Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/6951/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 22.02.2021. Зареєстровано: 23.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2021.
Дата набрання законної сили: 29.04.2021 (частково)
Результат оскарження 29.04.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		22 лютого 2021 року                               м. Київ                                        № 640/6951/20
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
		розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ, відповідач), в якому, з урахуванням змін, внесених відповідною заявою від 08.04.2020, просив скасувати рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20, оформленого як «повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання» та зобов`язати відповідача прийняти до виконання виконавчий лист №1 від 29.01.2020, виданий Верховним Судом у справі №9901/988/18.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує про протиправність висновку відповідача щодо неможливості прийняття виконавчого документа до виконання з підстав того, що боржником визначено Верховну Раду України, яка не є юридичною особою, оскільки положеннями законодавства передбачено, боржником у виконавчому провадженні окрім фізичної або юридичної особи може бути і держава, якщо вона визначена виконавчим документом і на яку покладається обов`язок щодо виконання рішення.
		Заперечуючи проти заявлених вимог відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на безпідставність заявленого позову та на його необґрунтованість, зважаючи на те, що у виконавчому листі в якості боржника визначено Верховну Раду України, яка не значиться як юридична особа у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З огляду на наведене відповідач стверджує про правильність його висновку про наявність підстав для повернення виконавчого документа без виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2020 відкрито провадження у справі.
		31.07.2020 ухвалою суду адміністративну справу №640/6951/20 передано на розгляд Верховного Суду.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду від 31.07.2020 повернуто скаржнику.
		23.12.2020 ухвалою Верховного Суду відмовлено у прийнятті до провадження адміністративної справи №640/6951/20 та передано її за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2021 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №640/6951/20 та вказану справу передано на розгляд судді Добрівській Н.А.
		Ухвалою суду від 26.01.2021 адміністративна справа прийнята до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівської Н.А. та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		Позивач надіслав електронною поштою заяву про розгляд справи у його відсутність.
		Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з огляду на правомірність рішення відповідача про повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		З огляду на наявність в матеріалах справи заяв учасників процесу про можливість здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження, суд на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.
		 
		Заслухавши виступ представника відповідача, ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 ухвалено судове рішення, яким зобов`язано Верховну Раду України на власному офіційному веб-сайті (веб-порталі http://rada.gov.ua) викласти текст статті 11 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1682-ІІІ «Про природні монополії» відповідно до редакції, чинної станом на 7 жовтня 2010 року, з урахуванням положень Закону України від 23 лютого 2014 року № 763-VІІ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» у редакції Закону України від 27 лютого 2014 року № 798-VII «Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України».
		29.01.2020 Верховним Судом виданий виконавчий лист за №1, в якому у графі «Боржник» визначено: «Верховна Рада України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 5).
		ОСОБА_1 звернувся, як він вказує, засобами поштового зв`язку до «Департаменту ДВС МЮ України» із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа №1 від 29.01.2020, в якій також наголошував, що боржником є саме Верховна Рада України, а не Апарат Верховної Ради України.
		10.03.2020 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владиславом Андрійовичем складено повідомлення №61492682/6-20.1, яким виконавчий документ - Виконавчий лист №9901/988/18 від 29.01.2020 повернутий без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із цим позовом та просив на відновлення його порушених прав зобов`язати відповідача зобов`язати відповідача прийняти до виконання виконавчий лист №1 від 29.01.2020, виданий Верховним Судом у справі №9901/988/18.
		 
