Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/17230/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2021.
Дата набрання законної сили: 16.02.2021
Номер судового провадження: 51-2940км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		16 лютого2021 року
		м. Київ
		Справа № 607/17230/19
		Провадження № 51-2940км 20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 18 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018210000000307, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 
		від 25 листопада 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
		Цим же вироком ухвалено стягнути із ОСОБА_7 :
		- на користь держави в особі Тернопільської університетської лікарні 832 грн понесених витрат на стаціонарне лікування;
		- на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 300000 грн;
		- на користь ОСОБА_9 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_8 , моральну шкоду в розмірі 300000 грн та шкоду, спричинену внаслідок втрати годувальника, з 23 вересня 2018 року щомісячно по 7875 грн до досягнення ОСОБА_9 повноліття;
		- на користь ОСОБА_9 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_8 , моральну шкоду в розмірі 300000 грн та шкоду, спричинену внаслідок втрати годувальника, з 23 вересня 2018 року щомісячно по 7875 грн до досягнення ОСОБА_9 повноліття;
		- на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 150000 грн та шкоду, спричинену внаслідок втрати годувальника в розмірі 7875 грн щомісячно, починаючи з 23вересня 2018 року довічно;
		- на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 150000 грн та шкоду, спричинену внаслідок втрати годувальника в розмірі 7875 грн щомісячно, починаючи з 23 вересня 2018 року довічно;
		- на користь ОСОБА_12 моральну шкоду в розмірі 300000 грн.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 23 січня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 12 травня 2018року о 4 годині 30 хвилин, в порушення вимог п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху (далі  ПДР), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував технічно справним автомобілем «CHEVROLETTacuma 2.0», р.н. НОМЕР_1 , та із пасажирами ОСОБА_13 і ОСОБА_14 рухався проїзною частиною автомобільної дороги Т-20-20 «М-19/ (Мишковичі)  Дружба», зі сторони м.Тернополя в напрямку с.Мишковичі Тернопільського району Тернопільської області. Під час руху ОСОБА_7 не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги п. 2.3 (б, д) ПДР, внаслідок чого, а також в порушення вимог п. п. 1.10 (в частині визначення понять «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка» та виконання їх вимог) і п. 12.1 ПДР, ОСОБА_7 під час проїзду ділянки вказаної автодороги із заокругленням вправо, що перед с. Мишковичі Тернопільського району Тернопільської області, не обрав в установлених межах безпечну швидкість транспортного засобу із врахуванням дорожньої обстановки, допустив виїзд транспортного засобу на зустрічну смугу з подальшим частковим (колесами лівого борту) виїздом на ліве ґрунтове узбіччя, що не призначене для руху транспортних засобів. Своїми діями, які не відповідали вищезазначеним вимогам ПДР, ОСОБА_7 уже в межах с. Мишковичі Тернопільського району Тернопільської області допустив його занос («втрату стійкості») за годинниковою стрілкою та переміщення у стані заносу через проїзну частину в напрямку правого узбіччя, виїзд на дане узбіччя та перекидання на дах. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 було спричинено відкриту черепно-мозкову травму з переломами кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки, у речовину й у шлуночки головного мозку, від чого настала його смерть на місці пригоди, а ОСОБА_14 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність просить судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити, виключити з обвинувачення ОСОБА_7 посилання на порушення ним вимог п. 2.9 (а) ПДР та зменшити розмір сум, які підлягають стягненню із ОСОБА_7 зацивільними позовами ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про стягнення на їх користь майнової та моральної шкоди. 
		При цьому зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні вироку не були дотримані вимоги п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, а саме не зазначено форми вини обвинуваченого та мотиви кримінального правопорушення. Також, на думку захисника, при призначенні покарання ОСОБА_7 судом не був врахований вкрай незадовільний стан його здоров`я. 
