Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/7423/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2021. Зареєстровано: 21.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2021.
Дата набрання законної сили: 18.02.2021
Номер судового провадження: К/9901/15173/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2021 року 
		м. Київ
		справа № 420/7423/19
		адміністративне провадження № К/9901/15173/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В.,
		суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
		розглянувши в порядку письмового провадження справу
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 
		на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року (головуючий суддя - Потоцька Н.В.)
		та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді: Скрипченко В.О., Косцова І.П.)
		у справі №420/7423/19
		за позовом ОСОБА_1    
		до Апарату Ради Національної безпеки і оборони України 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		I. РУХ СПРАВИ
		1.          У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: 
		- визнати протиправною бездіяльність Апарату Ради Національної безпеки і оборони України (далі - Апарат РНБО України), яка полягає у нездійсненні чи неналежному здійсненні оплати праці за його роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України (посада патронатної служби) з 20 до 27 серпня 2019 року та зобов`язати здійснити належним чином оплату праці за роботу на цій посаді шляхом виплати всіх належних сум, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку; 
		- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Апарат РНБО України у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання;
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату РНБО України моральну шкоду, заподіяну через незаконну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, у розмірі 15  000 грн.
		2.          В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у день звільнення з ним не було фактично проведено розрахунок, а також не видано довідку про роботу в Апараті РНБО України. Така бездіяльність чи помилкова діяльність заподіяла йому очевидну втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань та інших негативних явищ, тому має право на відшкодування моральної шкоди.
		3.          Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, позов задоволено частково.
		4.          Визнано протиправною бездіяльність Апарату РНБО України, яка полягає у нездійсненні оплати праці ОСОБА_1 за роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України (посада патронатної служби) з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року.
		5.          Зобов`язано нарахувати та вплатити середній заробіток за час затримки з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року.
		6.          У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		7.          Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		8.          Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом в.о. Керівника Апарату РНБО України від 20 серпня 2019 року № 519-к призначено з 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 на посаду радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України (посада патронатної служби) на строк повноважень Секретаря РНБО України ОСОБА_2 (на умовах строкового договору) у порядку переведення з Інституту законодавства Верховної Ради України.
		9.          Установлено ОСОБА_1 : посадовий оклад згідно зі штатним розписом Апарату Ради; надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу (раніше набутий стаж державної служби станом на 19 серпня 2019 року становить 07 років 10 місяців 06 днів).
		10.          22 серпня 2019 року позивач звернувся з заявою про звільнення з роботи в Апараті РНБО України за угодою сторін з 27 серпня 2019 року.
		11.          Наказом в.о. Керівника Апарату РНБО України від 23 серпня 2019 року №531-к звільнено з роботи 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 , радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України, за угодою сторін (пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України).
		12.          Згідно прибуткового ордеру № 79 від 29 серпня 2019 року до каси Апарату РНБО України було отримано готівкові кошти, частина з яких передбачалась для розрахунку з позивачем за відпрацьований період в сумі 3  274,09 грн. 
		13.          Листами від 4 листопада та 26 грудня 2019 року позивача повідомлено що належний йому розрахунок на час звільнення у сумі 3  274,09 грн отримано до каси Апарату РНБО України. Запропоновано у зручний час з`явитися до каси Апарату (попередньо повідомивши) або надати реквізити для перерахунку депонованої заробітної плати на розрахунковий (картковий) рахунок. Проте, як встановлено судами, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів направлення та отримання цих листів позивачем.
		14.          27 листопада 2019 року позивач направив на адресу Апарату РНБО України листа з вимогою виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та повідомив реквізити банківських рахунків. Вказаний лист отримано відповідачем 10 грудня 2019 року.  
		15.          13 січня 2020 року на банківський рахунок позивача було переведено кошти в сумі 3  257,72 грн.
		IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		16.          Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у період часу з 27 по 29 серпня 2019 року була відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо нездійснення оплати праці позивача, оскільки в цей період часу відсутня вина роботодавця, наявність якої передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. 
		17.          Протиправна бездіяльність відповідача має місце у період часу з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року, а саме: з 30 серпня по 4 вересня через недоведеність повідомлення позивача про наявність коштів та необхідність їх отримання; з 5 вересня по 4 листопада через невчинення юридично значимих дій щодо повідомлення позивача про можливість отримання коштів; з 4 листопада по 10 грудня через ненадання доказів щодо направлення листа від 4 листопада 2019 року; з 11 грудня по 12 січня через неперерахування на банківську картку позивача грошових коштів.
		18.          Суди першої та апеляційної інстанції не погодилися з твердженням позивача що відповідач своєю бездіяльністю по здійсненню своєчасної оплати праці заподіяв йому моральну шкоду. На наступний день після звільнення з Апарату РНБО України позивач був призначений на посаду головного наукового співробітника відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а тому є недоведеним втрата позивачем нормальних життєвих зв`язків і необхідності вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.
		19.          Оскільки позивачем не було наведено будь-яких доводів щодо необхідності вжиття процесуальних заходів, як і не зазначено підстав, через які відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, то суди прийшли до висновку що відсутні підстави для задоволення заяви про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання рішення суду.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		20.          Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що Апарат РНБО України як роботодавець, приймаючи заяву про звільнення від 22 серпня 2019 року та видаючи 23 серпня 2019 року наказ, надав добровільну згоду на його звільнення з 27 серпня 2019 року, яка безумовно включала угоду на виконання саме у цей день усіх обов`язків роботодавця, зокрема передбачених частиною першою статті 46, частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України.      
		21.          Позивач зазначав, що подаючи заяву про звільнення за угодою сторін, перебував під адміністративним тиском з боку керівництва Апарату РНБО України щодо потреби звільнення у якнайшвидші терміни. Дата звільнення 27 серпня 2019 року була визначена керівництвом саме для забезпечення можливості фінансовій службі здійснити відповідні розрахунки, тому відповідальність за визначення дати звільнення покладається виключно на відповідача як на роботодавця, який мав усвідомлювати всі технічні проблеми здійснення розрахунку саме 27 серпня 2019 року.
		22.          Відповідач не міг розрахуватися вчасно виключно через невчасне замовлення коштів та відсутність в касі коштів для розрахунку, що було відомо роботодавцю ще при укладенні угоди про звільнення з визначенням конкретної дати.
		23.          Зазначає що судами не було з`ясовано час надання наказу про звільнення до фінансової служби для замовлення готівки для проведення розрахунку, з урахуванням того що заява про звільнення була подана упродовж дня 22 серпня 2019 року.
		24.          На підставі відзиву відповідача та оскаржуваних судових рішень позивач у касаційній скарзі зробив висновок, що вкрай ймовірно заявка на отримання коштів була зроблена 28 серпня, а отже вчасне неподання такої заявки як упродовж 23 серпня, так і 27 серпня 2019 року є винною бездіяльністю відповідача.
		25.          Суди першої та апеляційної інстанцій у мотивувальній частині рішення не висловили позиції щодо неврахування відповідачем при призначені позивача на роботу наявності у нього вченого звання професора та наукового ступеня доктора юридичних наук, які дають право на отримання відповідних доплат згідно підпунктів «в» та «г» підпункту 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 у редакції, чинній станом на серпень 2019 року.
