Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14524/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2021. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2021.
Дата набрання законної сили: 04.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"04" лютого 2021 р.   м.Київ           Справа№ 910/14524/19
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Станіка С.Р.
		суддів:            Шаптали  Є.Ю. 
		                    Тарасенко К.В. 
		за участю секретаря судового засідання Салій І.О.
		за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 04.02.2021 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги  
		Районної громадської організації "Клуб "Козак"
		на рішення Господарського суду міста Києва 
		від 03.11.2020 (повне рішення складено 09.11.2020)
		у справі       №910/14524/19 (суддя Ломака В.С.)
		за позовом  Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради 
		до Районної громадської організації "Клуб "Козак"
		про повернення земельної ділянки,
		 
		                                                            ВСТАНОВИВ: 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Районної громадської організації "Клуб "Козак" (далі - відповідач) про зобов`язання повернути земельну ділянку (обліковий код 66:438/110) площею 1, 1672 га на Трухановому острові у            м. Києві шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, в тому числі будівель та споруд.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач займає спірну земельну ділянку незаконно, без належних правових підстав та без передбачених земельним законодавством документів, які надають право власності чи користування землею. Нормативно в обгрунтування позову прокурор посилався на приписи ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 212 Земельного кодексу України.  
		 
		          Короткий зміст заперечень проти позову
		Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що: 
		- рішенням Київської міської ради № 324/1300 від 24.05.2001 відповідачу було погоджено місце розташування спортивно-оздоровчого комплексу на Трухановому острові (берег р. Десенка) у Дніпровському районі міста Києва на земельній ділянці орієнтовною площею 1,17 га, відведеній відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.07.1964 № 928 "Про відвод організації п/с № 4 земельної ділянки для влаштування водно-спортивної бази" (лист-згода від 22.11.2000 № 53/8831); 
		- 25.09.2001 погоджено акт здачі-прийомки перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки, згідно з яким виконано роботи по закріпленню в натурі меж земельної ділянки, що резервується, де фактично встановлено, що земельна ділянка має 16 кутів повороту межі, які співпадають з твердими контурами місцевості (кути повороту огорожі з металевої сітки); 
		- 06.12.2001 між відповідачем та Київською міською радою в особі Київського міського управління земельних ресурсів строком на 3 роки було укладено договір резервування спірної земельної ділянки площею 1,1680 га для розташування спортивно-оздоровчого комплексу на Трухановому острові (берег р. Десенка) у Дніпровському районі; 
		- відповідач посилався на те, що самою Київською міською радою в установленому порядку шляхом укладення договору про резервування земельної ділянки встановлено обмеження на права позивача у володінні та користуванні земельною ділянкою з обліковим номером 66:438:110; 
		- Київська міська державна адміністрація листом № 001-09/1901 від 08.04.2005 погодила відповідачу дозвіл на будівництво на вказаній земельній ділянці спортивно-оздоровчого комплексу терміном на 1 рік; 
		-   спірна земельна ділянка підставно була набута Районною громадською організацією "Клуб "Козак" на відповідному правовому титулі; 
		- 23.05.2002 Київською міською радою прийнято рішення № 23/23 про зупинення розгляду справ по наданню права користування земельними ділянками та погодження місця розташування об`єктів на території Труханового острова до завершення розробки і затвердження проекту детального їх планування, тобто до затвердження Генерального плану забудови Труханового острова, отже, наведеним рішенням, за твердженням відповідача, Київська міська рада фактично наклала мораторій на прийняття будь-яких рішень у вказаних взаємовідносинах, а враховуючи відсутність до цього часу затвердженого Генерального плану забудови наведених територій відповідач з об`єктивних причин позбавлений можливості оформити право користування спірною земельною ділянкою; 
		- ділянка з обліковим кодом 66:438:110 не входить до переліку територій, на основі яких оголошено ландшафтний заказник місцевого значення "Труханів острів", що підтверджується додатком до рішення Київської міської ради від 16.05.2019 № 910/7566 та спростовує вимоги прокурора, викладені у позовній заяві.
		-  у  Заступника прокурора міста Києва відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, а також зазначав про необґрунтованість посилань прокурора на несплату Районною громадською організацією "Клуб "Козак" земельного податку за спірну ділянку з огляду на відсутність відповідних правових підстав для такої сплати; 
		- заявлено про пропуск прокурором загального строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. 
		 
