Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/3204/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2021. Зареєстровано: 26.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2021.
Дата набрання законної сили: 25.02.2021
Номер судового провадження: К/9901/30980/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 лютого 2021 року 
		м. Київ
		справа №420/3204/20
		адміністративне провадження №К/9901/30980/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого судді: Губської О.А.,  
		суддів: Білак М.В., Жука А.В.,  
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/3204/20
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення надбавки та середнього заробітку, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (головуючий суддя Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Бітов А.І., судді Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.),  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		 
		1.          Позивач звернувся до суду з позовом до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, у якому просив:
		1.1.          визнати протиправним та скасувати повністю розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим №33-зп/р від 05 жовтня 2018 року «Про призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 », схвалене у зв`язку з введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 12 вересня 2018 року №784 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» та на її виконання;
		1.2.          стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим недоотриману ОСОБА_1 на посаді постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим через дію цього розпорядження надбавку за інтенсивність праці, встановлену розпорядженням Представника від 28 серпня 2018 року №27-зп/р згідно з пунктом 5.2 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Представництва від 12 грудня 2014 року (із змінами від 12 липня 2017 року за №100);
		1.3.          стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим середній заробіток ОСОБА_1 на посаді Представника Президента України в Автономній Республіці Крим до моменту остаточного розрахунку з ним за роботу на цій посаді з урахуванням надбавки за інтенсивність праці за жовтень-грудень 2018 року;
		1.4.          встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі та зобов`язати Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання;
		1.5.          постановити у справі окрему ухвалу щодо грубого порушення законодавства України щодо оплати праці стосовно Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, які були вчинені КМУ, його Секретаріатом та підпорядкованими КМУ органами влади, їх уповноваженими службовими особами під час розробки та опрацювання в цілому проекту постанови КМУ «Про внесення змін до постанови КМУ від 20 квітня 2016 року №304» №784 від 12 вересня 2018 року та під час схвалення та оприлюднення цієї постанови КМУ, яке полягало у не встановленні механізму вчасного повідомлення службових осіб, оплата праці яких була врегульована цією Постановою №784, про істотні зміни умов їх праці Постановою №784. 
		1.6.          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, на момент призначення його Представником Президента України в Автономній Республіці Крим умови його праці та його заступників були визначені постановою КМУ «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» №304 від 20 квітня 2016 року. У подальшому постановою КМУ №784 від 12 вересня 2018 року внесено зміни до постанови КМУ №304 від 20 квітня 2016 року, що призвело до істотних змін умов праці, а також його юридичного та політичного статусу, оскільки його посаду фактично прирівняно до посади керівника органу регіонального рівня. Проте, про істотні зміни умов праці до 04 жовтня 2018 року на виконання правил частини другої статті 32 КЗпП України позивача не попереджено.
		1.7.          Вважаючи протиправним схвалення КМУ постанови №784 від 12 вересня 2018 року позивач подав заяву про відставку за власним бажанням, у зв`язку з чим його звільнено з посади. Проте, під час виконання посадових обов`язків змушений був діяти на виконання постанови КМУ №784 від 12 вересня 2018 року та видати розпорядження №33-зп/р від 05 жовтня 2018 року «Про призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 », у зв`язку з чим йому призупинено нарахування та виплату надбавки за інтенсивність праці у розмірі 99% посадового окладу.
		1.8.          Позивач вважає, що реалізація стосовно нього зазначеного розпорядження обмежує його права, зокрема на належну оплату праці відповідно до умов колективного договору та порушує частину третю статті 32 КЗпП України, інші норми законодавства про працю, а також права, гарантовані статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		2.          Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
		2.1.           Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Представник Президента України в Автономній Республіці, приймаючи розпорядження №33-зп/р від 05 жовтня 2018 року «Про призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 », у зв`язку з введенням в дію постанови КМУ №784 від 12 вересня 2018 року щодо призупинення до погодження Главою Адміністрації Президента України нарахування та виплати надбавки за інтенсивність праці у розмірі 99% до посадового окладу ОСОБА_1 , встановленої розпорядженням №27-зп/р від 28 серпня 2018 року, діяв на виконання акту КМУ (Постанови №304 зі змінами), на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про відсутність підстав для скасування такого розпорядження.
