.
Дата набрання законної сили: 18.02.2021
Номер судового провадження: К/9901/29893/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2021 року 
		м. Київ
		справа № 809/1947/16
		адміністративне провадження № К/9901/29893/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
		суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
		розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами адміністративну справу №809/1947/16
		за позовом ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року, ухвалену у складі: головуючого судді Остап`юк С.В., і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, ухвалену у складі: головуючого судді Гуляка   В.В., суддів Судової-Хомюк   Н.М., Коваля   Р.Й.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1.           ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА) з вимогами: 
		1.1.   визнати протиправним невиплату належних позивачу сум розрахункових у день звільнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 29 грудня 2005 року; 
		1.2.   зобов`язати правонаступника Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації - Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення рішення; 
		1.3.   зобов`язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу проіндексовану суму (484,60 грн) належної йому заробітної плати, невиплаченої йому 29 грудня 2005 року; 
		1.4.   зобов`язати Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу суму грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року.
		2.          На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 грудня 2005 року його було звільнено з роботи в Управлінні капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА). При цьому у день звільнення з ним не було проведеного повного розрахунку. Позивач доводить, що йому не було виплачено 484,60 грн заробітної плати, що були нараховані при його звільненні 14 січня 2003 року (перехідний залишок), грошову компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральну шкоду, завдану попереднім незаконним звільненням 14 січня 2003 року.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		3.          Судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням голови Івано-Франківської ОДА  від 13 січня 2003 року №19 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.
		4.          Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2005 року у справі №2-234/2005 розпорядження Івано-Франківської ОДА від 13 січня 2003 року №19 визнано незаконним і поновлено позивача на посаді заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14   січня 2003 року. Цим же рішенням суду стягнуто з Івано-Франківської ОДА та Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 15908,67 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01   серпня 2005 року, а також 5000 грн моральної шкоди. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в сумі 536,25   грн допущено до негайного виконання (а.с. 7-8).
		5.          Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2006 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошових сум у солідарному порядку і в цій частині ухвалено нову постанову про стягнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 12394,79 грн втраченого заробітку за час вимушеного прогулу в період з 14   січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та 5000,00 грн моральної шкоди. У решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 9-10).
		6.          Водночас Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2006 року рішення Івано-Франківського міського суду від 01 серпня 2005 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2006 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		7.          Постановою Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2008 року стягнуто на користь ОСОБА_1 8945,79 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року, а в решті позову відмовлено. 
		8.          Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року вказана постанова суду першої інстанції була скасована та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 17232,75 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року з врахуванням індексації та інших платежів за несвоєчасну виплату заробітної плати (із стягненням з зазначеної суми обов`язкових платежів та внесків).
		9.          Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2011 року постанову Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		10.          Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23   вересня 2013 року у справі 2а-3465/11/0970, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Департамента будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 26283,77 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		11.          Таким чином судами попередніх інстанцій було встановлено, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року був розв`язаний постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі 2а-3465/11/0970, яка набрала законної сили 11 березня 2014 року відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11   березня 2014 року.
		12.          Судами попередніх інстанцій також установлено, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 01 серпня 2005 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 18 жовтня 2005 року №249-к позивача було поновлено на посаді заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА з 14 січня 2003 року.
		13.          Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28   вересня 2011 року у справі №2а-1700/11/0970, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 02 лютого 2012 року, стягнуто з Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2005 року по 19   жовтня 2005 року у розмірі 13649,40 грн. Стягнуто з Івано-Франківської ОДА, Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, Відділу ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1364,94 грн моральної шкоди (а.с. 112-116). 
		14.          Таким чином судами попередніх інстанцій було встановлено, що спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року був розв`язаний постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі №2а-1700/11/0970, яка набрала законної сили із 02 лютого 2012 року.
		15.          Судами попередніх інстанцій також установлено, що наказом Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА №31-к від 29 грудня 2005 року на підставі розпорядження голови Івано-Франківської ОДА №310-к від 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 звільнено з 29 грудня 2005 року з посади заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА (а.с. 11).
		16.          Не погоджуючись із звільненням 29 грудня 2005 року, ОСОБА_1 у січні 2006 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати правонаступника Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА - Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА внести запис до його трудової книжки про скасування запису про звільнення, перевести його на рівнозначну посаду та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. 
		17.          Цей адміністративний позов судами розглядався неодноразово. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.
