Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/3062/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2021.
Дата набрання законної сили: 11.02.2021
Номер судового провадження: 51-3532км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016140060000669

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		11 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 462/3062/16-к
		провадження № 51-3532 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 , 
		засудженого  ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),
		захисника  ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції), 
		потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		  ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (в режимі 
		 відеоконференції), 
		представника потерпілих  ОСОБА_13 (в режимі відеоконференції), 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , а також його захисника ОСОБА_7 на вирок Залізничного районного суду міста Львова від 08 листопада 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140060000669, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу статті 89 КК України такий, що немає судимості, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.1 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України. 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Залізничного районного суду міста Львова від 08 листопада 2019 року  ОСОБА_6 засуджено за:
		- ч.2 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;
		- п.1 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі. 
		На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. 
		Строк відбування покарання постановлено рахувати з 27 лютого 2016 року. 
		Вирішено цивільні позови, а також питання про речові докази, процесуальні витрати та заходи забезпечення кримінального провадження.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, на підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення, з 27 лютого 2016 року по 17 червня 2020 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни. 
		За вироком суду встановлено, що 27 лютого 2016 року близько 02: 30 год. ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 та ОСОБА_16  перебували у квартирі АДРЕСА_2 , де святкували день народження. У цей час, задзвонив дзвінок дверей вказаної квартири.
		Вийшовши на сходову клітку, ОСОБА_14 та ОСОБА_8 побачили там ОСОБА_6 та його матір ОСОБА_17 , які проживають у квартирі АДРЕСА_3 , що на четвертому поверсі цього ж будинку. 
		ОСОБА_6 та ОСОБА_17 вимагали припинення порушення тиші, на що  ОСОБА_14  та ОСОБА_8 погодились, однак,  ОСОБА_6 та ОСОБА_17 словесний конфлікт не припинили. ОСОБА_6 , керуючись малозначним приводом, через порушення тиші в нічний час, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин,маючи умисел на вчинення умисного вбивства, нанісОСОБА_14  два удариножем, який мав при собі, в ділянку грудної клітки спереду та у поперек, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер. 
		Під час нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень  ОСОБА_14 , на сходову клітку із квартири вийшла ОСОБА_15 , яка разом з ОСОБА_8 почала відтягувати потерпілого від ОСОБА_6 . 
		В подальшому, ОСОБА_6 , продовжуючи розпочаті ним злочинні дії, маючи умисел на вчинення умисного вбивства, наніс п`ять ударів ножем у різні частини тіла ОСОБА_15 , заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла. 
		Крім того, ОСОБА_6 наніс два удари в спину ножем ОСОБА_8 , чим заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження, однак свого умислу на вчинення вбивства до кінця не довів, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілій було вчасно надано медичну допомогу.
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Вважає, що його дії слід кваліфікувати заст.118 КК України, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, захищаючи себе та матір від посягань потерпілих, які були ініціаторами конфлікту. Не взято до уваги те, що йому та його матері потерпілі наносили удари сковорідкою і застосовували газовий балончик. Умислу на позбавлення життя потерпілих у нього не було. 
		Вказує, що під час судових розглядів порушено принцип змагальності, закріплений у ст.22 КПК України, оскільки судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань про допит додаткового свідка-очевидця ОСОБА_18 . 
		Крім того, безпідставно, без ухвалення процесуального рішення, відмовлено у задоволенні клопотання про витребування первинної медичної документації щодо кількості поранень у потерпілої ОСОБА_15 . 
		Зазначає, що суди при призначенні покарання необґрунтовано врахували попередню судимість. 
		 
		Вважає призначене покарання надто суворим, оскільки судами не враховано пом`якшуючі обставини, зокрема те, що він повідомив про злочин, співпрацював зі слідством, має ряд позитивних характеристик, а також його стан здоровя, і те, що він повинен здійснювати догляд за матір`ю похилого віку. 
		В решті висловлює доводи, які стосуються неповноти судового розгляду та оскарження фактичних обставин справи, а також не погоджується із оцінкою доказів. 
		 
		Захисник ОСОБА_7 у своїй скарзі просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		Висловлює доводи аналогічні доводам засудженого.
		Крім того, вказує, що під час розгляду справи місцевий суд порушив норми ст.346 КПК України, а саме головуючий не дав розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання, в свою чергу, судовий розпорядник не вжив заходів, щоб допитані і недопитані свідки не спілкувалися між собою.
		Звертає увагу, що при ухваленні вироку, всупереч ст.174 КПК України не скасовано арешт на майно. 