		2.2.          Суд першої інстанції зазначив, що станом на час вирішення цього спору постанова КМУ №784 є чинною. Зміни до постанов КМУ №784 та №304 в частині правового регулювання питання встановлення, погодження та виплати премій та стимулюючих виплат не вносилися в період з 05 жовтня 2018 року по 07 грудня 2018 року. Положення вказаних постанов у частині зазначених змін у судовому порядку не скасовувались.
		2.3.          Доводи позивача про протиправність постанови КМУ №784 та порушення приписів частини третьої статті 32 КЗпП України суд вважав безпідставними, оскільки оскаржуване розпорядження не стосується зміни істотних умов праці та не змінює системи та розмірів оплати праці Представника у розумінні трудового законодавства, а питання зміни істотних умов праці під час перебування позивача на посаді Представника Президента України в Автономній Республіці Крим не є предметом спору в межах цієї справи.
		ІІІ. Касаційне оскарження
		3.          Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.
		3.1.          Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
		3.2.          На обґрунтування підстави оскарження зазначає про неправильне, на його думку, застосування судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи частини третьої статті 32 КЗпП України, частини другої статті 29 Закону України «Про оплату праці» та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тобто норм матеріального права. Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах, а саме: щодо питання нарахування надбавки за інтенсивність праці Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим.
		3.3.          Крім іншого, скаржник висновує, що у рішенні суду першої інстанції в цілому правильно встановлені фактичні обставини справи та правильно вирішено питання строків подання позову, потребу його розгляду у загальному позовному провадженні. Також суд правильно не взяв до уваги більшість тез позиції відповідача, які є завідомо неправдивими і неправомірними, та упередженими.
		3.4.          Водночас, скаржник не згоден з основною підставою відмови йому цим судовим рішенням - вказівкою суду про те, що Розпорядженням №33 не було змінено істотні умови праці позивача та у зв`язку з цим відсутністю у діях відповідача порушення цим Розпорядженням №33 приписів частини третьої статті 32 КЗпП України, статті 103 КЗпП України, статті 29 Закону України «Про оплату праці», за якими про нові істотні умови праці та/або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Також вважає безпідставною відмову суду у задоволенні решти вимог позову як похідних та відмову постановити окрему ухвалу.
		3.5.          Позивач наголошує, що Розпорядженням № 33 змінено істотні умови його праці та змінено умови оплати праці в бік погіршення без повідомлення його про це за два місяці. При  цьому вказує на протилежні до висловлених у оскаржуваних рішеннях висновки Верховного Суду щодо Постанови №784 у справах №826/17866/18 та №640/22415/18. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №826/17866/18 Постанову № 784 ідентифіковано як акт, що визначив юрисдикцію Представництва, змінив юрисдикцію Представництва із загальнодержавної на регіональну, чим порушено права працівників Представництва (пункти 16, 44, 51). Однак, у постанові від 11 серпня 2020 року у справі №640/22415/18 Верховний Суд  визнав Постанову №784 як акт, який не визначає юрисдикцію Представництва (пункт 75).
		3.6.          Скаржник не погоджується з обґрунтуванням постанови суду апеляційної інстанції про те, що Постанова №784 не є скасованою, а тому на момент прийняття Розпорядження №33 Представник не мав підстав для невиконання її положень щодо виплати надбавки за інтенсивність праці лише за погодженням з Главою Адміністрації Президента України.
		3.7.          Вважає безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на правила частини третьої статті 43 Закону України «Про державну службу» щодо визначення зміни істотних умов державної служби замість застосування до позивача у вимірі аналізу змісту істотних умов праці частини третьої статті 32 КЗпП України.
		3.8.          На думку скаржника, є хибною теза в рішенні суду про те, що питання зміни істотних умов під час перебування позивача на посаді Представника не є предметом спору в межах цієї справи.
