Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11030/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2021. Зареєстровано: 19.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"17" лютого 2021 р.           Справа№ 910/11030/20
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Євсікова О.О.
		суддів:            Владимиренко С.В. 
		          Попікової О.В. 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання: Руденко Н.С.,
		представників сторін: 
		позивача:          Черненко І.В.,
		відповідача:          не з`явилися, 
		розглянувши апеляційну скаргу 
		Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 (повний текст складений 28.10.2020)
		у справі № 910/11030/20 (суддя Паламар П.І.)
		за позовом          Дочірнього підприємства "Віаланд"
		до                    Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", 
		про                    визнання правочину недійсним,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/11030/20 позов задоволено: визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код 14360570) щодо розірвання договору банківського обслуговування, за яким Дочірньому підприємству "Віаланд" було відкрито рахунок НОМЕР_1 ; стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь Дочірнього підприємства "Віаланд" 2.102,00 грн витрат зі сплати судового збору.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що одностороння відмова відповідача від укладеного з позивачем договору банківського обслуговування є незаконною, оскільки підстави для встановлення відповідного рівня ризику були відсутні, розірвання договору з позивачем у такий спосіб порушує його права, а тому правочин з розірвання цього договору відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України слід визнати недійсним.
		 
		 
		 
		Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, АТ КБ "Приватбанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/11030/20. Розгляд справи призначено на 11.01.2020.
		Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Владимиренко С.В. (у зв`язку з відпусткою судді Корсака В.А.).
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/11030/20 до провадження у визначеному складі суду.
		Судове засідання, призначене на 11.01.2021, не відбулося, оскільки 11.01.2021 у період з 9 год. 00 хв. до 16 год. 04 хв. у Північному апеляційному господарському суді була відсутня можливість технічної фіксації судових засідань за допомогою програмного забезпечення "АКОРД" у зв`язку із автоматичним оновленням клієнтського модуля до версії 611, що підтверджується актом щодо знеструмлення електромережі суду, виходу з ладу сервера автоматизованої системи та інших умов, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи, від 11.01.2021, складеним керівником апарату суду Пасiчник О.Ю. та начальником відділу адміністрування баз даних та захисту інформації Федоровим Ю.В.
		З урахуванням наведеного колегія суддів вирішила призначити судове засідання у даній справі на іншу дату.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 повідомлено учасників справи, що наступне судове засідання відбудеться 03.02.2021.
		У судовому засіданні 03.02.2021 суд протокольно ухвалив оголосити перерву до 17.02.2021.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що приписи статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як спеціальних законів прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 ЦК.
		Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом у разі настання визначених ними обставин, а тому право банку на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин не слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду про розірвання договору.
		Відтак банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
		У судовому засіданні 17.02.2021 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні  апеляційної скарги.
		Представники відповідача в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
		Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
		Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 17.01.2014 відповідач (далі - банк) на підставі заяви позивача про відкриття рахунка та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, за якими підприємство приєдналося до Умов, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, та які разом складають договір банківського обслуговування (далі - договір) відкрив позивачу поточні рахунки у національній валюті № НОМЕР_2 , у євро № НОМЕР_3 та у доларах США № НОМЕР_4 .
		05.08.2019 відповідач відповідно до постанов Національного банку України № 162 від 28.12.2018 та № 41 від 22.02.2019, згідно зі стандартом IBAN, змінив рахунок позивача та закріпив за ним міжнародний номер банківського рахунка відповідно до стандарту № 13616 Міжнародної організації зі стандартизації ISO і Європейського комітету з банківських стандартів ECBS - НОМЕР_1.
		Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача, наявною у справі копією заяви про відкриття рахунка, довідкою про відкриття рахунка №181108SU15371516 від 08.11.2018.
		18.06.2020 відповідач повідомленням № 20.1.0.0.0/7-20200618/1490 повідомив позивача про прийняття банком рішення про розірвання укладеного з ним договору та закриття поточних рахунків на підставі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого рівня ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.
		У повідомленні наведений зміст ст. 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (а саме: «суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта»), з якого вбачається, що банк посилався саме на Закон України №1702-VII від 14.10.2014. 
		Це підтверджується поясненнями позивача, наявним у матеріалах справи вказаним вище повідомленням.
		Разом з тим апеляційний суд відзначає, що станом на 18.06.2020 стаття 64 була виключена із Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі Закону України № 361-ІХ від 06.12.2019 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 361-ІХ), який був опублікований 28.12.2019 і набрав чинності через чотири місяці з дня його опублікування.