		18.          Уважаючи, що під час звільнення 29 грудня 2005 року відповідач не розрахувався з ним у повному обсязі, позивач звернувся до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		19.          Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27   березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:
		19.1.   зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу за 2003 рік в розмірі 484,60 грн;
		19.2.   зобов`язано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року;
		19.3.   стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2005 року до 27   березня 2017 року в розмірі 788728,01 грн;
		19.4.   у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		20.          Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем під час звільнення позивача 29 грудня 2005 року не було виплачено йому нараховану у 2003 році вихідну допомогу у розмірі 484,60 грн і компенсацію за невикористані дні відпустки за період вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року.
		21.          З урахуванням викладеного суд першої інстанції уважав, що в спірних правовідносинах має місце несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час такої затримки.
		22.          Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		23.          Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що, виходячи з позову та уточнень до нього, позивач уважає, що у день звільнення 29 грудня 2005 року відповідач зобов`язаний був, але не виплатив йому: 1)   середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 19   жовтня 2005 року та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням 14   січня 2003 року, які були виплачені лише в 2014 і 2015 роках; 2)   компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14   січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, яку не виплачено і на момент звернення до суду; 3)   заробітну плату в розмірі 484,60 грн (перехідний залишок нарахованої і невиплаченої заробітної плати), яку не виплачено і на момент звернення до суду, в яку входять незаконно утримані обов`язкові внески і платежі із сум: посадового окладу, надбавки за ранг, доплати за вислугу років, доплати за інтенсивність праці, премії (що має систематичний характер), індексації заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку за період з 20 жовтня 2005 року по 29 грудня 2005 року, одноразових заохочень (премія до святкових дат), заробітної плати за листопад 2005 року, вихідної допомоги при звільненні 29 грудня 2005 року.
		24.          Щодо затримки виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідні суми компенсації позивачеві були присуджені рішеннями судів, які набрали законної сили 02 лютого 2012 року та 11 березня 2014 року. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент звільнення 29 грудня 2005 року у відповідача не було підстав для виплати зазначених сум, що спростовує доводи позивача про несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		25.          Щодо затримки виплати 484,60 грн заробітної плати, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначена сума є розміром вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, що була нарахована, але не виплачена позивачеві 14   січня 2003 року під час першого звільнення. Як зазначив суд апеляційної інстанції, рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 серпня 2005 року у справі №2-234/2005, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2006 року, розпорядження Івано-Франківської ОДА від 13 січня 2003 року №19 про звільнення позивача було визнано протиправним і скасовано, поновлено позивача на посаді заступника начальника - головного інженера Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для виплати вихідної допомоги відпали, у зв`язку з чим безпідставними є доводи позивача щодо її невиплати під час другого звільнення 29 грудня 2005 року.
		26.          Щодо доводів позивача про те, що у день звільнення 29 грудня 2005 року йому не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, то суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на 29 грудня 2005 року рішення судів у справі №2-234/2005, яким визнано незаконним розпорядження про звільнення позивача і поновлено його на роботі та стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року, не набрали законної сили.
		27.          Водночас після набрання вказаним рішенням законної сили позивач до відповідача з вимогами про стягнення компенсації за невикористану відпустку не звертався, що спростовує його доводи про несвоєчасність виплати відповідних сум.
		28.          Таким чином, суд апеляційної інстанції уважав, що відповідач не допустив затримки виплати позивачеві належних йому при звільненні сум, у зв`язку з чим відсутні підстави для виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки в розрахунку.
		29.          Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА не є правонаступником Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, де проходив службу позивач.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції
		30.          У касаційній скарзі позивач, стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		31.          На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, задовольнив вимоги про стягнення вихідної допомоги за 2003 рік, які не були предметом позову.
		32.          Позивач також зазначає, що, задовольняючи його вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції неправильно визначив розмір середньоденної заробітної плати та кількість днів, що підлягають оплаті, унаслідок чого стягнув значно меншу суму, ні ж та, що була заявлена у позові.
		33.          На думку позивача, суд апеляційної інстанції указаних недоліків не виправив і дійшов безпідставних висновків про те, що всі суми, що належать йому при звільненні, відповідач виплатив своєчасно.
		34.          Позивач наполягає на тому, що відповідач несвоєчасно виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року; 484,60 грн заробітної плати; моральну шкоду, завдану незаконним звільненням 14 січня 2003 року; грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 14   січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року.