		3.9.          За цих обставин вважає Постанову та Рішення неправомірними, необґрунтованими, такими, що суперечать Конвенції, практиці ЄСПЛ, законодавству України, зокрема КАС України та КЗпП України, не враховують судову практику у спорах з питань оплати праці та такими, що ухвалені з окремими процесуальними порушеннями, а саме: судом не обґрунтованою тезу про те, що призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці у контексті спірних правовідносин не є зміною істотних умов праці; безпідставно застосовано частину третю статті 43, статтю 50 Закону України «Про державну службу» за аналогією закону, оскільки позивач не був державним службовцем; теза про те, що питання зміни істотних умов праці під час перебування позивача на посаді Представника не є предметом спору в межах цієї справи, не спирається на жодну норму законодавства, на жодний доказ справи, а також є внутрішньо суперечливою.
		3.10.          Зазначає, що надбавка за інтенсивність праці є складовою системи оплати праці Представника, її зміна є зміною системи оплати праці Представника.
		3.11.          Звертає увагу на роз?яснення, викладені у пунктах 8, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, за якими при вирішенні питання про виплату надбавок необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат, що працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами; оскільки при зміні систем та розмірів оплати праці у зв?язку зі змінами в організації виробництва і праці (частина третя статті 32 КЗпП України), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (стаття 103 КЗпП України) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, а порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.
		3.12.          Вважає, що суди у рішенні та постанові без будь-яких обґрунтувань не застосували до позивача ці роз?яснення.
		3.13.           Розпорядженням №33 призупинено нарахування Представнику надбавки за інтенсивність праці до її погодження Главою АПУ, але до схвалення Розпорядження №33 потреби та процедури такого погодження не існувало. Через це, на думку позивача, істотно змінено порядок її нарахування та виплати як істотної складової оплати праці. Вважає, що цей порядок охоплюється категорією «інші» щодо істотних умов праці, вказаній у частині третій статті 32 КЗпП України, оскільки після запровадження такого погодження критерії оцінки роботи Представника та оцінки інтенсивності його роботи істотно змінено, щодо Представника обмежено дію приписів колективного договору.
		3.14.          Отже, процедура призначення надбавки за інтенсивність праці Представника як складова системи праці Представника за частиною одинадцятою статті 96 КЗпП України мала один режим визначення до набуття чинності Розпорядженням №33, згідно з колективним договором та Постановою №304, та отримала інший режим встановлення за Розпорядженням №33. Тому зміна прядку встановлення надбавок таким чином є зміною істотних умов порядку оплати праці.
		3.15.           У зв?язку з чим, на думку скаржника, такі зміни скасували підхід, встановлений частиною другою статті 106 Конституції України, статтею 2, частиною четвертою статті 15 Закону, за якими Представництво безпосередньо підпорядковане Президенту України, Президент України не може передавати іншим особам власні повноваження, зокрема й функції роботодавця щодо Представника, Представник за умовами матеріального та соціально-побутового обслуговування прирівнюється до керівника центрального органу виконавчої влади. Ці зміни призвели до ситуації, за якої Глава АПУ отримав щодо Представника дискреційні повноваження, процедуру реалізації яких не врегульовано законодавством.
		3.16.          Оскільки суди не надали оцінку вказаним обставинам, скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, насамперед частину другу статті 29 Закону України «Про оплату праці», щодо оцінки зміни умов оплати його праці у бік погіршення на посаді Представника Розпорядженням №33.
		3.17.          Також зауважує, що суди хибно розглядали як похідну вимогу про стягнення з Представництва недоотриману через дію Розпорядження №33 надбавку за інтенсивність праці, встановлену розпорядженням №27 згідно пункту 5.2 Договору, оскільки ця вимога є окремою позовною вимогою, яка ґрунтується на імперативних нормах частини третьої статті 32 КЗпП України, частини другої статті 29 Закону України  «Про оплату праці», їх роз?яснення Пленумом Верховного Суду України та приписах статті 1 Протоколу до Конвенції 1950 року, який гарантує право позивача на мирне володіння майном, зокрема у вимірі правомірного очікування доходу.