		Станом на 18.06.2020 також втратив чинність Закон України №1702-VII від 14.10.2014 на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06.12.2019 №361-IX.
		Відтак банк у повідомленні від 18.06.2020 № 20.1.0.0.0/7-20200618/1490 безпідставно послався на положення ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" №1702-VII від 14.10.2014, які втратили чинність.
		Крім того, навіть у апеляційній скарзі банк посилається на згадані вище норми законів, які втратили чинність як на час складення повідомлення клієнту, так, відповідно, і на час розгляду судової справи.
		Спір у справі стосується питання правомірності розірвання відповідачем договору банківського обслуговування в односторонньому порядку з ініціативи банку.
		Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		Колегія суддів відзначає, що у новому Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06.12.2019 №361-IX (який був чинним станом на час складення повідомлення) питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано у ст. 15, згідно з якою суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:
		якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
		встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;
		подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;
		виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;
		якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
		Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.
		У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
		Згідно з п.п. 3.1.1.5.1, 3.1.1.6.2.1, 3.1.1.6.2.8 Умов та правил надання банківських послуг банк має право припинити відносини із клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику за результатами оцінки/переоцінки ризику відповідно до законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Банк може відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку і договором банківського обслуговування. Банк має право відмовитися: від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
		Отже в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в т.ч. шляхом розірвання договорів.
		Колегія суддів відзначає, що приписи ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06.12.2019 №361-IX наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 ЦК.
		Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, а тому право банку на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин не слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду про розірвання договору.
		Відтак банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
		Водночас колегія суддів відзначає, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених Законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
		Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/21320/17, від 29.04.2020 у справі №910/3245/19.
		Всупереч вимог ст. 74 ГПК України відповідач не надав жодних доказів, у т. ч. внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які підтверджували б існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.
		Відповідач не надав власну Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 417 від 26.06.2015.
		У матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику Дочірнього підприємства "Віаланд".
		При цьому послання апелянта на те, що такі документи мають обмежений доступ, колегія суддів відхиляє та зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості клопотати перед судом першої інстанції про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
		Колегія суддів враховує, що у відзиві на позов банк посилається на певні обставини діяльності позивача, які нібито слугували підставою для розірвання відносин з клієнтом. Проте такі обставини жодним чином не підтверджені документально.
		Таким чином відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу. Зокрема, незаконними джерела походження коштів Дочірнього підприємства "Віаланд", інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.
		Також відповідач не надав доказів зв`язку між діяльністю (фінансовими операціями) його клієнтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та діяльністю позивача, окрім того факту, що останні є батьками його засновника ОСОБА_3 .
		У силу вимог чинного законодавства такі обставини не дають підстав для припинення (розірвання) банком договірних відносин з клієнтом в односторонньому порядку.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Враховуючи, що одностороння відмова відповідача від договору банківського обслуговування укладеного з позивачем є незаконною, оскільки підстави для встановлення відповідного рівня ризику були відсутні, розірвання договору з позивачем у такий спосіб порушує його права, правочин з розірвання цього договору відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України слід визнати недійсним.
		Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
		Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня    2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
		У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
		Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. 
		Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
		Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/11030/20 залишити без задоволення.
		 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/11030/20 залишити без змін.
		 
		3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11030/20.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		 
		Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складений 19.02.2021.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            О.О. Євсіков 
		 
		Судді                                                                                С.В. Владимиренко
		 
		                                                                                О.В. Попікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...