Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 395/773/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2021.
Дата набрання законної сили: 15.02.2021
Номер судового провадження: 51-1829км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017120220000647

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		15 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа №395/ 773/18
		провадження № 51-1829км20
		ПЕРША СУДОВА ПАЛАТА 
		КАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГОСУДУ ВЕРХОВНОГО СУДУ у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		за участю секретаря 
		судового засідання  ОСОБА_13 ,
		прокурора  ОСОБА_14 , 
		розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12017120220000647, щодо 
		ОСОБА_15 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		уродженця та жителя 
		 
		АДРЕСА_1 ,
		засудженого за ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (даліКК). 
		ЗМІСТ ОСКАРЖЕНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ І ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ 
		ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ
		Вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2019 року затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілою ОСОБА_16 , її представником ОСОБА_17 та обвинуваченим ОСОБА_15 і його захисником ОСОБА_18 .
		Цим вироком ОСОБА_15 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 119 КК, та призначено йому покарання, узгоджене сторонами, у виді обмеження волі на строк 1 рік, а також на підставі ст. 75 КК звільнено останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено певні обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Перший заступник прокурора Кіровоградської області, не погодившись із вироком, яким затверджено угоду про примирення, оскаржив його в апеляційному порядку на підставі порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Вказував на необґрунтованість рішення про затвердження угоди, за умовами якої сторонами було узгоджено покарання, не передбачено санкцією ч. 1 ст. 119 КК, що потягло неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
		Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року відмовлено увідкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв`язку з тим, що останнім усупереч положенням п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК оскаржено судове рішення напідставах, на яких він не може його оскаржити.
		За вироком суду  ОСОБА_15 визнано винуватим у тому, що він 17 листопада 2017року, перебуваючи на проїзній частині навпроти будівлі, розташованої на АДРЕСА_2 , за обставин, викладених у вироку, під час конфлікту з ОСОБА_19 проявив злочинну недбалість та, не передбачаючи суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді заподіяння потерпілому смерті, відштовхнув останнього від себе, внаслідок чого той впав та отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		ВИМОГИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ЇЇ ПОДАЛА
		У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що апеляційний суд, відмовляючи прокурору у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок щодо  ОСОБА_15 , не звернув уваги на порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Зокрема, залишив поза увагою те, що суд першої інстанції необґрунтовано затвердив угоду про примирення між потерпілою ОСОБА_16 , її представником та обвинуваченим ОСОБА_15 і його захисником, оскільки за умовами цієї угоди сторонами було узгоджено покарання, яке не передбачено санкцією ч. 1 ст. 119 КК, внаслідок чого неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність при призначенні покарання. Крім того, вказує, що угоду про примирення укладено без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року, за змістом якого свою волю про примирення з обвинуваченим може виразити лише особа, якій безпосередньо завдано шкоду, що є неможливим у разі смерті останньої та визнання у провадженні потерпілою особу, яка набрала такого статусу на підставі ч. 6 ст. 55 КПК. Прокурор вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ПАЛАТИ
		Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду зазначене провадження на підставі ч.1ст.434-1 КПК передано на розгляд Палати длявирішення питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддівцієїжПалати від 13 листопада 2018 року у справі № 367/3872/17, (провадження № 51-3205км18), у якому йдеться про те, що, враховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК) і те, що п. 3 ч. 3 ст.394КПК та ч. 4 ст. 399 КПК чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається. 
		Також, за змістом судового рішення на вирішення палати поставлені такі питання: чи має вирок суду на підставі угоди про примирення відповідати не тільки спеціальним вимогам до таких вироків, але й загальним вимогам до судових рішень щодо законності, та чи зобов`язаний суд, який затверджує угоду, перевіряти її на відповідність вимогам закону? Чи має прокурор право на апеляційне оскарження такого вироку в разі затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам КПК та КК, на підставі загальних засад кримінального провадження, як це передбачено ч. 6 ст. 9 КПК? 
		ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
		У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу. 
		Іншим учасниками повідомлено про час та місце розгляду кримінального провадження в касаційному порядку, проте в судове засідання вони не прибули, що неперешкоджає розгляду. 
		МОТИВИ СУДУ
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, Перша судова палата дійшла такого.
		Щодо підстав передачі провадження на розгляд палати
		Відповідно до ч. 2 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьоюцієї статті.
		Згідно з ч.7 ст.474 КПК суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і відмовляє у її затвердженні в разі недотримання цих вимог.
		Судова практика також дотримується такої позиції. Зокрема, у п.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11грудня 2015 року №13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» йшлося про те, що домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних засад призначення покарання, а у п.21 зазначено, що вирок, яким затверджено угоду, має відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, визначеним ст.374 КПК, із урахуванням особливостей, передбаченихст. 475КПК.
		Отже, судова палата погоджується з тим, що суд зобов`язаний перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК та КК, однак не згодна з тим, що в разі невиконання цього обов`язку судом у прокурора виникає право на оскарження вироку на підставі угоди про примирення.
		Таким чином, підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів Першої палати Касаційного кримінального суду від 13 листопада 2018 року у справі №367/3872/17, (провадження № 51-3205км18) немає.