		3.18.          Крім цього, зазначає, що суд апеляційної інстанції ухилився від оцінки доцільності винесення окремої ухвали про грубі порушення порядку схвалення Постанови №784, які призвели до порушення його прав Розпорядженням №33. Суди попередніх інстанцій, на його думку, ухилились від оцінки участі у справі неналежного представника відповідача у режимі самопредставництва, чим порушили приписи частин першої, третьої статті 55 КАС України. У ставленні суду до підпорядкування Представника Главі АПУ через узгодження заохочень Представника за інтенсивність праці позивач вбачає у цій справі приховану мету, що полягає у забезпеченні через штучне утворення правових актів та судових рішень для нівелювання діяльності Представництва та Представника у 2017-2018 роках через їх надто активну діяльність, небажану Адміністрацією інтенсивність праці у протидії тимчасовій окупації Криму. Оскільки відповідач не заперечував проти цих тез, позивач вважає, що він мовчазно з ними погодився, проте суд апеляційної інстанції належні норми права щодо цього не застосував.
		4.          Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого вислови незгоду з викладеними останнім у скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		4.1.          Крім іншого, вказує, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та повно встановили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також судові рішення, які набрали законної сили,  у справах за позовами скаржника, якими у задоволенні його вимог відмовлено. Звертає увагу Суду на те, що скаржник фактично вважає неправомірними дії Представництва у період, коли він сам здійснював загальне керівництво цим державним органом та ніс персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань, в тому числі і як роботодавця із додержання трудового законодавства стосовно працівників, які перебували на публічній службі.
		4.2.          Вважає посилання скаржника на статтю 96 КЗпП України з огляду на особливості правового регулювання оплати праці Постійного Представника, а саме: фінансування видатків на його оплату праці з Державного бюджету та публічний характер таких трудових відносин такими, що є маніпулятивними та підлягають критичній оцінці. Зазначає, що, на його думку, скаржник своїм тлумаченням характеру власних позовних вимог, а саме: вимоги про стягнення з Представництва «недоотриманої» надбавки за інтенсивність праці як окремої, а не похідної, фактично намагається на стадії касаційного провадження змінити предмет позову, що є недопустимим.
		IV. Установлені судами фактичні обставини справи
		4.3.           ОСОБА_1 . Указом Президента України №220/2017 від 17 серпня 2017 року призначений на посаду Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.
		4.4.          Розпорядженням Представника Президента України в Автономній Республіці №27-зп/р від 28 серпня 2018 року «Про встановлення щомісячної надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 » відповідно до абзацу 2 пункту 2 та пункту 4 постанови КМУ №304 від 20 квітня 2016 року «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», керуючись частиною третьою статті 13 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» та пунктом 5.2 розділу V Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом від 12 грудня 2014 року, Постійному Представнику ОСОБА_1 встановлено щомісячну надбавку за інтенсивність праці з серпня по грудень 2018 року у розмірі 99 % посадового окладу.
		4.5.          Розпорядженням Представника ОСОБА_1 №33-зп/р від 05 жовтня 2018 року «Про призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 », у зв`язку з введенням в дію постанови КМУ №784 від 12 вересня 2018 року, якою внесено зміни до пункту 4 постанови КМУ №304 від 20 квітня 2018 року «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» призупинено до погодження Главою Адміністрації Президента України нарахування та виплату надбавки за інтенсивність праці у розмірі 99% до посадового окладу ОСОБА_1 , встановленої розпорядженням №27-зп/р від 28 серпня 2018 року.
		4.6.          На підставі Указу Президента України №405/2018 від 02 грудня 2018 року позивач звільнений із зазначеної посади.
		4.7.          Розпорядженням в.о. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Гданова І.Р. №44-кр від 05 грудня 2018 року зобов`язано службу фінансового та матеріально-технічного забезпечення здійснити розрахунки та виплату належних позивачу сум відповідно до чинного законодавства.