		26.          Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то позивач посилався на неврахування судами фактичних обставин справи, невірне застосування закону та практики Верховного Суду з цього питання. Призначення на посаду в Апарат РНБО України мало публічний характер та супроводжувалося серед іншого публікаціями у пресі, з якими ознайомилося невизначене коло осіб. Нічим не пояснене звільнення з політичної посади за угодою сторін через тиждень після призначення в очах такого кола осіб містило вкрай негативні характеристики ділових, професійних, політичних якостей позивача. Як український політик, правозахисник, вчений, громадський діяч він зазнав істотної політичної кар`єрної невдачі, що зумовило зміну ставлення до нього у суспільстві. Таке звільнення істотно підірвало професійний авторитет в Інституті законодавства Верховної Ради України, звідки він був переведений на посаду в Апарат РНБО України, ускладнило нормальні життєві зв`язки з колегами та вимагало вжиття істотних додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення на роботі в Інституті.
		27.          Не оскаржуючи правомірність підстав звільнення, позивач зазначає що таке звільнення було здійснено у максимально короткі строки, що зумовило протиправну бездіяльність роботодавця щодо розрахунку при звільненні, а такі обставини впливають на розмір моральної шкоди.
		28.          Відмовляючи у встановленні судового контролю суди не звернули увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Бурмич проти України», «Юрій Миколайович Іванов проти України», з яких прямо випливає системне невиконання в Україні органами державної влади судових рішень. Позивач вважає що рішення у цій адміністративній справі більш за все не буде тривалий час виконано відповідачем нібито через брак коштів і це прямо зумовлює потребу суспільного та судового контролю за його виконанням.
		29.          Також позивач у касаційній скарзі звертає увагу що судами не було вирішено його клопотання про винесення окремої ухвали згідно статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України щодо порушення Апаратом РНБО України вимог підпункту «ґ» пункту 4 частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		30.          Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити оскаржувані судові рішення без змін. 
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		31.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
		32.          Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		33.          Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		34.          Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		35.          В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		36.          Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
		37.          Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		38.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		39.          Слід зазначити, що необхідною умовою для покладення на підприємство, установу, організацію відповідальності за невиплату або затримку у виплаті належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, установи, організації у такому несвоєчасному розрахунку або невиплати відповідної суми.
		40.          Крім цього, слід зауважити, що для виникнення такого обов`язку власника та встановлення вини підприємства необхідно з`ясувати та дослідити причини, у зв`язку з чим не було своєчасно здійснено відповідні виплати.
		41.          Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 відповідачем 23 серпня 2019 року було видано наказ № 531-к про його звільнення з 27 серпня 2019 року. У день звільнення 27 серпня позивач перебував на роботі, йому було видано належно оформлену трудову книжку, проте розрахунок у цей день не проведено.
		42.          Відмовляючи у стягненні відшкодування за несвоєчасний розрахунок за період часу з 28 по 29 серпня 2019 року суди виходили з відсутності протиправної бездіяльності та вини роботодавця. Суди зазначали що фінансова служба Апарату РНБО України після отримання наказу про звільнення співробітника проводить розрахунок необхідних коштів, подає фінансові зобов`язання та платіжні доручення до Державної казначейської служби України та не пізніше 13:00 години замовляє готівку для проведення розрахунку на наступний день, що обумовлено регламентом роботи Укрексімбанку, який подає заявку на отримання готівки від Національного банку України.
		43.          Відповідно до абзацу 3 пункту 2.3 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 2 березня 2012 року   №309, підтвердні документи, надані розпорядником бюджетних коштів, опрацьовуються органом Казначейства за захищеними видатками, які не потребують проведення процедур закупівель, - протягом 1 операційного дня.
		44.          Оскільки наступним робочим днем після підписання наказу про звільнення позивача було 27 серпня, а до каси Апарату РНБО України готівкові кошти надійшли 29 серпня, то у відповідача фактично була відсутня об`єктивна можливість виплатити позивачу у день звільнення заробітну плату готівковими коштами.
		45.          Проте при цьому судами не було встановлено коли фінансова служба Апарату РНБО України отримала наказ про звільнення позивача. Якщо наказ було отримано 23 серпня, то по можливості не встановлено час - до 13:00 години чи пізніше, що впливає на визначення можливості відповідача провести 23 серпня 2019 року розрахунок необхідних коштів та замовлення готівки для проведення розрахунку на наступний день - 27 серпня, тобто у день звільнення позивача.