		Захисник стверджує, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 безпідставно послався на обтяжуючу його вину обставину  скоєння правопорушення у стані алкогольного сп`яніння. Вважає висновок судово-медичного експерта № 626 від 23 травня 2018 року недопустимим доказом, оскільки всупереч вимогам ст. ст. 159, 160, 162 КПК взірці крові ОСОБА_7 були отримані органом досудового розслідування на підставі запиту слідчого, а не за ухвалою слідчого судді. Зазначає, що визнаючи ОСОБА_7 таким, що на момент ДТП керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, суд першої інстанції безпідставно послався на карту виїзду швидкої медичної допомоги № 25048 від 12 травня 2018 року, яка не досліджувалась у судовому засіданні та на покази потерпілого ОСОБА_14 , який не бачив, щоб ОСОБА_7 вживав алкогольні напої.
		На думку захисника, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цивільних позовів проігнорували правовий висновок, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15ц. Зокрема, вказує, що в матеріалах кримінального провадження наявний страховий поліс № 6743638, відповідно до якого автомобіль, котрим на момент вчинення ДТП керував ОСОБА_7 , був застрахований у АСК «Омега», у зв`язку з чим позивачі звернулись в АСК «Омега» із заявами про відшкодування майнової та матеріальної шкоди, разом з тим у своїх позовних заявах вонибезпідставно не зазначили відповідачем страхову компанію.
		Крім того, наголошує, що всупереч вимогам КПК залишилось не розглянутим подане ним у суді першої інстанції клопотання про залишення позовних вимог потерпілих без розгляду. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції при ухваленні вироку та стягненні з ОСОБА_15 моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 по 300000 грн та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 по 150000 грн безпідставно не взято до уваги правовий висновок, що міститься в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №636/103/16-к (провадження № 51-1065км18), відповідно до якого за аналогічних обставин відшкодування моральної шкоди саме по 100000 грн кожному із потерпілих відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення. 
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора  ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
		Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу. 
		У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність судових рішень, вважає, що їх постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Наведені вимоги кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій в цілому було дотримано.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_7 , який не заперечував проти того, що 12 травня 2018 року дійсно сталася дорожньо-транспортна пригода за його участю; потерпілого ОСОБА_14 про те, що з ОСОБА_7 він та ОСОБА_13 в підсобному приміщенні магазину 11 травня 2018 року вжили одну пляшку коньяку, після чого за магазином вживали ще алкоголь, потім вони разом поїхали до м. Тернополя, де відпочивали в барі та вживали коньяк, а під ранок ОСОБА_7 запропонував їхати додому, по дорозі в автомобілі він заснув та прокинувся вже в момент ДТП; потерпілої ОСОБА_8 про те, що 11 травня 2018 року у її чоловіка був день народження і ОСОБА_14 з ОСОБА_7 прийшли до магазину, щоб його привітати, там вони протягом двох годин вживали коньяк, через деякий час вона з дітьми пішла додому, а її чоловік залишився в магазині, щоб там все прибрати та закрити магазин, відсутність чоловіка помітила лише зранку, обставини дорожньо-транспортної пригоди їй не відомі та як загинув її чоловік вона не знає; свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про те, що вони у складі бригади швидкої медичної допомоги здійснювали виїзд у с. Мишковичі на місце ДТП і при спілкуванні із ОСОБА_14 та ОСОБА_7 вони дізнались, що останні перед ДТП святкували день народження товариша та вживали алкогольні напої.
		Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться в рапортах від 12 травня 2018 року, картах виїзду швидкої медичної допомоги № 25048, № 25043, № 25044 від 12 травня 2018 року, протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12 травня 2018 року, висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 376 від 12 червня 2018 року, висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 603 від 15 травня 2018 року, висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 689 від 13 червня 2018 року, висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 690 від 7 червня 2018 року, висновку експерта (автотехнічної експертизи) № 5-307/18 від 9 липня 2018 року, висновку експерта (транспортно-трасологічної експертизи) № 5-308/18 від 17липня 2018 року, висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 418 від 1серпня 2018 року, висновку експерта (комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи) № 45/5-377/18 від 23 серпня 2018 року, висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 626 від 23 травня 2018 року.
		Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
		Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.