		Щодо доводів касаційної скарги
		За змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними увикористанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч.1ст.26КПК), а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише тіпитання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч.3 ст.26 КПК).
		З огляду на вказані положення у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно через укладення угоди в порядку, визначеному главою35КПК, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін.
		Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб`єкти оскарження.
		Частиною 3 ст. 394 КПК передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку обмеженим колом суб`єктів та з чітко визначених законом підстав. Згідно з пунктом 3 цієї норми закону такий вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
		Частиною 3 ст. 469 КПК (в редакції закону, яка діяла на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції) визначено, що угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.
		За вироком суду ОСОБА_15 засуджено за ст. 119 КК до покарання, яке було узгоджене сторонами, у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком з покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
		Прокурор, не погодившись із вироком, яким затверджено угоду про примирення, оскаржив його в апеляційному порядку. При цьому вказував на порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Зазначав, що суд необґрунтовано затвердив угоду про примирення між потерпілою ОСОБА_16 , її представником та обвинуваченим ОСОБА_15 і його захисником, оскільки за умовами цієї угоди сторонами було узгоджено покарання, яке не передбачено санкцією ч. 1 ст. 119 КК, внаслідок чого неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність при призначенні покарання.
		Суд апеляційної інстанції, установивши, що прокурор оскаржив вирок про затвердження угоди між сторонами не з тих підстав, що угоду затверджено судом у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 цього Кодексу вона не може бути укладена, дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора.
		Судова палата погоджується з таким рішенням з огляду на таке.
		Частиною 4 ст. 399 КПК передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
		Ураховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК) і те, що п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК та ч. 4 ст. 399 КПК чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови увідкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається. 
		Отже, апеляційний суд установив, що судове рішення оскаржено прокурором напідставах, на яких воно не може бути ним оскаржено, тому дійшов висновку пронеобхідність відмовити у відкритті провадження, що відповідає вимогам ч.4ст.399КПК.
		Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, залишив поза увагою обставини, які є підставою для відкриття апеляційного провадження, а саме порушення судом першої інстанції загальних засадкримінального провадження при постановленні вироку щодо ОСОБА_15 , неґрунтуються на вимогах закону.
		Таким чином, судова палата дійшла висновку про те, що з метою постановлення вироку про затвердження угоди про примирення, який відповідав би загальним засадам судочинства, суд має перевіряти відповідність укладеної сторонами угоди вимогам КК та КПК, однак це не розширює повноважень прокурора при оскарженні такого вироку замежі, які чітко визначені законом.
		Що стосується доводів прокурора про те, що в цьому кримінальному провадженні при затвердженні угоди про примирення суд залишив поза увагою необхідність дотримання судової практики, а саме висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа №439/397/17, провадження №13-66кс18), то судова палата бере до уваги таке. 
		Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 
		Тобто за змістом цієї норми закону суди мають враховувати висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах. Натомість фактичні обставини та правові механізми, застосовані у цьому провадженні та у названій постанові Великої Палати не є подібними.
		Зокрема, у постанові Великої Палати йдеться про таке: заподіяна кримінальним правопорушенням шкода у розумінні ст.46 КК має бути такою, що за своїм характеромпіддається відшкодуванню (усуненню). Смерть є наслідком, що має незворотний характер. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню абоусуненню в розумінні ст.46 КК України не підлягає. У випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК) не можливе.
		Однак, уцьому кримінальному провадженні ОСОБА_15 не був звільнений судом першої інстанції від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, а було укладено угоду про примирення та вироком суду його засуджено з призначенням покарання ізвільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
		Отже доводи прокурора про те, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не врахував висновку Великої Палати і це залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції при прийнятті рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, є неспроможними.
		За наведених обставин підстави для скасуванняоскарженої ухвали апеляційного суду та задоволення касаційної скарги прокурора відсутні. 
		На виконання приписів ч. 4 ст. 442 КПК палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд палати.
		ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
		Зважаючи на положення ст. 370, ч. 2 ст. 475 КПК, вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим повинен відповідати загальним вимогам до судових рішень щодо законності. Обов`язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК та КК, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди.
		Повноваження прокурора при оскарженні вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обмежені приписами п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК, згідно з якими такі вироки можуть бути оскаржені прокурором лише у зв`язку з порушеннями вимог ч. 3 ст.469 КПК під час укладення угоди, і не підлягають розширенню, в тому числі через затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам кримінального та процесуального закону. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Перша судова палата Касаційного кримінальногосуду Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року про відмову увідкриттіапеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора навирокНовомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_15 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною іоскарженню непідлягає.
		СУДДІ: 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3   
		 
		ОСОБА_4   ОСОБА_5   ОСОБА_6 
		 
		 
		ОСОБА_7   ОСОБА_8   ОСОБА_9 
		 
		 
		ОСОБА_10  ОСОБА_11  ОСОБА_12

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...