Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/40564/20-п : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2021.
Дата набрання законної сили: 15.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Київський апеляційний суд
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		І м е н е м     У к р а ї н и 
		            
		 
		15 лютого 2021 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Тютюн Т.М. за участю:
		особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,   ОСОБА_1 ,
		захисника                                                                                             Мирося С.В.,
		прокурора                                                                                             Климовця М.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, за апеляційною скаргою 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , 
		на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 3 листопада                   2020 року, 
		 
		у с т а н о в и в :
		 
		Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2020 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1726 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. 
		 
		Як встановив суд, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду начальника управління міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора і відповідно до п.п."е" п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання корупції" будучи суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону, 31 липня 2020 року, тобто несвоєчасно без поважних причин подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, яку зобов`язаний був подати на виконання вимог ч.1 ст.45 Закону України "Про запобігання корупції" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 530-ІХ від 17.03.2020 шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) за формою, що визначається Національним агентством, до 1 червня 2020 року, чим вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст.1726 КУпАП.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 05.05.2020 на виконання вимог ч.3 ст.45 Закону України "Про запобігання корупції" шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК він подав декларацію кандидата на посаду начальника управління Офісу Генерального прокурора за 2019 рік, яка охоплює такий самий звітний період, як і щорічна декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Наказом Генерального прокурора № 1172ц від 07.05.2020 його призначено на посаду начальника управління міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 07.05.2020, і цього ж дня він прийняв присягу прокурора. 
		При цьому наголошує, що НАЗК проводило щодо нього спеціальну перевірку відомостей як особи, що претендує на зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посад з підвищеним корупційним ризиком, у тому числі поданої декларації кандидата на посаду за 2019 рік, за результатами якої 20.05.2020 на адресу Офісу Генерального прокурора направлявся відповідний лист з позитивним висновком. А відтак, він набув статус суб`єкта, на якого поширюється дія вказаного раніше Закону, після призначення на посаду і лише після цього згідно з ч.1 ст.45 Закону зобов`язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік. 
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 530-ІХ від 17.03.2020 розділ ХІІІ Прикінцеві положення Закону України "Про запобігання корупції" доповнено пунктом 21, у відповідності з яким декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які відповідно до статті 45 Закону подаються за минулий рік до 1 квітня, у 2020 році суб`єкти декларування подають до 1 червня. 
		В суді першої інстанції, посилаючись на пояснювальну записку до Закону               № 530-ІХ від 17.03.2020, він вказував, що головною метою і завданням Закону були: актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку з поширенням коронавірусу COVID-19; запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19; розширення підстав для продовження процесуальних строків, встановлених судом або законом; відтермінування подання звітів, статистичної інформації до контролюючих органів. Отже, метою пролонгованого терміну подання декларації є надання особам, які підлягають обов`язковому фінансовому контролю, додаткового часу для здійснення необхідних дій, передбачених чинним законодавством (подання декларації), тобто додаткових гарантій у період дії карантину, впровадженого на підставі постанови Кабінету Міністрів Украни "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 від 11.03.2020.
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що встановлений Законом № 530-ІХ від 17.03.2020 строк для подання щорічних декларацій у 2020 році до 1 червня стосувався виключно суб`єктів декларування, які мали подавати такі декларації до 1 квітня, а не розширення кола декларантів за рахунок тих, хто набув статус суб`єкта декларування вже після 01.04.2020, як це трактує НАЗК. Аналогічний за змістом Науково-правовий висновок Науково-дослідного інституту визначення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України від 24.07.2020 був підготовлений на його запит, одна суд не взяв його до уваги. 