		А тому доводи захисника про недотримання судом вимог ч. 3 ст. 374 КПК, а саме незазначення форми вини обвинуваченого ОСОБА_7 є безпідставними й такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Безпідставними є й доводи захисника ОСОБА_6 щодо необхідності виключення з обвинувачення ОСОБА_7 посилання на порушення ним вимог п. 2.9 (а) ПДР у зв`язку з недоведеністюперебування обвинуваченого у стані алкогольного сп`яніння у ході судового розгляду.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп`яніння підтверджується висновком судово-медично експертизи № 626 від 23 травня 2018 року, яка була проведена у відповідності до вимог КПК на підставі ухвали слідчого судді. Водночас, у ході перевірки відповідних доводів захисника судом першої інстанції встановлено, що слідчим було дотримано вимог ст. ст.40 та 93 КПК щодо збирання доказів, а матеріали кримінального провадження не містять даних щодо порушення вимог закону при відібранні крові в обвинуваченого ОСОБА_7 .
		Крім того, факт перебування ОСОБА_7 у момент дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп`яніння обґрунтовано судом з посиланням на зазначені вище показання під час допиту в суді першої інстанції потерпілої ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_14 та свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 .
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції була досліджена і карта виїзду швидкої медичної допомоги № 25048 від 12 травня 2018 року на місце ДТП в с. Мишковичі до потерпілого ОСОБА_7 , в якій були зафіксовані першочергові пояснення водія щодо вживання ним алкоголю, а тому доводи захисника про те, що судом першої інстанції не був досліджений вказаний документ, не відповідають дійсності. 
		Водночас, питання допустимості висновку судово-медично експертизи № 626 від 23 травня 2018 року було предметом перевірки і в суді апеляційної інстанції, котрий підтвердив допустимість цього доказу з огляду на дотримання слідчим вимог ст. 93 КПК при одержанні та передачі експерту зразків крові ОСОБА_7 , а також визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні щодо останнього.
		Поряд з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними й посилання захисника на необхідність дотримання органом досудового розслідування вимог ст. ст. 159, 160 та 162 КПК при отриманні зразків для експертизи з огляду на те, що дані про стан сп`яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до охоронюваної законом таємниці (у даному випадку  лікарської), оскільки не вказують ні на факт звернення особи за медичною допомогою, ні на дані про хворобу (діагноз, епікриз тощо) особи, ні про застосоване лікування, тобто не охоплюються предметом цієї охоронюваної законом таємниці.
		Крім того, за змістом касаційної скарги захисник порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. 
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. 
		Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК та врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином, його наслідки, особу винного, який раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, а також його сімейний стан; позицію потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо призначення обвинуваченому максимальної міри покарання; обставини, що пом`якшують його покарання: часткове визнання обвинуваченим своєї вини та розкаяння ОСОБА_7 під час його допиту, у судових дебатах і в останньому слові, яке судом розцінене як щире, зважаючи на відносини обвинуваченого з померлим, та обставину, яка обтяжує покарання,  вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння.
		На переконання колегії суддів касаційної інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій правильно враховано насамперед тяжкість злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, незворотності тих наслідків, які були спричинені цим діянням, а саме  смерті однієї людини та заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості іншій, а також характеру самого порушення ПДР.
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, з урахуванням принципу індивідуалізації покарання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення ОСОБА_7 не можливе без ізоляції від суспільства, з обранням йому міри покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК та призначенням покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. 
		Що ж стосується доводів захисника, викладених у касаційній скарзі, про неправильне вирішення судом цивільних позовів потерпілих про стягнення із ОСОБА_7 матеріальної і моральної шкоди та незалучення судом страхової компанії, колегія суддів дійшла такого. 
		Згідно з ч.1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Відповідно до положень частини 5 зазначеної статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Статтею 62 КПК передбачено, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом. 
		Згідно з положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України (далі  ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Частина 1 ст. 1167 ЦК визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди. А відповідно до пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Як зазначено у ч. 3 ст. 23 ЦК, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Положеннями ст. 1194 ЦК передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Відповідно ж до правового висновку, викладеного у п.п. 6973 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
		Наведені вимоги закону під час вирішення цивільних позовів потерпілих у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди володільцем автомобіля марки «CHEVROLET Tacuma 2.0», р.н. НОМЕР_1 , був ОСОБА_7 , цивільна правова відповідальність якого згідно з полісом № 6743638 була застрахована у АСК «Омега» та який на момент ДТП був чинний.