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі №910/14524/19 позовні вимоги Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Районної громадської організації "Клуб "Козак" про повернення земельної ділянки -  задоволено, зобов`язано Районну громадську організацію "Клуб "Козак" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку (обліковий код 66:438:110) площею 1,1672 га на Трухановому острові у місті Києві шляхом приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд, присуджено до стягнення судовий зір в розмірі 1    921,00 грн.   
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення компетентних органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях, і такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією позивача. Тобто підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності вказаної адміністративної одиниці для громадян та юридичних осіб, як і визначення умов такого користування, є відповідне рішення Київської міської ради. Разом із тим, будь-яких рішень про передачу вищенаведеної земельної ділянки у власність чи користування відповідачу Київською міською радою не приймалося. 
		Судом першої інстанції встановлено відсутність будь-яких рішень уповноваженого органу щодо передачі у власність чи в користування відповідачу спірної земельної ділянки, а також відсутність на цій ділянці належного Районній громадській організації "Клуб "Козак" нерухомого майна, права на які в установленому законом порядку були зареєстровані за відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач займає означену земельну ділянку без відповідних правових підстав та наявності передбачених земельним законодавством документів, які підтверджують право власності чи користування наведеною ділянкою.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
		Не погодившись з ухваленим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі №910/14524/19, відповідач (Районна громадська організація "Клуб "Козак") 27.11.2020 (згідно штемпеля поштового відділення на конверті в якому надійшла апеляційна скарга) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі №910/14524/19 - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору. 
		Скаржник в обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що: 
		- судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що в його діях відсутні ознаки самовільного захоплення спірної земельної ділянки, оскільки мав відповідні правові підстави для перебування на спірній земельній ділянці, що підтверджується належними доказами у справі, а  саме: рішенням Київської міської ради від 24.05.2001 № 324/1300 «Про погодження місць розташування об`єктів», договір резервування земельної ділянки від 06.12.2001, укладений між відповідачем та Київською міською радою, акт здачі - приймання перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки від 25.09.2001; 
		- судом першої інстанції не враховано, що відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у даному випадку, не може кваліфікуватися як самовільне її заняття, оскільки існують об`єктивні причини, внаслідок яких відповідач позбавлений можливості укласти договір оренди, у зв`язку з чим положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають; 
		- судом першої інстанції у оскаржуваному вішенні зобов`язано відповідача повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку шляхом приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд, проте, судом першої інстанції не враховано доводи відповідача, що ним не здійснювалось жодного самочинного будівництва відповідних будівель та споруд; 
		- у прокурора відсутні обумовлені законом підстави щодо представництва інтересів держави в особі Київської міської ради; 
		- судом першої інстанції не враховано, що у відповідача внаслідок укладення відповідного договору резервування з органом місцевого самоврядування, існують правомірні очікування щодо спірної земельної ділянки, право користування якою він не може оформити з незалежних від нього причин, зокрема внаслідок прийняття Київською міською радою рішення від 23.05.2002 № 23/23 та відсутністю затвердженого Генерального плану  забудови Труханового острова; 
		 
		Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги 
		Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Київської міської прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом до розгляду у відповідності до приписів ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України,  і в якому прокурор просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Заступника керівника Київської міської прокуратури в обгрунтування  заперечень проти доводів апеляційної скарги,  вказував на те, що: 
		-  відповідачем незаконно, без будь-яких правовстановлюючих документів та рішень органу місцевого самоврядування, використовується земельна ділянка комунальної форми власності площею 1,1672га на Трухановому острові у м.Києві, що є порушенням вимог ст. ст. 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України; 
		- звертаючись до суду з відповідним позовом про повернення земельної ділянки з метою захисту прав її власника, мотивував свій позов саме незаконним використанням земельної ділянки відповідачем без правовстановлюючих документів, що є правильним та ефективним способом захисту; 
		- доводи скаржника про наявність правової підстави для використання земельної ділянки, а саме: договору резервування землі 06.12.2001, - є необґрунтованими, оскільки вказаний договір за своєю правовою природою не є документом, який в розумінні ст. ст. 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України надає відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, а строк дії вказаного договору сплинув у 2004 році; 
		- позов у справі пред`явлено в інтересах держави в особі власника земельної ділянки про її повернення шляхом приведення в придатний для використання стан, звільнивши від розміщеного на ній майна, у т.ч. будівель та споруд, з підстав порушення прав власника на спірну земельну ділянку; предметом доказування є факт використання земельної ділянки відповідачами без належних правових підстав, а відповідні вимоги пред`явлені до користувача розташованого на спірній земельній ділянці майна, який використовує його у своїй господарській діяльності; 
		- стосовно представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради, то прокурор наголошував, що Київська міська рада свої функції власника щодо спірної земельної ділянки виконувала неналежним чином та будучи обізнаною про факт незаконного використання земельної ділянки протягом тривалого часу належним чином на порушення - не відреагувала, що і стало в силу приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звернення з відповідним позовом; 
		          - стосовно правомірних очікувань відповідача, то прокурор вказував на те, що відповідача не був позбавлений права оскаржити у встановленому законом порядку рішення Київської міської ради від 23.05.2002 № 23/23. 
		 
		          Короткий зміст заперечень на відзив
		          01.02.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Районної громадської організації "Клуб "Козак" надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, які прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду, і в яких скаржник окрім доводів, які наведеній в апеляційній скарзі, посилався також і на те, що твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земельної ділянки з відповідним статусом - не відповідає дійсності, оскільки згідно рішення Київської міської ради від 16.05.2019 № 910/7566 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Труханів острів» ділянка з обліковим кодом66:438:110 до переліку територій, на основі яких оголошується ландшафтний заказник місцевого значення «Труханів острів» - не входить, що підтверджується додатком до даного рішення з відповідним переліком. 
		 
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
		Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач (Районна громадська організація "Клуб "Козак") 27.11.2020 (згідно штемпеля поштового відділення на конверті в якому надійшла апеляційна скарга) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі №910/14524/19 - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2020 для розгляду апеляційної скарги Районної громадської організації "Клуб "Козак" сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.
		У зв`язку з перебуванням суддів Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити процесуальні дії у визначеному складі - неможливо.
		Відповідно до пп. 2.3.25 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 02.10.2018 року, автоматизованою системою має бути здійснено заміну судді Тищенко О.В. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол. 
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2020, апеляційну скаргу Районної громадської організації "Клуб "Козак"  на рішення        Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі № 910/14524/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач) Станік    С.Р., судді Шаптала Є.Ю. та Тарасенко К.В.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14524/19 за апеляційною скаргою Районної громадської організації "Клуб "Козак" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020, призначено до розгляду  справу №910/14524/19 за апеляційною скаргою Районної громадської організації "Клуб "Козак" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 в судовому засіданін на 04.02.2021, встановлено учасникам справи та процкурору процесуальний строк на поданян відзивів, заяв та клопотань. 
		          
		Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
		В судове засідання 04.02.2021 з`явились прокурор (скаржник), представники позивача та відповідача (скаржника). 
		Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.2021 надав пояснення по справі та підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги. 
		Прокурор в судовому засіданні 04.02.2021 заперечував проти вимог викладених у апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 
		Представник позивача (Київської міської ради) в судовому засіданні 04.02.2021 заперечував проти вимог викладених у апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
		Як підтверджується наявними матеріалами справи,  рішенням Київської міської ради № 324/1300 від 24.05.2001 «Про погодження місця розташування об`єктів» відповідачу було погоджено місце розташування спортивно-оздоровчого комплексу на Трухановому острові (берег р. Десенка) у Дніпровському районі міста Києва на земельній ділянці орієнтовною площею 1,17 га, відведеній відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.07.1964 № 928 "Про відвод організації п/с № 4 земельної ділянки для влаштування водно-спортивної бази" (лист-згода від 22.11.2000 № 53/8831). 
		25.09.2001, на виконання рішення Київської міської ради № 324/1300 від 24.05.2001 «Про погодження місця розташування об`єктів», за участю відповідача та землевпорядної організації, представника Державного земельного кадастру було погоджено акт здачі-прийомки перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки, згідно з яким виконано роботи по закріпленню в натурі меж земельної ділянки, що резервується, де фактично встановлено, що земельна ділянка має 16 кутів повороту межі, які співпадають з твердими контурами місцевості (кути повороту огорожі з металевої сітки). 
		06.12.2001 року між Районною громадською організацією "Клуб "Козак" (інвестор, забудовник) та Київською міською радою, в особі Київського міського управління земельних ресурсів, на підставі розпорядження Київського міського голови № 514-МГвід 17.08.2000 «Про резервування земельних ділянок у місті Києві» було укладено Договір резервування спірної земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого Київським міським управлінням земельних ресурсів від імені Київської міської ради на підставі рішення від 24.05.2001  №324/1300 «Про погодження місць розташування об`єктів» здійснює резервування за інвестором (забудовником) земельної ділянки площею 1,1680 га для розташування спортивно - оздоровчого комплексу на Трухановому острові (берег  р. Десенка) у Дніпровському районі, в межах, які перенесені в натуру (на місцевість)  зазначені на плані, що є невід`ємною частиною договору. 
		Пунктом 2 Договору передбачено, що термін резервування земельної ділянки становить три роки.
		Відповідно до пункту 6.3 Договору,  інвестор (забудовник) має право переважного одержання документів, що посвідчують право власності або користування зарезервованою земельною ділянкою.
		Згідно з пунктом 6.4 цієї угоди інвестор (забудовник) зобов`язаний, зокрема, замовити архітектурно-планувальне завдання, розробити проект будівництва та звернутись до Київради з клопотанням про надання (продаж) цієї земельної ділянки.
		За умовами пункту 8 цього Договору його дія припиняється у випадку, зокрема, закінчення терміну, на який укладено цей Договір.
		Договір зареєстровано Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 06.12.2001 № 315 в книзі реєстрації Договорів резервування. 
		Крім того, в матеріала справи наявний висновок № 586 від 22.12.2004 щодо вибору (відведення) земельної ділянки, яким зафіксовано, що станом на момент видачі данного висновку земельна ділянка придатна для будівництва, обслуговуванн спортивно - оздоровчого комплексу на о.Труханів, і вказаний виснвоок зроблено на підставі наступних документів: листа - запита головного управління земельних ресурсів №03-85/13562 від 16.07.2003, звернення відповідача до Київського міського голови від 290.05.2002 № 24/01, копія доручення Київської міської ради від 02.09.2002 № 225-ПК2-1426, копія листа виконавчого органу Київської міської ради (КмМДА) управління охорони навколишнього природного середовища № 071/04-4-19/3588 від 15.10.2004, копія розпорядження Дніпровської РДА № 13 від 18.01.2000, рішення Київської міської ради № 324/1300 від 24.05.2001, акт перенесення в натуру меж земельної ділянки, ситуаційний план. 
		23.05.2002 Київською міською радою прийнято рішення № 23/23 «Про деякі питання діяльності комунального підприємства «Труханів острів», зупинено розгляд справ по наданню права користування земельними ділянками та погодження місця розташування об`єктів на території Труханового острова до завершення розробки і затвердження проекту детального їх планування. 
		З матеріалів справи вбачається, що з 2001 року (в тому числі на час звернення прокурора до господарського суду міста Києва з даним позовом) земельна ділянка площею 1,1672 га з обліковим кодом 66:438:110, яка знаходиться на Трухановому острові у місті Києві, використовується Районною громадською організацією "Клуб "Козак" та обліковується за вказаною організацією, що зокрема зазначено ів листі Депаратменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.10.2019 № 0570202/3-18131
		 