		Посилаючись на положення Конституції України, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", практику Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", "Вєренцов проти України", "Олександр Волков проти України" та інші, стверджує, що постанова судді місцевого суду не відповідає принципу верховенства права, елементом якого є правова визначеність, що дає можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
		Також стверджує про відсутність умислу на невиконання вимог Закону України "Про запобігання корупції", враховуючи те, що цей Закон не встановлює обов`язку двічі подавати однакові декларації за минулий рік (до призначення на посаду як кандидата та ще й після такого призначення). На користь цього свідчать Роз`яснення НАЗК № 1 від 13.02.2020 та № 2 від 01.04.2020 Щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю, в яких було вказано, що якщо переможець конкурсу вже подав одну до цього декларацію будь-якого типу за минулий рік, зокрема, декларацію кандидата на посаду, - додатково подавати декларацію не вимагається. ОСОБА_2 станом на 05.05.2020 подав декларацію кандидата на посаду на минулий 2019 рік, в якій охоплено весь період з 01.01.2019 по 31.12.2019. Вказана  декларація за своєю формою та змістом повністю відповідає декларації за минулий рік, яка подається суб`єктом декларування до 1 квітня згідно з приписами ч.1 ст.45 Закону, що доводить відсутність у нього будь-якого умислу на неподання чи несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.  
		До того ж, стосовно невірного (двозначного) правозастосування НАЗК вимог Закону № 530-ІХ від 17.03.2020, а відтак, його невідповідності критеріям "належного урядування" зазначалось заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, а саме, що Законом передбачено подання декларацій за попередній рік особами, призначеними до 31 березня, і метою відстрочення подання декларацій у 2020 році було створення можливостей для підготовки документів в умовах   COVID-19 для суб`єктів, які мали подавати щорічні декларації до 31 березня, а не розширення кола декларантів за рахунок тих, хто був призначений на посаду у квітні і травні, як це трактує НАЗК. 
		Що стосується дати виявлення та місця вчинення правопорушення, то в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що датою виявлення є дата складання протоколу - 16.09.2020, тобто момент з`ясування всіх необхідних даних, оскільки лише після їх отримання можливо встановити ознаки складу правопорушення за ч.1 ст.1726 КУпАП. Посилаючись на судову практику, ОСОБА_1 вказує, що шляхом співставлення дат у наявних у справі документах, а так само позиції НАЗК про формальний склад правопорушення, можна дійти висновку, що збір інформації та документів працівниками НАЗК стосовно порушень ним вимог фінансового контролю здійснювався з 10.06.2020, всі необхідні документи були отримані 26.06.2020, а остаточна перевірка та виявлення пов`язані виключно із заповненням і оприлюдненням декларації на веб-сайті НАЗК 31.07.2020. А тому дата виявлення правопорушення не співпадає з датою складання протоколу. Крім того, як вказано у протоколі, місцем вчинення правопорушення слід вважати місцезнаходження роботи - м. Київ, вул. Різницька, 13/15. В матеріалах справи містяться ІР-адреси з`єднань, з яких він здійснював дії щодо заповнення та оприлюднення декларації, але документів, які б підтверджували належність ІР-адрес та їх фактичного місця розташування, немає, що унеможливлює встановлення підсудності справи про адміністративне правопорушення Печерському районному суду      м. Києва, чому суд першої інстанції не дав правову оцінку. 
		Зазначає і про незастосування судом рішення Конституційного Суду України                № 13-р/2020 від 27.10.2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 6, 8ч.1 ст.11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 ч.1,              ч.ч.2-5 ст.12, ч.2 ст.13, ч.2 ст.13-1, ст.35, абз.2, 3 ч.1 ст.47, ст.ст.48-51, ч.ч.2, 3 ст.52, ст.65 Закону України "Про запобігання корупції" № 1700-VII від 14.10.2014 зі змінами та ст.3661 КК України. На думку ОСОБА_1 , вказаним рішенням визнано неконституційними положення Закону: щодо повноважень НАЗК на здійснення контролю та перевірку декларацій, а так само складання протоколів про адміністративні правопорушення; притягнення до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень. Отже, суд першої інстанції мав закрити провадження у справі на підставі п.6 ст.247 КУпАП у зв`язку із скасуванням акта, який встановлює адміністративну відповідальність, але ніякої оцінки з цього приводу в судовому рішенні не виклав.