		4.8.          Вважаючи Розпорядження №33-зп/р протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
		V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		5.          Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		6.          Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		7.          У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		8.          Згідно із статтею 8 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - Постійний Представник) здійснює загальне керівництво діяльністю Представництва, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань.
		9.          Відповідно до статті 9 Закону №1524-III Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.
		10.          Статтею 13 передбачено, що Постійний Представник у межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання працівниками Представництва.
		11.          Розпорядження Постійного Представника, що суперечать законодавству України, можуть бути скасовані Президентом України або у судовому порядку.
		12.          Відповідно до пункту 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року, умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
		13.          Пунктом 2 постанови КМУ «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» №304 від 20 квітня 2016 року (далі - Постанова №304) установлено, що керівним працівникам виплачується, зокрема, надбавка за інтенсивність праці в розмірі до 100 відсотків посадового окладу.
		14.          Згідно з пунктом 4 Постанови №304 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу надбавки за інтенсивність праці) рішення про виплату та конкретний розмір надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань приймається в порядку, установленому керівником відповідного органу, в межах затвердженого фонду оплати праці.
		15.          Постановою КМУ №784 від 12 вересня 2018 року, яка набрала чинності 04 жовтня 2018 року, внесено зміни до постанови КМУ №304, зокрема щодо визначення процедури преміювання та виплати стимулюючих надбавок Представнику та його заступникам.
		16.          Так, з урахуванням зазначених змін затверджено розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники) згідно з додатком 1; коефіцієнти співвідношень посадових окладів керівних працівників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» (далі - керівні працівники), до посадового окладу керівника державної служби в державному органі з урахуванням його юрисдикції згідно з додатками 2 і 3.
		17.          Частиною третьою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		18.          У додатку до Постанови № 304 слово «Додаток» замінено словом і цифрою «Додаток 1» («Розміри посадових окладів посадових осіб, керівників, керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу») та виключено, зокрема, таку позицію: Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим -місячний посадовий оклад 13 100 гривень.
		19.          За змістом Додатку 2 до Постанови №304 «Коефіцієнти співвідношень посадових окладів керівних працівників обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», до посадового окладу керівника державної служби в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, м. Києва або м. Севастополя» за посадою Представника встановлено коефіцієнт співвідношення 1,6.
		20.          Згідно із абзацом 2 пункту 4 Постанови №304 (у редакції зі змінами, внесеними постановою КМУ №784, рішення про виплату надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України.
		VI. Позиція Верховного Суду
		21.          Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		22.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		23.          Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
		24.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із прийняттям Представником Президента України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_1 розпорядження №33-зп/р від 05 жовтня 2018 року «Про призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 », яким призупинено до погодження Главою Адміністрації Президента України нарахування та виплату надбавки за інтенсивність праці у розмірі 99% до посадового окладу ОСОБА_1 , встановленої розпорядженням №27-зп/р від 28 серпня 2018 року.
		25.          Указане розпорядження прийняте у зв`язку з введенням в дію постанови КМУ №784 від 12 вересня 2018 року, якою внесено зміни до пункту 4 постанови КМУ №304 від 20 квітня 2018 року «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу». 
		26.          Це розпорядження оскаржується позивачем, оскільки, на його думку, є таким, що порушує його права. 
		27.          Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого. 
		28.          Суди попередніх інстанцій встановили, що при прийнятті спірного Розпорядження №33 Постійний Представник Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим керувався:
		- абзацом 2 пункту 2 та пунктом 4 постанови КМУ №304;
		- частиною першою статті 13 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим»;
		- пунктом 5.2 розділу V Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом від 12 грудня 2014 року.
		29.          Також суди встановили, що ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку постанову КМУ №784 (справа №640/22415/18).