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
		Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд  дійшов наступних висновків. 
		Положеннями ч. 3 ст.    4, ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу  України встановлено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		У визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених     статтею 174 цього Кодексу.
		З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені    ст. 53 Господарського процесуального кодексу  України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
		Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу  України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
		Відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Звертаючись до господарського суду з позовною заявою в даній справі, прокурор посилався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
		Аналіз змісту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
		Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, пред`явлені в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор посилався на наявність у позивача обов`язку виявити та усунути порушення правового режиму користування спірною земельною ділянкою, оскільки про факт такого порушення позивачу було відомо під час оскарження прокурором рішення Печерського районного суду міста Києва від 18.11.2014 в справі № 757/30320/14, зважаючи на здійснення такого оскарження саме в інтересах Київської міської ради. Крім того, прокурор посилався на адресований позивачу лист від 15.07.2015 року щодо вжиття заходів для відновлення порушених державних інтересів. Також, прокурор вказував на обізнаність позивача про порушення інтересів територіальної громади міста Києва внаслідок користування відповідачем спірною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів, що вбачається зі змісту листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 057024/23404 від 15.12.2016.
		Отже, спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") випадків, коли прокурор може звертатися до суду,  в інтересах держави в особі Київської міської ради, а у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді.
		Крім того, положення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначають, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
		З огляду на наведене, підставами позову в даній справі є неправомірне користування відповідачем спірною земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів, і правовідносини у даній справі безпосередньо не пов`язані з діяльністю відповідача як громадського об`єднання (організації).
		Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019, наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур», перейменовано без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридичну особу «Прокуратура міста Києва» в «Київську міську прокуратуру».
		Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. 
		Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		За умовами статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом тощо.
		Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
		Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень до вказаного нормативно-правового акту з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
		Отже, повноваження власника (у тому числі щодо розпорядження) спірної земельної ділянки (обліковий код 66:438:110), що належить до земель комунальної власності, належать Київській міській раді, що учасниками спору не заперечувалось в контексті спірних правовідносин. 
		В свою чергу, прокурор у позові (арк. 5 позову), посилаючись зокрема, на ст. 212 Земельного кодексу України, зазначає, що відповідач займає спірну земельну ділянку незаконно, без належних правових підстав та без передбачених земельним законодавством документів, які надають право власності чи користування землею. 
		Відповідно до частини 1 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
		Підпункт "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлює, що у комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
		Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).
		Право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення компетентних органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях, і такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією позивача. Тобто підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності вказаної адміністративної одиниці для громадян та юридичних осіб, як і визначення умов такого користування, є відповідне рішення Київської міської ради.
		Суд першої інстанції, встановивши, що будь-яких рішень про передачу вищенаведеної земельної ділянки у власність чи користування відповідачу Київською міською радою не приймалося, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, дійшов висновку про наявність обумовлених законом підстав для задоволення позову прокурора. 
		Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції,  з огляду на наступне. 
		Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи дійшов висновку, що з 2001 року (в тому числі на час звернення прокурора до господарського суду міста Києва з даним позовом) земельна ділянка площею 1,1672 га з обліковим кодом 66:438:110, яка знаходиться на Трухановому острові у місті Києві, використовується Районною громадською організацією "Клуб "Козак", а відповідні правові підстави для перебування відповідача на спірній земельній ділянці підтверджується належними доказами у справі, а  саме: рішенням Київської міської ради від 24.05.2001 № 324/1300 «Про погодження місць розташування об`єктів», договором резервування земельної ділянки від 06.12.2001, укладеним між відповідачем та Київською міською радою, актом здачі - приймання перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки від 25.09.2001. 
		При цьому, відповідно до пункту 6.3 Договору,  інвестор (забудовник) має право переважного одержання документів, що посвідчують право власності або користування зарезервованою земельною ділянкою,строк резерву якої погоджено було у 3 роки. 
		Також, внаслідок прийняття Київською міською радою рішення від 23.05.2002 № 23/23 «Про деякі питання діяльності комунального підприємства «Труханів острів»» було зупинено розгляд справ по наданню, оформленню права користування земельними ділянками та погодженню місця розташування об`єктів на території Труханового острова до завершення розробки і затвердження проекту детального їх планування.
		Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що саме в період дії договору резервування від 06.12.2001, за яким за відповідачем було зарезервовано земельну ділянку з переважним правом одержання документів, що посвідчують право власності або користування зарезервованою земельною ділянку, Київською міською радою було прийнято рішення від 23.05.2002 № 23/23 «Про деякі питання діяльності комунального підприємства «Труханів острів»», і вказане рішення не містило жодних висновків стосовно, зокрема, припинення здійсненого резервування земельних ділянок,з окрема, і спірної. 
		В подальшому, рішенням Київської міської ради  від 21.05.2015 N 523/1387   пункт 1 рішення від 23.05.2002 № 23/23  викладено  в такій редакції: "1. Тимчасово до затвердження планів зонування та/або детальних планів території Труханового острова і визначення у таких планах територій, придатних для вибору і надання земель для здійснення містобудівної діяльності, зупинити надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність, а також передачу (надання) земельних ділянок в користування або у власність, крім випадків передачі (надання) земельних ділянок для експлуатації та обслуговування існуючих будинків та споруд спорту, охорони здоров`я та відпочинку" (справа А-21473).
		Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
		Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).
		У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
		Отже, оцінивши наявні матеріали справи в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача наявні правові підстави для перебування на спірній земельній ділянці, що підтверджується належними доказами у справі, а  саме: рішенням Київської міської ради від 24.05.2001 № 324/1300 «Про погодження місць розташування об`єктів», договором резервування земельної ділянки від 06.12.2001, укладеного між відповідачем та Київською міською радою, актом здачі - приймання перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки від 25.09.2001. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у даному випадку, не може кваліфікуватися ні як самовільне її заняття, ні як незаконне зайняття, оскільки існують об`єктивні причини, внаслідок яких відповідач позбавлений можливості укласти договір оренди, у зв`язку з чим положення статті 212 Земельного кодексу України, як правова підстава обґрунтування позовних вимог, в контексті спірних правовідносин сторін, застосуванню не підлягають. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у відповідача внаслідок укладення відповідного договору резервування з органом місцевого самоврядування, існують правомірні очікування щодо спірної земельної ділянки, право користування якою він не може оформити з незалежних від нього причин, зокрема внаслідок прийняття Київською міською радою рішення від 23.05.2002 № 23/23 (з відповідними змінами і доповненнями) та відсутністю затвердженого Генерального плану  забудови Труханового острова. При цьому, недотримання обумовлених законом процедур суб`єктом владних повноважень порушує законні очікування відповідача, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прийняття за їх наслідками безстороннього, законного рішення. 
		Також, висновки суду першої інстанції про те, що відповідно до наявних у матеріалах справи документів, уповноваженими особами Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації неодноразово проводилися обстеження спірної земельної ділянки, проте наведених осіб до цієї земельної ділянки допущено не було - є помилковими, з огляду на те, що згідно наявного в матеріалах справи лише Акту обстеження земельної ділянки № 19-0609-04 від 28.08.2019, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у вказаному акті Департаментом було проведено обстеження відповідної земельної ділянки, яка обліковується за відповідачем, проте, у вказаному акті зазначено, що під час обстеження розташована тренувальна база, доступ до неї обмежено, відповідальні особи на місці відсутні. Тобто, вказаний Акт не містить відомостей саме про недопуск уповноважених осіб, як не містить і відомостей про його надсилання відповідачу для надання пояснень, тощо.
		Крім того, сплата відповідачем земельного податку не входить в предмет дослідження в контексті існуючого спору між сторонами, оскільки контроль сплати певних податків та платежів входить до повноважень відповідного уповноваженого державного органу щодо контролю за сплатою таких загальнообов`язкових внесків шляхом реалізації визначених законом функцій стягнення таких коштів в установленому порядку. 
		Твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земельної ділянки з відповідним статусом, не спростовує вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції що відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у даному випадку, не може кваліфікуватися ні як самовільне її заняття, ні як незаконне зайняття. При цьому, згідно рішення Київської міської ради від 16.05.2019 № 910/7566 «Про оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Труханів острів» ділянка з обліковим кодом 66:438:110 до переліку територій, на основі яких оголошується ландшафтний заказник місцевого значення «Труханів острів» - не входить, що підтверджується додатком до даного рішення з відповідним переліком. Також, вказана обставина покладає на осіб, які знаходяться в межах певної території заказника, дотримуватись певних обмежень у своїй господарській  діяльності. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурором у позові заявлено вимогу про  зобов`язання повернути земельну ділянку (обліковий код 66:438/110) площею 1, 1672 га на Трухановому острові у м. Києві шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, в тому числі будівель та споруд. 
		Таким чином, прокурором  у позові сформульовано позовні вимоги та визначено шлях їх виконання шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, в тому числі будівель та споруд. При цьому, ні у позові, ні у поданих документах, не міститься відомостей про те, які саме будівлі та споруди розмішені на спірній земельній ділянці, їх площа, склад, розташування, як не міститься відомостей про те, що відповідні будівлі та споруди розміщені відповідачем та належать саме йому, як особі, яка здійснює права власності щодо відповідних будівель та споруд. 