		46.          Якщо ж замовлення відповідачем готівки відбулося 27 серпня, а відповідно до вказаного Порядку підтвердні документи, надані розпорядником бюджетних коштів, опрацьовуються органом Казначейства протягом 1 операційного дня, то судам попередніх інстанцій слід було перевірити обґрунтованість та правомірність отримання готівкових коштів відповідачем лише 29 серпня 2019 року.
		47.          Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		48.          Скаржник звертав увагу суду першої інстанції на те, що, на його думку, 23 серпня 2019 року фінансова служба відповідача могла вчинити дії для отримання коштів щоб вчасно здійснити розрахунок у день звільнення, проте цього не було зроблено. У апеляційній скарзі позивач зазначав, зокрема, що навіть після отримання наказу про звільнення пізніше 13.00 години 23 серпня 2019 року фінансова служба могла безперешкодно замовити готівку 27 серпня для проведення розрахунку на наступний день - 28 серпня.
		49.          Проте такі твердження позивача не були перевірені судами першої та апеляційної інстанції, а також їм не була надана оцінка. Таким чином висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, в частині відсутності противної бездіяльності відповідача щодо нездійснення оплати праці позивача у період з 27 по 29 серпня 2019 року, є необґрунтованим та передчасним.
		50.          Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		51.          Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		52.          Звертаючись з позовною заявою у грудні 2019 року позивач просив зобов`язати здійснити належним чином оплату за його роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України шляхом виплати всіх належних сум. При цьому, зазначаючи у позовній заяві зміст позовних вимог і виклад обставин, якими вони обґрунтовуються, позивач посилався лише на те, що у день звільнення з ним розрахунок не був проведений, у нього відсутні відомості про спосіб здійснення виплати всіх належних сум, а також якою є вказана сума. 
		53.          У відповіді на відзив, датованій 9 січня 2020 року, позивач надав додаткові пояснення щодо оплати за роботу в Апараті РНБО України, а саме щодо розміру встановленого йому посадового окладу та надбавок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298, які протиправно, на його думку, не були встановлені при зарахуванні на посаду незважаючи на подання всіх необхідних документів. Зазначав, що до отримання відзиву на позов не знав про невстановлення йому доплати за науковий ступінь та вчене звання, а також точну суму нарахованої заробітної плати, оскільки при звільненні довідку про роботу не було видано.  
		54.          Окружний суд дійшов висновку про відмову у задоволені вимоги про зобов`язання відповідача здійснити належним чином оплату праці за роботу на посаді в Апараті РНБО України шляхом виплати всіх сум, що належать позивачу, оскільки така виплата була здійснена 13 січня 2020 року, тобто в цей день з позивачем проведено повний розрахунок.  
		55.          У той же час суд не звернув увагу на наведені у відповіді на відзив обставини та додаткові обґрунтування позовних вимог, не з`ясував у позивача та не перевірив зміст та обсяг його позовних вимог в частині оплати праці за відпрацьований період з 20 по 27 серпня 2019 року.
		56.          У апеляційній скарзі позивач звертав увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не висвітлив у мотивувальній частині рішення позицію щодо встановлення йому спірних надбавок та доплат. 
		57.          Проте апеляційний суд залишив поза увагою таке обґрунтування апеляційної скарги та не зазначив у рішенні своїх висновків з цього приводу.
		58.          Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		59.          Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		60.          Згідно із частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		61.          Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. 
		62.          Пунктом 9 цієї постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди  суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		63.          Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
		64.          Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		65.          Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. 
		66.          Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. 
		67.          Звертаючись до суду позивач просив відшкодувати моральну шкоду, заподіяну незаконною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
		68.          Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено втрату нормальних життєвих зв`язків з необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, а також не погодився з твердженням що бездіяльність відповідача у здійсненні вчасної оплати праці заподіяла моральну шкоду.