		30.          Позивач просив визнати незаконними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, неправомірно обмежують права людини, положення Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» № 784 від 12 вересня 2018 року в частині:
		1) пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, а саме: положення стосовно доповнення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 абзацом такого; змісту:
		«Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України»;
		2) пункту 3 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, а саме: положення стосовно виключення з Додатку (Додатку 1 у новій редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304) такої позиції:
		«Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 13100, Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12900, Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12500»;
		3) наявності у назві Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 88;оку № 304 слів «Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим»;
		4) наявності у тексті Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304 слів:
		«Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 1,6; Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,4; Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,25».
		- зобов`язати Кабінет Міністрів України впорядкувати, шляхом схвалення нормативно-правового акту, питання визначення місячного службового окладу Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та питання порядку погодження рішення про виплату Постійному Представнику Президента України; Автономній Республіці Крим надбавки за інтенсивність; праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суб`єктом призначення, відповідно до вимог статей 2, 8, 9, 15 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 року № 1524-ІІІ;
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 через незаконне рішення органу державної влади у частині регламентації його трудових прав, а саме:
		через схвалення Постанови; Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» № 784 від 12 вересня 2018 року щодо порядку оплати праці Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим у розмірі 30 000,00 грн.
		31.          Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року у справі №640/22415/18, яка залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, у задоволені вказаного позову відмовлено повністю.
		32.          Ці рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишені без змін постановою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року.
		33.          Крім цього, у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовами до Кабінету Міністрів України та Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, які були об`єднані в одне провадження (справа №826/17866/18), у яких просив: 
		визнати протиправною та скасувати з моменту прийняття постанову КМУ №784 в частині, що стосується Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим; 
		визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим №26 від 04 жовтня 2018 року із здійсненням наступного перерахунку заробітної плати.
		34.          Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року у справі №826/17866/18 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, положення Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 304» №784 від 12 вересня 2018 року в частині:
		1) пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 304, а саме: положення щодо доповнення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 абзацом такого змісту:
		«Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим - приймається за погодженням з Главою Адміністрації Президента України»;
		2) пункту 3 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, а саме - положення стосовно виключення з Додатку (Додатку 1 у новій редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304) такої позиції: «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 13100, Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12 900, Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 12 500»;
		3) наявності у назві Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, запровадженого пунктом 4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 слів «Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим»;
		4) наявності у тексті Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304, запровадженого п.4 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304 слів «Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим 1,6; Перший заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,4; Заступник Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим 1,25».
		Визнано протиправним та скасовано розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 04 жовтня 2018 року №26 «Про введення в дію штатного Розпису Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» в частині, що стосується виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №304» №784 від 12 вересня 2018 року.
		35.          Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі №826/17866/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
		36.          Постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №826/17866/18 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі №826/17866/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
		37.          За результатами нового апеляційного розгляду вказаної справи постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
		38.          Врахувавши вказане, суди попередніх інстанцій встановили, що постанова КМУ №304 зі змінами КМУ №784 є чинною.
		39.          За цих обставин Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що на момент прийняття спірного розпорядження №33-зп/р від 05 жовтня 2018 року «Про призупинення виплати надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 » Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим не мав підстав для невиконання положень щодо виплати надбавки за інтенсивність праці лише за погодженням з Главою Адміністрації Президента України.
		40.          Водночас Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про   необґрунтованість доводів позивача з посиланням на статті 97, 98 КЗпП та положення Колективного договору про те, що в спірних правовідносинах відбулась зміна істотних умов праці, про які його протиправно не попереджено за два місяці, виходячи з такого.
		41.          Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
		42.          Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
		43.          Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.
		44.          Пунктом 5.2 Колективного договору визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства, здійснюється щомісячне нарахування та виплата Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступникам надбавки за інтенсивність праці в розмірі до 100 відсотків посадового окладу.
		45.          Отже, надбавка за інтенсивність праці Постійному Представнику виплачується виключно відповідно до вимог чинного законодавства, в тому числі Постанови №304 зі змінами, внесеними Постановою №784.
		46.          Перед усім Верховний Суд враховує, що звернувшись з цим позовом до суду та оскаржуючи вказане розпорядження позивач вважає, що реалізація означеного розпорядження, схваленого на виконання Постанови КМУ №784, прямо обмежила його права, зокрема на належну оплату праці згідно з вимогами колективного договору та порушила частину третю статті 32 КЗпП України тощо, а також наполягає на тому, що в спірних правовідносинах відбулась зміна істотних умов праці, про які його протиправно не попереджено за два місяці.