		При цьому, згідно наявного в матеріалах справи акту обстеження земельної ділянки № 19-0609-04 від 28.08.2019, складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у вказаному акті Департаментом було проведено обстеження відповідної земельної ділянки, яка обліковується за відповідачем, проте, у вказаному акті у встановленому порядку не було зафіксовано ні наявності відповідних будівель/споруд та/або їх характеристик. При цьому, зазначення в Акті, що на земельній ділянці розташовано спортивно - тренувальну базу, до якої обмежено - жодним чином не підтверджує факт які саме будівлі та споруди розмішені на спірній земельній ділянці, їх площа, склад, розташування, як не міститься відомостей про те, що відповідні будівлі та споруди розміщені відповідачем та належать саме йому.   
		При цьому, відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" № 062/14-13547 (И-2019) від 04.10.2019, згідно з даними реєстрових книг цього комунального підприємства по нежитловому фонду на Трухановому острові у місті Києві будівлі та споруди спортивно-оздоровчого комплексу на праві власності - не реєструвалися, а інформація щодо зареєстрованих за відповідачем прав власності чи інших речових прав на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці, також відсутня і в матеріалах справи.
		Тобто, суд апеляційної інстанції, за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що прокурором в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено своїх вимог  щодо зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку (обліковий код 66:438/110) площею 1, 1672 га на Трухановому острові у м. Києві шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, в тому числі будівель та споруд, оскільки жодних належних, допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України розміщення на земельній ділянці певних будівель та споруд, належних саме відповідачу або щодо яких відповідача наділений правами володіння, саме за чітко визначеними конфігураціями, площами, кількістю, складу, документальне підтвердження обліку/балансу, або розміщення іншого майна - не надано. 
		При цьому, заявлення прокурором у позові вимоги про звільнення відповідачем земельної ділянки від розміщеного на ній майна, покладає як на прокурора, так і визначеного ним позивача процесуальний обов`язок довести свої доводи у наведеній частині належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності певного виду майна (рухомого/нерухомого, речей, тощо), яке належить відповідачу, з зазначенням його чітких характеристик (з метою виособлення його з-поміж іншого майна), в сукупності з підтвердженням доказами того, що відповідач займає спірну земельну ділянку незаконно, без належних правових підстав та без передбачених земельним законодавством документів, які надають право власності чи користування землею. 
		Також, слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача наявні правові підстави для перебування на спірній земельній ділянці, що підтверджується належними доказами у справі, а  саме: рішенням Київської міської ради від 24.05.2001 № 324/1300 «Про погодження місць розташування об`єктів», договором резервування земельної ділянки від 06.12.2001, укладеного між відповідачем та Київською міською радою, актом здачі - приймання перенесених в натуру меж зарезервованої земельної ділянки від 25.09.2001, облік земельної ділянки за відповідачем згідно даних міського земельного кадастру, а відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у даному випадку, не може кваліфікуватися ні як самовільне її заняття, ні як незаконне зайняття, оскільки існують об`єктивні причини, внаслідок яких відповідач позбавлений можливості укласти договір оренди, зокрема, внаслідок прийняття під час дії строку резервування, рішення  Київською міською радою від 23.05.2002 № 23/23 (з відповідними змінами і доповненнями). 
		Також, як прокурором, так і визначеним  ним позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України своїх доводів щодо наявності певного виду майна (рухомого/нерухомого, речей, тощо), яке належить відповідачу, з зазначенням його чітких характеристик (з метою виособлення його з-поміж іншого майна), як такого, що розміщене всупереч вимог закону, наявне станом на момент вирішення спору на земельній ділянці та підлягає звільненню від розміщення на спірній земельній ділянці   відповідачем. 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.  
		З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора у позові не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку  з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позову повністю. 
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
		Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. 
		Приписами ст. ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.  Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 
		1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
		4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє  підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (щодо підтвердження доказами  тверджень прокурора про те, що відповідач займає спірну земельну ділянку незаконно, без належних правових підстав та без передбачених земельним законодавством документів, які надають право власності чи користування землею, а також тверджень про наявність у відповідача певного виду майна (рухомого/нерухомого, речей, тощо), яке належить відповідачу, з зазначенням його чітких характеристик (з метою виособлення його з-поміж іншого майна), як такого, що розміщене всупереч вимог закону, наявне станом на момент вирішення спору на земельній ділянці та підлягає звільненню від розміщення на спірній земельній ділянці   відповідачем), з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 212 Змельного кодексу України) та з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України),  у зв`язку з чим на підставі п. 1-4  ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення  підлягає скасуванню в апеляційному порядку  з прийняттям  нового рішення про відмову у задоволенні  позову повністю за наведених у даній постанові підстав. 
		 