		69.          Як було встановлено судами, 28 серпня 2019 року позивач був призначений на посаду головного наукового співробітника відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, тобто на наступний день після звільнення з роботи в Апараті РНБО України позивач був працевлаштований за попереднім місцем роботи.
		70.          Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильно висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди оскільки жодних доказів на підтвердження факту моральних страждань позивач не надав.
		71.          У обґрунтування касаційної скарги в частині неправомірності відмови у відшкодуванні моральної шкоди позивач посилається на обставини його звільнення з посади, в результаті чого йому було завдано такої шкоди. При цьому правомірність підстав звільнення з роботи позивач не оскаржує. 
		72.          Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		73.          Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з посиланням на додаткову постанову Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №235/7638/16-а, що зобов`язання надати звіт є диспозитивним правом суду, а не його обов`язком, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
		74.          Оскільки позивачем у позовній заяві не було наведено будь-яких доводів щодо необхідності вжиття такого процесуального заходу, як і не було зазначено підстав, через які відповідач може ухилятися від виконання вказаного судового рішення, висновок судів про відсутність і підстав для задоволення заяви позивача є правомірним.
		75.          У касаційній скарзі позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Бурмич проти України», «Юрій Миколайович Іванов проти України», з яких, на його думку, прямо випливає системне невиконання в Україні органами державної влади судових рішень. Проте така практика не може бути беззаперечним доказом невиконання судового рішення у цій справі. 
		76.          Посилання ж на те що судове рішення не буде тривалий час виконано у добровільному порядку, що зумовлює необхідність встановлення судового контролю, є лише припущеннями позивача. 
		77.          Позивач також звернув увагу що станом на день подання касаційної скарги - 19 червня 2020 року, середній заробіток на виконання судового рішення, яке набрало законної сили 20 травня 2020 року, йому не був виплачений, що є додатковим підтвердженням необхідності встановлення судового контролю. Проте це не може бути визнано доказом ухиляння відповідача від виконання судового рішення.  
		78.          Статтею 249 КАС України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
		79.          У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
		80.          В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
		81.          Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
		82.          У відповіді на відзив позивач висловив клопотання про постановлення у вказаній справі окремої ухвали та спрямування її за належністю, оскільки відповідач на першій сторінці відзиву та бланку супровідного листа використав адресу з вказівкою «вул. Командарма Каменєва», що є грубим порушенням Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та публічним використанням символіки комуністичного тоталітарного режиму.
		83.          Відповідно до статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша).
		84.          Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі (частина друга).
		85.          Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом (частина третя).
		86.          Проте суд першої інстанції не звернув увагу на аргументи та міркування позивача, викладені у клопотанні про постановлення окремої ухвали.
		87.          Звертаючись з апеляційною скаргою позивач у мотивувальній та прохальній частині також зазначав про таке клопотання, проте апеляційний суд також залишив його без вирішення.
		88.          У касаційній скарзі позивач посилається що судами першої та апеляційної інстанцій неправомірно не було вирішено його клопотання, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи у касаційному порядку.  
		89.          Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України  позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		90.          За змістом статті 353 КАС України  підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		91.          Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		92.          З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 28 по 29 серпня 2019 року та здійснення належним чином оплати праці за роботу на посаді радника Секретаря РНБО України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
		93.          У частині задоволення позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року, рішення судів  першої та апеляційної інстанцій позивачем не оскаржується у касаційному порядку. 
		94.          При ухваленні оскаржуваних судових рішень у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і погоджується з висновком про відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог.
		95.          З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, суд, -          
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі №420/7423/19 у частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 28 по 29 серпня 2019 року та здійснення належним чином оплати праці за роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України (посада патронатної служби) скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		В іншій частині судові рішення залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та е може бути оскаржена.
		 
		Судді                                                                                                     М.В. Білак 
		 
		 О.А. Губська 
		 
		                                                                                                    О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...