Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/16111/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про стягнення плати за користування житлом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: 61-1393ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                  
		Іменем України
		 
		17 лютого 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 760/16111/15-ц
		провадження № 61-1393св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва»,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідачі за зустрічним позовом: комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району                      м. Києва», комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр», публічне акціонерне товариство «Київенерго», приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва, у складі судді Коробенка С. В., від 10 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:                       Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., від 05 грудня 2018 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2015 року комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги. 
		 
		Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 і не сплатив своєчасно та в повному обсязі квартирну плату та плату за комунальні послуги, внаслідок чого у період з 01 квітня 2010 року до 31 жовтня 2012 року утворилася заборгованість на загальну суму                       11 906,96 грн, яка складається з наступного: 11 244,97 грн - сума основного боргу, 308,28 грн - сума індексу інфляції,  353,71 грн - 3% річних, та яку позивач просив суд стягнути на свою користь із відповідача.
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до             КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр»), публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго»), приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал») про зобов`язання здійснити перерахунок.
		 
		В обґрунтування позову вказав, що позивач не надав належних доказів того, що саме він є виконавцем послуг, заборгованість за якими він просить стягнути з відповідача, оскільки наявність договірних відносин між сторонами жодним чином не підтверджується.
		Крім того, розпорядження Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), якими були встановлені тарифи на комунальні послуги, покладені позивачем в основу розрахунку заборгованості відповідача, у судовому порядку визнані недійсними, у зв`язку з чим позивач не має права вимагати від нього сплати за комунальні послуги за недійсними тарифами. Натомість, застосуванню в даному випадку підлягають тарифи, які діяли до прийняття розпоряджень КМДА, визнаних у подальшому недійсними.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача здійснити помісячний перерахунок за період з 01 квітня                    2010 року по 31 жовтня 2012 року за послуги з утримання будинку і прибудинкової території відповідно до розпорядження КМДА від 19 травня 2000 року № 748 «Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинковий територій»;
		 
		-        зобов`язатиКП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» , ПАТ «Київенерго» здійснити по його квартирі помісячний перерахунок за період з 01 квітня 2010 року по                     31 жовтня 2012 року за послуги централізованого опалення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року № 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року            № 1245  «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення»;
		 
		-        Зобов`язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», ПАТ «Київенерго», ПАТ «АК «Київводоканал» здійснити помісячний перерахунок за період з                 01 квітня 2010 року по 31 жовтня 2012 року за послуги централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення, централізованого водопостачання холодної води і водовідведення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року № 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення»;
		 
		-        Зобов`язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» надати довідку про стан розрахунків на 01 листопада 2012 року за послуги з утримання будинку і прибудинкової території, централізованого опалення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення, централізованого водопостачання холодної води і водовідведення з урахуванням проведених перерахунків.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 серпня                   2018 року позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» заборгованість по платі за утримання житла та платі за користування комунальними послугами, яка утворилась за період з 01 квітня 2010 року по 31 жовтня 2012 року, в розмірі 11 244,97 грн, а також штрафні санкції у вигляді інфляційних втрат у розмірі 308,28 грн та 3% річних у сумі 353,71 грн, а всього - 11 906,96 грн. 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не сплатив своєчасно та в повному обсязі квартирну плату та плату за комунальні послуги, внаслідок чого у період з 01 квітня 2010 року до 31 жовтня                   2012 року утворилася заборгованість, яку слід стягнути з останнього на користь позивача.
		Між сторонами склалися фактичні договірні правовідносини, і відповідач як споживач отримав послуги по утриманню прибудинкової території, центрального опалення та водопостачання і водовідведення. Розмір плати за комунальні послуги базується на покритті фактичних витрат надавачів послуг та обраховуються надавачами цих послуг відповідно до погоджених цін, що існували на момент їх надання. Отже, відповідач має обов`язок зі сплати вказаних послуг саме за цими тарифами, оскільки відсутні підстави для перерахунку вартості вказаних послуг. Крім того, безпідставними є вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача надати йому довідку про стан розрахунків за відсутності доказів звернення позивача із відповідною заявою.
		Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. При цьому суд виходив із того, що подання цього позову у серпні 2015 року відбулось у межах позовної давності, оскільки звернення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» до суду із заявою про видачу судового наказу є фактом з яким закон пов`язує переривання позовної давності.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 як споживач комунальних послуг має обов`язок їх сплатити. Тарифи, за якими розрахована плата за надання комунальних послуг базуються на покритті фактичних витрат надавачів цих послуг та обраховуються відповідно до погоджених цін, що існували на момент їх надання, має обов`язок з оплати спожитих послуг саме за цими тарифами, тобто без врахування наслідків недійсності цих тарифів, що встановлені у судовому порядку. 
		Звернення позивача до суду у квітні 2013 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення із відповідача заборгованості за комунальні послуги перериває строк позовної давності, а тому останній звернувся до суду із цим позовом у серпні 2015 року в межах позовної давності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,                ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не врахували, що у разі визнання неправомірним встановлення нових тарифів, нарахування заборгованості здійснюється за тарифами, які були чинними до введення тарифів, визнаних незаконними, або затверджених на виконання судового рішення. Оскільки відповідачу нараховувалась плата за комунальні послуги по тарифам, які постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2014 року, що набрала законної сили, були визнані нечинними з моменту  їх прийняття, тому останній має право на здійснення перерахунку нарахованих платежів. 
		Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судами справи позовних вимог про зобов`язання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» надати довідку про стан розрахунків на 01 листопада 2012 року за послуги з утримання будинку і прибудинкової території, централізованого опалення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення, централізованого водопостачання холодної води і водовідведення з урахуванням проведених перерахунків, а тому законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині не перевіряється судом касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження, а ухвалою Верховного Суду від  30 листопада 2020 призначено справу до розгляду.
		 