		35.          Позивач також заперечує щодо правильності висновків суду апеляційної інстанції в частині правонаступництва між Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської ОДА та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА.
		36.          Позивач доводить, що факт правонаступництва між вказаними юридичними особами підтверджується низкою судових рішень, яких суд апеляційної інстанції до уваги не взяв.
		37.          Відповідач правом подати заперечення проти касаційної скарги не скористався.
		38.          Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		39.          15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
		40.          10 липня 2017 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
		41.          За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку   В.М., суддям Данилевич   Н.А., Шарапі   В.М.
		42.          Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 28 квітня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
		43.          За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській   О.Р., суддям Кашпур   О.В., Шевцовій   Н.В.
		44.          Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 18 лютого 2021 року, у зв`язку відпусткою судді Шевцової Н.В., призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
		45.          За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 лютого 2021 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській   О.Р., суддям Кашпур   О.В., Уханенку С.А.
		V. Джерела права й акти їхнього застосування
		46.          Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		47.          3а правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		48.          Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		49.          08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №   460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
		50.          Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		51.          З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX.
		52.          Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		53.          Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		54.          У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		55.          Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		56.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		57.          Відповідно до частин першої-другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		58.          При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		VI. Позиція Верховного Суду
		59.          Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА не є правонаступником Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, де проходив службу позивач, у зв`язку з чим зазначив, що між позивачем і відповідачем відсутній публічно-правовий спір.
		60.          Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов, проаналізувавши Положення про Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства ОДА, затверджене розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 12   вересня 2005 року №466, відповідно до якого Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА (правонаступником якого є відповідач) не є правонаступником ліквідованого Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА.
		61.          Таким чином, перш ніж давати оцінку висновкам суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог, необхідно дати відповідь на питання, чи є Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА належним відповідачем за вимогами позивача.
		62.          Суд зазначає, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
		63.          Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
		64.          Верховний Суд України у постановах від 04 березня 2014 року в справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року в справі №810/1783/13-а дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
		65.          У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року в справі №21-267а12, прийнятій за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо звільнення особи з органів державної виконавчої служби внаслідок їхньої ліквідації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року №1622, зазначено, що мала місце саме реорганізація цих органів. Верховним Судом України вказано на відсутність юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та наголошено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.
		66.          Суд не знаходить правових підстав відступати від наведених висновків Верховного Суду України під час розгляду цієї справи.
		67.          Отже, якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу. При реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби.
		68.          Відповідно до Положення про Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, затвердженого розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 17 листопада 2000   року №808, Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА є структурним підрозділом Івано-Франківської ОДА, основними завданнями якого є забезпечення реалізації державної політики у галузі будівництва, будівельної індустрії, дорожнього господарства, інженерного забезпечення, соціального розвитку села та території області; виконання завдань з будівництва житлових будинків, об`єктів житла, освіти, охорони здоров`я, зв`язку, транспорту, торгівлі, громадського харчування, комунального господарства, культурно-побутового й іншого призначення, газифікації сільських населених пунктів та ефективного використання капітальних вкладень; сприяння впровадженню у будівництво прогресивних проектних рішень, нових будівельних матеріалів, конструкцій та виробів.
		69.          Водночас відповідно до Положення про Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА, затвердженого розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 12 вересня 2005 року №456, Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА є структурним підрозділом Івано-Франківської ОДА, основними завданнями якого є, зокрема, забезпечення реалізації державної політики у галузі будівництва, будівельної індустрії, містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та міського електротранспорту; виконання завдань з будівництва об`єктів житла, освіти, охорони здоров`я, зв`язку, транспорту, торгівлі, громадського харчування, комунального господарства, культурно-побутового й іншого призначення, газифікації сільських населених пунктів та ефективного використання капітальних вкладень; сприяння впровадженню у будівництво прогресивних проектних рішень, нових будівельних матеріалів, конструкцій та виробів.
		70.          Цим же Положенням передбачено, що структурним підрозділом Головного управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА є, зокрема, Управління капітального будівництва.
		71.          Аналіз наведених Положень дає підстави для висновку, що Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської ОДА має аналогічний правовий статус, що й Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА, продовжило виконання його функцій та в спірних правовідносинах є правонаступником останнього.
		72.          Розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 02 квітня 2008 року № 177 Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства ОДА перейменовано в Головне управління регіонального розвитку та будівництва.
