Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/11069/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: 61-9777ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		17 лютого 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/11069/16-ц
		провадження № 61-9777св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІМАП-ТРАНС», 
		треті особи: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАП-ТРАНС» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року у складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАП-ТРАНС» (далі - ТОВ «ВІМАП-ТРАНС»), треті особи: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» (далі - ПрАТ «СК «Перша»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 02 вересня 2015 року о 09 годині 10 хвилин на Бориспільському шосе в місті Києві з вини водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем «IVECO 420», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Wielton», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася ДТП, в якій було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль «MITSUBISHI Pajero Sport», реєстраційний номер  НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року  ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та на підставі статті 38 КУпАП провадження у справі закрито через закінчення строку, протягом якого може бути накладене адміністративне стягнення. Згідно зі звітом авто-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 18 вересня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport», реєстраційний номер  НОМЕР_3 , на 11 вересня 2015 року становила 285 915 грн, а завданий йому матеріальний збиток в результаті пошкодження транспортного засобу - 254 138 грн.Крім того, він поніс додаткові витрати на оплату послуг з виготовлення звіту про оцінку майна в розмірі 750 грн та евакуацію автомобіля - 800 грн. Пошкодженням транспортного засобу йому було завдано моральної шкоди. Вважає, що саме ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» як законний володілець джерела підвищеної небезпеки та роботодавець ОСОБА_3 , з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 285 915 грн на відшкодування майнової шкоди, 750 грн - витрат на оплату послуг з виготовлення звіту про оцінку майна, 800 грн - витрат на евакуацію транспортного засобу та 100 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» на користь ОСОБА_1 254 138 грн на відшкодування матеріальних збитків, 750 грн витрат на оплату послуг з виготовлення звіту про оцінку майна та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звітом авто-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 18 вересня 2015 року підтверджено завдання  ОСОБА_1 матеріального збитку в розмірі 254 138 грн. Таким чином, виходячи з вимог статей 22, 1187, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач має право на повне відшкодування збитків, якими є як реальна вартість пошкодженого автомобіля, так і вартість робіт, виконання яких необхідне для повного відновлення транспортного засобу. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1  внаслідок пошкодження його майна, засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року - без змін. 
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Вина ОСОБА_3 у скоєнні ДТП встановлена постановою Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року. Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Доводи апеляційної скарги в частині вирішення питання про передачу залишків пошкодженого майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, колегія суддів відхилила, оскільки місцевим судом ухвалено рішення про стягнення розміру збитку, завданого власнику в результаті пошкодження його автомобіля під час ДТП. При цьому, за твердженням представника позивача, залишки транспортного засобу відсутні, матеріали справи не містять відомостей про вартість цих залишків, а відповідач не скористався правом визначення їх вартості у спосіб, передбачений процесуальним законом. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У травні 2019 року ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Постанова Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року про закриття провадження у справі через закінчення строку, протягом якого може бути накладене адміністративне стягнення, не є беззаперечним доказом вини ОСОБА_3 у скоєнні ДТП. Навіть при повному знищенні транспортного засобу залишаються придатні до подальшої експлуатації агрегати, вузли, деталі, які є справними і мають свою ціну, у зв`язку з чим їх можна демонтувати та реалізувати. Стягнувши на користь позивача ринкову вартість автомобіля до ДТП, суди не вирішили питання щодо передачі Товариству залишків транспортного засобу. В суді першої інстанції експерт надав пояснення щодо складеного ним висновку на підставі долучених стороною позивача кольорових фотокарток, на яких відображені механічні пошкодження автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport», однак такі докази були подані з порушенням процесуальних строків. Позивачем не доведено належними доказами заподіяння йому моральної шкоди внаслідок ДТП. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.
		 
		13 червня 2019 року справа № 753/11069/16-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport» 2005 року випуску, реєстраційний номер  НОМЕР_3 .
		 
		02 вересня 2015 року о 09 годині 10 хвилин на Бориспільському шосе в місті Києві ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «IVECO 420», реєстраційний номер  НОМЕР_1 , із напівпричепом «Wielton», реєстраційний номер  НОМЕР_2 , під час перестроювання та зміни напрямку руху з однієї смуги на іншу не надав дорогу автомобілю «MITSUBISHI Pajero Sport», реєстраційний номер  НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів.
		 
		Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів) КУпАП.
		 
		Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року змінено постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 23 лютого 2016 року.  ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. На підставі статті 38 КУпАП провадження у справі закрито через закінчення строку, протягом якого може бути накладене адміністративне стягнення.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		 
		Згідно із звітом авто-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 18 вересня 2015 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством «Авто-експрес», вартість відновлювального ремонту автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport», реєстраційний номер  НОМЕР_3 , на 11 вересня 2015 року становить 285 915 грн (з урахуванням податку на додану вартість), а матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження, - 254 138 грн (з урахуванням податку на додану вартість).
		 
		Витрати позивача на оплату послуг з виготовлення вказаного звіту склали 750 грн.
		 
		З 17 вересня 2013 року   ОСОБА_3 працював в ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» на посаді водія транспортних засобів та на час скоєння ДТП виконував свої трудові обов`язки.
		 