		У квітні 2019 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» та ПрАТ «АК «Київводоканал» подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної та гарячої води і водовідведення. 
		 
		Нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 за період з 01 квітня 2010 року                          до 31 жовтня 2012 року здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, які були дійсними на момент відповідних нарахувань, прийнятих розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.
		 
		Так, відповідно до розрахунку заборгованості по належній відповідачу ОСОБА_1 квартирі тарифи на комунальні послуги були розраховані відповідно до розпоряджень Київської міської державної адміністрації:                     № 978 від 31 серпня 2009 року, № 979 від 31 серпня 2009 року, № 1141                         від 30 вересня 2009 року, № 1193 від 15 жовтня 2009 року, № 1335                      від 30 листопада 2009 року, № 191 від 30 березня 2010 року, № 1221                        від 29 грудня 2010 року,  № 1241 від 30 грудня 2010 року (а.с. 61-62, т 1).
		 
		Згідно із розрахунком заборгованості по квартплаті та комунальних послугах власника квартири АДРЕСА_1 , вказана заборгованість за період з 01 квітня 2010 року до 31 жовтня                    2012 року склала у сумі 11 906,96 грн, у тому числі штрафні санкції у вигляді інфляційних втрат у розмірі 308,28 грн та 3% річних у сумі 353,71 грн.
		 
		Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 11 червня                       2013 року за заявою ОСОБА_1 скасовано судовий наказ, виданий Солом'янським районним судом міста Києва 22 квітня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за утримання житла та платі за користування комунальними послугами у розмірі 11 906,96 грн на користь КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду».
		 
		Постановою Шевченківського райсуду міста Києва від 10 грудня 2010 року у справі № 2а-1888/10, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2014 року після скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2011 року, визнано неправомірними дії Київського міського голови щодо прийняття розпоряджень № 1332 від 30 листопада 2009 року (далі - розпорядження      № 1332) про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення, № 1333 від 30 листопада 2009 року (далі - розпорядження № 1333) щодо затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення, № 1335 від 30 листопада 2009 року (далі - розпорядження № 1335) про подовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (далі - виконавчий орган КМР)  № 978 та № 979 від 31 серпня 2009 року про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, № 191 від 30 березня 2010 року (далі - розпорядження № 191) щодо подовження дії розпоряджень КМР № 978 та № 979 від 31 серпня 2009 року, № 392 від 31 травня 2010 року (далі - розпорядження № 392) про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення; визнано зазначені розпорядження незаконними та нечинними з моменту прийняття. 
		 
		Постановою Шевченківського райсуду міста Києва від 05 липня 2007 року у справі № 2а-166/07, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року, скасовано розпорядження КМДА № 641 від 30 травня 2007 року, а постановою Шевченківського райсуду міста Києва від 06 березня 2007 року у справі № 2а-412/07 скасоване розпорядження КМДА № 1574 від 30 жовтня 2006 року.
		 