		В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував. 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		На касаційні скарги засудженого та захисника надійшли заперечення від представника потерпілих  адвоката ОСОБА_13 , у яких він, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скаргах, просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни. Аналогічну позицію підтримали потерпілі та їх представник в судовому засіданні. 
		Засуджений та захисник вимоги скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити. 
		Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скаргах, заперечив проти їх задоволення. 
		 
		 
		Мотиви суду
		Згідност. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Відповідно до вимог п. 1 ч. 1ст. 438 КПК Українипідставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Частиною 1ст. 412 КПК Українипередбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбаченихст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Згідно зі статтями2,7,370,404,419 КПК Українипри перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правилст. 94 цього Кодексуі відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
		Вказаних вимог закону судом апеляційної інстанції не дотримано.
		Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, засуджений та захисник подавали апеляційні скарги, в яких стверджували про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду та відсутність належної оцінки доказів, відповідно до ст.94 КПК України, вказували на порушення вимог ст.412 КПК України, однак апеляційний суд це проігнорував. 
		Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, суд доводи сторони захисту належним чином не перевірив, вичерпних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилалися апелянти, фактично обмежився дублюванням вироку суду першої інстанції, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст.419 КПК України. 
		Так, засуджений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі стверджував про неправильну кваліфікацію його діянь, вказував, що він діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від потерпілих, які наносили йому та його матері удари сковорідкою, ножем та застосовували газовий балончик. 
		Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на ст.36 КК України, зазначивши, що доводи про перевищення меж необхідної оборони ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження, оскільки у засудженого не було необхідності у негайному припиненні або відверненні протиправного посягання з боку ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_8 . В цій частині апеляційний суд продублював висновки суду першої інстанції, а що стосується доводів апелянтів щодо нанесення потерпілими засудженому і його матері ударів сковорідкою, а також застосування газового балончика, то власних відповідей на них не дав взагалі. 
		Разом із тим, також без уваги та реагування суду апеляційної інстанції залишилися доводи щодо відмови у задоволенні клопотань про витребування первинної медичної документації потерпілої ОСОБА_15 , не дослідження фото-відеодоказу з нагрудних камер працівників поліції щодо наявності на місці події сковорідки, відмову у допиті свідка Дяківа, безпідставного врахування при призначенні покарання попередньої судимості. 
		До того ж, апеляційний суд, поверхнево виклав власні мотиви, з яких дійшов висновку про відповідність призначеного засудженому покарання вимогамст. 65 КК України. В ухвалі, всуперечст. 419 КПК України, лише загальними фразами перераховано деякі характеризуючі дані про особу винного та зроблено формальний висновок про достатність призначеного покарання для виправлення ОСОБА_6 . 
		Крім того, апеляційний суд усунувся від перевірки тверджень засудженого щодо відсутності у нього умислу на вбивство потерпілих, обмежившись цитуванням позиції місцевого суду про те, що правова кваліфікація дій ОСОБА_6 правильна, натомість, не виклав власних висновків з цього приводу, що є явно не достатнім для переконливості мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали. 
		Суд касаційної інстанції звертає увагу, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК. 
		Вбивство, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, характеризується єдиним наміром щодо вбивства двох (або більше) потерпілих, змістом якого охоплюється умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті декільком фізичним особам. Смерть двох або більше потерпілих утворює собою зміст мисленого уявлення винної особи про результат своїх дій, що є метою вчинення цього злочину як обов`язкової ознаки його суб`єктивної сторони.
		Єдність умислу щодо таких дій є характерною відмінною ознакою цього виду вбивства. Притому єдиним умислом є той, який виник до заподіяння смерті (до її настання) першому потерпілому і охоплює своїм змістом намір (прагнення) заподіяти смерть двом або більше потерпілим. 
		Відповідно до вироку, ОСОБА_6 , в ході раптово виниклого словесного конфлікту із ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , через порушення тиші в нічний час, маючи умисел на вчинення умисного вбивства, наніс  ОСОБА_14 два удари ножем, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер. В подальшому, продовжуючи розпочаті ним злочинні дії, маючи умисел на вчинення умисного вбивства, наніс п`ять ударів ножем у різні частини тіла ОСОБА_15 , яка вийшла на сходову клітку в ході конфлікту, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла. Крім того, ОСОБА_6 наніс два удари в спину ножем ОСОБА_8 , чим заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження, однак свого умислу на вчинення вбивства до кінця не довів, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілій було вчасно надано медичну допомогу.
		Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за п.1 ч.2 ст.115, ч. 2 ст.15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. Однак, викладені у вироку обставини вчиненого, не свідчать про наявність у ОСОБА_6 єдиного умислу, спрямованого на заподіяння смерті усім трьом потерпілим, що виник до заподіяння смерті першому з них, що є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. Натомість, із оскаржуваного рішення вбачається, що ОСОБА_6  діяв щоразу з однаковим умислом «маючи умисел на вчинення умисного вбивства, наніс удари ножем». Таким чином, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинених ОСОБА_6 діянь, не повною мірою відповідають тому складу злочину, за який його засуджено. 
		Варто звернути увагу, що в тих випадках, колиумисел на заподіяннясмерті іншому (абоіншим) потерпілому виникає після їїзаподіянняпершомуі за своїмзмістом та часомвиникненнянеохоплює єдиним змістомусі заподіяні наслідки, то умисне вбивство кваліфікуєтьсяза п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. 
		Під час нового розгляду апеляційному суду слід врахувати наведене, усунути допущені порушення, чітко, послідовно та з достатньою повнотою встановити та викласти фактичні обставини вчиненого, в контексті наявного у засудженого умислу, які точно відповідатимуть його змісту, та дати діям ОСОБА_6 правильну кримінально-правову оцінку. 
		У відповідь на твердження, викладені у касаційній скарзі захисника, про порушення судом першої інстанції норм ст.346 КПК України, щодо заборони присутності свідків у залі судового засідання, Суд вважає за необхідне зазначити таке. 
		Статтею 346 КПК України регламентовано, що перед початком судового розгляду головуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб допитані і не допитані свідки не спілкувалися між собою. 
		Із матеріалів провадження вбачається, що під час розгляду справи у місцевому суді, головуючим давались розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання. Так само, було забезпечено, щоб допитані і не допитані свідки не спілкувалися між собою. Тому жодних порушень ст.346 КПК України не встановлено. Водночас, як слідує із скарги, аргументи захисника з цього приводу, зводяться виключно до того, що таке порушення стосувалося свідка ОСОБА_18 , якого суд не допитав. Однак, варто звернути увагу, що ОСОБА_18 на момент судових розглядів, які здійснювалися протягом тривалого часу (майже чотири роки), не мав правового статусу свідка. Крім того, суд не міг передбачити, що через такий значний термін, у сторони захисту, виникне необхідність у проведенні допиту ОСОБА_18 як свідка. 
		Що стосується доводів адвоката про те, що районний суд всупереч вимогам ст.174 КПК України не скасував арешт на майно, то вони не заслуговують на увагу. 
		Частиною 4 ст.174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. 
		У резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження ( п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України). 
		Місцевий суд, дотримуючись норм як ст.174, так і ст.374 КПК України, при ухваленні вироку прийняв рішення щодо заходу забезпечення кримінального провадження. З огляду на те, що цивільні позови потерпілих розглянуто та їх задоволено частково суд, з метою належного відшкодування матеріальної шкоди, завданої потерпілим внаслідок кримінального правопорушення, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування накладеного арешту, що знайшло належне відображення у вироку. 
		У КПК України чітко визначені підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції (ст.415), таких підстав у касаційних скаргах не наведено і касаційним судом не встановлено, натомість, ті порушення, які допустив суд апеляційної інстанції є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Тому касаційні скарги засудженого та захисника підлягають до часткового задоволення, а ухвала апеляційного суду  скасуванню.
		Вирішуючи питання, щодо тримання засудженого під вартою, Суд виходить із наступного.
		Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певнихособливостей (стаття 434 КПК України). В свою чергу,ст. 418 КПКпередбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішенняв порядку, передбаченомустаттями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, вирішити питанняпро запобіжний захід до набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на 60 діб.
		Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження(ст. 131 КПК України).
		Тому, з метою забезпечення апеляційного переглядусправи,як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування від суду, під тиском тягаряможливоговідбування покарання, призначеного за скоєння особливо тяжких злочинів, засудженому ОСОБА_6 слідобрати запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		Відповідно до статті 5 Конвенціїнікого не може бути позбавлено свободи, окрімзаконного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.У справі «Руслан Яковенко проти України» Суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити.
		Післяскасування ухвали апеляційного суду, продовжує існувати вирок суду першої інстанції, яким встановлена вина засудженого та призначено покарання, хоча вирок і не набрав законної сили. Тому подальше тримання засудженого під вартою, з урахуванням наведених вище ризиків, Суд вважає обґрунтованим.
		Виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу засудженого, Суд вважає за необхідне обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком не більше, ніж на 60 діб.
		З цих підстав та керуючись статтями 433, 434, 436,442 КПК України, Суд ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого та захисника задовольнити частково. 
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 червня 2020 року щодо ОСОБА_6  скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді утримання під вартою терміном на 60 діб, до 11 травня 2021 року. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді: 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...