		Згідно з висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 13 червня 2017 року № 3228/10109/17-52, складеним експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Григор`євим О. І., з технічної точки зору в діях водія ОСОБА_3 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не вбачається. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «IVECO 420»  ОСОБА_3 , який рухався по крайній правій смузі руху і перестроювався у другу смугу руху повинен був керуватися вимогами п. п. 2.3 б), 10.1, 10.3 ПДР; вирішити питання щодо дій в даній дорожній обстановці водія автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport»  ОСОБА_2 неможливо, оскільки з матеріалів справи не відомо, як саме вона здійснювала рух перед подією, а пояснення щодо обставин ДТП визнано технічно неспроможними. Враховуючи проведене дослідження, неможливо у повному обсязі визначитися з причиною ДТП, яка мала місце 02 вересня 2015 року. Однак з технічної точки зору однією з причин зіткнення могли бути дії водія ОСОБА_2 . Для визначення технічної можливості уникнення зіткнення з боку водія автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport»  ОСОБА_2 необхідні кількісні характеристики зближення автомобіля, а такі дані в матеріалах справи відсутні. Пояснення водія ОСОБА_2 про механізм та обставини пригоди є технічно неспроможними, окрім частини пояснень, які стосуються зміни напрямку руху автомобіля «IVECO 420» ліворуч. В той же час пояснення водія автомобіля «IVECO 420»  ОСОБА_3 можна вважати спроможними.
		 
		Допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_4 пояснив, що експертиза була проведена на підставі чорно-білих фотокарток та документів, які містяться в матеріалах цивільної справи. Оглянуті в судовому засіданні кольорові фотокартки дають змогу надати уточнені висновки, зокрема, що з технічної точки зору в діях водія автомобіля «IVECO 420»  ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам ПДР, а в діях водія автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport» ОСОБА_2 , навпаки, - такі невідповідності відсутні. В даній дорожній обстановці під час випередження автомобіля «IVECO 420» водій  ОСОБА_2 повинна була керуватися вимогами пунктів 13.3, 5.3 ПДР. З уточненням характеру механічних пошкоджень, які містяться на автомобілі «MITSUBISHI Pajero Sport», настання ДТП перебуває у причинному зв`язку з діями водія  ОСОБА_3 , які не відповідали вимогам пунктів 10.1, 10.3 ПДР. Надані в судовому засіданні пояснення ОСОБА_2 відповідають обстановці настання події. Пояснення ОСОБА_3 можна вважати спроможними в частині здійснення маневру ліворуч з метою перестроювання в іншу смугу руху і неспроможними в частині, що ОСОБА_3 не бачив на початку маневрування автомобіль «MITSUBISHI Pajero Sport», який рухався в тій смузі, на яку він почав перестроюватися.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. 
		 
		Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
		 
		За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також - незалежно від вини заподіювача шкоди, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. 
		 
		Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
		 
		Отже, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		 
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки під час ДТП, внаслідок якої з вини водія автомобіля «IVECO 420»  ОСОБА_3 була завдана шкода позивачу, вказаний водій перебував у трудових відносинах з відповідачем, то відповідальність за шкоду на підставі частини першої статті 1172 ЦК України несе ТОВ «ВІМАП-ТРАНС» як роботодавець та володілець джерела підвищеної небезпеки. При цьому суди дійшли висновку про необхідність стягнення з відповідача матеріального збитку в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. 
		 
		Однак наведений висновок судів попередніх інстанцій є передчасним, з огляду на таке.
		 
		Згідно зі складеним на замовлення позивача звітом авто-товарознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport», реєстраційний номер  НОМЕР_3 , на 11 вересня 2015 року становить 285 915 грн, а матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу, - 254 138 грн, що відповідає його ринковій вартості на момент пошкодження.
		 
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
		 
		Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.
		 
		Однак в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи підтверджено наданим позивачем звітом авто-товарознавчого дослідження фізичне знищення автомобіля «MITSUBISHI Pajero Sport» внаслідок ДТП, оскільки лише в такому випадку потерпілий має право на відшкодування шкоди у розмірі ринкової вартості транспортного засобу на момент пошкодження. 
		 
		При цьому задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна визнати обґрунтованим.
		 
		Окрім того, в матеріалах справи міститься Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з яким цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 , який є засновником та керівником ТОВ «ВІМАП-ТРАНС», на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Перша».
		 
		Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		 
		Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. 
		 
		Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18).
		 
		Водночас, стягуючи з відповідача, відповідальність якого була застрахована в ПрАТ «СК «Перша», матеріальні збитки в повному обсязі, суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили обставин і не зробили будь-яких висновків щодо відсутності у вказаного страховика обов`язку з виплати потерпілому страхового відшкодування.
		 
		Зазначене має важливе правове значення, оскільки в разі наявності в ПрАТ «СК «Перша» обов`язку з виплати потерпілому страхового відшкодування та недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України).
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у визначеному в рішенні місцевого суду обсязі.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		 
		В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Враховуючи, що судами обох попередніх інстанцій не досліджені належним чином зібрані докази, внаслідок чого не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до місцевого суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, за необхідності вирішити питання про залучення страхової компанії як співвідповідача в порядку статті 51 ЦПК України (роз`яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання) та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІМАП-ТРАНС» задовольнити частково.
		 
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...