		Розподіл судових витрат
		Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:  судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги покладається судом апеляційної інстанції на Київську міську прокуратуру, та підлягає стягненню з останньої на користь відповідача.  
		Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Районної громадської організації "Клуб "Козак" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 -  задовольнити.
		 
		2. Рішення  Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 у справі № 910/14524/19 -     скасувати.
		 
		3. Прийняти нове рішення, яким  у позові  Заступника прокурора міста Києва (в процесі розгляду справи змінено найменування особи, яка звернулась з позовом на Заступника керівника Київської міської прокуратури) в інтересах держави в особі Київської міської ради до Районної громадської організації "Клуб "Козак" про зобов`язання повернути земельну ділянку (обліковий код 66:438/110) площею 1, 1672 га на Трухановому острові у м. Києві шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, звільнивши земельну ділянку від розміщеного на ній майна, в тому числі будівель та споруд - відмовити повністю. 
		 
		4. Судовий збір за подачу позову  залишити за  Київською міською прокуратурою.
		 
		5. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019)  на користь Районної громадської організації "Клуб "Козак" (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 26; код ЄДРПОУ 25719301) 2    881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн.. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги. 
		           
		          6. Матеріали справи №910/14524/19  повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
		Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Дата підписання постанови: 17.02.2021. 
		 
		Головуючий суддя                                                                      С.Р. Станік 
		 
		Судді                                                                                Є.Ю. Шаптала
		 
		                                                                                К.В. Тарасенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...