Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/13679/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2021.
Дата набрання законної сили: 18.02.2021
Номер судового провадження: 61-9961ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		18 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа №756/13679/16-ц
		провадження №61-9961св20  
		          
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, 
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», 
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Омега Банк», 
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк», банк), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - служба у справах дітей Оболонської РДА), з позовом, в якому просила скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер № 24893727 від 30 вересня 2015 року (номер запису про право власності № 11397817), відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 19 січня 2001 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .
		10 листопада 2015 року невідомі особи проникли у вказану квартиру і змінили замки на вхідних дверях. Того ж дня, позивач дізналася, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30 вересня 2015 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. на підставі дубліката іпотечного договору від 08 лютого 2008 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), відповідно до якого провела державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». 
		Вказані дії приватного нотаріуса, як державного реєстратора у прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, є протиправними, оскільки у нотаріуса відсутні повноваження на прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. 
		Крім того, державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за           ТОВ «ФК «Вектор Плюс» проведено за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна (арешт нерухомого майна на підставі постанови від 12 липня 2010 року, винесеної ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві), що унеможливлювало проведення реєстрації права власності.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 30 вересня 2015 року, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не виконано вимог, передбачені статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та не направляло ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб, що є самостійною підставою для скасування реєстрації права власності за ним на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
		Крім того, сторонами не виконано вимоги положень пунктів 12.3, 12.3.1 іпотечного договору від 08 лютого 2008 року, відповідно до яких сторони дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя та за умови проведення попередньої оцінки предмета іпотеки незалежним експертом-суб`єктом оціночної діяльності.
		Суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Проте, у даному випадку, на момент звернення стягнення на предмет іпотеки ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві було накладено арешт на квартиру, яка є предметом іпотеки.
		З урахуванням наведеного, суди дійшли висновків, що прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним та підлягає скасуванню.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг                       
		У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норму права (положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті») без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) (викладений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду              від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц).
		Крім того, оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі                             № 635/2208/16-ц. Так, у вказаній постанові Верховний Суд послався на те, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) зазначила, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.
		Верховний Суд України у постанові від 09 квітня 2014 року у справі                       №6-13цс14 зазначив, що з урахуванням положень частини 8 статті 54              Закону України «Про виконавче провадження» та частини 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
		Таким чином, умови, встановлені приписами статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувана у виконавчому провадженні, в рамках якого була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, в даному випадку відсутні.
		Накладений арешт на майно іпотекодавця (позивача) створює перешкоди в реєстрації права власності на предмет іпотеки третьою особою - іпотекодержателем на підставі положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 12., 12.3.1 іпотечного договору, тим самим порушуючи його права.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.
		Таким чином, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як обтяжувач з вищим пріорітетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому накладений державним виконавцем арешт на майно, що перебуває в іпотеці, жодним чином не забезпечує виконання рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ та порушено виконавче провадження, а лише порушує та обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на першочергове право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.
		Крім того, судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, оскільки справу розглянуто без належного повідомлення відповідача - Кобелєвої А. М. , без залучення до участі у справі правонаступника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., як державного реєстратора; без встановлення обставин справи на підставі належних та допустимих доказів (копії реєстраційної справи).
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи   
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів                   ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		08 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», який в подальшому змінив назву на ПАТ «Омега Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти в сумі 105 000 доларів США на строк з 08 лютого 2008 року по 06 лютого 2014 року. 
		У забезпечення виконання вказаних кредитних зобов`язань, у цей же день між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
		Пунктами 12.1 - 12.3 іпотечного договору обумовлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 
		- за рішенням суду; 
		- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості позичальника за основним зобов`язанням, а саме: заяву про невиконання позичальником умов основного зобов`язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателеві. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено виключно в судовому порядку.
		- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		За змістом пункту 12.3.1 договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		Сторонами обумовлено, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3 цього договору є безумовним, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку.
		23 червня 2010 року за зверненням ПАТ «Омега Банк» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О. вчинено виконавчий напис на іпотечному договорі від 08 лютого 2008 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності   ОСОБА_1 . Запропоновано за рахунок коштів отриманих від реалізації вказаної квартири задовольнити вимоги банку в розмірі 94 735,05 доларів США та 87 364,37 грн пені, а також, 6 700 грн плати за вчинення виконавчого напису.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня             2012 року, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Осипенка Д. О., вчинений 23 червня 2010 року щодо звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню.
		У березні 2012 року ПАТ «Омега Банк» звертлося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, який ухвалою суду від 05 грудня 2012 року залишений без розгляду.
		У березні 2012 року ПАТ «Омега Банк» зверталося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа:   ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою суду від 10 грудня                 2012 року позов залишено без розгляду.
		Також ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня                 2015 року залишено без розгляду позов ТОВ «ФК «Вектор плюс» до                   ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором, де боржником є    ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «ФК «Вектор плюс». 
		Також, 28 листопада 2012 року між вказаними сторонами укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, в тому числі за договором іпотеки, за яким іпотекодавцем є   ОСОБА_1 .
		За відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на предмет іпотеки - квартиру за адресою:  АДРЕСА_2 , яка належить позивачу, на підставі постанови                       ВП 20154519 від 12 липня 2010 року, винесеної ВДВС Оболонського РУЮ у             м. Києві, накладено арешт.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня                  2015 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор плюс» до                     ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити дії відмовлено. 
		У даній справі оскаржувалася правомірність арешту на спірну квартиру. 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня                2015 року заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про відмову від апеляційної скарги задоволено. Прийнято відмову від апеляційної скарги, провадження за апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року - закрито. 