		З огляду на викладене ОСОБА_1 просить постанову судді місцевого суду скасувати та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
		Вислухавши пояснення ОСОБА_1 і захисника Мирося С.В., які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, наполягаючи на тому, що Закон № 530-ІХ від 17.03.2020 не покладав на ОСОБА_1 обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, і така декларація була подана ним виключно через повідомлення НАЗК про те, що матеріали будуть направлені до Національного антикорупційного бюро України; пояснення прокурора Климовця М.О., який погодився з тим, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки він був призначений на посаду 05.05.2020, а тому не повинен був подавати вказану раніше декларацію, однак заперечував проти закриття провадження на підставі п.6 ст.247 КУпАП, посилаючись на те, що положення ч.1 ст.1726 КУпАП, які встановлюють адміністративну відповідальність, рішенням Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 не скасовані; вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що її належить задовольнити, з таких підстав. 
		Як встановив суд, ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора № 1172ц від 07.05.2020 призначений на посаду начальника управління міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 07.05.2020 і цього ж дня прийняв присягу прокурора.
		Згідно з підпунктом "е" п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання корупції" ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія цього Закону. 
		31.07.2020 на вимоги НАЗК ОСОБА_1 подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік.
		Вказані обставини підтверджуються даними в протоколі про адміністративне правопорушення, матеріалах особової справи, повідомленнях НАЗК про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, послідовністю дій користувача Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, витягу з цього реєстру, і ніким з осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, не оспорюються (а.с.1-7, 9, 10, 16, 17, 18-28, 29).
		Не заперечується ніким і те, що перед призначенням на посаду 05.05.2020        ОСОБА_1 подав декларацію особи, яка претендує на зайняття посади (декларацію "кандидата на посаду") начальника управління Офісу Генерального прокурора за 2019 рік.
		Апеляційний суд не погоджується з доводами в апеляційній скарзі про те, що дата виявлення правопорушення у протоколі - 16.09.2020 та місце вчинення правопорушення -  м. Київ, вул. Різницька, 13/15, вказані невірно, і цією датою є така, коли уповноважений суб`єкт дізнався про факт неподання декларації.
		За змістом диспозиції ч.1 ст.1726 КУпАП відповідальність настає за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. А тому особа, уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, крім виявлення факту несвоєчасного подання декларації, зобов`язана була з`ясувати, чи існували поважні причини, які перешкодили суб`єкту декларування вчасно подати відповідну декларацію.
		З цією метою ОСОБА_1 на робочу адресу, адресу зареєстрованого місця проживання, електронною поштою, а також шляхом розміщення оголошень на сайті НАЗК неодноразово направлялися запрошення прибути для надання пояснень (а.с.30-32, 33-34, 35, 36-37, 38, 39-41, 42, 43-45, 46-47, 48, 49, 50-51, 52-53, 54, 55). Оскільки він до НАЗК так і не прибув, останній виклик був на 16.09.2020 і саме тоді уповноважена на складання протоколу особа розцінила неявку як небажання надати відповідні пояснення і дійшла висновку, що всі обставини справи з`ясовані, дані у протоколі про адміністративне правопорушення про його виявлення 16.09.2020 є вірними.
		Враховуючи те, що адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, можуть бути вчинені виключно у зв`язку із займаною посадою, за сталою судовою практикою справи про такі адміністративні правопорушення розглядаються місцевими судами за місцем знаходження підприємства, установи, організації, в якій відповідний суб`єкт обіймає посаду.
		Не вбачається підстав і для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.6 ст.247 КУпАП з огляду на те, що рішенням Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачено відповідальність за адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, неконституційними не визнавалися. 
		Визнаючи ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, суд керувався роз`ясненнями голови НАЗК в листі № 113-02/46596/20 від 07.09.2020 на лист голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, згідно з якими особа, яка набула статусу суб`єкта декларування в період з 01.04.2020 по 31.05.2020 включно, зобов`язана була до 01.06.2020 подати щорічну декларацію за 2019 рік (а.с.56).
		Між тим, згідно з ч.1 ст.45 Закону України "Про запобігання корупції" особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 530-ІХ від 17.03.2020 Розділ XIII Прикінцеві положення Закону України "Про запобігання корупції" доповнено пунктом 21, згідно з яким декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які відповідно до статті 45 цього Закону подаються за минулий рік до 1 квітня, у 2020 році суб`єкти декларування подають до 1 червня.
		Суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону, або повідомлення про суттєві зміни у майновому стані відповідно до статті 52 цього Закону у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період.
		Зі змісту цих норм безумовно випливає, що Законом № 530-ІХ від 17.03.2020 пролонговано строк подачі декларації до 1 червня лише тим особам, які зобов`язані були її подати до 1 квітня. Враховуючи те, що ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта декларування 07.05.2020, і декларацію за 2019 рік подав як особа, яка претендує на зайняття посади згідно з ч.3 ст.45 Закону України "Про запобігання корупції", положення ч.1 ст.45 цього Закону України та Закону № 530-ІХ від 17.03.2020 на нього не поширюються. 
		У пояснювальній записці та висновку до проекту Закону № 530-ІХ від 17.03.2020, які долучені стороною захисту, вказується, що проект закону розроблений з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 серед населення України. На засіданні комітету з питань антикорупційної політики Верховної Ради України щодо розгляду проектів нормативно-правових актів на предмет відповідності вимогам антикорупційного законодавства також наголошувалося, що цим Законом передбачено подання декларацій за попередній рік особами, призначеними до 31 березня. Метою відстрочення подання декларацій у 2020 році було створення можливостей для підготовки документів в умовах  COVID-19 для суб`єктів, яка мали подавати щорічні декларації до 31 березня, а не розширення кола декларантів за рахунок тих, хто був призначений на посади у квітні- травні, як це трактує НАЗК. А тому цілком логічною є позиція ОСОБА_1 про те, що цей Закон не покладає на нього обов`язок повторно подавати декларацію за 2019 рік, що також узгоджується з науково-правовим висновком, складеним директором Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України. 
		Згідно з ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Принцип правової визначеності є невід`ємною органічною складовою принципу верховенства права, про що зазначає у рішеннях Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
		У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення, перш за все, стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.
		Цей принцип означає вимогу чіткості підстав, цілей та змісту нормативних приписів, особливо тих із них, які адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість упевнено передбачати правові наслідки своєї поведінки. Принцип визначеності вимагає також, щоб повноваження органів виконавчої влади у відносинах із громадянами та їх об`єднаннями визначалися лише законами. Ними ж мають установлюватися межі розсуду цих органів. Жоден акт органів виконавчої влади не може підміняти своїм регулюванням закон і визначати власні межі свободи розсуду в указаних відносинах.
		У справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" (рішення від 23.09.1998 року) Суд зазначив, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", у п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті ст.5 і не є свавільним. Суд наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія (п.54).
		Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2010 від 29.06.2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абз.8 п.5 ч.1 ст.11 Закону України "Про міліцію", посилаючись на інші свої рішення, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
		Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності у рішенні від 06.11.2008 у справі "Єлоєв проти України",  рішенні від 18.12.2008 у справі "Новік проти України".
		У рішенні від 10.12.2009 у справі "Михайлюк та Петров проти України" Суд зазначив, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
		Оскільки положення ч.1 ст.45 та п.21 Розділу XIII Прикінцеві положення Закону України "Про запобігання корупції" є чіткими, зрозумілими і виключають можливість подвійного трактування, роз`яснення голови НАЗК в листі № 113-02/46596/20, прямо суперечать вказаним нормам і не відповідають принципу правової визначеності.
		Приймаючи до уваги вказане роз`яснення, суддя місцевого суду невірно витлумачив зміст цих норм, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 зобов`язаний був подавати щорічну декларацію за 2019 рік, про що обґрунтовано вказується в апеляційній скарзі. 
		За таких обставин апеляційний суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1726 КУпАП, а тому його апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова судді - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
		На підставі викладеного, керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, 
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 3 листопада 2020 року,  якою на  ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1726 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 50 /п`ятдесяти/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 /вісімсот п`ятдесят/ гривень, скасувати та закрити провадження в справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя Київського
		 
		апеляційного суду                                                                                       Т.М. Тютюн

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...