		73.          Згідно з Положенням про Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА, що затверджене розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 13 липня 2012 року №479, Департамент є правонаступником прав і зобов`язань Головного управління регіонального розвитку та будівництва.
		74.          З урахуванням викладеного висновки суду апеляційної інстанції про те, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА є неналежним відповідачем за вимогами позивача є безпідставними, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків про відсутність правонаступництва між Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської ОДА та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури  Івано-Франківської ОДА.
		Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій в частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Суд зазначає таке.
		75.          З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		76.          При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		77.          Як установив суд апеляційної інстанції, вимогу виплатити середній заробіток за увесь час затримки розрахунку позивач обґрунтовував несвоєчасною виплатою йому під час звільнення 29 грудня 2005 року: середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року; 484,60 грн заробітної плати; моральної шкоди, завданої незаконним звільненням 14 січня 2003 року; грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року.
		Щодо доводів позивача про несвоєчасну виплату йому середнього заробітку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, а також моральної шкоди, Суд зазначає таке.
		78.          Середній заробіток за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
		79.          Указаний правовий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).
		80.          Таким чином, присуджені позивачеві за наслідками розгляду трудового спору суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14   січня 2003 року по 01 серпня 2005 року та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року не є тими виплатами, що у розумінні статей 116-117 КЗпП України належать працівникові при звільненні.
		81.          Щодо доводів позивача про несвоєчасну виплату моральної шкоди, то Суд зазначає, що підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення підприємством, установою, організацією трудових прав та інтересів працівника, що спричинив негативні наслідки немайнового характеру, які виникли в результаті душевних страждань .
		82.          Отже, моральна шкода, присуджена позивачеві за наслідками розгляду судом трудового спору, також не є елементом структури заробітної плати, компенсаційною чи заохочувальною виплатою.
		83.          З урахуванням викладеного, доводи позивача про наявність підстав для застосування статей 116-117 КЗпП України у зв`язку з несвоєчасною виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі та моральної шкоди є безпідставними.
		84.          Суд апеляційної інстанції правової природи виплат, з якими позивач пов`язував своє право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку у цій частині не досліджував, помилково зосередившись виключно на з`ясуванні моменту, коли у позивача виникло право вимагати від відповідача виплатити такі суми.
		85.          Водночас суд першої інстанції оцінки вимогам позивача у вказаній частині взагалі не надавав.
		86.          Таким чином, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у цій частині підлягає зміні шляхом викладення її мотивів у редакції цієї постанови.
		Щодо доводів позивача про несвоєчасну виплату йому 484,60 грн заробітної плати, Суд зазначає таке.
		87.          Як правильно було установлено судом апеляційної інстанції, сума у розмірі 484,60 грн, яку, за доводами позивача, відповідач мав виплатити йому при звільненні 29 грудня 2005 року, є вихідною допомогою при звільненні, що була нарахована позивачеві 14 січня 2003 року (324,70 грн з урахуванням утриманих податків та інших обов`язкових платежів), та матеріальною допомогою на оздоровлення у зв`язку з неможливістю працевлаштування після звільнення (159,90 грн з урахуванням утриманих податків та інших обов`язкових платежів), що була нарахована позивачеві у січні 2004 року за його заявою на підставі Колективного договору Управління капітального будівництва Івано-Франківської ОДА.
		88.          Беручи до уваги, що підставою для виплати обох указаних допомог було звільнення позивача 14 січня 2003 року, яке рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2005 року у справі №2-234/2005 визнано незаконним, після чого позивача було поновлено на попередній роботи з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для виплати позивачеві 486,60 грн під час звільнення 29   грудня 2005 року.
		89.          Доводи позивача про те, що 484,60 грн є сумою неотриманої ним заробітної плати є безпідставними і спростовуються доказами, що є в матеріалах справи і були досліджені судом апеляційної інстанції.
		90.          Аргументи касаційної скарги в цій частині висновки суду апеляційної інстанції не спростовують і зводяться до переоцінки фактичних обставин справи.
		Щодо доводів позивача про несвоєчасну виплату йому компенсації за невикористану відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року, Суд зазначає таке.
		91.          Як установлено судами попередніх інстанцій, визначений позивачем період включає період вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням (з 14   січня 2003 року по 01 серпня 2005 року) та період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (з 02 серпня 2005 року по 19 жовтня 2005 року).