		З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.
		Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
		Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
		Як встановлено частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
		1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
		2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
		3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
		4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
		5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
		Вимоги до виконавчого документа визначаються статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», згідно частини першої якої у виконавчому документі зазначаються:
		1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
		2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
		3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
		4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
		- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
		5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
		6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
		7) строк пред`явлення рішення до виконання.
		У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
		Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:
		1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
		2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;
		3) боржника визнано банкрутом;
		4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
		5) юридичну особу - боржника припинено;
		6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
		7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
		8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;
		9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
		10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
		Наведений перелік підстав для повернення виконавчого листа без виконання є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Як свідчить зміст пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», він, зокрема, передбачає в якості підстави для повернення виконавчого листа без прийняття до виконання встановлення виконавцем факту невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею.
		Однак, зміст виконавчого листа №1 від 29.01.2020, виданого Верховним Судом у справі №9901/988/18 свідчить про дотримання вимог частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» щодо змісту виконавчого документа.
		Посилання відповідача на те, що боржник за цим виконавчим листом (Верховна Рада України) не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в якості юридичної особи, що може слугувати підставою для визнання виконавчого документа таким, що не відповідає вимогам законодавства не можуть бути визнані судом такими, що ґрунтуються на положеннях Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на таке.
		Дійсно, згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі має зазначатись ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).
		Однак, відповідно до частини першої та абзацу 2 частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
		Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція № 512/5 у редакції на час виникнення спірних правовідносин), крім іншого передбачено, що при перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону державний виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.
		Разом з тим, частиною першою статті 75 Конституції України Верховна Рада України визначається як єдиний органом законодавчої влади в Україні.
		Згідно частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		До того ж судом враховується зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/988/18, на підставі якої і був виданий виконавчий лист, де стверджується, що у цій справі Верховна Рада України є належним відповідачем, адже при реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Верховна Рада України є органом державної влади за своїм конституційним статусом. При цьому на різних етапах діяльності ВРУ діє як через свої допоміжні органи - Апарат Верховної Ради України, його структурні підрозділи, так і безпосередньо через Голову Верховної Ради України. Однак, у будь-якому разі в згаданих правовідносинах Верховна Рада України діє як єдиний орган законодавчої влади України.
		Під час розгляду адміністративної справи № 465/5637/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при оцінці правомірності дій виконавчої служби при поверненні виконавчого документа без виконання з підстав відсутності у ньому певних реквізитів (у наведеному випадку - ідентифікаційного номера) у своїй постанові від 19.08.2020 наголосив, що індивідуальний ідентифікаційний номер боржника покликаний сприяти здійсненню виконавчого провадження та не впливає на суть і чинність виконавчого документа як такого. Наявність даних щодо ідентифікаційного номера у виконавчому документі є формальною характеристикою такого документа, а не визначальною.
		Відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника, відомостей щодо місця проживання/перебування боржника не є підставою для винесення повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання.
		У зв`язку з наведеним в сукупності, суд вбачає підстави для визнання протиправним і скасування повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		Стосовно вимог позивача про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання виконавчий лист №1 від 29.01.2020, виданий Верховним Судом у справі №9901/988/18, суд вважає за доцільне вказати на таке.
		Згідно пункту 3 розділу І Інструкції № 512/5, органами державної виконавчої служби є:
		- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
		- відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
		- управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);
		- відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
		- управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);
		- відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
		- районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).
		При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 4 цього ж розділу Інструкції № 512/5 Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Офіс Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада правосуддя, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи, а також розташовані у місті Києві територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.
		Оскільки боржником у виконавчому листі №1 від 29.01.2020, виданому Верховним Судом у справі №9901/988/18 є саме Верховна Рада України, а не Апарат Верховної Ради України, суд не вбачає підстав для покладення на Відділ обов`язку прийняти вказаний виконавчий лист до виконання з огляду на правила підвідомчості.
		При цьому, на переконання суду, здійснення виконавчого провадження за виконавчим листом, у якому в якості боржника визначена Верховна Рада України, підвідомче саме Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
		Наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_1 , хоч і адресована «Департаменту ДВС МЮ України, однак не містить додаткової інформації, яка б дозволила суду ідентифікувати орган, до якого така заява була направлена. При цьому, згідно відбитка штемпеля вхідної кореспонденції така заява зареєстрована саме Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 06.03.2020 за №4  481. 
		З огляду на наведене суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про зобов`язання Відділу прийняти до виконання спірний виконавчий лист.
		Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		За відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем судових витрат у цій справі
		Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1 Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 10.03.2020 №61492682/6-20 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав, визначених пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		3. В задоволенні інших вимог - відмовити. 
		Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено у визначені частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України строки до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
		 
		 
		 
		Суддя:                                                                                          Н.А. Добрівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...