		Як установлено судом першої інстанції на момент ДТП станом на 12 травня 2018року після смерті ОСОБА_13 залишилось двоє малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , батьки, які досягли пенсійного віку,  ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , дружина ОСОБА_8 та повнолітній син  ОСОБА_12 
		22 вересня 2018 року потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 звернулись до АСК «Омега» із заявою про виплату на їхню користь страхового відшкодування внаслідок ДТП із наданим розрахунком.
		У зв`язку з тим, що виплати вказаних платежів страховою компанією не оспорювались, потерпіла ОСОБА_8 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , повнолітній син ОСОБА_13  ОСОБА_12 , батьки ОСОБА_13  ОСОБА_11 та ОСОБА_10 звернулись з цивільними позовами у кримінальному провадженні до ОСОБА_7 у межах різниці між сумою, яка сплачується страховою компанією, та загальним розміром оціненої ними матеріальної і моральної шкоди. 
		З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно вирішив цивільні позови потерпілих відповідно до положень ст. 1194 ЦК і їх позовних вимог, стягнувши заподіяну їм матеріальну та моральну шкоду із засудженого ОСОБА_7 лише у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). А тому посилання захисника у касаційній скарзі на неврахування висновку щодо застосування норм права, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018року у справі № 755/18006/15-ц, є безпідставним.
		Крім того, захисник у поданій касаційній скарзі, посилаючись на практику касаційного суду в інших справах, а саме на постанову Верховного Суду від 22березня 2018 року у справі № 636/103/16-к (провадження № 51-1065км18), вказує на недотримання вимог розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_7 на користь потерпілих.
		Натомість, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась і колегія суддів апеляційної інстанції, визначаючи розмір грошового відшкодування з обвинуваченого на користь потерпілих моральної шкоди, в повній мірі врахував глибину та характер пережитих ними душевних страждань, пов`язаних з протиправними діями обвинуваченого, істотністю вимушених змін у їх житті, які втратили турботу і підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність (втрата годувальника, вимушене порушення життєвого ритму, необхідність витрачати свій час на явку до слідчого у зв`язку з проведенням досудового розслідування, до суду під час розгляду кримінального провадження, значне погіршення здоров`я), шляхом перевірки наведених детальних розрахунків у заяві потерпілих та їх позовах частково задовольнив заявлені у кримінальному провадженні цивільні позови та стягнув різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, визначивши розмір моральної шкоди на користь дружини ОСОБА_13  ОСОБА_8 , його малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , а також повнолітнього сина ОСОБА_12 у сумі 300000 грн на кожного та на користь його батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у сумі по 150000 грн, а також задовольнив позовні вимоги потерпілих в частині стягнення шкоди, спричиненої внаслідок втрати годувальника.
		З таким рішенням судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів касаційного суду та вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди з ОСОБА_7 на користь потерпілих узгоджується з вимогами розумності і справедливості та відповідає характеру правопорушення і глибині душевних страждань потерпілих.
		Що ж стосується пред`явлення цивільного позову потерпілими безпосередньо до обвинуваченого, без залучення співвідповідачем страховика  АСК «Омега», то вказане не суперечить вимогам ст. 61 та ч. 1 ст. 128 КПК, у зв`язку з чим посилання захисника в цій частині касаційної скарги є безпідставними. 
		Окрім того, як обґрунтовано зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, доводи захисника про незалучення в якості цивільного відповідача АСК «Омега», у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність на випадок заподіяння шкоди внаслідок керування автомобілем марки «CHEVROLET Tacuma 2.0» третім особам, не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки потерпілі звертались із відповідними заявами у страхову компанію щодо виплати страхових відшкодувань внаслідок ДТП, які були нараховані їм та виплата яких проводиться в міру черговості. І тому підстав для залучення їх до вказаного кримінального провадження не було, а позови, які розглядались судом першої інстанції, стосувалися вимог за виключенням коштів, які сплачує страхова компанія.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами на вирок місцевого суду, в тому числі й захисника ОСОБА_6 , яка за доводами аналогічна його касаційній скарзі, визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення. 
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_7 , не встановлено.
		А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 440442 КПК України, Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25листопада 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 18березня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...