		Дію розпоряджень голови КМДА від 29 квітня 2009 року № 516 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення», № 518 «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», № 520 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення» зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 842-р від 17 липня 2009 року, а ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва               від 12 серпня 2009 року у справі № 2а-9705/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року, заборонено здійснювати розрахунки з урахуванням та посиланням на тарифи, що запроваджені цим розпорядженням.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2014 року у справі № 2-а-118/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 978 від 31 серпня 2009 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»; №979 від 31 серпня 2009 року «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»; № 1141 від 30 вересня 2009 року «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978, № 979, № 980 та                      № 981»; № 1193 від 15 жовтня 2009 року «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978, № 979, № 980»; № 1333                        від 30 листопада 2009 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»;                    № 1335 від 30 листопада 2009 року «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978, № 979»; № 392 від 31 травня                2010 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; № 1221 від 29 грудня 2010 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури»;  № 1222 від 29 грудня 2010 року «Про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням, згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України»; № 1241 від 30 грудня 2010 року «Про подовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 серпня 2009 року № 978 та від 31 серпня 2009 року № 979».
		 
		Постановою Шевченківського райсуду міста Києва від 30 вересня 2014 року у справі № 761/8760/14-а (2-а/761/220/2014), що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»;         від 30 травня 2007 року № 641 «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 травня      2000 № 748»; від 30 травня 2007 року № 642 «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; від 30 травня 2007 року № 643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.
		 
		Щодо нарахування комунальних послуг за тарифами, незаконність яких встановлена судовими рішеннями
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		 
		Згідно із частиною третьою статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
		 
		Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.  Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
		 
		Частиною першою статті 7 Закону № 1875-IV визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
		 
		Згідно статті 13 Закону № 1875-IV  залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з у тримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відході тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
		 
		Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/ тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання  на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/ тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються та затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
		 
		Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» зі змінами, внесеними Законом № 1198-VII від 10 квітня 2014 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
		 
		Згідно із частиною п`ятою статті 19 Закону № 1875-IV виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
		 
		Нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі по квартирі АДРЕСА_1 у спірний період (з 01 квітня 2010 року до 31 жовтня 2012 року) здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, прийнятих розпорядженнями КМДА, які в подальшому були скасовані у судовому порядку.
		 
		Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів. При цьому висновок суду про те, що споживач комунальних послуг має оплатити ці послуги відповідно до погоджених цін, які базуються на покритті фактичних витрат надавачів цих послуг та які існували на момент їх надання є безпідставним, оскільки саме по собі визнання нечинними нормативних актів КМДА з моменту їх прийняття свідчить про те, що вони не породили жодних правових наслідків і не можуть бути підставою для нарахування плати на підставі цих нормативних актів.
		 
		Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), Верховного Суду, викладеним у постанові               від 13 лютого 2019 року у справі № 752/14341/15-ц (провадження                             № 61-24428св18) та у постанові від 04 червня 2018 року у справі                                  № 760/12445/15-ц (провадження № 61-5900св18).
		 
		Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.
		 
		 
		 
		Щодо позовної давності
		 
		Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 11 листопада 2015 року подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив застосувати позовну давність та відмовити у позові.
		 
		Відхиляючи ці вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції , з яким погодився і апеляційний суд, виходив із того, що подання цього позову у серпні                    2015 року відбулось у межах позовної давності, оскільки звернення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» до суду із заявою про видачу судового наказу є фактом з яким закон пов`язує переривання позовної давності.
		 
		Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
		 
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). 
		 
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
		 
		Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
		Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
		 
		Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до                      15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
		 
		При вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
		 
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 07 липня 2020 року (справа № 712/8916/17, провадження                 № 14-448цс19).
		 
		За таких обставин, висновок апеляційного суду про те, що звернення позивача до суду у квітні 2013 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення із відповідача заборгованості за комунальні послуги перериває строк позовної давності, не відповідає вимогам закону.
		 
		За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
		 
		Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
		 
		З огляду на зазначене, при вирішення цього спору суд апеляційної інстанції не врахував, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість в межах позовної давності, а тому звернувшись до суду у серпні 2015 року, позивач пропустив позовну давність до певних платежів, зокрема за період з серпня 2010 року по серпень 2012 року. 
		 
		У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		 
		Оскільки вищезазначені порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		При новому розгляді справи суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...