		92.          Відповідно до статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
		93.          Згідно зі статтею 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
		94.          Аналіз положень статей 9, 24 Закону України «Про відпустки» дає підстави для висновку, що позивач, якого після незаконного звільнення було поновлено на роботі, має право на отримання грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за весь період, протягом якого він з вини відповідача не працював.
		95.          Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року відповідач позивачеві не виплатив.
		96.          Посилання суду апеляційної інстанції на те, що в спірних правовідносинах не було підстав для виплати вказаної компенсації, адже станом на 29 грудня 2005 року між позивачем і відповідачем існував спір щодо законності його звільнення, висновків Суду про наявність у відповідача обов`язку виплатити позивачеві компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку не спростовують.
		97.          Суд зазначає, що наявність між позивачем і відповідачем вказаного спору могло бути перешкодою для стягнення зазначеної компенсації до набрання відповідними рішеннями законної сили.
		98.          Проте на момент звернення позивача до суду з цим позовом рішення судів, якими вирішені спори про законність звільнення позивача 14 січня 2003 року та про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу/затримки виконання рішення про поновлення на роботі, набрали законної сили.
		99.          Суд апеляційної інстанції також дійшов помилкових висновків про те, що умовою виплати позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (з огляду на існування між сторонами спору про законність звільнення), є особиста вимога позивача про розрахунок, якої позивач у спірних правовідносинах не заявляв.
		100.          Суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язку працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. 
		101.          Таким чином, у суду апеляційної інстанції не було підстав для відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року. 
		102.          Ураховуючи, що грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року відповідач позивачеві не виплатив, то Суд погоджується з доводами позивача про те, що в спірних правовідносинах мав місце несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		103.          За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, а отже, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.
		104.          Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), починаючи з дня звільнення. Отож у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
		105.          Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		106.          Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.
		107.          Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що в спірних правовідносинах відповідач своєчасно виплатив позивачеві усі суми, що належали йому при звільненні, та про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
		108.          Суд першої інстанцій дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині, що стосувалися невиплати йому компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час такої затримки, проте розрахунку належної позивачеві грошової компенсації не здійснив і не ухвалив рішення про її стягнення, обмежившись покладенням обов`язку розрахувати і виплатити таку суму на відповідача. Не навів суд першої інстанції і розрахунків, якими він керувався, визначаючи середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 18,18 грн для цілей обчислення середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні.
		109.          Не встановивши розмір компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд першої інстанції також був позбавлений можливості з`ясувати, чи відповідав розмір присудженої ним суми середнього заробітку за час затримки розрахунку принципам розумності, справедливості та пропорційності, і чи не було в спірних правовідносинах підстав для її зменшення відповідно до критеріїв, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у вже згаданій постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.
		110.          Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц сформувала правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2)   період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
		111.          Отже, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, необхідних для обчислення належної позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а Суд у межах своєї компетенції не може цього виправити, рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосувалися невиплати позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		112.          Відповідно до пункту 2 частини першої статті 359 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		113.          Частиною другою статті 352 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020   року) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		114.          З огляду на викладене Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги та уважає, що судові рішення судами першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прийняті з порушенням норм процесуального права, унаслідок яких суди попередніх інстанцій не дослідили докази, що мають значення для правильного вирішення справи.
		115.          Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
		116.          В іншій частині вимог рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків про відсутність правонаступництва між Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської ОДА та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури  Івано-Франківської ОДА; зміни мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався, відмовляючи в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою середнього заробітку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральної шкоди.
		VII. Судові витрати
		117.          Оскільки Суд не ухвалив нового рішення, судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.
		118.          Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		119.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		120.          Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27   березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року скасувати в частині:
		-          зобов`язання Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14 січня 2003 року до 19 жовтня 2005 року;
		-          стягнення з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 788728,01 грн.
		121.          Адміністративну справу №809/1947/16 у скасованій частині направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
		122.          Змінити постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року: 
		-          викласти її мотивувальну частину в частині, що стосується правонаступництва між Управлінням капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації у редакції цієї постанови.
		-          викласти її мотивувальну частину в частині, що стосується підстав для відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою середнього заробітку за період з 14 січня 2003 року по 19 жовтня 2005 року та моральної шкоди у редакції цієї постанови.
		123.          В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року залишити без змін.
		124.          Судові витрати не розподіляються.
		125.          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач:                                                                                О.Р. Радишевська
		 
		Судді:                                                                                                    О.В. Кашпур
		 
		                                                                                                    С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...