		47.          З огляду на це Верховний Суд наголошує на такому.  
		48.          Позивач вважає, що з введенням в дію розпорядженням №33 змінено систему та розмір оплати його праці.
		49.          Частиною третьою статті 32 КЗпП України, якою обґрунтовує вимоги свого позову позивач, передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		50.          Отже, під зміною істотних умов праці у чинному трудовому законодавстві розуміється зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших.
		51.          Перелік істотних умов праці, передбачений у частині третій статті 32 КЗпП, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. Тому можна стверджувати, що істотні умови праці є оціночним поняттям у трудовому праві. 
		52.          Верховний Суд наголошує, що, незважаючи на це, вказаний термін («істотні умови праці») не підлягає довільному тлумаченню і повинен застосовуватись під час вирішення питання віднесення тих чи інших умов праці до істотних чи неістотних, виходячи з системного аналізу норм законодавства, які стосуються цієї сфери правового регулювання.  
		53.          Під системою оплати праці у правових нормах, що регулюють трудові правовідносини, розуміється сукупність правил, які визначають співвідношення між мірою праці і мірою винагороди працівників. Слід зазначити, що відомими і широко випробуваними є дві основні системи оплати праці: почасова та відрядна.
		54.          Розмір оплати праці (заробітної плати) залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та специфіки діяльності підприємства, установи, організації тощо.
		55.          Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		56.          Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати.
		57.          Згідно зі змістом вказаної правової норми основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		58.          Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		59.          До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		60.          За цих обставин Верховний Суд резюмує, що позивач обґрунтовано стверджує про те, що надбавка за інтенсивність праці входить до структури його заробітної плати.
		61.          Однак, суди попередніх інстанцій встановили, що спірним розпорядженням призупинено до погодження Главою Адміністрації Президента України нарахування та виплату надбавки за інтенсивність праці у розмірі 99% до посадового окладу ОСОБА_1 , встановленої розпорядженням №27-зп/р від 28 серпня 2018 року.
		62.          Отже, це розпорядження №33 не визначало та не змінювало існуючу систему оплати праці позивача, а також розмір оплати праці останнього, а лише встановило передумову нарахування та виплати йому надбавки за інтенсивність праці - погодження її Главою Адміністрації Президента України.
		63.          Більше того розмір вказаної надбавки (99% до посадового окладу) у зв`язку з прийняттям розпорядження №33 також залишився незмінним.
		64.          При цьому, суди встановили, що новий штатний розпис, яким на виконання Постанови №784 змінено розмір посадових окладів працівників Представництва, в тому числі і оклад за посадою позивача, введено в дію розпорядженням №26 від 04 жовтня 2018 року.
		65.          Водночас, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що розпорядження №26 не є предметом спору в цій справі, також в межах цієї справи не оспорюється Постанова КМУ №784.
		66.          Верховний Суд враховує, що питання правомірності прийняття цієї постанови за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, не є предметом спору в цій справі і позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначає, що він прийняв це розпорядження №33 як службова особа та діючи на неухильне виконання норм Постанови КМУ №784 після її оприлюднення 04 жовтня 2018 року.
		67.          За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивача про те, що розпорядженням №33 змінено істотні умови його праці і це розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки про таку зміну позивача не попереджено в установлений законодавством про працю строк ( за два місяці).
		68.          Таким чином Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги цього позову щодо визнання протиправним та скасування розпорядження №33, а також інших вимог, які є похідними від означеної.
		69.          Протилежні доводи касаційної скарги є помилковими та не приймаються Судом як належні.
		70.          Водночас, Верховний Суд бере до уваги зауваження скаржника про безпідставне застосування судами до спірних правовідносин статті 43 Закону України «Про державну службу», оскільки відповідно до пункту 2 частини третьої статті 3 цього Закону, дія цього закону не поширюється на Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.