		30 вересня 2015 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації прав приватної власності за ТОВ «ФК «Вектор плюс» на квартиру            АДРЕСА_1 . 
		До заяви для проведення реєстраційних дій додано дублікат іпотечного договору від 08 лютого 2008 року, виданий 26 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В.
		Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. вчинила запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 30 вересня 2015 року, відповідно до якого провела державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою:  АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Вектор плюс».
		 МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
		Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
		Відповідно до частини першої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
		Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.
		У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
		За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
		Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
		Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
		За змістом положень підпункту 12.3.1 пункту 12.3 іпотечного договору                 від 08 лютого 2008 року, сторони дійшли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя та за умови проведення попередньої оцінки предмета іпотеки незалежним експертом-суб`єктом оціночної діяльності.
		У справі, яка переглядається установлено, що іпотекодержателем                     ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не виконано вимоги, передбачені статтею 35           Закону України «Про іпотеку» та не направляло ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб, а також не виконано вимог пункту 12.3.1 щодо оцінки предмету іпотеки на підставі висновку незалежного  експерта - суб`єкта оціночної діяльності, що є самостійною підставою для скасування реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки, проведеної в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». 
		Крім того, на момент звернення стягнення на предмет іпотеки ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві було накладено арешт на спірну квартиру, у зв`язку з чим нотаріус не мав права вчиняти реєстрацію права власності за іпотекодержателем.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19) зазначено, що відповідно до пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868                від 17 жовтня 2013 року, під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
		Схожі за змістом висновки, викладено у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, відповідно до яких наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. 
		У справі, що розглядається, суди встановили, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем прийнято 30 вересня 2015 року, за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт вказаного нерухомого майна на підставі постанови державного виконавця                           ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 12 липня 2010 року. 
		Суди правильно вважали, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято. 
		Враховуючи, що станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію та внесення відповідного запису до Реєстру був чинним арешт, накладений на спірну квартиру постановою державного виконавця від 12 липня 2010 року, суди дійшли обґрунтованого висновку, що у приватного нотаріуса існували підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії щодо спірного нерухомого майна.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору та норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у зв`язку з чим, обґрунтовано захистив порушене право позивача щодо переходу права власності на нерухоме майно до відповідача шляхом скасування державної реєстрації права власності та державної реєстрації прав на спірне майно за відповідачем, оскільки є установленим факт порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.
		Крім наведеного, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , посилалася на порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира АДРЕСА_1 була передана в забезпечення зобов`язань за валютним кредитом, та є її єдиним житлом.
		Разом з тим, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін апеляційним судом, задовольняючи позов ОСОБА_1 , не застосовував Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		Проте, під час апеляційного розгляду справи, відхиляючи доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Вектор Прос» про непоширення положень вказаного закону на спірні правовідносини, з тих підстав, що реєстрація права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі не може вважатися примусовим стягненням, суд апеляційної інстанції правильно виходив з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові                     від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження                      №11-474апп19), відповідно до яких обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
		Верховний Суд відхиляє аналогічні доводи касаційної скарги, а також посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №464/8589/15 (провадження №61-10874сво18), оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження             № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 09 квітня                  2014 року у справі №6-13цс14, яка зводиться до того, що зурахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких напередане в іпотеку нерухоме майно,не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
		Вказана правова позиція стосується пріоритету права стягувача-іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки в порядку примусового виконання перед іншими особами.
		Проте, у справі, яка переглядається позивачем не заперечувалось переважне право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, а висновки судів у цій справі зводяться до того, що у приватного нотаріуса існували підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії щодо спірного нерухомого майна, оскільки станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію та внесення відповідного запису до Реєстру був чинним арешт, накладений на спірну квартиру постановою державного виконавця від 12 липня 2010 року.
		У таких висновках суди керувались тим, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), у постановах Верховного Суду України               від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, та не спростовується посиланнями заявника в частині існування арешту на вищевказану правову позицією Верховного Суду України (постанова від 09 квітня 2014 року у справі №6-13цс14).    
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неналежність обраного позивачем способу захисту та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц (провадження №61-23269св18), та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) та                          від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження                         № 11-474апп19), згідно із якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.
		Так, відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон № 1952), державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		У частині другій статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня               2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. 
		За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до                01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
		Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи заявника (відповідача) про належність застосування саме такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача касаційним судом відхиляються.
		У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
		Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
		Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду                     від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19,              від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).
		З урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку,  що обраний позивачем та застосований судом спосіб захисту - скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, відповідає вимогам закону та є ефективним. 
		Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц(провадження №61-23269св18), та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі                          № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), щодо належного способу захисту, стосуються іншого матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, зокрема, порядку внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, який діяв до 16 січня 2020 року. Рішення судів першої та апеляційної інстанції у цих справах ухвалені до набрання з 16 січня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», на відміну від справи, яка переглядається, у якій судові рішення ухвалено вже після набрання чинності цим законом та відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Доводи касаційної скарги про незалучення до справи правонаступника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу                     Кобелєвої А. М., як державного реєстратора, є безпідставними та не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. брала участь у справі та у письмовому клопотання просила суд розглядати справу за її відсутності. При цьому, залучення її до участі у справі у якості співвідповідача не є підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки іншим відповідачем є ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування рішення про державну реєстрацію речового права або його обтяження незалежно чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був. 
		Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову. Проте такі доводи були предметом перевірки під час розгляду справи та спростовані судами на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів. 
		Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції. 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»залишити без задоволення.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      А. І. Грушицький
		 
		      І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...