		71.          Згідно із частинами першою, четвертою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд змінює судове рішення, якщо таке ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається застосування закону, який не підлягає застосуванню; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		72.          Отже, зазначена обставина відповідно до приписів статті 351 КАС України є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень в цій частині шляхом виключення з їх мотивувальних частин такого посилання.
		73.          Щодо доводів позивача стосовно протилежних висновків Верховного Суду у справах №826/17866/18 та №640/22415/18 з питання визначення Постановою КМУ №784 юрисдикції Представництва Верховний Суд зазначає, що ця постанова Уряду не є предметом судового контролю в цій справі, а надання оцінки висновкам Верховного Суду в інших справах за позовами скаржника виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.  
		74.          Щодо вимог касаційної скарги про постановлення в справі окремої ухвали, а також доводів про безпідставне не ухвалення такого судового рішення судами попередніх інстанцій Верховний Суд зазначає таке.
		75.          Звертаючись до суду з такою вимогою, в тому числі і у касаційній скарзі, позивач просить постановити окрему ухвалу щодо грубого порушення законодавства України щодо оплати праці стосовно Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, які були вчинені Кабінетом Міністрів України, його Секретаріатом та підпорядкованими Кабінету Міністрів України органами влади, їх уповноваженими службовими особами під час розробки та опрацювання в цілому проекту постанови КМУ від 12 вересня 2018 року №784 та під час схвалення і оприлюднення цієї Постанови КМУ, яке полягало у не встановленні механізму вчасного повідомлення службових осіб, оплата праці яких була врегульована цією Постановою, про істотні зміни умов їх праці цією Постановою №784.
		76.          Тобто, позивач просить постановити окрему ухвалу щодо дій суб`єктів владних повноважень, які не є відповідачами в цій справі та дії яких не оцінювались судом в межах її розгляду, а також стосуються прийняття Постанови №784, яка не є предметом судового контролю в цій справі.
		77.          Вказане свідчить про відсутність підстав для застосування положень статті 358 КАС України та для постановлення в цій справі окремої ухвали.
		78.          Також суд вважає безпідставними доводи скаржника про допущення судами попередніх інстанцій неналежного представника відповідача, оскільки ці доводи спростовуються наявними у матеріалах справи документами на підтвердження належних повноважень такої особи.
		79.          Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не приймаються Судом як належні. 
		80.          Водночас, доводи касаційної скарги свідчать лише про власне тлумачення позивачем норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи.
		81.          Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційних скарг щодо обґрунтованості судових рішень Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		82.          Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		83.          Також у касаційній скарзі позивач заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
		84.          Вказане клопотання обґрунтовано тим, що питання застосування до Представника та Представництва Постанови № 784, актів, схвалених на її розвиток, є виключною правовою проблемою, вирішення якої необхідне для розвитку права, формування єдиної правозастосовчої практики, яка обумовлює передачу вирішення цього питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		85.          Відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		86.          Частинами першою та другою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
		87.          Проаналізувавши зазначені в клопотанні підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні такого, оскільки Суд не вбачає в спірних правовідносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, які є чіткими та в повній мірі дозволяють вирішити спір. 
		88.          Щодо формування єдиної правозастосовчої практики то необхідно зазначити, що таке формування необхідне у разі наявності різної судової практики з одного й того ж питання, проте скаржником не наведено рішень Верховного Суду, в яких було б по-різному вирішено аналогічний спір.
		89.          З урахуванням вищезазначеного, Верховний Суд вважає клопотання позивача про передачу цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду таким, що задоволенню не підлягає.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.
		90.          Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
		91.          Враховуючи викладені Судом висновки за результатами касаційного перегляду, Верховний Суд звертає увагу на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що полягає у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, що є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень в цій частині. 
		92.          Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		93.          Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		VIІ. Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 420/3204/20 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
		2.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року задовольнити частково.
		3.          Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в цій справі змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на Закон України «Про державну службу».
		4.          В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                                М.В. Білак
		 
		                                                                                               А.В. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...